Ухвала

від 23.01.2019 по справі 826/14293/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

23 січня 2019 року м. Київ№ 826/14293/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Київської міської ради провизнання протиправним та скасування рішення Третя особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Комплекс відпочинку Пуща Водиця ; Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); встановив:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач, Київрада), треті особи: Комплекс відпочинку Пуща-Водиця , Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Київради від 21.09.2017 №42/3049.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято розпорядження від 12.09.2008 №1241 Про надання Комплексу відпочинку Пуща Водиця дозволу на проектування та реконструкцію з добудовою будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з пунктом 1 вказаного розпорядження відповідно до статті 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні Комплексу відпочинку Пуща-Водиця , ураховуючи його звернення від 04.08.2008 №267/6, дозволено здійснити проектування та реконструкцію з добудовою будинку АДРЕСА_2 за умови виконання пункту 2 цього розпорядження. Проектування та реконструкцію дозволено здійснити на земельній ділянці, право користування якою оформлено згідно з пунктом 16 рішення Київради від 27.04.2000 №110/831 Про оформлення права користування земельними ділянками та посвідчене державним актом на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_3.

Відповідно до пункту 2 згаданого розпорядження Комплекс відпочинку Пуща-Водиця також повинен:

- одержати вихідні дані на проектування об'єкта;

- розробити, погодити та затвердити в установленому порядку проектно-кошторисну документацію;

- до початку реконструкції з добудовою вирішити питання щодо пайової участі відповідно до рішення Київської міської ради від 27.02.2003 №271/431 Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва ;

- одержати дозвіл на виконання будівельних робіт в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю;

- одержати в Головному управлінні контролю за благоустроєм міста Києва ордер на виконання робіт.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.08.2017 НВ-800061782017 за Комплексом відпочинку Пуща Водиця Державного управління справами на підставі рішення Київради від 27.04.2000 №110/831 оформлено право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 30.07.2009 НОМЕР_2), площею 99,3502 га; цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення; категорія земель: не визначена; вид використання: експлуатація та обслуговування будівель і споруд комплексу відпочинку Пуща-Водиця .

З метою здійснення реконструкції будинку АДРЕСА_1 між Комплексом відпочинку Пуща-Водиця (замовник) та ОСОБА_2 (інвестор) укладено договір від 25.07.2008 №8, яким визначено, що:

- об'єкт реконструкції - будинок АДРЕСА_1 Комплексу відпочинку Пуща-Водиця , що має бути реконструйований та на реконструкцію якого розробляється окремий проект реконструкції зі зведеним розрахунком вартості будівництва;

- реконструкція об'єкту - комплекс будівельно-монтажних робіт по безпосередній реконструкції об'єкту, його обладнання (оздоблення) відповідно до проектної документації, підключення об'єкту до всіх необхідних інженерних мереж і комунікацій, введення об'єкту в експлуатацію.

28.10.2009 Комплексом відпочинку Пуща-Водиця отримано дозвіл на виконання будівельних робіт №1703-0б/Т.

02.11.2009 між Комплексом відпочинку Пуща-Водиця (замовник) та ОСОБА_2 (інвестор) укладено доповнення від 02.11.2009 до інвестиційного договору від 25.07.2008 №8, яким визначено, що під реконструкцією об'єкту необхідно розуміти комплекс будівельно-монтажних робіт, у тому числі:

1) капітальний ремонт належного Комплексу відпочинку Пуща-Водиця будинку АДРЕСА_1

2) будівництво індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2

На підставі розробленого та затвердженого проекту реконструкції, отриманих дозволів на виконання будівельних робіт та іншої містобудівної документації Комплексом відпочинку Пуща-Водиця проведено згадану вище реконструкцію з добудовою будинку АДРЕСА_2, а саме шляхом капітального ремонту будинку АДРЕСА_1 та будівництвом індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2

У подальшому право власності на згаданий житловий будинок АДРЕСА_2 оформлено за ОСОБА_2, третім власником цього будинку стала ОСОБА_1

21.09.2017 Київрадою прийнято рішення №42/3049, яким скасовано розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2008 №1241 Про надання Комплексу відпочинку Пуща-Водиця дозволу на проектування та реконструкцію з добудовою будинку АДРЕСА_2 .

Прийняття рішення вмотивоване тим, що вищевказана земельна ділянка, надана в постійне користування Комплексу відпочинку Пуща-Водиця , належить до земель рекреаційного призначення, зміна її цільового призначення в установленому порядку, в тому числі для індивідуального житлового будівництва станом на час прийняття виконавчим органом Київради (Київською міською державною адміністрацією) розпорядження від 12.09.2009 №1241 Про надання Комплексу відпочинку Пуща-Водиця дозволу на проектування та реконструкцію з добудовою будинку АДРЕСА_2 не проводилась, рішення про передачу земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та іншим фізичним особам не приймалося.

Не погоджуючись із таким рішенням позивач звернулася до адміністративного суду з позовом, стверджуючи про його протиправність.

Відповідач щодо позову заперечив, стверджуючи, що оспорюване рішення є правильним по суті, тому відсутні підстави для визнання його протиправним і скасування. Водночас заначив про те, що оспорюваним рішенням, як актом індивідуальної дії, врегульовані правовідносини між Київрадою та Комплексом відпочинку Пуща-Водиця , і це рішення безпосередньо не стосується прав та інтересів позивача, тому з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 15.12.2015 №800/206/15, просив закрити провадження у справі.

З огляду на вищевикладене суд вважає за необхідно зазначити про таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним .

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 цього ж Кодексу встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним і скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом пунктів 7 та 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України:

- суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

- індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відтак, право на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яке є актом індивідуальної дії, надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів даної особи, а захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач за цим позовом реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Верховний Суд в ухвалі від 02.07.2018 у справі №9901/657/18 зазначив, що процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Своє звернення до суду з позовом до Київради ОСОБА_1 обґрунтовує протиправністю рішення Київради від 21.09.2017 №42/3049 у зв'язку з тим, що скасування розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2008 №1241 відбулося через його незаконність, однак, у судовому порядку це розпорядження незаконним не визнавалось. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 та від 13.05.1997 №1-зп позивач зазначила, що ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органами місцевого самоврядування після їх виконання. Не можуть ці рішення бути скасовані також у разі, якщо на їх підставі виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

При цьому позивач вказує, що оспорюване рішення Київради порушує її законні інтереси як фізичної особи, оскільки загрожує її праву власності на житловий будинок АДРЕСА_2 добросовісним набувачем якого вона є на підставі договорів дарування від 25.11.2014 та від 06.04.2015. Згідно з доводами позивача оскаржуване рішення Київради створює уяву самочинного будівництва вищевказаного будинку та може спричинити негативні наслідки як для охоронюваних законом її інтересів (вибуття майна з її правомірного володіння, позбавлення її єдиного житла), так і для самого майна (знесення як самовільно збудованого), що як наслідок може слугувати підставою для обмеження законних прав позивача та потягнути застосування до неї неналежних правових процедур.

У розумінні викладених вище правових норм Кодексу адміністративного судочинства України Київрада є суб'єктом владних повноважень, а оспорюване рішення - актом індивідуальної дії. При цьому зі змісту оспорюваного рішення вбачається, що позивач не належить до суб'єктів, права та інтереси яких визначаються цим рішенням, оскільки дозвіл на проектування та реконструкцію з добудовою будинку АДРЕСА_2, надавався не позивачу чи попереднім власникам житлового будинку АДРЕСА_2, а безпосередньо Комплексу відпочинку Пуща-Водиця .

Позовна заява не містить доводів позивача стосовно того, що оспорюване рішення Київради як акт індивідуальної дії адресоване їй, тобто що вона є учасником правовідносин, врегульованих цим рішенням.

Відтак, оскільки у зв'язку з прийняттям згаданого рішення Київрада не здійснювала владних управлінський функцій стосовно позивача, позивач не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли із прийняттям цього рішення, то і прийняття цього рішення не зумовлює виникнення у неї жодних прав, які потребують захисту, тобто не породжує права на звернення із цим адміністративним позовом.

Правову позицію аналогічного змісту неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, в постановах від 15.07.2014 у справі №21-273а14, від 03.02.2015 у справі №1-617а14, яку підтримала й Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.03.2018 у справі № 9901/374/18, від 21.06.2018 у справі №800/397/17 та від 18.12.2018 у справі №9901/657/18.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання відповідача щодо закриття провадження у справі з огляду на те, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, що зумовлює необхідність його задовольнити, а провадження у справі закрити.

Частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2018 у справі №9901/657/18 вказує, що поняття спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства , слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

З урахуванням викладеного судом не вказується суд, до юрисдикції якого належить вирішення цієї справи.

При цьому в постанові від 18.12.2018 у справі №9901/657/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним переслідуваній меті.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 9901/415/18.

У зв'язку з викладеним доцільно зауважити, що Комплекс відпочинку Пуща-Водиця , якому адресовано оспорюване рішення Київради від 21.09.2017 №42/3049, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом про визнання протиправним і скасування цього рішення, стосовно розгляду якого ухвалою названого суду від 02.11.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №826/13962/17.

Що стосується доводів позивача про створення внаслідок прийняття відповідачем оспорюваного рішення загрози її правам як власника житлового будинку АДРЕСА_2 за адресою: АДРЕСА_1, що може спричинити настання негативних для неї наслідків, шляхом вибуття цього будинку з її правомірного володіння, його знесення як самовільно збудованого, то такі доводи позивача ґрунтуються виключно на її припущенні. Позивачем не надано відповідних доказів, що стосуються виникнення реальної загрози її праву власності на указаний будинок.

До того ж відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07.11.2018 у справі №515/42/17, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. Тобто, такі права можуть бути захищені в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище та керуючись положеннями статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

Клопотання Київської міської ради про закриття провадження у справі задовольнити.

Закрити провадження у справі №826/14293/17.

Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів за правилами, встановленими статтями 294-297 цього ж Кодексу, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Т.І. Шейко