Рішення

від 22.01.2019 по справі 910/12194/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2019Справа № 910/12194/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменна О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер"

про стягнення 73 313,42 грн.

за участю представників:

від позивача: Савка В.В.

від відповідача: Тарасенко Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" про стягнення 73 313,42 грн., з яких пеня у розмірі 65785,36 грн. та 3% річних у розмірі 7258,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору комерційної концесії №100-УЗШК від 13.11.2015.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2018 матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Васильченко Т.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2018 суддею Васильченко Т.В. (після усунення недоліків позовної заяви) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12194/18 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 13.11.2018.

05.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що надані позивачем до суду листи, довідки та рахунки не є належними доказами у підтвердження нарахованих сум пені та трьох процентів річних. Відповідач зазначив, що позивачем не було вжито заходів досудового врегулювання спору та окрім іншого, у підписаних між сторонами додаткових угодах сторонами не було зафіксовано суми заборгованості відповідача по договору. Також, відповідач зазначив, що на вимогу позивача у листі вих. №УЗШК-1333 від 28.07.2017 відповідачем згідно із платіжними дорученнями №11 від 30.08.2017, №12 від 30.08.2017, №13 від 31.08.2017, №14 від 07.09.2017 були сплачені пеня та 3% річних на загальну суму 48994,53 грн.

У відзиві на позов відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимоги за рахунками.

12.11.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 13.11.2018 відкладено розгляд справи на 27.11.2018.

14.11.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із пред'явленням позову до ТОВ "Ай Ком".

В судовому засіданні 27.11.2018 відкладено розгляд справи на 11.12.2018, позивачу направлено ухвалу про повідомлення про судове засідання.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/2150 від 14.12.2018, у зв'язку із відрядженням судді Васильченко Т.В. для роботи у Національній школі суддів України, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/12194/18.

В результаті повторного автоматизованого розподілу справи № 910/12194/18, зазначена справа була передана на розгляд судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 суддею Гулевець О.В. прийнято справу № 910/12194/18 до свого провадження, призначено судове засідання у справі на 22.01.2019.

02.01.2018 через відділ діловодства суду від відповідача повторно надійшов відзив на позов.

22.01.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивачем зазначено, що у зв'язку із допущеною помилкою в прохальній частині позову щодо зазначення відповідача, позивач просить суд вважати вірними у прохальній частині позову вимоги про стягнення пені у розмірі 65785,36 грн. та 3% річних у розмірі 7258,06 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер".

Судом прийнято до розгляду вказані вище пояснення щодо зазначеного у прохальній частині позову вірного найменування відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 22.01.2019 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення щодо своїх заперечень.

В судовому засіданні 22.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.11.2015 між Державним підприємством "Українська залізнична швидкісна компанія" (далі - правоволоділець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офісер" (далі - користувач) був укладений договір комерційної концесії № 100-УЗШК (далі - договір), в порядку та на умовах якого правоволоділець зобов'язується надати користувачеві за винагороду на зазначений у договорі строк право користування на території рухомого складу правоволодільця за відповідними напрямками прав, належних правоволодільцю, а саме: правом на використання комерційного досвіду та ділової репутації з метою надання послуг з розповсюдження відео журналу, виготовленого власними силами та за власні кошти Користувача на моніторах рухомого складу швидкісних поїздів (далі - послуги).

В подальшому, сторонами були внесені зміни до вказаного договору шляхом укладення додаткових угод.

Згідно з пунктом 1.2. договору термін дії даного договору (у редакції додаткової угоди № 63 від 05.05.2018) становить до 30.06.2018.

Відповідно до пункту 1.3. договору, винагорода за користування комплексом виключних прав становить суму договірної гарантованої плати за місяць визначену в Додатку 1, який є невід'ємною частиною даного договору, виплачується користувачем шляхом 100% попередньої оплати суми коштів на розрахунковий рахунок правоволодільця на підставі рахунку-фактури щомісячно до 10 числа звітного місяця.

Додатковою угодою №63 від 05.05.2018 сторони виклали у новій редакції розділ 2 додатку №1 до договору, згідно із яким зазначена винагорода є підставою для проведення взаєморозрахунків і платежів між про володільцем і користувачем за період, визначений в договорі. Оплата проводиться користувачем шляхом 100% попередньої оплати суми коштів на розрахунковий рахунок правоволодільця на підставі рахунку-фактури щомісячно до 10 числа звітного місяця.

Відповідно до пункту 8.1 укладеного правочину строк дії цього договору починається з моменту його підписання та закінчується 30.06.2018 (у редакції додаткової угоди № 63 від 05.05.2018).

На виконання умов договору, позивачем були виставлені для оплати відповідачем наступні рахунки: №1 від 06.01.2017, №2 від 06.01.2017, №3 від 06.01.2017, №18 від 06.02.2017, №19 від 06.02.2017, №21 від 06.02.2017, №25 від 27.02.2017, №26 від 27.02.2017, №27від 27.02.2017, №45 від 31.03.2017, №46 від 30.03.2017, №47 від 30.03.2017, №59 від 28.04.2017, №61 від 28.04.2017, №62 від 28.04.2017, №63 від 28.04.2017, №64 від 28.04.2017, №67 від 28.04.2017, №80 від 28.05.2017, №81 від 29.05.2017, №90 від 12.06.2017, №91 від 12.06.2017, №92 від 12.06.2017, №93 від 12.06.2017, №99 від 22.06.2017, №104 від 30.06.2017, №106 від 29.06.2017, №107 від 29.06.2017, №108 від 29.06.2017, №109 від 29.06.2017, №129 від 31.07.2017, №131 від 31.07.2017, №132 від 31.07.2017, №133 від 31.07.2017, №144 від 22.08.2017, №146 від 22.08.2017, №159 від 14.09.2017, №160 від 14.09.2017, №165 від 27.09.2017, №167 від 27.09.2017, №168 від 27.09.2017, №183 від 27.10.2017, №185 від 27.10.2017, №186 від 27.10.2017, №189 від 27.10.2017, №190 від 27.10.2017, №193 від 27.10.2017, №202 від 28.11.2017, №205 від 28.11.2017, №206 від 28.11.2017, №209 від 28.11.2017, №210 від 28.11.2017, №230 від 04.01.2018, №232 від 04.01.2018, №235 від 04.01.2018, №3 від 15.01.2018.

В порушення умов договору відповідач здійснював оплату виставлених рахунків із порушенням строків, встановлених умовами договору, у зв'язку із чим позивачем нараховані та заявлені до стягнення сума пені у розмірі 65785,36 грн. та 3% річних у розмірі 7258,06 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір № 100-УЗШК від 13.11.2015 за своєю правовою природою є договором комерційної концесії.

Відповідно до статті 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно з частини 1 статті 366 Господарського кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов'язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду.

Згідно зі статтею 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Відповідно до статті 369 Господарського кодексу України винагорода за договором комерційної концесії може виплачуватися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач сплату винагороди за договором комерційної концесії здійснив у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Проте, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної сплати встановленої договором винагороди.

Твердження відповідача про відсутність відомостей щодо надсилання та отримання відповідачем рахунків на оплату винагороди за договором визнаються судом необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи містяться листи позивача вих. №УЗШК-14/48 від 12.01.2017, №УЗШК-14/306 від 14.02.2017, №УЗШК-14/481 від 02.03.2017, №УЗШК-14/733 від 04.04.2017, № УЗШК-14/934 від 03.05.2017, №УЗШК-14/1042 від 29.05.2017, № УЗШК-14/1133 від 13.06.2017, №УЗШК-14/1363 від 02.08.2017, №УЗШК-14/1453 від 28.08.2017, №УЗШК-14/1542 від 14.09.2017, №УЗШК-14/1594 від 29.09.2017, №УЗШК-14/1774 від 10.11.2017, №УЗШК-14/1887 від 01.12.2017, а також листи від 05.01.2018, від 15.01.2018 направлені відповідачу на електронну пошту, згідно із якими позивачем були встановлені відповідачу рахунки на оплату.

Факт отримання рахунків підтверджується доказами здійснення відповідачем оплат по договору (банківськими виписками), в яких відповідач зазначав реквізити рахунків у призначенні платежу, а також листами відповідача вих. №060218 від 06.02.2018, №211217 від 21.12.2017, №2111/1 від 21.11.2017 щодо коригувань платежів.

Більш того, положеннями договору передбачено, що оплата здійснюється відповідачем шляхом попередньої оплати щомісячно до 10 числа звітного місяця на підставі рахунку-фактури. За змістом умов договору, рахунок-фактури є підставою для здійснення платежів, однак строк сплати передбаченої договором винагороди не ставиться в залежність від дати отримання відповідачем такого рахунку на оплату.

Суд також зазначає, що не зазначення сторонами у додаткових угодах до договору відомостей про наявність у позивача претензій до відповідача щодо оплат не свідчить про відсутність прострочення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зазначає, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на наведене, може реалізувати своє право на стягнення пені та 3% річних, нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням договору № 100-УЗШК від 13.11.2015 шляхом подачі позову до суду та не зобов'язаний звертатися до відповідача із досудовою вимогою. Наведене спростовує доводи відповідача про необхідність досудового врегулювання спору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором комерційної концесії № 100-УЗШК від 13.11.2015 позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 65785,36 грн., нарахованої за прострочення оплати за користування правами у січні 2017 року - січні 2018 року.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.2 договору комерційної концесії №100-УЗШК від 13.11.2015 за несвоєчасну, або не в повному обсязі перераховану оплату, передбачену в цьому договорі, користувач сплачує правоволодільцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (включаючи день оплати). Пеня за прострочення оплати за договором нараховується за весь період прострочення. Оплата пені не звільняє користувача від оплати вартості виконаних робіт та послуг.

Як встановлено судом вище, умовами укладеного договору сторони передбачили, що оплата послуг за договором має бути здійснена до 10 числа звітного місяця. З огляду на вказане, рахунки мали бути оплачені відповідачем у наступні строки: за рахунками за січень 2017 року до 10.01.2017, за рахунками за лютий 2017 року до 10.02.2017, за рахунками за березень 2017 року до 10.03.2017, за рахунками за квітень 2017 року до 10.04.2017, за рахунками за травень 2017 року до 10.05.2017, за рахунками за червень 2017 року до 10.06.2017, за рахунками за липень 2017 року до 10.07.2017, за рахунками за серпень 2017 до 10.08.2017, за рахунками за вересень 2017 року до 10.09.2017, за рахунками за жовтень 2017 року до 10.10.2017, за рахунками за листопад 2017 року до 10.11.2017, за рахунками за грудень 2017 року до 10.12.2017, за рахунками за січень 2018 року до 10.01.2018.

Водночас, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення нарахованої пені.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Оскільки, позивач звернувся з даним позовом до суду 07.09.2018 (дата на поштовому конверті), то вимоги про стягнення пені, які нараховані за період з 11.01.2017 по 06.09.2018 заявлено із пропуском позовної давності.

В той же час, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із листом вих. № УЗШК-14/1333 від 28.07.2017, в якому вимагав сплатити нараховані за договорами №100-УЗШК від 13.11.2015 та №93-УЗШК від 10.11.2015 пеню та 3% річних у загальній сумі 48994,53 грн.

Згідно із доданим до листа розрахунком, позивачем були нараховані, а відповідачем сплачені нарахована пеня та 3% річних по договору №100-УЗШК від 13.11.2015 за період з листопада 2016 року по травень 2017 року. Спірним періодом у даній справі є у січень 2017 року - січень 2018 року.

За розрахунком позивача доданого до листа № УЗШК-14/1333 від 28.07.2017 за рахунком №1 від 06.01.2017 нарахована пеня у сумі 96,50 грн., за рахунком №2 від 06.01.2017 нарахована пеня у сумі 1152,42 грн., за рахунком №3 від 06.01.2017 нарахована пеня у сумі 4069,59 грн., за рахунком №18 від 06.02.2017 нарахована пеня у сумі 1024,37 грн., за рахунком №19 від 06.02.2017 нарахована пеня у сумі 91,91 грн., за рахунком №21 від 06.02.2017 нарахована пеня у сумі 2594,79 грн., за рахунком №25 від 27.02.2017 нарахована пеня у сумі 1329,04 грн., за рахунком №26 від 27.02.2017 нарахована пеня у сумі 537,79 грн., за рахунком №27 від 27.02.2017 нарахована пеня у сумі 48,25 грн., за рахунком №45 від 31.03.2017 нарахована пеня у сумі 2280,41 грн., за рахунком №46 від 30.03.2017 нарахована пеня у сумі 481,09 грн., за рахунком №47 від 30.03.2017 нарахована пеня у сумі 58,03 грн., за рахунком №63 від 28.04.2017 нарахована пеня у сумі 17,27 грн., за рахунком №59 від 28.04.2017 нарахована пеня у сумі 699,68 грн., за рахунком №61 від 28.04.2017 нарахована пеня у сумі 2859,25 грн., за рахунком №62 від 28.04.2017 нарахована пеня у сумі 62,77 грн., за рахунком №67 від 28.04.2017 нарахована пеня у сумі 91,82 грн., за рахунком №64 від 28.04.2017 нарахована пеня у сумі 428,48 грн.

Відповідачем згідно із платіжними дорученнями №11 від 30.08.2017, №12 від 30.08.2017, №13 від 31.08.2017, № 4 від 07.09.2017 здійснено перерахування на користь позивача коштів на виконання вимог листа № УЗШК-14/1333 від 28.07.2017 щодо сплати штрафних санкцій на загальну суму 48 994,53 грн., в тому числі вищевказаних сум пені.

Оскільки, пеня за період з січня 2017 року по травень 2017 року сплачена відповідачем на виконання вимог листа № УЗШК-14/1333 від 28.07.2017 ще до звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, позовні вимоги позивача у відповідній частині задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю, а не внаслідок спливу строку позовної давності.

З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої за період з 11.06.2017 по 06.09.2017 (рахунки за червень-липень 2017 року та частково за серпень 2017 року), заявлені із пропуском позовної давності, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (пп. 4.4.1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Не свідчить про переривання вимоги про стягнення пені нарахованої за період з 11.06.2017 по 06.09.2017, також сплата пені за іншими рахунками та періодами.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування штрафних санкцій здійснювалось позивачем на дати оплат заборгованості та без врахування приписів до ч. 5 ст. 264 Цивільного кодексу України, норми якої передбачають, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, нарахування пені за несвоєчасну плату рахунків за вересень 2017 року та грудень 2017 року мало здійснюватись з 12.09.2017 та з 12.12.2017 відповідно.

Отже, обґрунтованими є вимоги про стягнення пені у розмірі 29829,04 грн. (нарахована за рахунками №129 від 31.07.2017, №131 від 31.07.2017, №132 від 31.07.2017, №133 від 31.07.2017, №144 від 22.08.2017, №146 від 22.08.2017, №159 від 14.09.2017, №160 від 14.09.2017, №165 від 27.09.2017, №167 від 27.09.2017, №168 від 27.09.2017, №183 від 27.10.2017, №185 від 27.10.2017, №186 від 27.10.2017, №189 від 27.10.2017, №190 від 27.10.2017, №193 від 27.10.2017, №202 від 28.11.2017, №205 від 28.11.2017, №206 від 28.11.2017, №209 від 28.11.2017, №210 від 28.11.2017, №230 від 04.01.2018, №232 від 04.01.2018, №235 від 04.01.2018, №3 від 15.01.2018 за загальний період з 07.09.2017 по 08.02.2018).

При цьому, судом враховано, що відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно із ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.п. 4.4.1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічна правова позиція наведена також у постанові Верховного суду України від 08.11.2017 по справі № 6-2891цс16.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як встановлено судом вище, на виконання вимог листа № УЗШК-14/1333 від 28.07.2017 відповідачем були сплачені 3% річних та пеня у загальній сумі 48 994,53 грн.

Як вбачається із розрахунку доданого до листа № УЗШК-14/1333 від 28.07.2017 позивачем нараховані, а відповідачем сплачено наступні суми 3% річних: за рахунком №1 від 06.01.2017 - 10,34 грн., за рахунком №2 від 06.01.2017 - 123,47 грн., за рахунком №3 від 06.01.2017 - 436,02 грн., за рахунком №18 від 06.02.2017 - 109,75 грн., за рахунком №19 від 06.02.2017 - 9,85 грн., за рахунком №21 від 06.02.2017 - 278,01 грн., за рахунком №25 від 27.02.2017 - 142,40 грн., за рахунком №26 від 27.02.2017 - 57,62 грн., за рахунком №27 від 27.02.2017 - 5,17 грн., за рахунком №45 від 31.03.2017 - 261,99 грн., за рахунком №46 від 30.03.2017 - 54,88 грн., за рахунком №47 від 30.03.2017 - 6,70 грн., за рахунком №63 від 28.04.2017 - 2,01 грн., за рахунком №59 від 28.04.2017 - 582,32 грн., за рахунком №61 від 28.04.2017 - 339,04 грн., за рахунком №62 від 28.04.2017 - 7,39 грн., за рахунком №67 від 28.04.2017 - 3,65 грн., за рахунком №64 від 28.04.2017 - 50,41 грн.

З огляду на те, що пеня за період з січня 2017 року по травень 2017 року сплачена відповідачем на виконання вимог листа № УЗШК-14/1333 від 28.07.2017 ще до звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, то позовні вимоги позивача у відповідній частині задоволенню не підлягають у зв'язку з їх безпідставністю.

Здійснивши перерахунок 3% річних, нарахованих за рахунками за червень 2017 по січень 2018 року, судом встановлено, що сума 3% річних становить 3912,07 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних, то суд зазначає, що вимоги про стягнення 3% річних заявлені позивачем в межах строку позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України, а тому підстави для застосування позовної давності щодо вказаних вимоги відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" про стягнення 73 313,42 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісер" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, будинок 4А, офіс 139, ідентифікаційний код 37602706) на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Українська залізнична швидкісна компанія" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (02096, м. Київ, вул. Привокзальна, будинок 3, ідентифікаційний код 40123444) пеню у сумі 29829,04 грн., 3% річних у сумі 3912,07 грн. та судовий збір у розмірі 810,92 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 28.01.2019 .

Суддя О.В. Гулевець