Рішення

від 28.01.2019 по справі 918/808/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/808/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук , за участю секретаря судового засідання Б. Рижого, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"

до Приватного акціонерного товариства "Дубенське Автотранспортне підприємство 15606"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1

про стягнення в сумі 13 103,11 грн завданих збитків,

за участю представників учасників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Боржецький О.Л., ордер РН-054 № 667 від 14.01.2019 року, Горошко В.І., директор, НОМЕР_1 від 05.03.1999 року

від третьої особи: не з'явився

УСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Дубенське автотранспортне підприємство "15606" (відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 13 103,11 грн.

Ухвалою суду від 20.12.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.01.2019 о 12:00 год.

Ухвалою суду від 10.01.2019 року у порядку ст. 50 ГПК України залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1.

Ухвалою суду від 15.01.2019 року у порядку ч. 2 ст. 202 ГПК України розгляд справи відкладено на 28.01.2019 року.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, пояснень третьої особи.

Як вбачається з позовної заяви, 11.02.2018 на вул. Костромський, 42, м. Рівне відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю транспортного засобу Ford, д.н.з. НОМЕР_2, і транспортного засобу ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1, який самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ЛАЗ, яким є відповідач у справі, застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/7194164.

Відповідно до постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18 згадана ДТП сталася з вини водія транспортного ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_3, ОСОБА_1, внаслідок порушення ним ст.ст. 124, 122-4 КУпАП.

Унаслідок ДТП автомобіль НОМЕР_4, зазнав механічних ушкоджень, а тому його власник, якому було завдано майнової шкоди, звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування, надавши усі необхідні документи. У свою чергу, позивачем складено страховий акт і здійснено виплату потерпілій особі страхового відшкодування у розмірі 13 103,11 грн.

Позивач зазначає, що відшкодувавши шкоду, заподіяну водієм відповідача, позивач набув право зворотної вимоги (регресу) до нього у розмірі виплаченого відшкодування.

З метою досудового регулювання спору позивачем направлено на адресу відповідача претензію, однак завдані збитки відповідачем не були відшкодовані добровільно, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 979, 993, 1191 ЦК України, ст.ст. 3, 22.1, 38.1.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 27 Закону України "Про страхування".

Щодо заперечень відповідача, то останні викладені у відзиві на позовну заяву, в яких, зокрема відповідач зазначає, що вини водія у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП (залишення місця ДТП) постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18 не встановлено, тому посилання позивача про залишення водієм страхувальника місця ДТП не підтверджені належними доказами. Крім того, водій ОСОБА_1 взагалі не міг бути учасником ДТП, оскільки на час її скоєння перебув в смт Городок. Також зазначає, що протоколи про адміністративне правопорушення, яке сталося 11.02.2018 року, складені 13.02.2018 року, що, на думку відповідача, викликає багато питань щодо достовірності таких документів і відображених у них обставин. І нарешті, як зазначає відповідач, позивач жодним чином не обґрунтував правомірності здійсненої ним виплати і відповідності виплаченої суми відшкодування реальним збиткам потерпілої особи, а тому позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а отже такими, у задоволенні яких слід відмовити.

Крім того, 21.01.2019 року від третьої особи надійшли пояснення на позов, в яких зазначено, що ОСОБА_1 не був учасником ДТП, що мала місце 11.02.2018 року, оскільки перебував в смт Городок на відстої, що можуть підтвердити свідки (водії інших автобусів). Про це ОСОБА_1 вказав також у протоколі, складеному за ст. 122-4 КУпАП. Третя особа вважає, що фіксування факту його втечі з місця пригоди через 2 дні є абсурдним, зазначає, що оскільки не вчиняв ДТП, відтак звинувачувати його у втечі з місця події підстав немає. Також ОСОБА_1 посилається на те, що постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18 його не визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, а зазначена постанова ухвалена без повного з'ясування усіх обставин справи, бути присутнім під час розгляду справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не міг, оскільки перебув на лікуванні. Враховуючи викладене, просить суд у задоволені позову відмовити, здійснювати розгляд справи без його участі.

Заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

Відповідачем заявлено клопотання про витребування в АЗС "БРМС-Нафта" (вул. Костромська,42, м. Рівне) відеозапису, зробленого 11.02.2018 року, на якому зафіксовано часу заїду та виїзду із вказаної заправки автобуса ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_3. Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що директор АЗС відмовився надати копію відеозапису відповідачеві, у свою чергу, вказаний відеозапис може спростувати факт участі водія відповідача у ДТП, у задоволенні якого ухвалою суду від 15.01.2019 року відмовлено.

21.01.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, в якому останній просить суд провести судове засідання у справі у режимі відеоконференції та доручити проведення відеоконференції Господарському суду Київської області, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 16/108.

Зважаючи, що судом з'ясовано технічну неможливість Господарського суду Київської області забезпечити участь представника позивача в режимі відеоконференції у визначені ухвалою Господарського суду Рівненської області дату та час проведення судового засідання, про що свідчить акт, складений та підписаний суддею, секретарем судового засідання та головним спеціалістом з ІТ 21.01.2019 року, відтак у задоволенні клопотання позивача відмовлено.

23.01.2019 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке судом задоволене.

28.01.2018 року у судовому засіданні представником відповідача подані додаткові докази (відеозапис із АЗС "БРМС-Нафта", копія наказу про проведення службового розслідування, копія відповіді ПрАТ "Рівнеазот", скріншот із ресурсу Google Maps), які долучені судом до матеріалів справи.

Інших заяв і клопотань від позивача та відповідача не надходило.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв'язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд установив таке.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

20.10.2017 року між позивачем (страховик) та відповідачем (страхувальник) укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на строк з 23.10.2017 року по 23.04.2018 року, що стверджується полісом № АК/7194164.

Забезпечений транспортний засіб за вказаним полісом - ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_3, власником якого є відповідач у справі, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_7.

Як установлено судом із матеріалів справи, 11.02.2018 року сталася ДТП за участю транспортного засобу "Ford Mondeo", д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, власником якого є ОСОБА_5, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_8, і транспортного засобу ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1, що підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3018044462114574 від 05.03.2018 року, виданою Управлінням патрульної поліції в Рівненській області.

За фактом правопорушень, що призвели до скоєння ДТП, складені адміністративний протокол БР № 256492 від 13.02.2018 року за ст. 124 КУпАП та адміністративний протокол БР № 256493 від 13.02.2018 року за ст. 122-4 КУпАП, матеріали справи ДТП направлено до Рівненського міського суду.

У постанові Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18, яка набрала законної сили 16.04.2018 року, встановлено, що 11.02.2018 року близько 22:40 год. ОСОБА_1 в м. Рівне на вул. Костромській, 42, кермуючи автомобілем НОМЕР_5, рухаючись по другорядній дорозі, не дав дорогу та допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_6, під керуванням ОСОБА_4, який наближався до перехрестя по головній дорозі. Унаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Як установлено Рівненським міським судом, вказана ДТП сталася внаслідок порушення водієм транспортного засобу ЛАЗ, д.з.н. НОМЕР_3, Правил дорожнього руху України, а саме: ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, що спричинило пошкодження транспортного засобу "Ford Mondeo", д.н.з. НОМЕР_2.

Цією постановою також установлено, що ОСОБА_1, кермуючи автомобілем НОМЕР_5, залишив місце ДТП.

Зважаючи на викладене, Рівненським міським судом у постанові від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18 ОСОБА_1 визнано винним за ст. 124 КУпАП та стягнуто в дохід держави штраф в розмірі 340,00 грн.

14.02.2018 року та 16.04.2018 року відповідачем та ОСОБА_5 відповідно повідомлено позивача про ДТП, що підтверджується повідомленнями № 3660/18 та № 8541/18.

19.04.2018 року був проведений огляд пошкодженого транспортного засобу "Ford Mondeo", д.н.з. НОМЕР_2, за участі ОСОБА_4, про що складено протокол огляду транспортного засобу № 48678.

20.04.2018 року розрахована ремонтна калькуляція № 48678 вартості відновлювального ремонту автомобіля "Ford Mondeo" в сумі 13 103,11 грн.

На підставі заяви ОСОБА_5 на виплату страхового відшкодування № 10346/18 від 10.05.2018 року, заяви щодо погодження розміру страхового відшкодування № 10346/18 від 10.05.2018 року та страхового акту № 58/48678/3.2.29 від 23.08.2018 року позивачем здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля НОМЕР_6, - ОСОБА_5 у розмірі 13 103,11 грн згідно з платіжним доручення № 9621 від 23.08.2018 року.

05.09.2018 року позивач звернувся до відповідача з претензією щодо компенсації виплаченого страхового відшкодування, що підтверджується листом № 8097.

Відповідно до листа № 078 від 20.09.2018 року відповідач повідомив позивача про те, що за результатами внутрішнього розслідування водій ОСОБА_1 не міг вчинити порушення Правил дорожнього руху України, оскільки на час скоєння ДТП, за словами свідків, перебував в смт Городок, а тому для прийняття остаточного рішення про компенсацію виплаченої позивачем суми страхового відшкодування просить надати копії матеріалів розслідування ДТП.

Станом на дату розгляду справи доказів перерахування відповідачем на рахунок позивача виплаченого останнім страхового відшкодування не надано.

З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, пов'язані із стягненням зі страхувальника (власника забезпеченого транспортного засобу, водія якого визнано винним у скоєнні ДТП) виплаченого страховиком потерпілій внаслідок ДТП особі страхового відшкодування, регулювання яких здійснюється на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ЦК України.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Спеціальною нормою, яка регулює правовідносини, що виникли між сторонами, є ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що регулює підстави подання регресного позову страховиком.

Так, підп. в) п. 38.1.1. ч. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо, зокрема, він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Крім того, ЦК України містить норми, пов'язані із відшкодуванням шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та поданням регресного позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або/тримання якого створює підвищену небезпеку.

У силу положень п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З наведених норм матеріального права вбачається, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Системний аналіз ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" дає підстави для висновку про їх застосування за таких умов: 1) право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; 2) регрес застосовується після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди; 3) наявність випадків, передбачених підп. 38.1.1. ч. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником забезпеченого транспортного засобу, що стверджується свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_7, а також страхувальником за полісом № АК/7194164.

Судом установлено, що позивач виконав зобов'язання перед потерпілим, відшкодувавши шкоду в розмірі 13 103,11 грн, пов'язану із пошкодженням транспортного засобу, що стверджується платіжним доручення № 9621 від 23.08.2018 року.

Отже, зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої ДТП, припинені шляхом їх виконання позивачем.

Доказами також підтверджено наявність випадку, за якого страховик набуває права подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП. Так, у постанові Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18, яка набрала законної сили 16.04.2018 року, встановлено вину водія транспортного засобу ЛАЗ, д.з.н. НОМЕР_3, ОСОБА_1 як у пошкодженні транспортного засобу "Ford Mondeo", д.н.з. НОМЕР_2, тобто у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, так і у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, тобто в залишенні місця пригоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суд лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто обставини, пов'язані із вчиненими правопорушеннями та особою, винною у їх вчиненні, встановлені постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18, яка набрала законної сили, а отже є такими, що не потребують доказування.

Судом під час розгляду справи з пояснень представника відповідача також установлено, що ОСОБА_1 на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем.

За приписами ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З урахуванням наведеного судом установлено наявність усіх умов, необхідних для відшкодування позивачу виплаченої ним потерпілій в ДТП особі страхового відшкодування.

Враховуючи, що відповідач як власник забезпеченого транспортного засобу та роботодавець водія, який спричинив ДТП, у добровільному порядку не відшкодував позивачу виплачене ним страхове відшкодування, відтак майнові права останнього є порушеними, а регресний позов такий, що підлягає задоволенню.

Щодо аргументів відповідача та третьої особи, викладених у відзиві та поясненнях на позовну заяву, то суд, оцінивши їх, вважає за необхідне зазначити таке.

Зокрема, відповідач та третя особа стверджують, що постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18 не встановлено вину водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП (залишення місця пригоди), а тому посилання позивача в цій частині є голослівними і не підтверджені належними доказами.

У той же час, як вбачається із вказаної постанови, в ній судом установлено, що своїми діями, що виразилися в залишені місця ДТП, ОСОБА_1 вчинив правопорушення, що передбачене ст. 122-4 КУпАП". Крім того, суд у порядку ч. 2 ст. 36 КУпАП адміністративні протоколи серії БР № 256492 від 13.02.2018 року, БР № 256493 від 13.02.2018 року об'єднав в одне провадження під № 569/2449/18 із накладенням стягнення в межах санкції ст. 124 КУпАП.

Як зазначалося, за приписами ч. 6 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суд в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, а отже такими, що не потребують доказування.

Крім того, суд зазначає, що факт зникнення водія транспортного засобу ЛАЗ, д.з.н. НОМЕР_3, з місця ДТП підтверджується також довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3018044462114574 від 05.03.2018 року, виданою Управлінням патрульної служби в Рівненській області та протоколом про адміністративне правопорушення БР № 256493 від 13.02.2018 року.

Стосовно посилання відповідача та третьої особи на те, що ОСОБА_1 не міг бути учасником ДТП, оскільки залишив місце, в якому вона трапилася, задовго до вказаної пригоди, а також на те, що протоколи про адміністративні правопорушення складені через два дні після ДТП, що ставить під сумнів їх достовірність, то суд зазначає, що вказані обставини були предметом доказування у справі № 569/2449/18, що розглядалася Рівненським міським судом Рівненської області за правилами КУпАП, та підлягали встановленню при ухваленні відповідної постанови. ОСОБА_1 своїм правом на її оскарження у встановленому законом порядку не скористався, відтак остання набрала законної сили та є обов'язковою для застосування.

Те саме стосується доказів, долучених відповідачем до матеріалів справи 28.01.2018 року (відеозапис із АЗС "БРМС-Нафта", копія наказу про проведення службового розслідування, копія відповіді ПрАТ "Рівнеазот", скріншот із ресурсу Google Maps), оскільки вказані докази, по-перше, не спростовують можливості забезпеченого транспортного засобу бути учасником ДТП, яка мала місце 11.02.2018 року о 22.40 год., по-друге, вказані докази можуть підтвердити або спростувати факт заїду та виїзду із заправки автобуса ЛАЗ, д.н.з. НОМЕР_3, тобто перебування біля місця ДТП на час його вчинення, відтак можуть підтвердити чи спростувати обставини, що були предметом доказування у справі № 569/2449/18, що розглядалася Рівненським міським судом Рівненської області за правилами КУпАП.

Щодо розгляду цієї справи, то вказані докази не стосуються предмета доказування у ній, не встановлюють обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення за правилами ГПК України, тобто є неналежними.

У цій справі належним і допустимим доказом, що підтверджує обставини, пов'язані із ДТП, є саме постанова Рівненського міського суду Рівненської області від 03.04.2018 року у справі № 569/2449/18.

Суд також зазначає, що твердження відповідача про те, що водій транспортного засобу ЛАЗ, д.з.н. НОМЕР_3, ОСОБА_1 не міг бути учасником ДТП, спростовується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду № 3660/18 від 14.02.2018 року, підписану директором відповідача Горошко В.І., в якому, зокрема зазначено, що забезпеченим транспортним засобом під час настання випадку керував ОСОБА_1, а також наведено перелік видимих пошкоджень забезпеченого транспортного засобу, отриманих внаслідок ДТП.

Так само суд не приймає посилання відповідача на необґрунтованість страхових виплат, проведених позивачем на користь потерпілої у ДТП особи, оскільки, по-перше, усупереч вимогам ст.ст. 13, 74 ГПК України відповідач не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень в цій частині, по-друге, в матеріалах справи є достатньо доказів, наданих позивачем на підтвердження завданих ДТП збитків, їх розміру та проведеного відшкодування.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 року).

З урахуванням викладеного, суд, оцінивши аргументи відповідача, встановив, що останні є очевидно такими, що не відносяться до предмета спору, та є явно необґрунтованими.

Норми права, на які посилався позивач, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Так, позивач у позовній заяві посилається на ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов.

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Вказані норми передбачають перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика. Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Вказане вбачається із змісту ст.ст. 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.

У цілому як за змістом ст. 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", так і за змістом ст. 993 ЦК України і ст. 27 Закону України "Про страхування" йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.

Отже, ст. 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача виплаченого страхового відшкодування в розмірі 13 103,11 грн у порядку регресу.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 1 762,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судовий збір в розмірі 1 762,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176, ідентифікаційний код 20842474) до Приватного акціонерного товариства "Дубенське автотранспортне підприємство 15606" (вул. Мирогощанська,62, м. Дубно, 35600, ідентифікаційний код 03118392) про стягнення виплаченого страхового відшкодування у порядку регресу задоволити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дубенське автотранспортне підприємство 15606" (вул. Мирогощанська,62, м. Дубно, 35600, ідентифікаційний код 03118392) на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176, ідентифікаційний код 20842474) у порядку регресу 13 103,11 грн виплаченого страхового відшкодування.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дубенське автотранспортне підприємство 15606" (вул. Мирогощанська,62, м. Дубно, 35600, ідентифікаційний код 03118392) на користь Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176, ідентифікаційний код 20842474) 1 762,00 грн судового збору.

Позивач: Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Країна" (вул. Електриків, 29А, м. Київ, 04176, ідентифікаційний код 20842474).

Відповідач: Приватне акціонерне товариство "Дубенське автотранспортне підприємство 15606" (вул. Мирогощанська,62, м. Дубно, 35600, ідентифікаційний код 03118392).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повне судове рішення складене 28 січня 2019 року.

Суддя О. Андрійчук