Постанова

від 14.01.2019 по справі 908/905/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2019 Справа № 908/905/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання Мацекос І.М.

за участю представників:

від прокуратури Дніпропетровської області: ОСОБА_1, посвідчення №047832 від 04.09.2017, прокурор відділу

від позивача: ОСОБА_2, довіреність №-8-0.62-22/62-19 від 03.01.2019, головний спеціаліст відділу

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Азов" на рішення Господарського суду Запорізької області від 28.09.2018 у справі №908/905/18 (суддя Боєва О.С.; рішення ухвалене о 11:48 год. у місті Запоріжжя, повне рішення складено та підписано 09.10.2018)

за позовом Керівника Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області, м.Бердянськ, Запорізька область в інтересах держави в особі органу, який уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, м.Запоріжжя

до Селянського (фермерського) господарства "Азов", с.Новоукраїнка, Більмацький район, Запорізька область

про витребування земельної ділянки із незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 керівник Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого в інтересах держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовними вимогами до Селянського (фермерського) господарства "Азов" про витребування із незаконного володіння СФГ "Азов" земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 50 га, котра була надана у постійне користування ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 09.04.1994 серії ЗП №09-500852, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25, який втратив чинність зі смертю ОСОБА_3.

Позов обґрунтований тим, що Бердянською місцевою прокуратурою Запорізької області за результатами вивчення стану законності у сфері земельних відносин виявлено факт незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння С(Ф)Г "Азов" земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення площею 50 га, оскільки право користування нею, що виникло у фізичної особи ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування від 09.04.1994 серія ЗП №09-500852, після смерті цієї особи не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Прокурор також зазначив, що органи Держгеокадастру України не наділені повноваженнями щодо з'ясування цивільного стану користувачів земельних ділянок державної власності, у тому числі перевірки факту смерті осіб, котрі мають право на ці землі, позивач не знав і не міг дізнатися про факт смерті ОСОБА_3, який мав у постійному користуванні спірну земельну ділянку. Оскільки органами Держгеокадастру жодних дій щодо припинення незаконного використання С(Ф)Г "Азов" спірної земельної ділянки державної власності не вжито, що не відповідає державним інтересам та не сприяє їх захисту, тому місцевою прокуратурою забезпечується представництво порушених інтересів держави. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 13, 14, 131-1, 142 Конституції України, ст.ст. 12, 23 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 1, 78, 92, 102-1, 116, 118, 122, 124, 126, 407 Земельного кодексу України, ст.ст. 12, 19, 20, 23 Закону України "Про фермерське господарство", ст.ст. 170, 256, 261 ч.1, 317, 319, 387, ст. 1212 ч.1, 1218, 1225 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 28.09.2018 у справі №908/905/18 (суддя Боєва О.С.) позов задоволено.

Витребувано із незаконного володіння Селянського (фермерського) господарства "Азов" на користь Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 50 га, котра була надана у постійне користування ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування землею від 09 квітня 1994 серії ЗП №09-500852, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25.

Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Азов" на користь прокуратури Запорізької області в особі Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області суму 26522 грн. 99 коп. Стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Азов" на користь прокуратури Запорізької області в особі Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області суму 26522,99 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення вмотивовано тим, що матеріалами справи судом встановлено обставини, які свідчать про перебування земельної ділянки у державній власності, факт вибуття цього майна з володіння позивача та факт його знаходження у незаконному володінні відповідача. Відповідач доказів у підтвердження наявності правових підстав для утримування спірної земельної ділянки суду не надав.

Не погодившись з означеним рішенням місцевого господарського суду, Селянське (фермерське) господарство "Азов" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 28.09.2018 у справі №908/905/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд прийняв рішення про інтереси ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7А, що не були залучені до участі у справі. До того ж, відповідач просив у підготовчому засіданні закрити провадження у даній справі, оскільки цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства з огляду на те, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 користуються земельною ділянкою, що знаходилась у постійному користуванні ОСОБА_3, очікують виготовлення технічної документації для приватизації земельних ділянок, оскільки є спадкоємцями, вважають, що мають право користуватися земельною ділянкою. До юрисдикції господарського суду не відноситься вирішення спорів про право постійного користування земельною ділянкою спадкоємцям в порядку спадкування, оскільки спадкоємцями є фізичні особи.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що суд першої інстанції повністю дослідив всі надані документ і матеріали, з'ясував фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду даної справи і вирішення спору по суті. Крім того позивач вказує, що апелянт у апеляційній скарзі, не зазначає жодної процесуальної норми, яка на його думку порушена. Суд першої інстанції правильно встановив юрисдикцію в даній справі, оскільки наявний спір між державним органом в особі Головного управління та юридичної особою - С(Ф)Г "Азов". У даній судовій справі взагалі не вирішувалось питання стосовно спадкових прав членів С(Ф)Г "Азов". Тому позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 14.01.2019 прокурор та представник позивача заперечували на задоволенні апеляційної скарги відповідача з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

За результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 14.01.2019 оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення прокурора та представника позивача, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

ОСОБА_3 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 09.04.1994 серії ЗП №09-500852 виділено у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 50 га, для ведення фермерського господарства, що розташована на території Новоукраїнської сільської ради народних депутатів.

У подальшому, 08.04.1994 на вказаній земельній ділянці він створив С(Ф)Г "Азов" (надалі також - відповідач).

За змістом п.п. 4.1, 4.2 Статуту вказаного господарства до складу його земель входить земельна ділянка площею 50 га, виділена у постійне користування згідно Державного акта серії ЗП № 09-500852.

ОСОБА_3 помер 07.05.2013.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 12.11.2013 державним нотаріусом Куйбишевської державної нотаріальної контори Запорізької області та зареєстрованого в реєстрі за № 3200, посвідчено, що спадкоємцями ОСОБА_3В, який помер 07.05.2013, є: дружина ОСОБА_8 на 1/3 частку; дочка ОСОБА_4 на 1/3 частку; дочка ОСОБА_5, на 1/3 частку. Спадщина, на яку у вказаних частках видане свідоцтво, складається з: селянського (фермерського) господарства "Азов" (Запорізька область, Куйбишевський район, с. Новоукраїнка, вул.Пархоменка, буд. 23, код ЄДРПОУ 20506061), засновником якого був ОСОБА_3 Свідоцтво про право на спадщину на 1/3 частку спадкового майна видано ОСОБА_8

Згідно з частиною першою статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Цією ж статтею визначено чіткий перелік суб'єктів, що набувають право постійного користування земельною ділянкою, яким передача земельної ділянки у постійне користування громадянам чи юридичним особам приватного права не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень вказаного Кодексу визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 (№5-рп/2005) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавства, організаційного та фінансового забезпечення та пункту 6 постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу", визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Отже, земельні ділянки, раніше надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність або користування на праві оренди.

Згідно статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до статті 20 "Про фермерське господарство" майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом. Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод. Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства. Майнові спори між фермерським господарством та його членами вирішуються судом.

Стаття 1218 Цивільного кодексу України встановлює, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За статтею 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

За свого життя ОСОБА_3 не переоформив право власності або право оренди на спірну земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002.

З огляду на викладені положення законодавства та ст. ст. 19, 20 Закону України "Про фермерське господарство" та ст. 1218 Цивільного кодексу України, спірна земельна ділянка не входить до складу майна фермерського господарства. Право користування нею, що виникло у фізичної особи на підставі державного акта на право постійного користування, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Натомість як вбачається з матеріалів справи, відповідач - Селянське (фермерське) господарство "Азов" продовжує використовувати земельну ділянку площею 50 га згідно Державного акта серії ЗП № 09-500852.

Вказаний факт підтверджується податковими деклараціями з фіксованого сільськогосподарського податку за 2014-2018 роки, звітами про площі та валові збори сільськогосподарських культур на 01.12.2016 та за 2017 рік, інформацією Новоукраїнської сільської ради Більмацького району Запорізької області. Також, згідно з листами Пологівського управління Головного управління ДФС у Запорізькій області від 06.03.2018 та від 15.08.2018 "Про надання інформації", Селянським (фермерським) господарством "Азов" на підставі поданих декларацій за земельні ділянки на території Новоукраїнської сільської ради у 2015 та 2016 роках та за період з 01.01.2018 по 01.08.2018 сплачувався земельний податок за земельну ділянку площею 50 га ріллі, згідно з державним актом на право постійного користування ЗП 09-500852.

Вказаний факт використання Селянським (фермерським) господарством "Азов" спірної земельної ділянки в апеляційній скарзі не спростовується.

Також, як було встановлено судом та це не оспорюється відповідачем, спірна земельна ділянка є державною власністю.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що особа, якій було надано право постійного користування цією земельною ділянкою, померла у травні 2013 року. З моменту набрання 01.01.2002 чинності Земельним кодексом України право власності або право оренди на неї переоформлено не було. З огляду на викладені положення законодавства, спірна земельна ділянка не входить до складу майна фермерського господарства. Тому право користування нею, що виникло у фізичної особи на підставі державного акта на право постійного користування, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Момент вибуття земельної ділянки з володіння держави поза її волею у спірних правовідносинах пов'язується не на час передачі ОСОБА_3 у постійне користування спірної земельної ділянки, як на це наполягає апелянт, а з часу його смерті, з якого і припинилось зазначене право.

Відтак безпідставними є доводи апелянта про те, що сам факт виділення ОСОБА_3. спірної земельної ділянки у постійне користування створює правові підстави після його смерті для подальшого її використання господарством.

Подальше використання господарством земельної ділянки державної власності без оформлення відповідних речових прав на неї відповідно до положень ст. ст. 92, 116, 118, 125, 126 ЗК України, ст. ст. 12, 19, 20, 22, 23 Закону України "Про фермерське господарство" та ст. ст. 407, 1218, 1225 ЦК України є неправомірним.

Таким чином, наявні правові підстави щодо витребування у вказаного господарства земельної ділянки площею 50 га, наданої ОСОБА_3 згідно Державного акта на право постійного користування, у зв'язку з припиненням права постійного користування цією земельною ділянкою.

За доводами апелянта незаконність оскаржуваного рішення полягає також у витребуванні несформованої земельної ділянки, оскільки не зазначено її кадастровий номер. Окрім того, сам факт виділення ОСОБА_3 спірної земельної ділянки у постійне користування спростовує доводи про вибуття земельної ділянки з володіння власника не з його волі.

Відповідно до ст. ст. 19, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 земельні ділянки виділяються громадянам у користування на підставі Державних актів лише за проектами відведення, з визначенням їх площі, меж та місця розташування.

Так само, відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України від 25.10.2001, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельної ділянки здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Витребувана земельна ділянка площею 50 га була надана у постійне користування на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ЗП №09-500852, виданого від 09.04,1994 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №25. У даному акті відображено план зовнішніх меж землекористування, відповідно до якого загальна площа земельної ділянки складається з двох ділянок площею 38,0 га та 12,0 га, визначено опис меж цих ділянок.

Окрім того, за результатами проведеної інвентаризації, кожній з цих земельних ділянок, з яких складається спірна земельна ділянка, присвоєно кадастрові номери (2322785400:07:001:0070 та 2322785400:07:001:0071), відомості про них внесено до Державного земельного кадастру.

Таким чином, безпідставними є доводи апелянта про те, що суд оскаржуваним рішенням витребував земельну ділянку, яка не визначена як об'єкт речових прав.

Щодо доводів апелянта про те, що у спірних правовідносинах суд прийняв рішення про інтереси ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а оскаржуване рішення може вплинути на їх право власності на земельну ділянку, то колегія суддів відхиляє їх, враховуючи про таке.

Розпорядженням голови Куйбишевської районної державної адміністрації Запорізької області від 27.12.2012 №708 на підставі ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" за заявами членів Селянського (фермерського) господарства "Азов" ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої частки (паю) по Новоукраїнській сільській раді із земель С(Ф)Г "Азов".

Лише після смерті ОСОБА_3, його донькою ОСОБА_4 24.05.2016 укладено з Запорізькою регіональною філією "Центр державного земельного кадастру" (Виконавець) договір №1608990100074 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до інформації, наданою Запорізькою філією ДП "Центр державного земельного кадастру" в листі вих. №238/08 від 14.08.2018 на запит ОСОБА_4, проект відведення земельних ділянок у власність відповідно до договору №160899010074 від 25.05.2016 виготовлено у повному обсязі та передано на погодження відповідних служб згідно зі ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Проте, рішення органів влади або правовстановлюючі документи на право власності на вказані земельні ділянки так і не були видані зазначеним особам. До теперішнього часу спірна земельна ділянка є державною власністю.

Крім того, у даній справі вирішувалось питання не про припинення права членів Селянського (фермерського) господарства "Азов" володіти у майбутньому спірною земельною ділянкою, а про витребування у вказаного господарства земельної ділянки, з підстав незаконного володіння.

З огляду на викладене, безпідставними є твердження апелянта про можливість впливу оскаржуваного рішення на неіснуючі на цей час права власності чи користування інших членів С(Ф)Г "Азов" на земельні ділянки зі складу витребовуваних угідь площею 50 га, наданих ОСОБА_3 у постійне користування згідно Державного акта серії ЗП №09-500852.

За доводами апелянта вказаний спір мав розглядатися в порядку цивільного судочинства загальним судом, оскільки у ньому вирішено про спадкові права членів Селянського (фермерського) господарства "Азов".

Однак апелянтом не враховано, що даний спір має місце між Державою в особі Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області та С(Ф)Г "Азов".

Відповідно до ч.ч. 2 і 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За суб'єктним складом ця справа має розглядатися господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, предметом даного спору є витребування земельної ділянки державної власності із незаконного володіння С(Ф)Г "Азов".

В оскарженому рішенні судом жодним чином не вирішувалось вимоги про спадкові права членів вказаного господарства.

Таким чином, безпідставними є й доводи апелянта про порушення судом правил підсудності.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об'єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у даній справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати на оплату судового збору, понесені Селянським (фермерським) господарством "Азов" у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Азов" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.09.2018 у справі №908/905/18 - залишити без змін.

Судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Селянське (фермерське) господарство "Азов".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена 29.01.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.М. Кощеєв