Рішення

від 17.01.2019 по справі 920/733/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.01.2019 Справа № 920/733/18 м. Суми

За позовом керівника Роменської місцевої прокуратури в інтересах держави, м.Ромни Сумської області

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м.Суми

2) Фермерського господарства Обрій-4 , смт. Терни Недригайлівського району Сумської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, смт. Терни Недригайлівського району Сумської області

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки

Суддя Котельницька В.Л.

за участю представників:

прокурор Мороз А.В. (службове посвідчення № 031733 від 26.01.2015)

1-го відповідача Черкасової І.В. (довіреність № 9-18-0.6-173/62-18 від 21.12.2018)

2-го відповідача Валюха Ю.В. (ордер серії СМ № 499 від 09.10.2018)

третьої особи - не прибув

при секретарі судового засідання Зері Ю.О.

Суть спору: до господарського суду звернувся керівник Роменської місцевої прокуратури з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та Фермерського господарства Обрій-4 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 05.04.2016 №18-482/16- 16-СГ про передачу ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Тернівської селищної ради Недригайлівського району; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 06.12.2017, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області та ОСОБА_1, за яким останньому передано в користування земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 36,0000 га строком на 7 років; застосування наслідків недійсності договору оренди від 06.12.2017 та зобов'язання орендаря повернути орендодавцю земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1.

Позов обґрунтований тим, що, на думку прокурора, у гр. ОСОБА_1 при отриманні спірної земельної ділянки в оренду не було наміру вести фермерське господарство, а штучне використання процедури створення фермерського господарства вказаною фізичною особою створило умови для пільгового отримання у користування земель державної власності іншим приватним суб'єктом господарювання.

10.10.2018 від представника першого відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями поти вимог прокурора.

17.10.2018 від представника другого відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

23.10.2018 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив першого відповідача.

19.11.2018 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив другого відповідача, а також заява про уточнення позовних вимог від 16.11.2018 № 77-6215вих18 (вх. № 8286 від 19.11.2018), відповідно до якої прокурор просить суд позовні вимоги, викладені в п. 3 резолютивної частини позовної заяви прокурора у справі № 920/733/18 вважати наступними: 3. Застосувати наслідки недійсності договору оренди від 06.12.2017 та зобов'язати ФГ Обрій-4 повернути орендодавцю земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 .

Судовою ухвалою від 20.11.2018 вищевказана заява прийнята судом до розгляду.

20.11.2018 третя особа подала до суду пояснення щодо суті спору, просить суд у задоволенні позову відмовити.

18.12.2018 від представника другого відповідача до суду надійшло заперечення, в якому він просив суд постановити ухвалу про залишення позову без розгляду, посилаючись на незазначення прокурором органу, в інтересах якого звертається прокурор до суду з позовом, а також віднесення даного спору до юрисдикції адміністративних судів, несплату прокурором судового збору.

Судовою ухвалою від 18.12.2018 у задоволенні даної заяви представника було відмовлено.

Зокрема, судом було наголошено, що даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства з огляду на зміст статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство , згідно з якими після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Розгляд справи по суті розпочато 17.01.2019.

Прокурор у вступному слові позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Судом досліджено докази, поданні прокурором.

Представник першого відповідача у вступному слові підтримав заперечення, викладені у відзиві на позов, просив суд у задоволенні вимог прокурора відмовити.

Судом досліджено докази, подані першим відповідачем в обґрунтування його позиції по справі.

Представник другого відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві на позов та у запереченні, проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову прокурора відмовити.

Судом досліджено докази, поданні першим відповідачем.

Другий відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві на позов та у запереченні, проти позову заперечував, просив суд в задоволенні позову прокурора відмовити.

Судом досліджено докази, поданні другим відповідачем.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув.

Судом досліджено докази, подані третьою особою на підтвердження своєї позиції стосовно предмета спору.

Присутніми представниками та прокурором були надані пояснення з приводу обставин, на які вони посилались у поданих до суду заявах по суті справи.

У ході судового засідання судом були встановлені обставини справи, досліджено докази, надані сторонами та прокурором на підтвердження своїх позицій по суті спору, а також вчинено інші необхідні дії, встановлені Главою 6 Розгляд справи по суті Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх представників, оцінивши подані докази, суд встановив:

Статтею 131 1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні Трегубенко проти України від 02.11.2004 Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес . Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом . Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

Порушення порядку набуття речових прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, за твердженням прокурора, обмежує державу в особі уповноважених органів у її використанні та залученні якнайбільшої суми грошових коштів до бюджету шляхом продажу прав на неї на земельних торгах (аукціоні), позбавляє можливості інших фізичних та юридичних осіб реалізувати свої законні права на отримання земельної ділянки у користування, отримавши перемогу у відповідних торгах.

Прокурор у даному випадку вбачає порушення інтересів держави у протиправному набутті юридичною особою прав на земельну ділянку державної форми власності всупереч вимогам закону, зловживання відповідачами положеннями законодавства про фермерські господарства.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012, що набрав чинності з 01.01.2013, статтю 122 Земельного кодексу України викладено в іншій редакції, зокрема ч. 4 цієї статті передбачено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передають у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів реорганізовуються шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Також установлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, що реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру передано функції і повноваження Державного агентства земельних ресурсів, що припиняється.

Як юридичну особу Головне управління Держгеокадастру у Сумській області зареєстровано 25.04.2015, про що у Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблено відповідний запис. Одночасно розпочато процедуру ліквідації Головного управління Держземагенства в Сумській області.

Таким чином, з 25.04.2015 повноваження щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення покладено на Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, яке є публічним правонаступником Головного управління Держземагентства в Сумській області та належним відповідачем у даній справі.

Відповідно до п.п.13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління здійснює розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Сумської області.

Крім цього, відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 № 482, розпорядження КМУ від 30.11.2016 № 910-р Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру функції з державного нагляду за додержанням законів у сфері земельних відносин покладено на органи Держгеокадастру. Разом з тим, оскільки вказаний орган є відповідачем у справі, він не може бути зазначений прокурором як позивач. На цей час відсутні також інші органи, що здійснюють контрольні повноваження у цій сфері.

Ураховуючи викладене, прокурор у даному випадку набуває статусу позивача, а відтак вбачаються підстави, передбачені ч.3 cт.23 Закону України Про прокуратуру , для представництва прокурором інтересів держави в суді, тому суд вважає правомірним звернення прокурора з даним позовом до господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2013 до Головного управління Держземагентства у Сумській області звернувся гр. ОСОБА_1 із клопотанням від 03.09.2013 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 36,0 га для ведення фермерського господарства в оренду строком на 7 років. Зокрема, з даного клопотання вбачається, що земельна ділянка береться з метою вирощування зернових технічних культур, а також вирощування ВРХ.

До клопотання фізичною особою ОСОБА_1 були додані: викопіювання з картографічних матеріалів землекористування Тернівської селищної ради; копія паспорта та ідентифікаційного коду; довідка Тернівської селищної ради; копія диплому та трудової книжки.

За результатами розгляду вищевказаного клопотання наказом Головного управління Держземагентства у Сумській області від 05.11.2013 №СМ/5923555600:03:003/00000477 йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 36,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих за межами населеного пункту на території Тернівської селищної ради Недригайлівського району.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (першого відповідача) від 05.04.2016 №18-482/16-16-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області. Надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку 36,0000 га строком на 7 років, в тому числі рілля площею 36,0000 га, (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Тернівської селищної ради Недригайлівського району Сумської області. Встановлено річний розмір орендної плати за користування земельною і ділянкою на правах оренди в розмірі 8 % від нормативної грошової оцінки. Доручено керівнику Відділу Держгеокадастру у Недригайлівському районі Сумської області укласти договір оренди земельної ділянки.

У подальшому між ГУ Держгеокадастру у Сумській області та ОСОБА_1 укладено відповідний договір оренди б/н від 06.12.2017. Право оренди, що виникло на підставі цієї угоди, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.12.2017.

Прокурор вважає, що гр. ОСОБА_1 не дотримані вимоги Земельного кодексу України та Закону України Про фермерське господарство при отриманні у користування спірної земельної ділянки, відтак наказ про передачу йому земельної ділянки для ведення фермерського господарства підлягає визнанню незаконним та скасуванню, договір оренди підлягає визнанню недійсним, а спірна земельна ділянка - поверненню орендодавцю.

Відповідачі та третя особа проти позову заперечили та наполягали на відсутності порушень положень законодавства при отриманні третьою особою у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Суд, проаналізувавши положення діючого земельного та цивільного законодавства, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського

господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Частина 1 ст. 2 вказаного Закону визначає, що відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами визначений главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Стаття 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Так, для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються

документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений у частині 5 цієї статті, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.

Земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 гектарів ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

Частиною 1 с. 8 даного Закону передбачено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України, частиною 4 якої передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частинами 1-3 статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 134 ЗК України земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Відтак, для ведення фермерського господарства земельна ділянка із земель державної власності надається заінтересованим особам з дотриманням вимог ст. 123 ЗК України.

Відповідно до зазначеної норми (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр , право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті а частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування (частина 1 статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу (частина 4 статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина 6 статті 123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (частина 10 статті 123 ЗК України).

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (частина 13 статті 123 ЗК України).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 14 статті 123 ЗК України).

Як вже було зазначено вище, зміст заяви, яка подається до відповідного органу виконавчої влади для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства, а також перелік документів, які додаються до вказаної заяви, визначено у ст. 7 Закону України Про фермерське господарство .

Судом встановлено, що гр. ОСОБА_1 у клопотанні від 03.09.2013, поданому до Головного управління Держземагенства у Сумській області просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 7 років, орієнтовною площею 36,0 га, для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, до якого додав викопіювання земельної ділянки, копію паспортних даних заявника, копії диплому та трудової книжки, довідки Тернівської селищної ради.

Як на підставу позовних вимог, прокурор посилається на той факт, що до клопотання не були додані обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, вказані документи були надані гр. ОСОБА_1 окремим документом в проекті землеустрою земельної ділянки, у якому останній виклав свої плани щодо розвитку та спеціалізації свого господарства, а також зазначав про наявність у нього у власності сільськогосподарської техніки, необхідної для обробки землі.

До того ж, наведені вище норми земельного законодавства не вимагають від особи, що претендує на отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, доводити спроможність ведення господарства, мати у власності техніку та доводити це, а Головне управління Держгеокадастру у Сумській області не має повноважень, визначених законодавством, які б дозволяли здійснювати перевірку доводів заявника, наведених на обгрунтвання розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових та матеріальних ресурсів.

Таким чином, судом було встановлено, що гр. ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держземагенства у Сумській області були дотримані вимоги Закону України Про фермерське господарство , а також положення Земельного кодексу України.

Першим відповідачем, у свою чергу, у межах наданих повноважень був 05.04.2016 виданий наказ № 18-482/16-16-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду .

За вказаних обставин, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, суд вважає недоведеним позивачем факт порушення першим відповідачем вимог земельного законодавства при винесенні вищезазначеного наказу, а відтак у суду відсутні правові підстави для визнання його незаконним та скасування.

Щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 06.12.2017, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області та ОСОБА_1, за яким останньому передано в користування земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 36,0000 га строком на 7 років, суд зазначає наступне.

Статтею 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України Про оренду землі .

У відповідності до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами ч. ч. 1, 4, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з положеннями п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.112009, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судом у ході розгляду даного спору не встановлено фактів невідповідності умов укладеного договору оренди земельної ділянки від 06.12.2017, зареєстрованого 13.12.2017 вимогам закону, які б могли стати підставою для визнання даного договору недійсним.

До того ж, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки без достатніх правових підстав порушить право власності третьої особи, передбачене ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право подальшого використання земельної ділянки, право оренди якої отримане на законних підставах).

Додатково суд вважає за необхідне наголосити, що твердження прокурора щодо передачі фізичною особою ОСОБА_1 земельних ділянок, які належать йому на праві приватної власності, в оренду ТОВ АФ Низи , є безпідставним, та не свідчить про відсутність наміру фізичної особи до створення фермерського господарства, оскільки відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, тобто третя особа - гр. ОСОБА_1 розпорядився своєю власністю на власний розсуд, що жодним чином не спростовує його намір самостійно вести фермерське господарство. Тим паче, що в матеріалах справи наявні докази здійснення господарської діяльності фермерським господарством на спірній земельній ділянці, а саме: звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2018 року.

Відтак суд не вбачає правових підстав для задоволення вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 06.12.2017, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області та ОСОБА_1.

Встановивши факт безпідставності позовних вимог щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між першим відповідачем та третьою особою, суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог в частині застосування наслідків недійсності договору оренди від 06.12.2017 та зобов'язання ФГ Обрій-4 повернути орендодавцю земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені у ході судового розгляду справи обставини, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на прокурора у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне судове рішення складено 23.01.2019.

Суддя В.Л.Котельницька