Рішення

від 23.01.2019 по справі 922/3202/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3202/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмежеою відповідальністю "Промтех-пак", 81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Друкарська, 10, код 36142377 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля", 62370, Харківська область, смт. Солоницівка, вул. Заводська, 49, код 41470092 про стягнення 124 813,63 грн. справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Промтех-пак" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ "ХВК "Деревне вугілля" (відповідач) 110 660,75 грн. заборгованості за отриманий товар згідно накладної № 13071 від 13.07.2018 по договору поставки № 0204 від 02.04.2018, 11 839,18 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору, 1 000,49 грн. річних та 1 313,21 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2018, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Також, в своїй позовній заяві. позивач просить суд розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.11.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

19.12.2018 до господарського суду Харківської області надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 35375) згідно якого відповідач заперечує проти вимог позивача з посиланням на положення ст. 193 ГК України, ст.ст. 251-253, 526, 530, 629 ЦК України та вважає, що у відповідача відсутній обов'язок по оплаті отриманого товару, оскільки не настав строк оплати такого.

При цьому, на його думку, такий висновок випливає з того, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору, а саме п. З.З., позивач здійснивши поставку товару на суму, що перевищує розмір попередньої оплати, а відповідач прийнявши такий товар, сторони тим самим змінили умови договору, відповідно до 7.1., проте не визначили новий термін розрахунку за фактично поставлений товар. З письмовою вимогою про оплату поставленого товару позивач до відповідача не звертався. За таких обставин, відповідач вважає, що на момент звернення до суду інтереси позивача не були порушені.

Також, відповідач вказує, що ТОВ Промтех-пак в своїй позовній заяві посилається на неіснуючий пункт 13.1. Договору.

Окремо звертає увагу на те, що Довіреністю від 20.07.2018 року ТОВ Промтех-пак , на підставі попередньої домовленості з представниками, цією довіреністю уповноважує представляти свої інтереси адвокатів: Пана ОСОБА_2 та Пана ОСОБА_3, які кожен окремо діють на підставі Свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю. Разом з тим, як випливає з позовної заяви та доданих до неї документів - останні підписані фізичною особою, вказаною як ОСОБА_2, яка не має статусу адвоката.

Позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №1011 від 15.01.2019) згідно якої позивач заперечує проти аргументів відповідача, вказуючи на те, що з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо фактичного та своєчасного здійснення поставки товару належної якості та у замовленій кількості, незважаючи на здійснення ним часткової оплати товару, останній зобов'язаний був повністю оплатити отриманий товар одразу після його прийняття, разом з товаророзпорядчими документами, не очікуючи від позивача будь-яких вимог про необхідність здійснення такої оплати.

Також, позивач звернув увагу на помилкове зазначення у тексті позову на неіснуючий в договорі п. 13.1. замість п. 4.5., який є аналогічним за своїм змістом тому, що викладений в позові та на те, що в позовній заяві, підписаній представником, не обов'язково має вказуватись про статус представника, саме як адвоката.

Ухвалою суду від 26.11.2018 було роз'яснено сторонам, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У встановлені судом строки додаткових письмових доказів, клопотань, заяв та пояснень від сторін до суду не надійшло.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висловленій у рішенні "Каракуця проти України", заявник повинен виявляти належну зацікавленість у розгляді справи.

Згідно з частиною третьою статті 252 ГПК України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно із ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів .

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а також зважаючи на те, що 24.01.2019 закінчується строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.04.2018 року, між ТОВ Промтех-Пак (Постачальник) та ТОВ ХАРКІВСЬКА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ ДЕРЕВНЕ ВУГІЛЛЯ укладено Договір поставки №0204 (в подальшому - Договір).

За умовами вказаного Договору, Постачальник зобов'язується виготовити і передати у власність Покупця паперові мішки (надалі Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити на умовах даного Договору.

Відповідно до умов Договору (п. 3.3), розрахунки за кожну партію здійснюються на наступних умовах: 100% попередньої оплати.

Пункт 7.1. Договору передбачає, що умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документу.

Кількість, ціна, вартість за одиницю товару, тип та конструкція товару вказана в окремій Специфікації (Додатку № 1 до Договору), котрий становить невід'ємну частину Договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач вказує, що на виконання умов Договору, Позивач 13.07.2018 року здійснив Відповідачу поставку товарів у асортименті, комплектності, кількості та за цінами, що вказані у зазначеній вище Специфікації (Додатку № 1 до Договору). Поставка товару та отримання товару підтверджується видатковою накладною № 13071 від 13.07.2018 року на суму 140 660,75 грн. (сума з ПДВ) та товарно-транспортною накладною № 13071/1 від 13.07.2018 року, підписаними без будь-яких заперечень та зауважень зі сторони Покупця.

Поставлений та отриманий Товар, відповідає кількості, ціні, якості та найменуванню, які передбачені Специфікацією та Договором, про що свідчать підписи уповноважених представників сторін у товаросупровідних документах.

Просячи у відзиві відмовити у позові повністю, відповідач визнає, що між сторонами 02 квітня 2018 року було укладено Договір № 0204 поставки паперових мішків, на виконання якого, згідно із видатковою накладною № 13071 від 13.07.2018 року відповідачем було отримано товар на суму 140 660,75 грн. (сума з ПДВ). Також відповідач визнає, що відповідно до умов договору, ним 13 липня 2018 року було здійснено часткову попередню оплату в розмірі 30 000 грн. Також ним не заперечується факт наявності заборгованості перед позивачем за отриманий товар у сумі 110 660,75 грн. Проте, з посиланням на положення ст. 193 ГК України, ст.ст. 251-253, 526, 530, 629 ЦК України вважає, що у відповідача відсутній обов'язок по оплаті отриманого товару, оскільки не настав строк оплати такого. При цьому, на його думку, такий висновок випливає з того, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору, а саме п. 3.3., позивач здійснивши поставку товару на суму, що перевищує розмір попередньої оплати, а відповідач прийнявши такий товар, сторони тим самим змінили умови договору, відповідно до 7.1., проте не визначили новий термін розрахунку за фактично поставлений товар. З письмовою вимогою про оплату поставленого товару позивач до відповідача не звертався. За таких обставин, відповідач вважає, що на момент звернення до суду інтереси позивача не були порушені, а сума, заявлена до стягнення не є простроченою. Також є протиправною вимога про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. При цьому підстава, порядок та розмір цих нарахувань відповідачем не спростовується.

Надаючи оцінку та правову кваліфікацію зазначеним обставинам, суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, згідно з приписами статей 173, 174 ЦК України, між позивачем та відповідачем виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити отриманий товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.

Крім того, суд враховує. що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфін України 24.05.1995, № 88: « 2.1. Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Дослідивши накладну №13071 від 13.07.2018, на яку позивач посилається як на доказ отримання товару відповідачем, суд встановив, що вона містить підпис представника відповідача в графі отримання та вказаний підпис скріплено печаткою відповідача.

При цьому суд зазначає, що підписання покупцем накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв товар у власність та зобов'язався здійснити його оплату, про що свідчить підписана без зазначення недоліків представником відповідача та скріплена печаткою підприємства видаткова накладна, надана позивачем.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач визнає, що між сторонами 02 квітня 2018 року було укладено Договір № 0204 поставки паперових мішків, на виконання якого, згідно із видатковою накладною № 13071 від 13.07.2018 року відповідачем було отримано товар на суму 140 660,75 грн. (сума з ПДВ). Також відповідач визнає, що відповідно до умов договору, ним 13 липня 2018 року було здійснено часткову попередню оплату в розмірі 30 000 грн. Також ним не заперечується факт наявності заборгованості перед позивачем за отриманий товар у сумі 110 660,75 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Сторонами визнається як сам факт укладення 02 квітня 2018 року Договору № 0204 поставки паперових мішків, так і факт його належного (без порушення строків) виконання позивачем, згідно із видатковою накладною № 13071 від 13 липня 2018 року (що узгоджується з положеннями п. 1.3. договору), а також факт прийняття відповідачем товару належної якості (відповідно до умов договору) та здійснення останнім часткової передоплати в розмірі 30 000 грн.

Виходячи з умов договору, укладеного між сторонами, ними визначено умови оплати, проте не визначено строк оплати.

Відтак, в даному випадку, з огляду на відсутність заперечень відповідача щодо фактичного та своєчасного здійснення поставки товару належної якості та у замовленій кількості, незважаючи на здійснення ним часткової оплати товару, останній зобов'язаний був повністю оплатити отриманий товар одразу після його прийняття, разом з товаророзпорядчими документами, не очікуючи від позивача будь-яких вимог про необхідність здійснення такої оплати.

Заперечення відповідача у відзиві щодо зміни умов оплати, а також у зв'язку із цим не визначення строку проведення такої, з огляду на положення укладеного договору, зокрема, п. 6.1. та п. 7.1. відхиляються судом, адже умовами останнього не визначено строків проведення оплати отриманого товару та є невірним тлумаченням відповідачем п. 3.3. договору.

Помилкове зазначення позивачем у тексті позову на п. 13.1. замість п. 4.5., який є аналогічним за своїм змістом, не позбавляє позивача права на звернення до суду.

Окрім цього, сторони в п. 8.2. договору взяли на себе зобов'язання при виконанні такого не зводити співробітництво лише до дотримання вимог, що містяться в даному договору, а підтримувати ділові контакти та вживати всіх необхідних заходів для забезпечення ефективності та розвитку їх комерційних зв'язків.

Таким чином суд прийшов до висновку, що сума непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 110 660,75 грн.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 110 660,75 грн. основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.7 Договору передбачено за недотримання строків оплати Товару обов'язок Покупця сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої в цей період, нарахованої на суму простроченого платежу за кожен день не виконання.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних - 1000,49 грн., інфляційних втрат - 1313,21 грн. та пені - 11839,18 грн. за допомогою програми ОСОБА_4, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» , Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилань відповідача на те, що позовну заяву підписано не уповноваженою особою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 ГПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно із ч. 5 ст. 164 цього Кодексу до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (ч. 4 ст. 60 ГПК України).

Виходячи з аналізу даним норм процесуального права, враховуючи правовий висновок, який викладений Верховним Судом у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 12 жовтня 2018 року у справі № 908/1101/17, як в довіреності, так і за аналогією - в позовній заяві, підписаній представником, не обов'язково має вказуватись про статус представника, саме як адвоката.

При цьому, суд ураховує правову позицію, висловлену ЄСПЧ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що в даному випадку становить 1872,20 грн.

Таким чином, судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача в розмірі 1872,20 грн.

Інших судових витрат позивачем заявлено не було.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтех-пак" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля" (62370, Харківська область, смт. Солоницівка, вул. Заводська, 49, код 41470092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтех-пак" (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Друкарська, 10, код 36142377) - 110 660,75 грн. заборгованості за отриманий товар згідно накладної № 13071 від 13.07.2018 по договору поставки № 0204 від 02.04.2018, 11 839,18 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по договору, 1 000,49 грн. річних та 1 313,21 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля" (62370, Харківська область, смт. Солоницівка, вул. Заводська, 49, код 41470092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промтех-пак" (81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Друкарська, 10, код 36142377) - 1 872,20 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Товариство з обмежеою відповідальністю "Промтех-пак", 81700, Львівська область, м. Жидачів, вул. Друкарська, 10, код 36142377.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська виробнича компанія "Деревне Вугілля", 62370, Харківська область, смт. Солоницівка, вул. Заводська, 49, код 41470092.

Повне рішення складено 23.01.2019 р.

Суддя ОСОБА_1