Ухвала

від 28.01.2019 по справі 922/790/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/790/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарвікс"

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2018 (суддя Аюпова Р. М.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 (головуючий - Шевель О. В., судді Тарасова І. В., Фоміна В. О.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарвікс"

про стягнення коштів у розмірі 66 471,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

21.01.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарвікс" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2018 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі № 922/790/18, подана 28.12.2018 через Східний апеляційний господарський суд.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 922/790/18 і в обґрунтування цієї відмови зазначає таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

В ухвалі Господарського суду Харківської області від 02.04.2018 про відкриття провадження у цій справі зазначено, що справа № 922/790/18 в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України є малозначною та відкрито спрощене позовне провадження.

Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 цієї ж статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1 762,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості у сумі 66 471,74 грн, які є менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2018 рік (1 762,00 грн.* 100= 176 200,00 грн.), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 922/790/18 є малозначною.

Разом цим, обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі посилається, що справа № 922/790/18 стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, зокрема щодо застосування положень статті 90 та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, скаржник звертає увагу, що висновки викладені в оскаржених судових рішеннях у цій справі, суперечать правовим висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 916/1656/17, від 14.06.2018 у справі № 914/2384/17.

Слід зазначити, що згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник спонукає касаційний суд лише до аналізу наявних у справі доказів, яким вже було надано оцінку господарськими судами попередніх інстанцій та повторне встановлення обставин справи.

Також слід зауважити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарвікс" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі № 922/790/18, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною 5 статті 12, статями 163, 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дарвікс" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі № 922/790/18.

2. Матеріали касаційної скарги на 18 (вісімнадцяти) аркушах повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Дарвікс".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді: Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков