Рішення

від 21.01.2019 по справі 910/15583/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.01.2019Справа № 910/15583/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Євромост-Лс доПриватного підприємства Спецкомунтехніка простягнення 155 405,97 грн. Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

позивача:Турчак Т.С.; відповідача:Нурищенко С.В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Євромост-Лс (надалі - ТОВ Євромост-Лс ) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного підприємства Спецкомунтехніка (надалі - ПП Спецкомунтехніка ) про стягнення 225 405,97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати отриманого на підставі договору купівлі-продажу пального №01/11/17-5 від 01.11.2017 товару, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 140 128,81 грн. та заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 39 656,96 грн., інфляційних у розмірі 11 148,37 грн. та 30% річних у розмірі 34 471,83 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.12.2018, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

19.12.2018 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про зменшення розміру позовних вимог та повернення судового збору, в якому заявник вказує на часткову сплату відповідачем заборгованості у розмірі 70 000,00 грн., з огляду на що просить стягнути з ПП Спецкомунтехніка заборгованість у розмірі 70 128,81 грн., пеню у розмірі 39 656,96 грн., інфляційні у розмірі 11 148,37 грн. та 30% річних у розмірі 34 471,83 грн., а також просить суд повернути судовий збір у розмірі 1 050,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а клопотання про зменшення позовних вимог надійшло до суду до початку першого судового засідання, то суд приймає таке зменшення до розгляду.

19.12.2018 через канцелярію суду від ПП Спецкомунтехніка надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про повну сплату суми основної заборгованості і заперечує проти заявленої пені, інфляційних та 30% річних. Обгрунтовуючи заперечення відповідач вказує на невірно визначений період нарахування, стверджує про те, що заявлені 30% річних по правовій природі є штрафом, а інфляційні нараховані за один і той самий період декілька разів. Крім того, просить зменшити розмір штрафних санкцій до 2 790,38 грн.

Судове засідання 19.12.2018 відкладено на 21.01.2019.

02.01.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ТОВ Євромост-Лс надає пояснення стосовно суті спору, звертаючи увагу на черговість погашення вимог та обгрунтовуює правомірність заявлених до стягнення у даній справі сум.

09.01.2019 до Господарського суду міста Києва від ТОВ Євромост-Лс надійшли пояснення до клопотання про зменшення позовних вимог, які фактично є ще одним клопотанням про зменшення, оскільки заявник вказує про здійснення відповідачем не врахованих в першому клопотанні оплат на загальну суму 70 128,81 грн., при цьому така сума врахована ним в рахунок погашення 30% річних та пені, а відтак просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 70 128,81 грн., пеню у розмірі 3 999,98 грн. та інфляційні у розмірі 11 148,37 грн. Також, позивач звертає увагу на понесення ним судових витрат у розмірі 793,76 грн. пов'язаних з розглядом справи.

Суд відзначає, що зазначене клопотання про зменшення розміру позовних подано після проведення першого судового засідання, а відтак суд залишає його без розгляду на підставі ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України.

16.01.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких ПП Спецкомунтехніка , окрім зазначеного у відзиві на позовну заяву, заперечує проти зарахування сплаченої ним заборгованості в рахунок погашення 30% річних і пені та заперечує проти заявлених до стягнення витрат пов'язаних з розглядом справи.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Представник позивача в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору, позов підтримала з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги визнав в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 790,38 грн., в інші частині позову просив відмовити.

У судовому засіданні 21.01.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2017 між ТОВ Євромост-Лс (продавець) та ПП Спецкомунтехніка (покупець) був укладений договір купівлі-продажу пального №01/11/17-5 (надалі - Договір ), відповідно до п. 2.1 якого продавець зобов'язується передати певну кількість товару у власність покупця в асортименті, кількості і за цінами, визначеними в договорі, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Згідно з п. 3.2 Договору ціна, асортимент та загальна вартість товару зазначається у рахунках, що надаються продавцем покупцю, а також відображаються у видаткових накладних на товар.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що розрахунки за договором відбуваються наступним чином:

а) рахунок за частину звітного (розрахункового) періоду продавець направляє, а покупець отримує щотижня, кожного вівторка, за допомогою факсу або електронною поштою. У разі не отримання покупцем щотижневого рахунку у порядку передбаченому цим пунктом, покупець зобов'язаний письмово звернутися до продавця з повідомленням про це, та вимогою про надання щотижневого рахунку, в строк до закінчення тижня, в якому покупець його (рахунку) не отримав. Звернення покупця має відбуватися відповідно до 7-го, 14-го, 21-го, 28-го числа поточного місяця, в залежності від того, в якій частині розрахункового періоду покупець не отримав рахунок;

б) сторони дійшли згоди, що за відсутності письмового звернення покупця з приводу неотримання щотижневого рахунку, днем отримання щотижневого рахунку, за частину звітного періоду вважається відповідно 7-ме, 14-те, 21-ше, 28-ме число поточного місяця;

в) у разі якщо покупець не виконує вимоги п.п. (а) п. 7.1 цього договору, стосовно письмового звернення до продавця, то він (покупець) позбавляється права, у разі несвоєчасної сплати, або неповної сплати, посилатися на неотримання ним рахунку продавця. Не отримання рахунку не є підставою для несплати за поставлений товар;

г) покупець зобов'язаний здійснити розрахунки за поставлений на протязі частини звітного (розрахункового) періоду товар, протягом двох робочих днів, від дати отримання щотижневого рахунку згідно з умовами п.п. б) п. 7.1 цього договору. У разі порушення строку оплати за поставлений товар, до покупця застосовуються штрафні санкції у відповідності з умовами цього договору. Крім того, для зменшення розміру збитків продавець має право в односторонньому порядку припинити відвантаження товару за ЕК;

д) видаткова накладна в цілому за звітний (розрахунковий) період виписуються в останній день звітного (розрахункового) періоду. Покупець отримує видаткову накладну від продавця за допомогою факсимільного зв'язку або вручення на руки представникові покупця (про що робиться відповідний запис в книзі реєстрації вихідної документації) або поштовим відправленням.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 271 102,42 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0001019 від 30.11.2017 на суму 24 470,40 грн., №РН-0001117 від 31.12.2017 на суму 664 777,33 грн., №РН-0000062 від 31.01.2018 на суму 512 693,58 грн. та №РН-0000152 від 28.02.2018 на суму 69 161,11 грн.

Відповідачем оплачено поставлений позивачем на підставі Договору товар, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача та платіжними дорученнями №604 від 11.12.2018, №662 від 17.12.2018, №665 від 17.12.2018, №672 від 18.12.2018, №673 від 18.12.2018.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 70 128,81 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується (видаткові накладні №РН-0001019 від 30.11.2017, №РН-0001117 від 31.12.2017, №РН-0000062 від 31.01.2018 та №РН-0000152 від 28.02.2018) факт поставки позивачем відповідачу товару згідно Договору на загальну суму 1 271 102,42 грн.

В свою чергу, станом на момент звернення з даним позовом до суду відповідачем частково оплачено поставлений товар, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача, платіжними дорученнями №604 від 11.12.2018 та не заперечується сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умови п. 7.1 Договору пов'язують строк виконання покупцем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару із отриманням щотижневого рахунку, проте такі рахунки не складались, а між сторонами виникли відносини при яких в останній день місяця складались видаткові накладні та рахунки на оплату.

Із пояснень представників сторін вбачається, що сторони керувались положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України та дійшли згоди про встановлення порядку оплати поставленого згідно Договору товару на наступний день після його прийняття.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 692 Цивільного кодексу України та умов Договору товар мав бути оплачений відповідачем на наступний день після його прийняття, тобто за видатковою накладною №РН-0001019 від 30.11.2017 - 01.12.2017, за видатковою накладною №РН-0001117 від 31.12.2017 - 03.01.2018 (01.01.2018 є святковим днем), за видатковою накладною №РН-0000062 від 31.01.2018 - 01.02.2018, за видатковою накладною №РН-0000152 від 28.02.2018 - 01.03.2018, відтак на момент подання даної позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становила 140 128,81 грн., а строк виконання грошового зобов'язання настав.

При цьому, після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено 70 000,00 грн., у зв'язку з чим було зменшено розмір позовних вимог та заборгованість за поставлений на підставі Договору товар склала 70 128,81 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до платіжних доручень №662 від 17.12.2018 на суму 12 000,00 грн., №665 від 17.12.2018 на суму 22 000,00 грн., №672 від 18.12.2018 на суму 15 000,00 грн. та №673 від 18.12.2018 на суму 21 128,81 грн. відповідачем сплачено позивачу 70 128,81 грн. за дизтопливо згідно Договору, що відображено у призначеннях платежу зазначених платіжних доручень.

Судом досліджено твердження позивача про зарахування сплаченої суми в рахунок погашення заявлених у даному позові 30% річних і пені та встановлено наступне.

Відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Положення п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні № 22 від 21.01.2004, та п 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, дають підстави для висновку, що отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Отже, можливість застосування ст. 534 Цивільного кодексу України ставиться в залежність від змісту реквізиту Призначення платежу платіжного доручення, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів з чітким призначення платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 Цивільного кодексу України застосовуватися не може.

У випадку, якщо стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту Призначення платежу чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості, розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №904/12527/16.

Оскільки платіжні доручення містять реквізит Призначення платежу , в якому зазначено Плата за дизтопливо згідно дог 01/11/17-5 від 01.11.17 , то підстави зараховувати вказану в них суму не в рахунок погашення існуючої основної заборгованості відсутні.

Тобто, після відкриття провадження у даній справі заявлена у даному позові сума основної заборгованості у розмірі 70 128,81 грн. була повністю сплачена відповідачем, а відтак на момент розгляду справи по суті предмет спору в частині стягнення основного боргу відсутній.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у справі щодо стягнення з ПП Спецкомунтехніка на користь ТОВ Євромост-Лс заборгованості за поставлений на підставі Договору товар у розмірі 70 128,81 грн. підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, позивачем заявлено стягнення пені у розмірі 39 656,96 грн., інфляційних у розмірі 11 148,37 грн. та 30% річних у розмірі 34 471,83 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.03.2018 по 25.10.2018.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що в разі несвоєчасної сплати або несплати вартості товару, у відповідності до умов цього договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період часу, за який нараховується пеня від несвоєчасно сплаченої або несплаченої суми - вартості товару, що зазначена у відповідних рахунках та видаткових накладних, або від суми, що встановлюється на підставі квитанцій терміналів та чеків АЗС, що оформлюється безпосередньо в момент фактичного отримання товару з АЗС, або вказані в операційному звіті (вираховані на підставі операційного звіту), за кожен день такої несвоєчасної сплати або несплати по дату виконання грошових обов'язків (згідно з п. 7.8 цього договору) включно. Пеня нараховується від дати наступної після закінчення строку, на протязі якого покупець мав сплатити за поставлений товар по дату повного погашення заборгованості.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.1 Договору встановлено, що пеня нараховується по дату повного погашення заборгованості, а відтак позивачем правомірно нарахована пеня за період понад шість місяців, і тому твердження відповідача про необхідність застосування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України оцінюється судом критично.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9.3 Договору у разі несвоєчасної сплати або несплати вартості товару, у відповідності до умов цього договору покупець зобов'язаний сплатити 30% річних від суми заборгованості, починаючи від дати виникнення заборгованості по дату її погашення включно з урахуванням особливостей, передбачених п. 7.8 Договору.

Стосовно тверджень відповідача про те, що передбачені п. 9.3 Договору 30% є штрафом, а не процентами річних суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, штраф є мірою відповідальніості, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тоді як проценти річних є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, штраф є сума яка нараховується у випадку встановлення факту неналежного виконання зобов'язання, в той час як проценти річних нараховуються за кожен день прострочення.

Отже, зміст пункту 9.3 Договору дає підстави для висновку, що сторони встановили в ньому саме розмір процентів річних, що передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а назва розділу Штрафні санкції за договором ніяким чином не впливає на правову природу цього пункту.

Судом встановлено, що розрахунок пені, 30% річних та інфляційних, який міститься в позовній заяві, здійснений позивачем невірно виходячи з наступного.

Позивач заявляє про стягнення пені, 30% річних та інфляційних за період прострочення з 01.03.2018 по 25.10.2018.

Судом встановлено, що станом на 01.03.2018 позивачем було поставлено товар на загальну суму 1 271 102,42 грн., а відповідачем було оплачено 1 035 973,61 грн., відтак різниця становила 235 128,81 грн.

Тобто, неоплаченим залишався товар поставлений за видатковою накладною №РН-0000062 від 31.01.2018 у розмірі 165 967,70 грн. та за видатковою накладною №РН-0000152 від 28.02.2018 у розмірі 69 161,11 грн.

Суд відзначає, що правомірним та обґрунтованим є нарахування пені, 30% річних та інфляційних нарахованих по кожній накладній окремо, тоді як позивач здійснює розрахунок на загальну суму заборгованості.

Разом з тим, враховуючи встановлені судом строки оплати поставленого за Договором товару, прострочення за видатковою накладною №РН-0000152 від 28.02.2018 почалось з 02.03.2018.

Неврахування зазначеного призвело до необґрунтованого збільшення розміру пені, 30% річних та інфляційних.

Окрім того, із розрахунку вбачається, що позивачем арифметично невірно розраховані інфляційні, оскільки за березень 2018 року нараховані двічі, а за квітень 2018 року - тричі.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97 зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Таким чином, здійснивши власний розрахунок, суд вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 39 585,84 грн., 30% річних 34 415,02 грн. та інфляційних у розмірі 8 410,27 грн. В іншій частині пеня, 30% річних та інфляційні заявлені безпідставно.

Щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд за для усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

В даному випадку, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафних санкцій (пені) виходячи з загальних засад цивільного законодавства, зокрема свободи договору, враховуючи при цьому обставини, що передували укладенню Договору та обізнаність відповідача з його умовами, які і передбачали відповідні розмірі штрафних санкцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення 70 128,81 грн. основного боргу, часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 39 585,84 грн., 30% річних 34 415,02 грн. та інфляційних у розмірі 8 410,27 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 71,12 грн., 30% річних у розмірі 2,81 грн. та інфляційні у розмірі 2 738,10 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Стосовно клопотання позивача про повернення частини судового збору суд зазначає наступне.

У зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог позивачем заявлено клопотання про повернення судового збору у розмірі 1 050,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

При зверненні з позовною заявою до суду позивач просив стягнути 225 405,97 грн., що свідчить про те, що за подачу такої позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3 381,09 грн., який повністю був сплачений ТОВ Євромост-Лс , що підтверджується платіжним дорученням №1 від 05.06.2018.

Оскільки позовні вимоги у даній справі були зменшені до 155 405,97 грн., а за подачу такої позовної заяви підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 331,09 грн. (155 405,97 грн.*1,5%), то клопотання позивача про повернення судового збору у розмірі 1 050,00 грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Окрім судового збору, позивач вказує на понесення ним витрат пов'язаних з розглядом справи у розмірі 793,76 грн., які пов'язані із придбаванням квитків для прийняття участі в судовому засіданні з розгляду даної справи, на підтвердження чого надано належним чином завірені копії квитків серії АВ №277446 на суму 441,94 грн. та серії АИ №476514 на суму 351,82 грн.

Частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Понесені ТОВ Євромост-Лс витрати не віднесені до пунктів 1-3 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, а аналізуючи їх на предмет відповідності витратам, вказаним у пунктів 4 такої частини, суд приходить до висновку, що диспозиція такого пункту пов'язує віднесення витрат учасника судового процесу до категорії витрат, пов'язаних з розглядом справи , а відтак і до категорії судових витрат - їх пов'язаність з вчиненням інших процесуальних дій .

З системного аналізу ст.ст. 3, 12, 13, 15, 120, 121, 185, 223 Господарського процесуального кодексу України будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом - в тому числі явка в судове засідання, участь у судовому засіданні є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак і витрати понесені такою стороною, які відносяться до складу судових витрат.

Пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність покладення витрат, понесених позивачем для вчинення такої процесуальної дії, як явка в судове засідання на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Євромост-Лс задовольнити частково.

2. Провадження в частині стягнення з Приватного підприємства Спецкомунтехніка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євромост-Лс основного боргу у розмірі 70 128,81 грн. закрити.

3. Стягнути з Приватного підприємства Спецкомунтехніка (01133, м. Київ, провулок Лабораторний, будинок 1, офіс 750; ідентифікаційний код 39144026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Євромост-Лс (49000, м. Дніпро, вул. В.І. Набережна Леніна, будинок 15 А; ідентифікаційний код 34513865) пеню у розмірі 39 585 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 84 коп., 30% річних у розмірі 34 415 (тридцять чотири тисячі чотириста п'ятнадцять) грн. 02 коп., інфляційні у розмірі 8 410 (вісім тисяч чотириста десять) грн. 27 коп., судовий збір у розмірі 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 10 коп. та інші судові витрати пов'язані з розглядом справи у розмірі 779 (сімсот сімдесят дев'ять) грн. 12 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Євромост-Лс (49000, м. Дніпро, вул. В.І. Набережна Леніна, будинок 15 А; ідентифікаційний код 34513865) з Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 050 (одна тисяча п'ятдесят) грн. 00 коп., сплачений згідно платіжного доручення №1 від 05.06.2018, яке знаходиться в матеріалах справи Господарського суду міста Києва №910/15583/18. Видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 28.01.2018.

Суддя В.П. Босий