Постанова

від 23.01.2019 по справі 291/1454/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №291/1454/18 Головуючий у 1-й інст. Грек М.М.

Категорія 2 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 291/1494/18 за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Топорівське", третя особа - Фермерське господарство "Прометей 2016" про визнання права власності на майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2018 року, постановлену під головуванням судді Грека М.М. в смт. Ружин,

в с т а н о в и в :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на асфальтовану площадку площею 128 кв.м., огорожу із залізобетонних плит площею 425 кв.м., асфальтовану площадку площею 2079 кв.м.

Ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2018 року відмовлено у відкритті провадження.

У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на даний час право власності на спірне майно перейшло до ФГ Прометей 2016 , а тому вказана справа має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу, голова ФГ Прометей - ОСОБА_2, посилаючись на те, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, просив закрити апеляційне провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з такого.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 4212-VI), яким останній викладено в новій редакції.

У пункті 11 розділу X Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Крім названих у статті 10 Закону № 2343-XII справ у спорах, пов'язаних із майновими вимогами до боржника, передбачено також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у відповідних спорах належать до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-ХІІ, у межах провадження у справі про банкрутство, тобто без порушення нових справ.

Таким чином за наявності порушеної господарським судом справи про банкрутство відповідача цивільну справу за позовом до такого відповідача не можна порушити, а в разі її порушення вона підлягає закриттю. Якщо під час її розгляду з'ясується, що відносно відповідача у справі порушено провадження про його банкрутство господарським судом, то порушена цивільна справа, підлягає закриттю у зв'язку з тим, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства. У ГПК України передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.

Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.

Саме такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 564/1770/13-ц.

Згідно витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 22.03.2011 року Господарським судом Житомирської області порушено справу про банкрутство Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Топорівське".

А тому, вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказана справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне майно перейшло до іншої юридичної особи не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки позов пред'явлено саме до Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Топорівське", відносно якого порушено провадження у справі про банкрутство.

З наведених мотивів відхиляються і доводи апеляційної скарги про можливість заміни неналежного відповідача у справі, оскільки на стадії відкриття провадження суд першої інстанції не наділений повноваженнями вчиняти вказану процесуальну дію.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ружинського районного суду Житомирської області від 05 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді