Постанова

від 16.01.2019 по справі 317/2085/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м . Київ

справа № 317/2085/15-ц

провадження № 61-17519св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство Фінбанк ,

третя особа - реєстраційна служба Запорізького районного управління юстиції Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області у складі судді Сакояна Д. І. від 21 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів:

Бєлки В. Ю., Онищенко Е. А., Воробйової І. А., від 19 січня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Фінбанк (далі - ПАТ Фінбанк ), третя особа - реєстраційна служба Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, про захист прав споживачів шляхом визнання дій неправомірними, визнання іпотеки та поруки припиненими, скасування реєстрації права власності, виключення записів про обтяження нерухомого майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що 28 лютого 2013 року між ПАТ Фінбанк та товариством з обмеженою відповідальністю Тонмет Груп

(далі - ТОВ Тонмет Груп ) був укладений кредитний договір

№ 1/28.02.13-1102/17, відповідно до умов якого останнє отримало кредит на суму 1 390 000 грн терміном до 27 лютого 2015 року зі сплатою 28 % річних. Уцей же день між цими ж сторонами був укладений кредитний договір № 2/28.02.13-1102/17, відповідно до умов якого ТОВ Тонмет Груп отримало у ПАТ Фінбанк кредит на суму 400 000 грн терміном

до 27 лютого 2015 року зі сплатою 29 % річних.

Для забезпечення виконання ТОВ Тонмет Груп умов указаних вище договорів, 28 лютого 2013 року між позивачем та ПАТ Фінбанк був укладений іпотечний договір, згідно з яким він, як іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1200 га та розташований на ній садовий будинок НОМЕР_1, загальною площею 379,8 кв. м, з побутовими та господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться на території обслуговуючого садово-городнього кооперативу Мостобуд-5 Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Також 28 лютого 2013 року між позивачем та ПАТ Фінбанк був укладений договір поруки , за яким він поручився перед банком відповідати у повному обсязі за своєчасне і повне виконання ТОВ Тонмет Груп зобов'язань за кредитним договором від 28 лютого 2013 року № 1/28.02.13-1102/17.

У лютому 2014 року іпотекодержателем ПАТ Фінбанк прийняте рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки у позасудовому порядку шляхом набуття права власності на предмети іпотеки.

12 березня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на предмети іпотеки.

Позивач, вважаючи, що дії, спрямовані на звернення стягнення на його майно, є незаконними з підстав того, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21 жовтня 2013 року у справі про банкрутство

ТОВ Тонмет Груп було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, просив визнати неправомірними дії ПАТ Фінбанк , які полягали у зверненні стягнення на іпотечне майно шляхом набуття права власності на предмети іпотеки, та скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Також позивач, посилаючись на те, що боржника, за якого він поручився та передавав своє майно в іпотеку, виступаючи майновим поручителем, - ТОВ Тонмет Груп , ліквідовано згідно з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21 листопада 2014 року, просив припинити іпотеку і поруку та виключити з Державного реєстру іпотек записи про обтяження нерухомого майна.

Справа розглядалася судами попередніх інстанцій неодноразово.

Останнім рішенням Запорізького районного суду Запорізької області

від 21 вересня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію особи-боржника за основним зобов'язанням та його виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не тягнуть за собою припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, у зв'язку із цим відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав недоведеними позовні вимоги.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково не застосували до правовідносин положення статті 19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відповідно до якої протягом дії мораторію забороняється, зокрема, звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку. Крім того, приписи

статті 17 Закону України Про іпотеку та статті 559 ЦК України передбачають, зокрема, що іпотека та порука припиняються у разі припинення основного зобов'язання, а тому його вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу .

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 лютого 2013 року між

ПАТ Фінбанк та ТОВ Тонмет Груп був укладений кредитний договір

№ 1/28.02.13-1102/17, відповідно до умов якого останнє отримало кредит на суму 1 390 000 грн терміном до 27 лютого 2015 року зі сплатою 28 % річних.

Також 28 лютого 2013 року між ПАТ Фінбанк та ТОВ Тонмет Груп був укладений кредитний договір № 2/28.02.13-1102/17, відповідно до умов якого ТОВ Тонмет Груп отримало кредит на суму 400 000 грн терміном до 27 лютого 2015 року зі сплатою 29 % річних.

Для забезпечення виконання ТОВ Тонмет Груп умов указаних вище договорів, 28 лютого 2013 року між ОСОБА_5 та ПАТ Фінбанк був укладений іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_5 як іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю ПАТ Фінбанк належне йому нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1200 га та розташований на ній садовий будинок НОМЕР_1 загальною площею 379,8 кв. м, з побутовими та господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться на території обслуговуючого садово-городнього кооперативу Мостобуд-5 Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Крім того, між позивачем та відповідачем був укладений договір поруки, за яким ОСОБА_5 поручився відповідати перед ПАТ Фінбанк у повному обсязі за своєчасне і повне виконання ТОВ Тонмет Груп зобов'язань за кредитним договором від 28 лютого 2013 року № 1/28.02.13-1102/17.

У лютому 2014 року ПАТ Фінбанк було прийняте рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки у порядку, визначеному пунктом

11.3.1 договору іпотеки від 28 лютого 2013 року та статтею 37 Закону України Про іпотеку , - шляхом набуття права власності на предмети іпотеки.

ПАТ Фінбанк звернулося до реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області з метою реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки на підставі іпотечного договору від 28 лютого 2013 року.

12 березня 2014 року державним реєстратором реєстраційної служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області Лагно М. Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

На підставі цього рішення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено записи про реєстрацію права власності за

ПАТ Фінбанк на вказане вище майно, яке є предметом іпотеки.

Тобто відповідачем як іпотекодержателем були задоволені свої вимоги до боржника ТОВ Тонмет Груп шляхом звернення стягнення на майно, що належало майновому поручителю і яке останнім було передане в іпотеку.

Також судами установлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21 жовтня 2013 року у справі про банкрутство

ТОВ Тонмет Груп введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21 листопада 2014 року затверджено ліквідаційний баланс банкрута -

ТОВ Тонмет Груп та вирішено його ліквідувати.

28 листопада 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ Тонмет Груп .

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов'язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог

статей 526, 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним.

За змістом статті 11 Закону України Про іпотеку іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Укладаючи договір іпотеки, іпотекодавець бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРЮО та ФОП. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним іпотекодавцем саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок іпотекодавця з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки та договору поруки, які укладені для забезпечення виконання кредитного договору боржником.

Змістом частини першої статті 12 Закону України Про іпотеку визначено порядок дій іпотекодержателя щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням та його виключення з ЄДРЮО та ФОП не тягнуть за собою припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою та порукою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем були задоволені вимоги у позасудовому порядку, шляхом набуття у власність предмета іпотеки на підставі відповідного застереження у договорі іпотеки, оскільки боржник неналежним чином виконував взяте на себе зобов'язання з погашення боргу.

Оскільки вимоги про скасування реєстрації права власності, виключення записів про обтяження нерухомого майна є похідними від вимог про припинення забезпечувальних договорів, суди попередніх інстанцій правильно відмовили й у їх задоволенні.

Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 10 лютого 2016 року (справа № 6-216цс14).

Посилання в касаційній скарзі на положення статті 17 Закону України Про іпотеку та статті 559 ЦК України спростовуються вищевикладеним.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково не застосували до правовідносин положення статті 19 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відповідно до якої протягом дії мораторію забороняється, зокрема, звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, є необґрунтованим, оскільки ця норма стосується саме боржника-іпотекодавця, а не особи, яка є відмінною від особи боржника.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 4 10, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області

від 21 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є.В. Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк