Постанова

від 16.01.2019 по справі 405/2473/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 405/2473/18

провадження № 61-44290св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

заявник - старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкер Іван Анатолійович,

стягувач 1 - публічне акціонерне товариство Піреус банк МКБ ,

представники стягувача 1: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

стягувач 2 - публічне акціонерне товариство Державний Ощадний банк України ,

представник стягувача 1 - ОСОБА_4,

боржник - ОСОБА_5,

представник боржника - адвокат ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Піреус банк МКБ на ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І. від 14 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкер І. А. звернуся до суду із поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, до виконання зобов'язань по зведеному виконавчому провадженню № 53263717 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Кіровограда за № 405/963/16-ц від 31 серпня 2016 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства Державний Ощадний банк України (далі - АТ Ощадбанк ) простроченої заборгованості у розмірі 22 070 008,86 дол. США та 110 723 940,74 грн; виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Кіровограда за № 405/6223/15-ц від 05 грудня 2016 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства Піреус банк МКБ (далі - ПАТ Піреус банк МКБ ) 15 239 987,97 дол. США; виконавчого листа, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда за № 404/2306/16-ц від 20 листопада 2017 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь АТ Ощадбанк 182 376 855,71 дол. США, 12 788 343,65 євро та 117 167 462,43 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 травня 2018 року у задоволенні подання державного виконавця Кошкера І. А. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що старшим державним виконавцем Кошкером І. А. не надано належних доказів свідомого ухилення боржника за виконавчими провадженнями від виконання зобов'язань, покладених на останнього судовими рішеннями.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2018 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами ПАТ Піреус банк МКБ та АТ Ощадбанк на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14 травня 2018 року закрито.

Ухвала мотивована тим, що апеляційне провадження у справі було відкрите помилково, оскільки при вирішенні питання не було враховано, що ухвала про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

У вересні 2018 року ПАТ Піреус банк МКБ подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, та направити справу до апеляційного суду для розгляду апеляційних скарг по суті.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував положення статті 129 Конституції України та зробив неправильний висновок, що ухвала про відмову у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не оскаржується в апеляційному порядку.

14 січня 2019 року до касаційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_5 на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги банку та законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали апеляційного суду, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Можливість (право) оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано у главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Статтею 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Пунктом 5 частиною першою статті 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв'язку з ухиленням особи від виконання зобов'язання, зокрема виконання судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Так, обгрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України, державний виконавець посилався на ухилення останнього за виконавчими провадженнями від виконання зобов'язань, покладених на останнього судовими рішеннями.

12 вересня 2018 року Верховний Суд у складі Об 'єднаної ПалатиКасаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) прийняв постанову, у якій сформував правовий принцип про те, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення. Заперечення учасників процесу щодо наявності підстав для оскарження ухвал, які не можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, мають розглядатися судом при оскарженні рішення, ухваленого по суті спору. У зв'язку із цим право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, в аспекті апеляційного оскарження таких ухвал підлягає обмеженню, яке застосовується з легітимною метою та зберігає пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Тому тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. Право на суд , одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).

Особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся державний виконавець до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

У справі, яка переглядається, ПАТ Піреус банк МКБ та АТ Ощадбанк відповідно до статті 353 ЦПК України скористалися своїм правом на оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України, яка відповідно до пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд зазначеного не врахував та помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Частинами 3, 4 статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з вимогами статей 406, 409, 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Піреус банк МКБ задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 14 серпня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасоване судове рішення апеляційного суду втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягаю.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило