Постанова

від 24.01.2019 по справі 826/7730/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

Київ

справа №826/7730/16

адміністративні провадження №К/9901/28438/18, №К/9901/28435/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Державного підприємства Центр державного земельного кадастру та Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М. від 17 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І. від 19 жовтня 2016 року у справі за позовом Державного підприємства Центр державного земельного кадастру до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року Державне підприємство Центр державного земельного кадастру (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 грудня 2015 року №0049041504, №0049051504.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем положень пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки Підприємство не було ні користувачем, ні власником земельної ділянки, внаслідок чого і не могло порушити строки сплати земельного податку з юридичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 04 грудня 2015 року №0049041504 в частині суми грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 2712,87 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 04 грудня 2015 року №0049051504 в частині суми грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 10053,54 грн. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню лише в частині суми грошового зобов'язання внаслідок невірного його нарахування контролюючим органом. В іншій частині позовних вимог суди дійшли висновку про їх необґрунтованість з огляду на порушення позивачем граничного строку сплати самостійно визначених податкових зобов'язань по земельному податку.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив в частині відмови у задоволенні позову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Мотивуючи вимоги касаційної скарги, зазначив, що судами попередніх інстанцій безпідставно не прийнято до уваги відсутність у Інспекції законних підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у періоді, який взятий за основу нарахування штрафних санкцій (з 01 вересня 2014 року по 25 березня 2015 року), земельна ділянка площею 3,0557 га, що знаходиться за адресою: м.Вінниця, вул. 600-річчя, 19, належала на праві постійного користування Державному підприємству Державна картографічна фабрика та Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області, а не позивачу. Крім того, вказує, що судами не досліджено обставин щодо повторного притягнення Підприємства до відповідальності за одне і те саме правопорушення, внаслідок чого порушено основні принципи адміністративного судочинства, закріплені в статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі відповідач, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень норм матеріального та процесуального права, просить їх в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а в решті - судові рішення залишити без змін. При цьому наголошує, що суди попередніх інстанцій помилково прийняли рішення щодо звільнення позивача від відповідальності порушення строків сплати земельного податку у зв'язку із тим, що така сплата відбувалась за рахунок уточнюючих декларацій, оскільки Податковий кодекс України надає право платнику податків виправити помилки у податкові звітності, проте не звільняє його від відповідальності за несвоєчасну сплату грошових зобов'язань.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 15 грудня 2016 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення та зазначає, що твердження відповідача, викладені у його касаційній скарзі, спростовуються положеннями пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, який передбачає, що якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про невідповідність вимогам податкового законодавства оскаржених податкових повідомлень-рішень з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки позивача з питань своєчасності сплати податкових зобов'язань по земельному податку з юридичних осіб відповідачем складено акт від 29 жовтня 2015 року №328/1504, яким встановлено порушення пункту 287.3 статті 287 Податкового кодексу України в результаті недотримання строків сплати узгоджених грошових зобов'язань по земельному податку з юридичних осіб.

На підставі акта камеральної перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми Ш від 04 грудня 2015 року: - №0049041504, яким позивача на підставі статті 126 Податкового кодексу України за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 59605,80 грн., всього на 162, 162, 137, 132, 107, 76 і 46 календарних днів, зобов'язано сплатити штраф у сумі 11921,16 грн., що складає 20% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання; - №0049051504, яким позивача на підставі статті 126 Податкового кодексу України за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 114422,60 грн., всього на 28, 23 і 15 календарних днів, зобов'язано сплатити штраф у сумі 11442,26 грн., що складає 10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент проведення перевірки; далі - ПК України) встановлено право контролюючих органів проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із вимогами пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Тобто, перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Таким чином, у контролюючого органу відсутні повноваження під час проведення камеральної перевірки досліджувати питання своєчасності сплати податків, оскільки останні перебувають поза межами даної перевірки.

Питання ж своєчасності нарахування та сплати податків та зборів до внесення змін Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, положення якого набрали чинності з 01 січня 2017 року, могли бути предметом лише документальної перевірки, якій властиві інші ознаки в залежності від виду такої (виїзна, невиїзна, планова, позапланова).

На відміну від камеральної перевірки, документальна перевірка потребує наявності наказу про її призначення та обов'язкового доведення до відома платника податків про дату та місце її проведення, пред'явлення направлення на перевірку.

При цьому у відповідності до положень підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податку має право, крім іншого, бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

Аналіз наведених норм (чинних на час проведення перевірки) підтверджує висновок про те, що податковий орган, реалізовуючи свої повноваження щодо проведення камеральної перевірки, може здійснювати лише перевірку платника податків виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Водночас своєчасність сплати платником податків і зборів може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.

А відтак з'ясування податковим органом під час податкової перевірки питань, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки, не можна визнати діями суб'єкта владних повноважень, що відповідають наведеним ознакам. Відповідно, інформація, що зібрана Інспекцією відносно платника поза межами здійснюваного нею заходу з податкового контролю та не відноситься до предмета перевірки, не може слугувати підставою для податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що камеральна перевірка позивача була проведена з питань своєчасності сплати сум податкових зобов'язань по земельному податку, висновок судів у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.

За наведеного та у зв'язку із відсутністю у даній справі спору щодо виду перевірки, на підставі якої прийнято податкові повідомлення-рішення, та її предмету, касаційний суд вважає, що акт такої перевірки є доказом, здобутим з порушенням Закону, що призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. Відповідно, прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення не є правомірними.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового - про задоволення позову.

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За обставин задоволення позовних вимог у повному обсязі, враховуючи сплату позивачем при зверненні з позовною заявою, апеляційною та касаційними скаргами судового збору у загальному розмірі 4 547, 40 грн., докази чого наявні в матеріалах справи, здійснені судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області .

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково.

Касаційну скаргу Державного підприємства Центр державного земельного кадастру задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі №826/7730/16 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Державного підприємства Центр державного земельного кадастру задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 04 грудня 2015 року №0049041504.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області від 04 грудня 2015 року №0049051504.

Стягнути на користь Державного підприємства Центр державного земельного кадастру (ЄДРПОУ 21616582, 03151, м.Київ, вул. Народного ополчення, будинок 3) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (ЄДРПОУ 39476158, 21027, м. Вінниця, вул. Костянтина Василенка, будинок 21) сплачений судовий збір у сумі 4 547 (чотири тисячі п'ятсот сорок сім) гривень 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду