Ухвала

від 16.01.2019 по справі 185/10549/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/39/19 Справа № 185/10549/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2019 року

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Дніпровського Апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою прокурора Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року,

за участю прокурора ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі прокурор Павлоградської місцевої прокуратури просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області про накладення арешту на майно задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги посилається на те, що слідчим суддею допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, не забезпечені цілі та принципи вирішення питання про накладення арешту на майно. Звертає увагу на те, що вказане майно є доказом вчинення злочину, зберегло на собі його сліди та містить інші відомості які можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні.

Ухвалою слідчого судді Павллоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42018041880000165 від 12 грудня 2018 року за ч. 1 ст. 272 КК України.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя посилався на те, що прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності ризиків, визначених ч. 1 ст. 170 КПК України, а також не доведено розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Заслухавши доповідь судді, прокурора ОСОБА_8 , який підтримав вимоги апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому зазначеним Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально- протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Обгрунтовуючи клопотання, слідчий вказував, що речі та предмети, які він вважає речовими доказами, було вилучено під час огляду за адресою: м. Павлоград, вул.Харківська 8в, про що складено протокол огляду від 11 грудня 2018 року. Постановою слідчого від 11 грудня 2018 року вилучені речі та предмети визнано речовими доказами. Водночас, фактично вилучені та предмети залишились за місцем виявлення та відповідно до постанови прокурора повернуті власнику, який на думку слідства не встановлений.

Відповідно речові докази згідно ст. 98 КПК України це - матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Так, слідчим та прокурором при розгляді клопотання зазначено, що власник чи володілець вилученого майна на даний час не встановлені, також слідчому судді не надано відомостей про власника земельної ділянки, за адресою розташування якої проводився огляд.

Окрім цього, апеляційний суд звертає увагу, що процесуальні дії: огляд за адресою: м.Павлоград, вул.Харківська 8в, складання протоколу огляду та складання постанови про визнання речовими доказами вчинені слідчим в межах іншого кримінального провадження № 12018040370002284, внесеному до ЄРДР 21.11.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченому ч.1 ст.197-1 КК України. Рішення про виділення матеріалів кримінального провадження і реєстрація в ЄРДР за № 42018041880000165, внесеному до ЄРДР 12.12.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України прийнято прокурором лише 12 грудня 2018 року. Інших слідчих (розшукових) дій, процесуальних дій при здійсненні досудового розслідування кримінального правопорушення за ознаками ч.1 ст.272 КК України (№ 42018041880000165) не проводилось.

Також, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна №149173288 від 12.12.2018 вбачається, що на земельну ділянку АДРЕСА_1 (кадастровий №1212400000:01:013:0114) зареєстровано право власності за територіальною громадою мста Павлограда в особі Павлоградської міської ради та зареєстровано право оренди за ТОВ «Тормет-Дніпро», код ЄДРПОУ 37397499 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1319695912124).

Слідчим та прокурором під час розгляду клопотання також не доведено факт експлуатації вилученого майна без наявних відповідних дозвільних документів та фактичного самовільно розміщення технологічного устаткування та обладнання для здійснення фінансово-господарської діяльності (реалізація зріджених вуглеводневих газів пропан-бутан) без відповідних на те дозвільних та реєстраційних документів.

Апеляційний суд критично ставиться і до твердження про той факт, що неможливо встановити власника або володільця вилученого майна, оскільки положеннями ч. 2 ст.93 КПК України визначено повноваження сторони обвинувачення на проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій для виконання завдань кримінального провадження, закріплених ст.2 КПК України.

Враховуючи те, що під час розгляду апеляційної скарги не доведено, що вилучені речі мають значення речового доказу по кримінальному провадженню, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, та можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для накладення арешту на майно, яке було вилучено по даному кримінальному провадженню.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської місцевої прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого суддіПавлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018041880000165 від 12 грудня 2018 року за ч.1 ст. 272 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4