Рішення

від 24.01.2019 по справі 910/14227/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 24.01.2019Справа №  910/14227/18 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю  з іноземними інвестиціями "Діловий центр Європа" до                 публічного акціонерного товариства "Київенерго" про              стягнення  82 275,55 грн. Представники сторін: не викликались. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю  з іноземними інвестиціями "Діловий центр Європа" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Київенерго" про стягнення  82 275,55 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 17.06.1999 року укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1535855. 21.05.2018 року додатковою угодою було розірвано договір. Станом на 30.04.2018 року між сторонами складено акт звіряння взаєморозрахунків за теплову енергію, яким встановлено, що станом на 01.05.2018 року енергопостачальною організацією передано меншу кількість товару - теплової енергії, а абонентом недоотримано кількість товару - теплову енергію на суму 80 574,65 грн. Листом №47/1957 від 12.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернення перерахованої та невикористаної передоплати за теплову енергію. Оскільки, відповідач не повернув кошти, позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення з відповідача 80 574,65 грн. за недоотриману кількість товару - теплову енергію, 886,32 грн. інфляційного нарахувань та 814,58 грн. трьох процентів річних.   Ухвалою господарського суду від 05.11.2018 року вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали. 08.11.2018 року до канцелярії суду позивач подав супровідний лист з додатками. Ухвалою господарського суду від 12.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). 27.11.2018 року до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Ухвалою господарського суду від 28.11.2018 року в задоволенні клопотання публічного акціонерного товариства "Київенерго" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у справі №910/14227/18 відмовлено. 04.12.2018 року до канцелярії суду подано відповідь на відзив, також подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд збільшити розмір позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача 1   369,77 грн. інфляційних нарахувань за період з 24.10.2018 року по 03.12.2018 року включно та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 271,53 грн. за період з 24.10.2018 року по 03.12.2018 року включно. Відповідно до п.2 ч.2 статті 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Згідно з статтею 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивачем заяву про збільшення позовних вимог подано в строк, тому заява про збільшення позовних вимог приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування заяви про збільшення позовних вимог. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 17.06.1999 року між акціонерною енергопостальчою компанією «Київенерго», правонаступником якої є публічне акціонерне товариство «Київенерго» (енергопостачальна організація) та товариством «Діловий центр «Європа» (абонент) укладено договір №153-5855-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором. Відповідно до п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Відповідно до п.2 додатку №4 до договору №153-5855-9 від 17.06.1999 року, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість, заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця. Як зазначено позивачем, за період дії договору, ним сумлінно виконувались договірні обов'язки та своєчасно сплачувались кошти за надані послуги. 26.03.2018 року позивачем перераховано на рахунок відповідача 213   300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №593 від 26.03.2018 року з призначенням платежу: «сплата за тепло тариф.групи інші (дог.1535855 від 17.06.99)». Згідно з п.8.2 договору №153-5855-9 від 17.06.1999 року договір припиняє свою дію в випадках, зокрема, взаємної згоди сторін про його припинення. 21.05.2018 року між сторонами укладено додаткову угоду про розірвання договору від  17.06.1999 року №153-5855-9, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018 року договір від  17.06.1999 року №153-5855-9, у зв'язку з чим з вказаної дати припиняються зобов'язання енергетичної організації перед абонентом щодо здійснення теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникли за договором та залишилися невиконаним на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 25.05.2018 року. Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами. Також, 30.04.2018 року між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору №1535855 від 17.06.1999 року, в якому зазначено, що станом на 01.05.2018 року енергопостачальною організацією передано меншу кількість товару – теплової енергії, а абонентом недоотримано кількість товару – теплову енергію на суму 80   574,65 грн. Листом №47/1957 від 12.06.2018 року позивач звернувся до відповідача з проханням повернути перераховану та невикористану передоплату за теплову енергію за квітень поточного року у відповідності до договору від 17.06.1999 року №1635855 та згідно платіжного доручення №593 від 26.03.2018 року в сумі 80   564,54 грн. Вищезазначений лист направлений 14.06.2018 року та отриманий відповідачем 15.06.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100156789598. Також, 11.09.2018 року позивачем направлено відповідачу претензію №73/1983 від 11.09.2018 року відповідно до умов якої позивач вимагав протягом 7 банківських днів з моменту отримання претензії повернути на користь  товариства з обмеженою відповідальністю  з іноземними інвестиціями "Діловий центр Європа"  грошові кошти у розмірі 80   574,65 грн. Вищезазначена претензія отримана відповідачем 13.09.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100165498687. У зв'язку з неповерненням коштів, позивач звернувся в суд. Відповідно до ч.2, 3 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Згідно абз. 2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).   Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Судом встановлено, що лист позивача №47/1957 від 12.06.2018 року щодо повернення коштів в сумі 80   564,54 грн. направлений відповідачу 14.06.2018 року та отриманий останнім 15.06.2018 року. А тому, суд погоджується з твердженням позивача, що обов'язок з повернення коштів виник у позивача 23.06.2018 року. Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 80   574,65 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню. Щодо посилання відповідача на застосування до даних правовідносин статті 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне. Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Оскільки між сторонами було укладено договір №153-5855-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 17.06.1999 року, а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплата за постачання товару (теплової енергії), то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15. Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що  системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Також позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 1   086,11 грн. (814,58 грн. за період з 23.06.2018 року по 23.10.2018 року включно  + 271,53 грн. за період з 24.10.2018 року по 03.12.2018 року включно) та індекс інфляції в розмірі 2   256,09 грн. (886,32 грн. за період з 23.06.2018 року по 23.10.2018 року включно  + 1   369,77 грн. за період з 24.10.2018 року по 03.12.2018 року включно). Суд погоджується з розрахунком трьох процентів річних в розмірі 1   086,11 грн. та індексу інфляції в розмірі 2   256,09 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню. Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України     підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129, 236-238, 240-241, 252  Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, вулиця Мкльникова, будинок 31, ідентифікаційний код 00131305) на користь товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Діловий центр Європа" (01001, м. Київ, Музейний провулок, 4, код ЄДРПОУ 30113822) борг в розмірі 80 574 (вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят чотири) грн. 65 коп., інфляційні втрати в розмірі 2   256 (дві тисячі двісті п'ятдесят шість) грн.  09 коп., три проценти річних в розмірі 1   086 (одна тисяча вісімдесят шість) грн. 11 коп. та судовий збір в розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.                                                                            Суддя                                                                                                               С.М. Мудрий