Постанова

від 15.01.2019 по справі 915/242/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/242/18 м. Одеса, просп. Шевченка, 29 .

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання - Полінецька В.С.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 048039, дата видачі : 27.09.17;

від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області - не з'явився

від ОСОБА_2 господарства "Урожай" - ОСОБА_3, посвідчення адвоката України № 001131 від 18.05.2018р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія МК № 001131 від 18.05.2018р.; договір про надання правничої допомоги № 27/1/18 від 30.08.2018р.; ордер серія МК № 73731 від 30.08.2018р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області 24.07.2018 року повний текст якого складено та підписано 03.08.2018 року

у справі № 915/242/18

за позовом Керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до відповідача ОСОБА_2 господарства "Урожай"

про зобов'язання повернути земельні ділянки площею 15,84 га та 5,41 га загальною вартістю 594606,61 грн.

Головуючий суддя: Мавродієва М.В.

Місце прийняття рішення: Господарський суд Миколаївської області

В судовому засіданні 15.01.2019 року згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Учасники судового процесу про час, дату розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

Встановив:

У березні 2018 року Керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з позовною заявою до ОСОБА_2 господарства "Урожай", в якій просив суд зобов'язати Фермерське господарство "Урожай" повернути у розпорядження держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельні ділянки площею 15,84 га та 5,41 га загальною вартістю 594606,61 грн. для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право постійного користування серії ІІ-МК № 001366, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.12.2001 року, а також відшкодувати прокуратурі сплачений судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка, яка складалась із трьох частин площами 15,84 га, 2,45 га і 5,41 га була передана у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування серії ІІ-МК № 001366 ОСОБА_4, який був засновником ОСОБА_2 господарства "Урожай". 01.04.2012 року ОСОБА_4 помер, при цьому за його життя земельна ділянка між членами фермерського господарства не розпайовувалась. Земельна ділянка площею 2,45 га на теперішній час належить на праві приватної власності ОСОБА_5, а земельна ділянка площею 21,25 га продовжує використовуватись відповідачем безпідставно, без правоустановчих документів, у зв'язку з чим, на думку прокурора, підлягає поверненню до державної власності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2018 року у справі №915/242/18 (суддя Мавродієва М. В.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що прокуратурою і позивачем не доведено відсутність у відповідача правових підстав для користування спірною земельною ділянку, тому немає підстав для задоволення позову.

Перший заступник прокурора Миколаївської області з рішенням суду не погодився, тому звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2018 року у справі № 915/242/18 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

В обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на наступне.

Стверджуючи, що земельну ділянку передано у постійне користування голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4, суд першої інстанції фактично ототожнив поняття селянське (фермерське) господарство та голова селянського (фермерського) господарства , проте, відповідно до ст.ст. 24, 28 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.

Перший заступник прокурора Миколаївської області звертає увагу, що з Державного акту на право постійного користування землею від 28.12.2001 року вбачається, що право постійного користування спірною земельною ділянкою надано громадянину України ОСОБА_4, а не фермерському господарству. На цьому акті відображений план зовнішніх меж землеволодіння ОСОБА_4 Отже, на думку прокурора, зазначений державний акт вказує на те, що землекористувачем цієї ділянки є не Фермерське господарство Урожай , а саме громадянин ОСОБА_4

При цьому скаржник вказує, що з моменту смерті ОСОБА_4 будь-які його права повинні або припинитися, або перейти у порядку спадкування іншій особі. На думку прокурора, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акту на право постійного користування землею, не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, якій таке право належало.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що необґрунтованим є твердження суду про пропуск прокурором та позивачами строку позовної давності для звернення з цим позовом.

14.09.2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 господарства "Урожай", в якому відповідач просить суд рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У зв'язку з ліквідацією Одеського апеляційного господарського суду матеріали справи № 915/242/18 було передано до Південно-західного апеляційного господарського суду за Актом від 03.10.2018 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 року прийнято справу № 915/242/18 колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф. до свого провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 22.11.2018 року.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, вислухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено в ході апеляційного провадження, Селянське (фермерське) господарство «Урожай» було зареєстровано Виконавчим комітетом районної ради народних депутатів 10.05.1995 року за №20875976, що підтверджується довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 07.10.1999 року. Керівником вказаного господарства був ОСОБА_4.

Жовтнева районна рада Миколаївської області листом від 20.03.2001 року №128 повідомила ОСОБА_4, який виявив бажання вести селянське (фермерське) господарство, що на засіданні постійної комісії районної ради з питань земельних ресурсів, відповідно до ст.19, 51 Земельного кодексу України, районна рада дозволяє виготовлення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_4 площею 28 га ріллі (у т.ч. 4,3 га в приватну власність, 23,7 га ріллі - в постійне користування) у межах Первомайської селищної ради.

18.04.2001 року ОСОБА_4 звернувся до Миколаївської філії інституту землеустрою із заявою про виготовлення проекту відведення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу у межах Первомайської селищної ради. Замовником проекту також визначений голова селянського (фермерського) господарства Урожай ОСОБА_4.

Висновком Жовтневого районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України від 20.11.2001 року №518, наданим за результатами розгляду проекту відведення земельних ділянок, підтверджується відведення спірної земельної ділянки голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства.

На підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-МК №001366, виданого на підставі рішення Жовтневої районної Ради народних депутатів від 28.12.2001 року №7, ОСОБА_4 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 23,7 га в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Вказана земельна ділянка складалась із трьох частин площами 15,84 га, 2,45 га та 5,41 га.

З 26.07.2011 керівником ОСОБА_2 господарства «Урожай» став ОСОБА_6 на підставі наказу від 25.07.2011 року №1.

У новій редакції витягу з Статуту ОСОБА_2 господарства «Урожай» , яка зареєстрована Жовтневою районною Державною адміністрацією від 14.09.2011 року за реєстраційним №15111050001008273, у відповідності до п.п.1.2. та 1.3 засновником господарства є: ОСОБА_4 та членом господарства є: ОСОБА_6.

01.04.2012 року ОСОБА_4 помер, що зафіксовано у Свідоцтві про смерть від 03.04.2012 року серія І-ФП №153716.

Згідно з інформацією відділу Держгеокадастру у Вітовському районі Миколаївської області земельна ділянка за життя ОСОБА_4 між членами фермерського господарства не розпайовувалась.

08.11.2017 року комісією Первомайської селищної ради було обстежено три земельні ділянки загальною площею 23,7 га, користувачем яких визначено громадянина України ОСОБА_6. Дані земельні ділянки обліковуються як рілля та відносяться до земель сільськогосподарського призначення надані для ведення селянського (фермерського) господарства. Комісією встановлено, що земельні ділянки оброблені та підготовлені під посів ярих культур, про що зафіксовано в Акті обстеження використання земельних ділянок на території Первомайської селищної ради.

ОСОБА_7 у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 28.11.2017 року № 956/109-17 про надання інформації повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру №2, що земельна ділянка орієнтовною площею 2,45 га, яка відповідно до Проекту відведення земель голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 в приватну власність та постійне користування для введення селянського (фермерського) господарства із земель запасу в межах території Первомайської селищної ради Жовтневого (Bітовського) району Миколаївської області перебувала у його постійному користуванні, відповідно до бази Національна кадастрова система , зареєстрована та належить на праві особистої приватної власності громадянці ОСОБА_5, має кадастровий номер 4823355700:08:000:0251, площа земельної ділянки 2,0000 га.

Зазначене також підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

01.02.2018 року ОСОБА_7 у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області своїм листом про надання інформації №120/109-18 повідомлено Миколаївську місцеву прокуратуру №2 Миколаївської області, про те, що за ОСОБА_4 на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Жовтневої районної Ради народних депутатів від 28.12.2001 року №7 зареєстрований 28.12.2001 року державний акт серії ІІ-МК №001366 на право постійного користування землею площею 23,7 га в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства. Земельна ділянка відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення, за угіддями - рілля. Також додатково повідомлено, що згідно Книги записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за станом на 01.01.2013 року на вищезазначену земельну ділянку договори оренди ОСОБА_2 господарства «Урожай» не зареєстровані, тому надати належним чином завірені копію договору оренди не вбачається за можливе.

Актом обстеження земельної ділянки Первомайської селищної ради від 08.11.2017 року та інформацією Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату земельного податку фермерським господарством підтверджується, що земельна ділянка загальною площею 21,25 га продовжує використовуватись відповідачем.

Прокурор зазначає, що у даному випадку встановлено факт безпідставного користування ОСОБА_2 господарством «Урожай» упродовж 2012-2018 років земельною ділянкою, площею 21,25 га в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району. За таких обставин, право постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.12.2001 року ОСОБА_4, припинилось 01.04.2012 року. Також прокуратурою зазначено, що земельна ділянка державної власності, загальною площею 21,25 га в межах території Первомайської селищної ради (з 2012 року) продовжує використовуватись відповідачем без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України.

Прокурор вважає, що за відсутності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідач не міг її використовувати для власних цілей. У силу об'єктивних, явних даних про припинення прав на спірну земельну ділянку, у зв'язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування, ФГ «Урожай» було відомо про неможливість використання ділянки без оформлення та реєстрації прав на неї, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів. Посилаючись на ст.13 Конституції України, ст.ст.92, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 1212 Цивільного кодексу України прокурор зазначає, що Фермерське господарство «Урожай» зобов'язане повернути спірну ділянку у розпорядження держави.

Судова колегія частково не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог через їх необґрунтованість, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу України підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Зі змісту ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

За змістом ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 407 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та ч. 2 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

За приписами ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Як було вище зазначено, спірна земельна ділянка була виділена ОСОБА_4 як фізичній особі, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-МК № 001366, виданого Жовтневою районною радою народних депутатів 28.12.2001 року.

Державна реєстрація ОСОБА_2 господарства Урожай , як юридичної особи, відбулася 10.05.1995 року.

Таким чином, Фермерське господарство Урожай користувалась земельною ділянкою, яка була виділена фізичній особі, ОСОБА_4, який своє право користування земельної ділянкою належним чином не переоформив у відповідності до діючого законодавства.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі Державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_2 господарства Урожай відсутні правові підстави для використання спірної земельної ділянки, без належних оформлених документів.

Посилання відповідача на те, що першочергове право на спадкування всіх прав та обов'язків, що належали спадкодавцеві за життя та не припинилися, внаслідок його смерті, отримала його дружина - спростовується вищевикладеним, оскільки зазначеними вище нормами права передбачено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави у даній справі, про що зазначено в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора або його заступника до суду в інтересах держави передбачено ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

За нормами ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. При цьому наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, встановленому цим Законом.

У п. п. 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Аналогічне передбачено ст. 53 Господарського процесуального кодексу України де вказано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтями 14 Конституції України та 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, прокурор зазначав, що незаконне використання відповідачем земельної ділянки державної власності порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, призводить до ненадходження орендних платежів відповідно до законодавства, що суперечить інтересам держави.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - доступу Українського народу до земель сільськогосподарського призначення. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення прав Українського народу на землю.

Згідно зі ст. 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом пп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, орган, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

У ст. 17 Цивільного кодексу України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру в області має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель сільськогосподарського призначення.

Разом з тим, оскільки вказаним органом не вжито заходів до усунення вищевказаних порушень та повернення спірної земельної ділянки, прокурором правомірно пред'явлено цей позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області.

З огляду на обґрунтованість позовних вимог є підстави для розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог прокурора, в зв'язку з чим судова колегія зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до ст. 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

За нормами ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Згідно з приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі №6-68цс15 зазначив, що держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Також Верховний Суд у постановах від 04.07.2018 року у справі №922/3581/17, від 11.07.2018 року у справі № 914/1886/17 зазначив, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. За змістом наведених положень закону позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області про порушення вимог земельного законодавства ОСОБА_2 господарством Урожай стало відомо з листа Миколаївської місцевої прокуратури №2 від 16.03.2018 року за №(15-32)2850вих-18.

З матеріалів справи вбачається, що 07.06.2013 року керівник ОСОБА_2 господарства Урожай ОСОБА_6 звернувся до Головного управління Держземагентства у Миколаївській області з листом, в якому просив прийняти рішення про передачу в оренду строком на 50 років земельних ділянок площею 5 га ріллі в межах Михайло-Ларинської сільської ради та 23,7 га ріллі в межах Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області, які знаходяться в користуванні фермерського господарства на підставі державних актів на право постійного користування, які було видано громадянину ОСОБА_4А для створення фермерського господарства. У зв'язку зі смертю засновника фермерського господарства ОСОБА_4, на якого було оформлено вищезазначений Державний акт.

Головне управління Держземагенства у Миколаївській області листом від 05.07.2013 року №2658/2000-13 надало відповідь про розгляд звернення ОСОБА_6, в якому посилаючись на ч. 5 ст.116 Земельного кодексу України повідомило, що відмовляє у наданні дозволу про передачу в оренду земельних ділянок, у зв'язку з відсутністю підготовлених матеріалів відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовна заява подана до суду 23.03.2018 року, тобто зі значним пропуском позовної давності. Клопотань про його відновлення, у зв'язку з наявністю поважних причин пропуску, прокуратурою та позивачем не заявлялось.

За таких обставин, апеляційний господарський суд, встановивши факт спливу строку позовної давності, за відсутності поважних причин для його відновлення, дійшов висновку щодо необхідності відмови у позові саме з цих підстав.

Судовою колегією розглянуто і відхилено посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що звернення ОСОБА_2 господарства Урожай до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області не можна вважати належним та допустимим доказом обізнаності позивача про порушення його права чи про особу, яка це право порушила, оскільки у заяві відповідача від 07.06.2013 року про передачу йому в оренду на 50 років земельних ділянок зазначено, що причиною переоформлення права користування земельною ділянкою є смерть засновника фермерського господарства ОСОБА_4, на якого було видано Державний акт. Тобто, такі посилання прокурора спростовуються матеріалами справи.

Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, вірно вказав про пропуск прокурором і позивачем строку позовної давності, проте помилково визначився з необґрунтованістю позовних вимог.

Згідно із ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин апеляційна скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2018 року у справі №915/242/18 не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2018 року у справі № 915/242/18 підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 282

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.07.2018 року у справі №915/242/18 - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в порядку та строки передбачені ст.ст.287-288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено 22 січня 2019 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький