Постанова

від 17.01.2019 по справі 464/177/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/177/17 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/811/934/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Жукровської Х.І.,

з участю представників відповідача Кучмар А.Г. та Фис І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року, постановлене в складі головуючого судді Теслюка Д.Ю., у справі за позовом ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект (далі - ТзОВ Агропромкомплект ), в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ № 25/01 від 25.01.2016 року, поновити її на посаді головного бухгалтера за сумісництвом, стягнути з відповідача в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25.01.2016 року по день поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона 17.09.2015 року була прийнята на посаду головного бухгалтера за сумісництвом у ТзОВ Агропромкомплект . Згідно з наказом від 25.01.2016 року № 25/01-к, її звільнено з посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за здійснення прогулу. Однак, звільнення вважає незаконним та безпідставним, оскільки з 26.01.2016 року по 12.02.2016 року перебувала на лікарняному. Окрім цього, вважає, що відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарного стягнення, про що Головним управлінням Держпраці у Львівській області надано висновок від 05.08.2016 року. Зазначила, що причини звільнення не відповідають дійсності, оскільки 22.01.2016 року та 25.01.2016 року перебувала на роботі і виконувала свої посадові обов'язки. З огляду на наведене, просить зобов'язати відповідача поновити її на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ №25/01-к від 25 січня 2016 року про звільнення ОСОБА_5 з посади головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_5 на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект за сумісництвом з 25 січня 2016 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект (ідентифікаційний код юридичної особи 31074685, м. Львів, вул. Зелена, 149) на користь ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25 січня 2016 року по 14 травня 2018 року в розмірі 19 176 грн. 25 коп. (дев'ятнадцять тисяч сто сімдесят шість грн. 25 коп.) без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів.

В задоволенні інших вимог - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект (ідентифікаційний код юридичної особи 31074685, м. Львів, вул. Зелена, 149) в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_5 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект на користь ОСОБА_5 середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року оскаржив відповідач ТзОВ Агропромкомплект .

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про порушення процедури звільнення позивачки, а саме невідібрання від неї пояснень. Адже відповідно до наявного в матеріалах справи акту № 4 від 16.02.2018 року, позивачка з'явилась на робочому місці 16.02.2016 року і їй було запропоновано надати пояснення про відсутність на робочому місці 22.01.2016 року та 25.01.2016 року. Проте, остання повідомила про наявний у неї лікарняний лист, який відкрито 26.01.2016 року, інших пояснень з приводу відсутності на робочому місці позивачка не надала і відмовилась підписувати будь-які документи.

Також вважає безпідставним не взяття судом першої інстанції до уваги показів свідків, які підписували акт відсутності позивачки на робочому місці. Стверджує, що позивачка не довела, а суд першої інстанції не здобув належних доказів перебування позивачки 22.01.2016 року та 25.01.2016 року на робочому місці як за основним місцем праці в ТзОВ Промбудкомплект , так і за сумісництвом в ТзОВ Агропромкомплект . Зазначає, що твердження позивачки про перебування на роботі за основним місцем праці 22.01.2016 року та 25.01.2016 року спростовується комісійним актом про її відсутність на робочому місці в ТзОВ Промбудкоплект , що також підписаний трьома особами та тим, що в табелі обліку робочого часу за 22.01.2016 року та 25.01.2016 року відсутні записи про облік годин роботи позивачки.

Посилається також на те, що позивачка ухилялась від ознайомлення з наказом про звільнення та відмовлялась надати будь-які пояснення з цього приводу, у зв'язку з чим відповідачем були вжиті заходи для її повідомлення шляхом направлення на адресу позивачки рекомендованого поштового повідомлення, з часу відправлення якого позивачка вважається належно повідомленою про наказ про звільнення та з якого розпочався перебіг місячного строку на звернення позивачки до суду за захистом порушеного права. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що з моменту коли позивачка дізналась про існування оскарженого наказу з поштового повідомлення (червень 2016 року) чи з моменту ознайомлення з таким в Головному управлінні Держпраці у Львівській області (серпень 2016 року) та до часу звернення нею в суд з позовом (січень 2017 року) минуло більше одного місяця та вважає, що суд першої інстанції був зобов'язаний застосувати положення ст. 233 КЗпП та відмовити у задоволенні позовних вимог, узв'язку з пропуском позивачем місячного строку на звернення до суду.

Посилається також на те, що позовна заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року, частково з вини позивача, оскільки представник позивача неодноразово заявляв клопотання про відкладення розгляду справи, а тому підстави для стягнення середнього заробітку за період більше одного року в суду першої інстанції були відсутні.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити та стягнути судові витрати з ОСОБА_5 на його користь в розмірі 2460 грн. 00 коп.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону не дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу виходив з того, що при звільнені позивача булао допущено порушення процедури звільнення, передбаченої КЗпП України, зокрема наказ не був доведений до позивача під розписку. Відповідачем не надано суду належного доказу на підтвердження своїх заперечень щодо дати ознайомлення позивача із зазначеним наказом. Окрім цього, трудова книжка при звільненні з роботи робітнику не була видана.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

З матеріалів справи вбачається наступне.

Згідно з наказом № 01/09 К від 16.09.2015 року ОСОБА_5 була прийнята на посаду головного бухгалтера за сумісництвом у ТзОВ Агропромкомплект із заключенням договору ЦПХ, оклад згідно штатного розкладу (а.с. 9, 62).

Відповідно до повідомлення ТзОВ Агропромкомплект про прийняття працівника на роботу, направленого до територіального органу Державної фіскальної служби, ОСОБА_5 прийнята на роботу на вказане підприємство 16.09.2015 року (а.с.10).

25.01.2016 року комісією у складі директора ТзОВ Агропромкомплект - Кучмара А.Г., сторожів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 складено акт про те, що головний бухгалтер ОСОБА_5 була відсутня на робочому місці без пояснення причин 22.01.2016 року та 25.01.2016 року. Про свою можливу відсутність не попереджала, заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати не писала, на телефоні дзвінки не відповідала (а.с. 162).

На підставі даного акту, директором ТзОВ Агропромкомплект Кучмар А.Г. видано наказ №25/01-к від 25.01.2016 року про звільнення ОСОБА_5 з роботи з посади головного бухгалтера за здійснення прогулу згідно з ч. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7).

У зв'язку із зверненням ОСОБА_5 до Головного управління Держпраці у Львівській області, проведено перевірку додержання законодавства про працю у ТзОВ Агропромкомплект та ТзОВ Промбудкомплект , у ході якої, серед іншого, встановлено, що ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення в терміни, визначені ст. 148 КЗпП України, та відповідно до вимог ст. 147-1 та ч. 4 ст. 149 КЗпП України стягнення оголошено в наказі уповноваженим на це органом. Однак, в ході перевірки ТзОВ Агропромкомплект не надано жодних документів, які б свідчили, що до застосування дисциплінарного стягнення, товариство пропонувало надати пояснення ОСОБА_5 з приводу вчиненого проступку, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 149 КЗпП України. Окрім цього, перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог ст. 47 КЗпП України в частині невидачі позивачу в день звільнення копії наказу про звільнення з ініціативи відповідача; порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мінюсту, Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993 р. (з подальшими змінами та доповненнями) в частині незабезпечення ведення на підприємстві книги обліку руху трудовитих книжок та неознайомлення, зокрема, позивача під розписку в особистій картці з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу про призначення на роботу, переведення і звільнення (а.с. 20-22). За результатами проведеної перевірки складено акт, керівнику ТзОВ Агропромкомплект Кучмару А.Г. винесено припис про усунення і недопущення в подальшому виявлених порушень, а також складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 41 КУпАП.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (ст. 147 КЗпП України).

Згідно із ч. 2 ст. 47 цього Кодексу у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів з відповідним змінами, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

В пункті 24 згаданої Постанови роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної в рішенні від 19.10.2011 року по справі № 6-56708св10, окрім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є встановлення поважності причин відсутності. Отже, роботодавець зобов'язаний не лише зафіксувати факт відсутності працівника на робочому місці, але також встановити період протягом якого працівник був відсутній. Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

На підставі викладеного, а саме правового аналізу та матеріалів справи, колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили, що такий намагався отримати від позивача письмові пояснення щодо допущених порушень трудової дисципліни до застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, що вказує на порушення відповідачем процедури звільнення позивачки.

Проте, твердження позивачки, що їй не видана трудова книжка при звільненні з роботи, є надуманим та безпідставним.

Необхідно зазначити, що позивач працювала у відповідача за сумісництвом.

На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи (п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту населення від 29.07.93 р. № 58).

Також у пункті 2.14 цієї Інструкції зазначено: запис про роботу за сумісництвом за бажанням працівника вносить до його трудової книжки окремим рядком основний роботодавець.

Отже, трудові книжки зберігають і ведуть за основним місцем роботи. Відповідно запис про роботу за сумісництвом (внутрішнім або зовнішнім) до трудової книжки за бажанням працівника уповноважений вносити виключно роботодавець за основним місцем роботи. При цьому здійснюють цей запис в окремому рядку.

Підставою для внесення інформації про роботу за зовнішнім сумісництвом до трудової книжки є довідка про роботу за сумісництвом або копії відповідних наказів, видані неосновним роботодавцем.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Передбачений у ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору та вказаною нормою Закону визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

У відповідності до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно з пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9, встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов'язки сторін.

Твердження позивача, що строк звернення до суду нею не пропущений, оскільки з текстом наказу про звільнення вона ознайомилась лише в грудні 2016 року, після звернення до Головного управління Держпраці у Львівській області, спростовується наступними доказами.

Згідно з актом №4 від 16.02.2016 року, директором ТзОВ Агропромкомплект Кучмар А.Г. в присутності засновника ОСОБА_9 було запропоновано ОСОБА_5 написати пояснення про відсутність на робочому місці 22.01.2016 року та 25.01.2016 року, проте остання лише надала листок непрацездатності, відкритий 26.01.2016 року (згідно якого мала вийти на роботу 13 лютого 2017 року), та вказала, що пояснень в неї немає. З наказом №25/01-к від 25.01.2016 року про звільнення з роботи за прогул вона ознайомилася, проте відмовилася підписуватися (а.с. 161).

Відповідач вказує, що 01.06.2016 року на адресу позивачки було направлено наказ № 25/01-к від 25.01.2016 року про звільнення ОСОБА_5 з роботи з посади головного бухгалтера за здійснення прогулу згідно з ч. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 7). Факт відправки підтверджує фіскальним чеком.

Із заяви ОСОБА_5 від 26 квітня 2016 року, адресованої начальнику Галицького ВП ГУНП України у Львівській області, вбачається, що позивачці відомо, що директором ТзОВ Агропромкомплект незаконно, на її думку, звільнено її з роботи - з посади головного бухгалтера та не виплачено заробітну плату більш як за один місяць (а.с. 14).

З повідомлення Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.08.2016 року за № 4955/3/15-04 вбачається, що в ході перевірки було встановлено порушення ТзОВ Агропромкомплект щодо нарахування заробітної плати ОСОБА_5, а саме її ненарахування за 12 робочих днів у січні 2016 року перед звільненням, а також компенсації за дні невикористаної відпустки (у зв'язку із звільненням). Зазначені порушення усунуто ТзОВ Агропромкомплект шляхом нарахування ОСОБА_5 заробітної плати за відпрацьовані дні у січні 2016 року та компенсації за дні невикористаної відпустки - на загальну суму 1284,56 грн. (після нарахованих утримань податків до видачі - 1034,02 грн.).

Крім того, в повідомленні зазначено, що дані кошти призначено Вам до виплати на 29.07.2016 року про що Вас було повідомлено електронним повідомленням (телеграми) від 28.07.2016 року та про отримання якого Вами підтверджено у ході телефонної розмови з державним інспектором. Слід зазначити, що кошти призначені Вам до виплати на час завершення перевірки невиплачені, оскільки Ви не прибули на підприємство для їх отримання (а.с. 20-22).

З копії електронного повідомлення № 000026 від 28.07.2016 року вбачається, що ОСОБА_5 28.07.2016 року о 14:00:22 год. було повідомлено про необхідність з'явитись на підприємство для отримання заборгованих коштів (а.с. 160).

Те, що позивачці було відомо про її звільнення з роботи на підставі наказу № 25/01 - к від 25.01.2016 року вбачається також і з заяви від 28.09.2016 року, яку вона надсилала відповідачу - ТзОВ Агропромкомплект , та яка, як доказ, була нею подана до суду першої інстанції.

Необхідно зазначити, що в даній заяві позивачка наголошує про невиплату їй заробітної плати в сумі 1034,02 грн., проте це ще раз підтверджує причину неотримання цих коштів - небажання з'явитись на підприємство для проведення повного розрахунку, як і не бажання особисто отримати копію наказу про звільнення.

До суду із позовом позивач звернулася лише 29 грудня 2016 року, що вбачається із опису вкладення та поштового штепмеля на такому і на конверті (а.с.27-29).

На підставі викладеного колегія суддів приходить до переконання, що позивачем пропущено строк звернення до суду і підстав для його поновлення нема.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимоги позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального права, висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволені заявленого позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З врахуванням вищенаведеного, слід компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект (ідентифікаційний код юридичної особи 31074685, м. Львів, вул. Зелена, 149) 1653 грн. 60 коп. (одну тисячу шістсот п'ятдесят три грн. 60 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект - задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 14 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Компенсувати Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромкомплект (ідентифікаційний код юридичної особи 31074685, м. Львів, вул. Зелена, 149) 1653 грн. 60 коп. (одну тисячу шістсот п'ятдесят три грн. 60 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 28 січня 2019 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.