Постанова

від 16.01.2019 по справі 335/8837/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 335/8837/15-ц

провадження № 61-42023св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крат В. І., КурилоВ. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

позивач у об'єднаному позові (відповідач) - ОСОБА_4,

представник - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 та з урахуванням уточнень просив: встановити та визнати дії ОСОБА_6, які виразилися у самоуправстві під час викрадення 15 липня 2013 року малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з постійного місця проживання та у невиконанні нею умов шлюбного договору від 02 серпня 2008 року, а також в усуванні його від участі в виховані, спілкуванні онуків - протиправними; зобов'язати ОСОБА_6 повернути на місце постійного проживання, а саме: АДРЕСА_8, малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1; відібрати дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає по

АДРЕСА_9; зобов'язати ОСОБА_6 повернути дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, батькові ОСОБА_4 з яким дитина проживала у АДРЕСА_1; призначити графік спілкування з онуком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, а саме: 2 рази на місяць на першу та третьою неділю кожного місяця на 36 годин без матері та призначити графік спілкування з онуком на новий рік та на 1 місяць улітку (липень); зобов'язати ОСОБА_6 привозити залізничним транспортом онуків у п'ятницю після 16 години та забирати у неділю після 16 години, а також стягнути з ОСОБА_6 100 000,00 грн моральної шкоди за 3 річну перепону в спілкуванні з онуками, та 10 000,00 грн майнової шкоди за причино-наслідковий зв'язок між усуненням позивача від спілкування з онуками та наслідком тривалого находження ним у лікарні з використанням коштів на ліки.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про встановлення та визнання самоправства, відновлення становища, відібрання дитини, визначення місця проживання дитини та стягнення майнової та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що між сторонами 02 серпня 2008 року було укладено шлюбний договір, відповідно до умов якого у разі розірвання шлюбу діти проживають та підлягають вихованню сторонами подружжя почергово, починаючи з четвертого року народження дитини, її починає виховувати батько з терміном черги 1 рік, а також у випадку розірвання шлюбу чи окремого провадження подружжя діти проживатимуть за домовленістю передбаченою даним договором. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3. На час звернення з позовом до суду сторони проживали окремо. Малолітній ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав з позивачем за адресою: АДРЕСА_1, а малолітній ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживав із відповідачем за місцем реєстрації останньої, проте 15 липня 2013 року відповідач викрала малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. Таким чином позивач вважав, що йому було завдано матеріальні та моральні збитки. Крім того, посилався на те, що на час звернення до суду з даним позовом у провадженні Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська перебуває справа про розірвання шлюбу між сторонами та визначення місця проживання дітей.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просив суд: встановити та визнати самоуправство в протиправних діях ОСОБА_6, які склалися у самовільному викраденні малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, з постійного місця проживання у м. Запоріжжя та самовільному протиправному невиконанні ОСОБА_6 умов шлюбного договору від 02 серпня 2008 року; зобов'язати ОСОБА_6, у відповідності до пункту 4 частини другої статті 7 ЦК та статей 162, 163 СК України, відновити становище, яке існувало до порушення, а саме зобов'язати ОСОБА_6 повернути на місце постійного проживання малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у АДРЕСА_7; визначити місце проживання ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, за місцем проживання батька, а саме: АДРЕСА_6 або АДРЕСА_10; відібрати ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає АДРЕСА_4, від матері ОСОБА_6 яка проживає у

м. Дніпропетровську, в гуртожитку; зобов'язати відповідача повернути ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, батькові ОСОБА_4 з яким дитина проживала за адресою: АДРЕСА_5.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня

2016 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об'єднано у одне провадження.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 10 травня 2016 року позови ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано відібрати малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, від матері ОСОБА_6, без позбавлення її батьківських прав.

Визначено місце проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, за місцем проживання батька АДРЕСА_11 або по АДРЕСА_12

Зобов'язано ОСОБА_6 повернути дитину - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, батькові ОСОБА_4 з яким дитина проживала за адресою:

АДРЕСА_1.

Встановлено виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, за умовами шлюбного договору (контракт, з додатковими умовами права призначення спадкоємців) від 02 серпня 2008 року в будинку в м. Дніпропетровську та визначено місце постійного проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, залишено їх проживання разом із батьком за адресою: АДРЕСА_3,

м. Дніпропетровськ або АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 спричинену моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 спричинену моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_6 без згоди ОСОБА_4, неправомірно відібравши малолітніх дітей у діда та у батька, змінила місце проживання дітей.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою провадження у справі в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльність, відновлення становища, повернення дітей та стягнення майнової та моральної шкоди закрито у зв'язку із смертю позивача. У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення та визнання самоправства, відновлення становища, відібрання дитини, визначення місця проживання дитини та стягнення майнової та моральної шкоди відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, апеляційний суд виходив з того, що провадження в частині позову ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання протиправною бездіяльність, відновлення становища, повернення дітей та стягнення майнової та моральної шкоди підлягає закриттю, оскільки позивач помер. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд виходив з того, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року, яке набрало законної сили та є чинним, вже визначено місце проживання малолітніх дітей з матір'ю ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_13. Також, вказаним рішенням ОСОБА_4 надано право спілкуватися з його малолітніми дітьми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, один раз на тиждень у вихідні дні з 11 годин до 15 годин у присутності матері, без права вивозу дітей за межі Дмитрівської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та м. Вільногірська Дніпропетровської області, з повідомленням завчасно матері, а також надано право спілкуватися протягом двох тижнів на новорічні свята за місцем проживання батька та щорічно протягом одного місяця влітку за місцем його проживання, з правом виїзду на літній відпочинок.

У серпні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За правилами частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду першої інстанції у цій справі проголошено 10 травня 2016 року в заочному порядку без участі учасників справи, оскільки сторони в судове засідання не з'явились і набрало законної сили, оскільки апеляційну скаргу не було подано у відповідності до вимог статті 228 ЦПК України 2004 року.

20 березня 2017 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_10 було подано заяву про перегляд заочного рішення Оджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2016 року.

Ухвалою Оджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_10, про перегляд заочного рішення Оджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2016 року залишено без задоволення. Роз'яснено, що ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду у загальному порядку, встановленому ЦПК України 2004 року.

Апеляційну скаргу на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 травня 2016 року було подано відповідачем у справі 04 жовтня 2017 року з пропуском строків, визначених статтею 294 ЦПК України 2004 року.

За правилами частини третьої статті 297 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідачем не порушувалося перед апеляційним судом питання про поновлення пропущеного строку, установленого статтею 294 ЦПК України, і апеляційним судом при постановленні 03 листопада 2017 року ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі це питання також не вирішувалося (а. с. 28 т.2). Разом з тим, апеляційним судом розглянуто спір по суті та ухвалено нове рішення у справі.

Згідно зі статтею 72 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Наведене свідчить про порушення апеляційним судом вимог статті 294, частини третьої статті 297 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи те, що апеляційним судом розглянуто в апеляційному порядку спір по суті та ухвалено у справі нове рішення без попереднього вирішення питання про поновлення пропущеного позивачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, чим порушено вимоги процесуального законодавства України, принцип правової визначеності та права відповідача у справі на справедливий судовий розгляд за пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З цих підстав оспорюване в касаційному порядку рішення апеляційного суду вважати законним і обґрунтованим не можна.

Враховуючи те, що постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року порушено вимоги статті 297 ЦПК України при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року переглянуте судове рішення, яке набрало законної сили, за скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження, зазначене судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування зі стадії відкриття апеляційного провадження з передачею справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення апеляційного суду втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: В. І. Журавель

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило