Постанова

від 23.01.2019 по справі 826/7116/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7116/18 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Дельта-Імпрекс на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Дельта-Імпрекс до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.04.2018 р. № 0019671404, № 0019681444,

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Дельта-Імпрекс до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить: скасувати податкове повідомлення-рішення №0019671404 від 17 квітня 2018 року про збільшення суми ПДВ до сплати в розмірі 51 246,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0019681404 від 17 квітня 2018 року про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 8 307,00 грн, винесених на підставі акту №311/26-15-14-04-05/38966090 від 30 березня 2018 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Компанія Дельта-Імпрекс (код ЄДРПОУ 38966090) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Омікрон (код 30471869) за липень 2015 року, вересень 2015 року, березень 2016 року, травень 2016 року, липень 2016 року та вересень 2016 року, складеного державними ревізорами Головного управління ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки щодо нереальності операцій між позивачем та ПП Омікрон ґрунтуються виключно на протоколі допиту директора ПП Омікрон та документах щодо здійснення досудового розслідування кримінального провадження №32016100100000027 від 29 лютого 2016 року. Додатково представник позивача стверджував, що позивач не зобов'язаний та не мав можливості перевіряти весь ланцюг постачання придбаних товарів та послуг, оскільки такий обов'язок відсутній у діючому Податкового кодексу України. На думку позивача, будь-який суб'єкт господарювання не зобов'язаний мати ті чи інші основні засоби для здійснення поточної діяльності, крім того, він не обмежений в укладанні господарських договорів з іншими суб'єктами господарювання, які б надавали такому суб'єкту відповідні послуги та роботи. Наявність та відсутність ТТН, подорожній листів чи транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом та не пов'язано з дотриманням вимог податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.10.2018 р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено всіх первинних документів позивача, що призвело до формального вирішення справи із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем відзив на апеляційну скаргу в установлений судом строк надано не було.

У відповідності до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом розглянуто справу в порядку письмового провадження згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 19 березня 2018 року по 23 березня 2018 року на підставі направлення від 19 березня 2018 року №432/26-15-14-04-05, виданого Головним управлінням ДФС у м. Києві, відповідно до пункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 16 березня 2018 року №4083, проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Дельта-Імпрекс (код ЄДРПОУ 38966090) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП Омікрон (код ЄДРПОУ 30471869) за липень 2015 року, вересень 2015 року, березень 2016 року, травень 2016 року, липень 2016 року та вересень 2016 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №311/26-15-14-04-05/38966090 від 30 березня 2018 року.

Перевіркою Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Дельта-Імпрекс з питань дотримання вимог податкового законодавства за період липень 2015 року, вересень 2015 року, березень 2016 року, травень 2016 року, липень 2016 року та вересень 2016 року встановлені порушення: п. 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення, що нараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за липень та вересень 2015 року (ряд. 24 декларації) на загальну суму 8 307 грн. та встановлено заниження суми податку на додану вартість у сумі 40 997 грн.: липень 2015 року - 199 грн.; вересень 2015 року - 20 327 грн.; березень 2016 року - 3 417 грн., травень 2016 року - 6 766 грн., липень 2016 року - 4 782 грн., вересень 2016 року - 5 506 грн.

На підставі вказаних висновків акта перевірки податковим органом 17.04.2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0019671404, яким Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія Дельта-Імпрекс збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 51 246,00 грн., в т.ч. за податковими зобов'язаннями у розмірі 40 997,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 10 249,00 грн.

Крім того, 17.04.2018 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0019681404, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8 307,00 грн.

Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки стали фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ Компанія Дельта-Імпрекс з ПП Омікрон та ТОВ Гарант-А.М. .

Так, на підтвердження господарських взаємовідносин між ТОВ Компанія Дельта-Імпрекс з ПП Омікрон у липні 2015 року, вересні 2015 року, березні 2016 року, травні 2016 року, липні 2016 року та вересні 2016 року надано рахунки-фактури: №ОМ-156 від 27 липня 2015 року, №ОМ-61 від 09 вересня 2015 року, №ОМ-128 від 18 вересня 2015 року, №ОМ-144 від 22 вересня 2015 року, №ОМ-170 від 25 вересня 2015 року, №ОМ-176 від 28 вересня 2015 року, №ОМ-0000170 від 23 березня 2016 року, №ОМ-00143 від 24 травня 2016 року, №ОМ-000040 від 06 липня 2016 року, №ОМ-221 від 27 липня 2016 року, №ОМ-22 від 05 вересня 2016 року.

В акті перевірки зазначено, що згідно рахунків ПП Омікрон здійснено постачання ТМЦ, на що виписано видаткові накладні: №ОМ-0000160 від 27 липня 2015 року, №ОМ-0000061 від 09 вересня 2015 року, №ОМ-0000128 від 18 вересня 2015 року, №0000144 від 22 вересня 2015 року, №ОМ-0000144 від 22 вересня 2015 року, №ОМ-0000170 від 25 вересня 2015 року, №ОМ-0000182 від 28 вересня 2015 року, №ОМ-000170 від 29 березня 2016 року, №ОМ-000143 від 24 травня 2016 року, №ОМ-0000040 від 06 липня 2016 року, №ОМ-0000221 від 27 липня 2016 року, №ОМ-0000022 від 05 вересня 2016 року;

рахунки - №ОМ-156 від 27 липня 2015 року, №ОМ-61 від 09 вересня 2015 року, №ОМ-128 від 18 вересня 2015 року, №ОМ-144 від 22 вересня 2015 року, №ОМ-170 від 25 вересня 2015 року, №ОМ-176 від 28 вересня 2015 року, №ОМ-0000170 від 23 березня 2016 року, №ОМ-00143 від 24 травня 2016 року, №ОМ-000040 від 06 липня 2016 року, №ОМ-221 від 27 липня 2016 року, №ОМ-22 від 05 вересня 2016 року;

податкові накладні - №160 від 27 липня 2015 року, №61 від 09 вересня 2015 року, №128 від 18 вересня 2015 року, №144 від 22 вересня 2015 року, №170 від 25 вересня 2015 року, №182 від 28 вересня 2015 року, №170 від 23 березня 2016 року, №143 від 24 травня 2016 року, №40 від 06 липня 2016 року, №221 від 27 липня 2016 року, №22 від 05 вересня 2016 року.

До суду першої інстанції копії первинної документації представником позивача до суду не надано, як і не вказано причин неможливості подання такої документації.

В той же час, до суду апеляційної інстанції позивачем надано копію договору найму (оренди) автомобіля, копії рахунків-фактур, видаткових накладних, копії платіжних доручень, виписки по особовим рахункам, договір суборенди приміщення, договори реалізації товару в іншому ланцюгу постачання. З пояснень апелянта вбачається, що вказані документи не витребовувалися судом першої інстанції під час розгляду справи, що зумовило їх надання саме в суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з наданих позивачем первинних та бухгалтерських документів, предметом поставки була продукція сантехнічного та теплотехнічного призначення.

Зокрема, між позивачем (надалі-постачальник) та ТОВ ТМК (надалі-покупець) було укладено договір поставки № 22-04 від 22.04.2015 р. на поставку продукції сантехнічного та теплоенергетичного призначення.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору, якість продукції, що постачається згідно цього договору, повинна відповідати затвердженим ТУ, ГОСТам та підтверджуватися сертифікатом якості заводу-виробника.

Відповідно до п. 4.1 договору, продукція, вказана в п. 1.1 цього договору, поставляється на умовах EXW-франко-завод постачальника: м.Київ, вул. Святошинська, 34, відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс в редакції 2000 року.

Відповідно до п. 4.4 договору, покупець зобов'язаний забезпечити самовивіз продукції.

Пунктом 4.7 цього ж договору передбачено, що на кожну партію товару постачальник в обов'язковому порядку надає покупцю наступні документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, сертифікат якості.

Між позивачем (надалі-постачальник) та ТОВ Регіонбудсервіс (надалі - покупець) укладено договори поставки № 1-09/15 від 01.09.2015 р., № 11-01/16 від 11.01.2016 р. на поставку продукції сантехнічного та теплоенергетичного призначення.

Пунктами 2.1, 2.2 вказаного договорів визначено, що якість товару, що поставляється постачальником, повинна відповідати вимогам сертифікату відповідностей та нормативно-технічній документації постачальника та затвердженим діючим ТУ та ДСТ України. Підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат відповідності (паспорт) на даний вид товару, діючий на території України.

Пунктом 4.1, 4.2 договорів визначено, що базисною умовою поставки є поставка на умовах DDP - м.Київ, вул. Святошиснька, 34, Інкотермс 2000 р. Поставка кожної партії товару повинна супроводжуватися наступними супровідними документами: рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, податковими накладними, сертифікатом відповідності.

Між позивачем (надалі-постачальник) та ТОВ ВБП Укргазкомплект (надалі-покупець) укладено договір поставки № 21-09/15 від 21.09.2015 р. на поставку сантехнічного та теплотехнічного призначення.

Відповідно до п. 3.1 договору поставка товару здійснюється постачальником зі складу постачальника, розташованого за адресою: м.Київ, вул. Святошинська, 34.

Відповідно до п. 3.3 договору, на кожну партію продукції постачальник в обов'язковому порядку надає покупцю наступні документи: видаткову накладну, сертифікат якості, технічні паспорти, свідоцтво на виготовлення елементів трубопроводу, додатковий рахунок-фактуру.

Пунктом 3.5.1 договору визначено, що якість продукції, що постачається згідно договору повинна відповідати затвердженим ТУ, ДСТУ та підтверджуватись сертифікатом якості підприємства-виробника.

Отже, умови поставки та перелік обов'язкових для надання документів визначається умовами вищевказаних договорів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Апелянт стверджуючи, що поставка товару здійснювалась шляхом доставки власним автотранспортом, окрім договору оренди транспортного засобу, не надав суду доказів наявності у штаті водія, наказу про його призначення. В матеріалах справи також відсутні докази оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, доказів призначення відповідальних осіб за їх передачу та прийняття.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що товарно-транспортна накладна не є первинним документом бухгалтерського обліку, яка свідчить про реальність господарських операцій. В той же час, надаючи оцінку товарності господарським операціям, суд повинен виходити із системного аналізу останніх у їх сукупності та доказів, якими вони підтверджуються.

Крім того, до перевірки не надано жодних документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару, а саме - сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, що є обов'язковими для надання згідно умов укладених договорів, а відповідно є обов'язковими для визначення реальності поставок в оспорюваних господарських операціях в даній справі.

При цьому, первинна документація ПП Омікрон підписувалась ОСОБА_2, яка спростувала свою причетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ПП Омікрон , згідно відібраних пояснень в рамках кримінального провадження №32016100100000027.

Натомість, ОСОБА_2 була допитана в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції, де повідомила, що дійсно брала участь у господарській діяльності ТОВ Гарант - А.М. . та ТОВ Омікрон .

В той же час, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно наявності вироку у кримінальному провадженні у справі №32016100100000027 за фактом фіктивного підприємництва відносно ПП Омікрон , що обумовлює фіктивність вказаних господарських операцій з огляду на його відсутність в матеріалах справи.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів винесення вироку у кримінальній справі, який є преюдиційною обставиною стосовно встановлення фіктивності господарських операцій, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на наявність кримінального провадження у справі не може бути взято судом до уваги.

Разом з тим, виходячи із системного аналізу наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не підтверджено факт виконання робіт та поставки товару між позивачем та його контрагентом, що свідчить, що правочини між останніми вчинено без мети настання реальних наслідків. Оскільки реальність та можливість вчинення господарських операцій у ПП Омікрон відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Вирішуючи дану справу суд зважає на те, що позивачем на надано документів, які б фактично підтверджували надання послуг, а саме: звітів про надання послуг, калькуляцій з зазначенням витрат та ресурсів, у яких би зазначалось використання трудових ресурсів, часу, обсягів, виду наданих послуг, завірених відповідальними особами та особами які їх надавали та інших.

Також, відсутні докази поставки товарів, зокрема докази приймання (розвантаження, навантаження); доказів формування основних фондів; довіреностей на отримання матеріальних цінностей товару уповноваженою особою; доказів оприбуткування товару; доказів того, що спірні господарські операції були вчиненні з наміром отримати матеріальну вигоду та мали на меті досягнення ділової мети.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, наданням послуг та їх реалізацією, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог чинного законодавства позивачем занижено податок на додану вартість на суму 51 246,00 грн. та завищено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 8 307,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 17 квітня 2018 року №0019681404 та №0019671404, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Дельта-Імпрекс залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 25 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Л.О.Костюк

О.Є.Пилипенко