Ухвала

від 14.01.2019 по справі 820/4283/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 січня 2019 року

Київ

справа №820/4283/18

касаційне провадження №К/9901/385/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.

розглянув матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЗАЛІЗПРОМ на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі №820/4283/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЗАЛІЗПРОМ до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРЗАЛІЗПРОМ звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.12.2017 №0000961412, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 489588,75грн., в тому числі, за основним платежем у сумі 391671грн., за штрафними(фінансовими) санкціями у розмірі 97917,75грн., від 08.12.2017 №0000981412, яким зменшено суму податкового зобов'язання у сумі 14668грн. та податкового кредиту у сумі 13126грн., від 08.12.2017 №0000971412, яким зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 111грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРЗАЛІЗПРОМ 29.12.2018 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права, зокрема, зазначає про те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, а також помилковість висновку суду апеляційної інстанції про віднесення даної справи до категорії справ незначної складності.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа Зубац проти Хорватії (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. Станєв проти Болгарії (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі Леваж Престасьон Сервіс проти Франції , п. 45; згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 37; та Козліца проти Хорватії (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також Шамоян проти Вірменії (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії , п. 36; згадане вище рішення у справі Козліца проти Хорватії , п. 33; згадане вище рішення у справі Булфрахт Лтд проти Хорватії , п. 34, Добріч проти Сербії (Dobriж ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ (ZUBAC v. CROATIA) - РІШЕННЯ 35 v. Serbia), №№ 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та Йовановіч проти Сербії (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі Добріч проти Сербії , п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі №820/4283/18 є вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.12.2017 №0000961412, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 489588,75грн., в тому числі, за основним платежем у сумі 391671грн., за штрафними(фінансовими) санкціями у сумі 97917,75грн., від 08.12.2017 №0000981412, яким зменшено суму податкового зобов'язання у сумі 14668грн. та податкового кредиту у сумі 13126грн., від 08.12.2017 №0000971412 яким зменшено суму від'ємного значення податку на додану вартість у сумі 111грн.

У межах спірних правовідносин судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ Ласідора , ТОВ Сонкей , ТОВ Альт-Стандарт , ТОВ Топкрафт , ТОВ Маркторг , ТОВ Бріск-Торг , ТОВ Логістична Група з придбання різного роду товару (блок, трансформатор, катушка, кожух, шильдик тощо), за результатами яких товариством сформовано податковий облік. Досліджуючи обставини справи та докази на предмет товарності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, суди попередніх інстанцій встановили, що такі не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на те, що позивачем не надано жодних товаросупровідних документів, які б підтверджували факт поставки придбаного у вказаних суб'єктів господарювання товару на склад покупця; первинні документи (видаткові накладні) за наслідками господарських операцій складені з порушенням вимог податкового законодавства, зокрема, не містять усіх необхідних реквізитів, які дають змогу ідентифікувати спірні господарські операції, зокоема, місце складання, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції. В ході досудового розслідування кримінального провадження №42016100000000291 від 24.03.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 364 ч. 2, ст. 27 ч. 5 ст. 364 ч. 2, ст. 27 ч. 3, ст. 205 ч. 1КК України встановлено, що група осіб з метою надання підприємствам реального сектору економіки незаконних послуг з формування технічного податкового кредиту з податку на додану вартість, тобто ухилення від сплати податків, а також незаконної конвертації безготівкових грошових коштів у готівку шляхом укладення нікчемних угод, організувала діяльність низки фіктивних підприємств, що увійшли до складу конвертаційних центрів , серед яких у тому числі ТОВ Альт-Стандарт (код ЄДРПОУ 40142493). У межах кримінального провадження №42016000000000866, відкритого за фактом протиправних фінансових механізмів, направлених на незаконне переведення безготівкових грошових коштів у готівку, зменшення податкового навантаження на вітчизняні суб'єкти господарської діяльності та розкрадання державних/бюджетних коштів в особливо великих розмірах, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, Печерським районним судом м. Києва постановлено ухвалу від 23.03.2017, якою надано дозвіл на обшук нежилого приміщення з №1 (групи приміщень №215) в літ. А загальною площею 97,90 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, буд. 59 та вилучення оригіналів та копій установчих, реєстраційних документів, податкової звітності, банківських документів (заяв, довіреностей, доручень, карток із зразками підписів та відбитками печаток, угод, платіжних доручень, виписок по рахункам, чекових книжок та грошових чеків), інших документів фінансової та бухгалтерської звітності ТОВ Маркторг , ТОВ Бріск-Торг , ТОВ Логістична Група .

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків судів попередніх інстанцій, встановлених на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи та доказів.

У касаційній скарзі містяться застереження щодо застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, утім такі доводи позивача жодними доказами не підтверджені. Та обставина, що сума визначених контролюючим органом грошових зобов'язань є значною та може поставити під загрозу існування позивача, як суб'єкта господарювання, є лише припущенням та не свідчить про винятковість такої категорії справи.

У свою чергу, Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Отже, постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 у справі щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В :

1.Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю УКРЗАЛІЗПРОМ у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі №820/4283/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРЗАЛІЗПРОМ до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.П.Юрченко