Рішення

від 05.07.2007 по справі 12/116

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/116

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ  

05.07.2007                                                                                            Справа  № 12/116

Суддя господарського суду Тисянчин В. М., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Науково виробничого підприємства „САН – ПРО”, с. Йосипівка Овідіопольського району Одеської області

до приватного підприємства „БНП „Надія”, с. Барвінок Ужгородського району

про стягнення суми 2 785 грн. – основного боргу та  485,15 грн. – пені.

                                                                                           Суддя    Тисянчин  В. М.

                 Представники:

Від позивача – не з'явився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача – Бурин Г.Е., (представник за довіреністю від 04.07.2007 року)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Науково виробничого підприємства „САН – ПРО”, с. Йосипівка Овідіопольського району Одеської області до приватного підприємства „БНП „Надія”, с. Барвінок Ужгородського району про стягнення суми  2 785 грн. – основного боргу та  485,15 грн. – пені.

          Представнику відповідача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не заявлено.

Представник відповідача заперечила позов з мотивів викладених у відзиві на позов (вх. № 6264 від 05.07.2007 року), однак ґрунтовних доказів в підтвердження своїх заперечень суду не надала. Зокрема, посилається на те, що під час транспортування продукція (томатна паста) потекла, однак комісійних актів (за участю представника торгово – промислової палати або іншого компетентного органу) суду не надано.

Судом відхиляється заперечення відповідача як негрунтовні через те, що позивач обґрунтовує свій позов на основі накладної № 23/1 від 23.12.2006 року за поставку в асортименті товару на загальну суму 2 785 грн., тоді як в письмовому запереченні відповідач посилається на накладну № 23/2 від 23.12.2006 року (поставки томатної пасти на суму 15 784,65 грн.), що є за своєю правовою природою предметом інших правовідносин і може бути предметом окремого позову.

Водночас, відповідач просить не стягувати з нього неустойку (пеню) через збитки, які спричиненні поставці товару по накладній № 23/2, відсутністю сертифікатів якості, що спричинило затримку реалізації залишку продукції отриману від позивача.  

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

          ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 2 785 грн.  – основного боргу щодо оплати за поставлений, згідно договору від 05.12.2006 року, товар, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

          -  довіреністю ЯКЧ № 174399 від  22.12.2006 року;

          -  накладною № 23/1 від 23.12.2006 року;

          - розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

                   Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

         Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов'язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов'язання –кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах. Підставою виникнення зобов'язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов'язальні відносини між сторонами, є поставка товару (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого товару є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідачу нарахована до сплати пеня в розмірі 485,15 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258 ЦК України, ст. ст. 216 –218; 220 ГК України, Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” судом визнано обґрунтованими позовні вимоги в цій частині позову  і такими, що заслуговують на увагу суду.

Однак, з огляду на обставини справи, клопотання відповідача, що заслуговує на увагу суду, тривалості та розміру боргу, наявності збитків у відповідача на підставі ст. ст. 509 (ч. 3); 551 (ч. 3) ЦК України; ст. ст. 230 –233 ГК України суд обмежує, як виняток, розмір стягуваної пені до 50 грн. В решті стягнення пені провадження у справі підлягає припиненню.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов'язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності відповідача, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов'язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово – майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно – правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

                 Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

                   Таким чином, позивачем переважно доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

          Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”;  ст.ст. 4, 33, 34; 36; 43; 44; 49; 75; 82 –84; 115; 116; Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задоволити  частково.

2. Стягнути з приватного підприємства „БНП „Надія” (с. Барвінок Ужгородського району, вул. Закарпатська, 9; код 33222538) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Науково виробничого підприємства „САН – ПРО” (с. Йосипівка Овідіопольського району Одеської області, вул. Леніна, буд. 2-6; код 32059694) суму 2 785 (дві тисячі сімсот вісімдесят п'ять грн.) – основного боргу; 50 (п'ятдесят грн.) - пені та 102 (сто дві грн.) -  у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) – у відшкодування витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

      3.   В решті позову провадження у справі припинити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

    Суддя                                                                                     Тисянчин В. М.