Постанова

від 04.06.2019 по справі 910/14227/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2019 р. Справа№ 910/14227/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Київенерго

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.01.2019 (повний текст складено 24.01.2019)

у справі № 910/14227/18 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними

інвестиціями Діловий центр Європа

до Публічного акціонерного товариства Київенерго

про стягнення 82 275,55 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями Діловий центр Європа (далі - ТОВ Діловий центр Європа , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Київенерго (далі - ПАТ Київенерго , відповідач) про стягнення 82 275,55 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що у зв`язку з розірванням Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1535855 від 17.06.1999, позивачем не недоотримано кількість товару - теплову енергію на суму 80 574,65 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також 2 256, 09 грн. інфляційного нарахувань та 1086, 11 грн. 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14227/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ Київенерго на користь ТОВ з іноземними інвестиціями Діловий центр Європа борг в розмірі 80 574, 65 грн., інфляційні втрати в розмірі 2 256, 09 грн., три проценти річних в розмірі 1 086, 11 грн. та судовий збір в розмірі 1 762, 00 грн.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ПАТ Київенерго оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що в порушення вимог ст. ст. 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України судом першої інстанції ухвалено рішення по стягнення передоплати за Договором, не взявши до уваги відсутність належних первинних доказів, на підставі яких можливо встановити наявність такої переплати. За твердженнями апелянта, місцевим господарським судом не враховано, що матеріали справи не містять розрахунку утворення переплати, не вірно проаналізовано підстави, яким позивач обґрунтовує свої вимоги, та не здійснено належного правового аналізу застосованих позивачем норм, зокрема, ст. ст. 670, 693 ЦК України. Крім цього, на переконання апелянта, судом першої інстанції, не зважаючи на те, що спірний Договір припинив свою дію, незаконно задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що в матеріалах справи наведено докази того, що 26.03.2018 позивачем було перераховано відповідачу 213 300, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 593 від 26.03.2018. Факт передачі відповідачем меншої кількості товару - теплової енергії та її недотримання позивачем підтверджується Актом звіряння розрахунків за теплову енергію по договору № 1535855 від 17.06.1999. За твердженнями позивача, оскільки ПАТ Київенерго припинило свою діяльність у сфері теплопостачання, тобто фактично позбавлене можливості надавати послуги за Договором, то у відповідача фактично відсутні підстави для утримання сплачених позивачем коштів. Разом з цим, зазначив, що оскільки кошти були сплачені на підставі умов Договору, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України.

У наданій суду апеляційної інстанції відповіді на відзив, відповідач стверджував, що враховуючи нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин приписи ст. ст. 670, 693 ЦК України, які регулюють повернення предоплати. Разом з цим, оскільки спірний договір припинив свою дію, в якості належного нормативно-правового обґрунтування позивачу потрібно було застосовувати положення ст. 1212 ЦК України. Крім цього, відповідач вказує на відсутність у позивача переплати, з огляду на що позиція позивача в цій частині є необґрунтованою та безпідставною.

В судове засідання апеляційної інстанції 28.05.2019 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 17.06.1999 між Акціонерною енергопостальчою компанією Київенерго , правонаступником якої є ПАТ Київенерго (відповідач, енергопостачальна організація за договором) та ТОВ Діловий центр Європа (абонент) укладено Договір №153-5855-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором.

За умовами п. 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору.

Пунктом 2.3.1 Договору сторони погодили, що абонент зобов`язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у Додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Цей Договір згідно п. 8.1 набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.1999.

Відповідно до п. п.8.2 Договору договір припиняє свою дію в випадках, зокрема, взаємної згоди сторін про його припинення.

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 8.4 Договору).

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу приписів ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 655 ЦК України) одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що за період дії договору сумлінно виконував договірні зобов`язання та своєчасно сплачував кошти за надані послуги, зокрема, 26.03.2018 позивачем було перераховано на рахунок відповідача 213 300,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №593 від 26.03.2018 року з призначенням платежу: сплата за тепло тариф.групи інші (дог.1535855 від 17.06.99) .

Разом з цим, за матеріалами справи встановлено, що 21.05.2018 між сторонами укладено додаткову Угоду про розірвання Договору №153-5855-9 від 17.06.1999, за умовами якої сторони дійшли згоди розірвати з 30.04.2018 договір №153-5855-9від 17.06.1999, у зв`язку з чим з вказаної дати припиняються зобов`язання енергетичної організації перед абонентом щодо здійснення теплової енергії, а грошові зобов`язання абонента, що виникли за Договором та залишилися невиконаним на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 25.05.2018. Ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами.

Також, 30.04.2018 між сторонами складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію по договору №1535855 від 17.06.1999, в якому зазначено, що станом на 01.05.2018 енергопостачальною організацією передано меншу кількість товару - теплової енергії, а абонентом недоотримано кількість товару - теплову енергію на суму 80 574,65 грн.

Листом №47/1957 від 12.06.2018 позивач звернувся до відповідача з проханням повернути перераховану та невикористану передоплату за теплову енергію за квітень поточного року у відповідності до Договору та згідно платіжного доручення №593 від 26.03.2018 в сумі 80 564,54 грн.

Вищезазначений лист було направлено відповідачу 14.06.2018 та отриманий останнім 15.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100156789598.

11.09.2018 позивач направив відповідачу претензію №73/1983 від 11.09.2018, відповідно до якої вимагав протягом 7 банківських днів з моменту отримання претензії повернути на користь ТОВ Діловий центр Європа грошові кошти у розмірі 80 574,65 грн.

Вищезазначена претензія отримана відповідачем 13.09.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100165498687, однак залишена без відповіді та задоволення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Так, за змістом ч. ч. 2, 3 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до абз. 2 пп. 1.12 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов`язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов`язань.

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вище загадувалось, лист позивача №47/1957 від 12.06.2018 щодо повернення коштів в сумі 80 564,54 грн. направлений відповідачу 14.06.2018 та отриманий останнім 15.06.2018, відповідно обов`язок з повернення коштів виник у відповідача 23.06.2018.

З огляду на викладене та враховуючи факт наявності переплати за недоотриману кількість товару - теплову енергію на суму 80 574,65 грн., апеляційний суд визнає висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача 80 574,65 грн., які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо тверджень відповідача (апелянта) про необхідність застосування до даних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України, слід зазначити, що за змістом цієї статті особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Разом з цим, оскільки кошти, які позивач просить стягнути з відповідача отримано останнім як оплата за постачання товару (теплової енергії) на підставі Договору №153-5855-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 17.06.1999, а факт наявності переплати було зафіксовано в акті звіряння розрахунків за теплову енергію саме по цьому Договору №1535855 від 17.06.1999, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Відповідно доводи відповідача (апелянта) в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Твердження відповідача (апелянта), викладені у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, щодо відсутності у позивача переплати з огляду на наведений ним розрахунок, також відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необґрунтовані, адже вказана сума зафіксована сторонами у вище згаданому акті звіряння розрахунків за теплову енергію саме по цьому Договору №1535855 від 17.06.1999, складеному сторонами перед розірванням цього Договору. При цьому, доказів постачання відповідачем позивачу теплової енергії після підписання акту звіряння на вказану суму або її повернення позивачу матеріали справи не містять.

Крім цього, позивачем нараховано на заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 086,11 грн. (814,58 грн. за період з 23.06.2018 по 23.10.2018 включно + 271,53 грн. за період з 24.10.2018 по 03.12.2018 включно) та індекс інфляції в розмірі 2 256,09 грн. (886,32 грн. за період з 23.06.2018 по 23.10.2018 включно + 1 369,77 грн. за період з 24.10.2018 по 03.12.2018 включно).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 згаданої постанови пленуму).

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний суд дійшов висновку щодо правомірності висновків місцевого суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 086,11 грн. 3% річних та 2 256,09 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно твердження апелянта в цій частині як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Доводи апелянта з приводу порушенням судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Київенерго залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14227/18 - без змін.

Матеріали справи № 910/14227/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.06.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук