Рішення

від 23.01.2019 по справі 927/883/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/883/18

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Книш Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання Солончева О.П.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/883/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівський елеватор

вул. Привокзальна, 45, с. Велика Доч, Борзнянський район, Чернігівська область, 16431

поштова адреса: вул. Шкільна, 1-В, с. Велика Доч, Борзнянський район, Чернігівська область, 16431

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд

вул. В. Дуніна-Борковського, 20-А, м. Чернігів, 14030

поштова адреса: вул. Пушкіна, 16, м. Чернігів, 14013

про стягнення 159233 грн 91 коп.

За участю представників учасників справи:

від позивача: не прибув

від відповідача: не прибув

В судовому засіданні 23.01.2019 на підставі ч.1, 4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України підписано скорочене рішення.

Товариством з обмеженою відповідальністю Чернігівський елеватор подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд про стягнення 159233 грн 91 коп., а саме: 130000,00 грн основної заборгованості, 23766,74 грн пені за період з 24.07.2018 по 05.12.2018, 1999,31 грн 3% річних за період з 24.07.2018 по 05.12.2018, 3467,86 грн інфляційних втрат за період серпень-вересень 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору №23/06/17-1 від 26.06.2017 щодо поставки товару в повному обсязі на суму 456329,16грн, проведеної попередньої оплати по платіжному дорученню №436 від 12.07.2018 відповідно до виставленого постачальником рахунку №60718-00001 від 06.07.2018 на суму 456329,16грн. Позивач зазначає, що відповідачем поставлено товару частково на суму 273809,98грн по видатковій накладній №230718-0003 від 23.07.2018, а також частково повернуті відповідачем грошові кошти у сумі 52519,18грн згідно з платіжним дорученням №1128 від 30.11.2018, та як наслідок залишок боргу становить 130000,00грн.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 09.01.2019. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 09.01.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівський елеватор про зменшення позовних вимог №2 від 08.01.2019 повернуто без розгляду з огляду на відсутність доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи.

Крім того, ухвалою суду від 09.01.2019 оголошено перерву в судовому засіданні до 23.01.2019.

В судове засідання 23.01.2019 уповноважені представники сторін не прибули.

23.01.2019 позивачем, за підписом директора ОСОБА_1, через відділ документального забезпечення суду (канцелярія) подано клопотання №25 від 22.01.2019 про розгляд справи без участі представника позивача. В поданому клопотанні позивач позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

З огляду на те, що явка представника позивача не визнавалася судом обов'язковою, а участь у судовому засіданні є процесуальним правом сторони, суд задовольнив заяву позивача про розгляд справи без участі його представника.

23.01.2019 від відповідача на електронну адресу суду та через канцелярію суду подано клопотання від 22.01.2019, в якому відповідач просить закрити провадження у справі №927/883/18 в частині позовних вимог щодо стягнення з ТОВ Соліс Буд основного боргу у розмірі 130000,00 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначає, що 28.12.2018 ТОВ Соліс Буд сплачено на користь ТОВ - Чернігівський елеватор заборгованість за договором поставки №23/06/17-1 від 26.06.2017 в розмірі 130000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1194 від 28.12.2018. Суд долучив подані клопотання до матеріалів справи.

При цьому, відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав та не заперечив проти позовних вимог, рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

26.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Соліс Буд (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Чернігівський елеватор (покупець, позивач) укладено договір поставки №23/06/17-1 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання поставити, а покупець отримати та оплатити товар в повному обсязі на умовах даного Договору в асортименті, та за цінами, вказаними у рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Згідно з п. 2.4 договору оплата товару покупцем проводиться шляхом перерахування грошових коштів у безготівковій формі на вказаний у договорі поточний рахунок постачальника.

Пунктом 2.5 договору сторони передбачили, що оплата товару Покупцем здійснюється у формі 100% попередньої оплати протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.

Покупець отримує партію товару згідно рахунка-фактури та видаткової накладної від постачальника (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору, строк поставки товару: сім робочих днів з моменту здійснення покупцем попередньої оплати за товар.

Згідно з п. 5.5. договору датою поставки партії товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.

За умовами п.9.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє по 31.12.2017 (включно).

У п.9.2. договору сторони встановили, що у разі відсутності за 30 календарних днів до дати закінчення договору письмового повідомлення рекомендованим листом від будь-якої із сторін про небажання продовжувати дані договірні відносини, термін дії договору автоматично продовжується кожен раз на такий самий строк і на тих самих умовах.

В матеріалах справи відсутні докази про припинення дії договору поставки №23/06/17-1 від 26.06.2017.

Постачальником виставлено покупцю рахунок № 60718-0001 від 06.07.2018 на суму 456329,16 грн.

На виконання умов пункту 2.5 договору відповідачем 12.07.2018 сплачено на рахунок ТОВ Соліс Буд 456329,16 грн, що підтверджується платіжним дорученням №436 від 12.07.2018 (а.с. 15) та випискою банку (а.с.35) з призначенням платежу оплата за щебінь фр.40-70 і фр 10-20 зг.рах.№60718-0001 від 06.07.2018р., в т.ч. ПДВ 76054,86 .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач поставив позивачу товар частково на суму 273 809,98 грн, що підтверджується видатковою накладною № 230718-0003 від 23.07.2018 року (а.с. 16), яка підписана позивачем та відповідачем, підписи скріплені печатками сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Як свідчать матеріали справи та не спростовує відповідач, останній в обумовлений договором строк не здійснив поставку щебня позивачу в повному обсязі.

Позивач 14.08.2018 звернувся до відповідача з листом №214 від 14.08.2018, в якому просить повернути надлишково перераховані кошти за щебінь в сумі 182519,18 грн на рахунок ТОВ Чернігівський елеватор .

21.08.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією №236 від 21.08.2018, в якій пропонує в 7-денний строк з дня отримання претензії перерахувати позивачу заборгованість по договору поставки №23/06/17-1 від 26.06.2017 в сумі 182519,18 грн. Вказана претензія направлена на адресу відповідача рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та фіскальним чеком від 21.08.2018, копії яких подані до матеріалів справи.

30.11.2018 ТОВ Соліс Буд перераховано на рахунок позивача 52519,18 грн, з призначенням платежу повернення коштів згідно листа №214 від 14.08.2018 , що підтверджується платіжним дорученням №1128 від 30.11.2018 на суму 52519,18 грн, копія якого подана до матеріалів справи (а.с. 22).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після відкриття провадження у справі сплачено 130000,00 грн , що підтверджується платіжним дорученням №1194 від 28.12.2018 на суму 130000,000 грн з призначенням платежу повернення коштів згідно листа №214 від 14.08.2018 .

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

З огляду на вище наведене суд доходить висновку, що на час розгляду справи відповідачем самостійно повернуто 130000,00 грн попередньої оплати і спір в цій частині між сторонами врегульований. Провадження у справі в частині стягнення з відповідача 130000,00 грн попередньої оплати підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині, а відповідне клопотання відповідача задоволенню.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач просить стягнути з відповідача 23766,74грн пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 24.07.2018 по 05.12.2018, посилаючись на Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Відповідно до ст. ст.546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Із аналізу приписів Цивільного кодексу України вбачається, що, умова щодо розміру відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання у формі пені має бути викладена у письмовій формі.

Проаналізувавши умови договору №23/06/17-1 від 26.06.2017, суд доходить висновку, що у договорі відсутня умова про відповідальність боржника у вигляді пені з визначенням її розміру за недопоставку товару або за неповернення попередньої оплати.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 23766,74 грн пені та про відмову у їх задоволенні.

Позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 1999,31 грн 3% річних за період з 24.07.2018 по 05.12.2018 та 3467,86 грн інфляційних втрат за період з серпня 2018 року по вересень 2018 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Так, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

У випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України) не вважаються грошовими зобов'язаннями, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Оскільки право на повернення грошових коштів виникло у позивача внаслідок порушення боржником обов'язку передати йому відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

При цьому, в умовах договору поставки №23/06/17-1 від 26.06.2017 відсутня домовленість сторін щодо повернення попередньої оплати в разі недопоставки товару.

Зобов'язання поставити товар не набуває характеру грошового внаслідок пред'явлення кредитором вимоги про повернення/стягнення коштів за його невиконання.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №910/24853/13, від 20.11.2018 у справі №916/75/18.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписам ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 23766,74 грн пені за період з 24.07.2018 по 05.12.2018, 1999,31 грн 3% річних за період з 24.07.2018 по 05.12.2018 та 3467,86 грн інфляційних втрат за період з серпня 2018 року по вересень 2018 року за безпідставністю позовних вимог в цій частині.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України Про судовий збір з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 1950,00 грн (130000,00грн х1,5%), у зв'язку із відмовою позивачу у задоволенні позовних вимог у сумі 29233,91грн судовий збір у сумі 438,51грн покладається на позивача.

Керуючись ст. 12, 42, 73-80, 86, 123, 129, 165-167, п.2 ч. 1 ст. 231, ст. 232, 233, 236-241, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі №927/883/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівський елеватор до Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд в частині стягнення 130000грн00коп. боргу.

2. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівський елеватор до Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд в частині стягнення 23766,74 грн пені, 1999,31 грн 3% річних, 3467,86 грн інфляційних втрат відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Соліс Буд (вул. В. Дуніна-Борковського, 20-А, м. Чернігів, ідентифікаційний код 38951943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівський елеватор (вул. Привокзальна, 45, с. Велика Доч, Борзнянський район, Чернігівська область, ідентифікаційний код 37440905 )1950 грн 00коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду у порядку визначеному ст. 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 25.01.2019.

Суддя Н.Ю.Книш