Ухвала

від 25.01.2019 по справі 821/807/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 січня 2019 року

Київ

справа №821/807/18

адміністративне провадження №К/9901/2248/19

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О., перевіривши касаційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року

за позовом ОСОБА_3

до Верхньосірогозької сільської ради Нижньосірогозького району Херсонської області, Виконавчого комітету Верхньосірогозької сільської ради Нижньосірогозького району Херсонської області,

третя особа Приватне підприємство ПРОФІ-ТРЕЙД

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Касаційна скарга, що надіслана до Верховного Суду 14 січня 2019 року, не відповідає вимогам пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України і підлягає поверненню, оскільки підписана особою, яка не має права її підписувати.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з частиною першою статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Взаємовідносини між довірителем та представником мають договірний характер.

Згідно з частинами першою та третьою статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Відповідно до положень статей 248, 249 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Особливості представництва в адміністративному судочинстві передбачено, серед іншого, частиною четвертою статті 59 КАС України, згідно з якою повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У свою чергу, відповідно до зазначеного Закону (частина перша статті 26) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги; ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката; Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.

Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, зі змінами, внесеними рішенням Ради адвокатів України від 27 травня 2017 року № 151 (далі - Положення), ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 14 Положення про обмеження правомочності адвоката, встановлені угодою про надання правової допомоги, останній, або керівник адвокатського об'єднання (бюро) зобов'язані вказати на звороті ордера.

Зазначена норма узгоджується з імперативною вимогою частини четвертої статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", положеннями статей 55, 57 КАС України, статей 237, 240 ЦК України, що спрямовані на забезпечення інтересів особи, яка прийняла рішення брати участь у судовому процесі через представника, гарантування захисту її інтересів цим представником в межах наданих йому повноважень, що забезпечує справедливе і ефективне судочинство.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що, по-перше, повноваження представника, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналами (належним чином завіреними копіями) ордеру, виданого на ведення справи в суді, або довіреності; по-друге, ордер, на відміну від довіреності, не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Положення ордер містить наступні реквізити: номер посвідчення адвоката, ким і коли воно видане.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, остання підписана особою, яка зазначена як представник позивача - адвокат ОСОБА_2

На підтвердження своїх повноважень до касаційної скарги останньою додано:

1) ордер на надання правової допомоги ОСОБА_3 від 14 січня 2019 року серія ХС № 133660 (далі - Ордер), в якому зазначено, що підставою його видачі є договір про надання правової допомоги від 23 січня 2018 року № 23-01-18-ЮП;

2) завірену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 30 жовтня 2015 року Серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2

Судом встановлено, що:

1) до касаційної скарги не додано зазначеного в Ордері договору про надання правової допомоги від 23 січня 2018 року № 23-01-18-ЮП (його завіреної копії) або витягу з нього, засвідченого підписами сторін;

2) поданий Ордер не містить обов'язкових реквізитів, а саме інформації про номер посвідчення адвоката на ім'я ОСОБА_2, ким і коли воно видане, у відповідності до пункту підпункту 15.5 пункту 15 Положення, інформації про наявність/відсутність обмежень правомочностей адвоката, встановлених угодою про надання правової допомоги, у відповідності до пункту 14 Положення.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду (ухвала від 12 січня 2018 року у справі № К/800/28757/13) є неприйнятним поданий до суду від імені довірителя документ, який хоча і підписаний довірителем з наданою копією ордера, проте до якого не долучено копії витягу з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, засвідченого підписом сторін.

Тобто у матеріалах касаційної скарги відсутній будь-який документ, який би підтверджував рішення ОСОБА_3 реалізувати своє право на касаційне оскарження судового рішення не самостійно, а через представника, та, відповідно, обсяг повноважень, наданий такому представнику.

Слід також зазначити, що повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку щодо підписання касаційної скарги, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об'єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року № 811/1507/18.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31) де зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).

Згідно з імперативними вимогами пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати.

Враховуючи, що до касаційної скарги не додано документів, які б підтверджували волевиявлення ОСОБА_3 на надання повноважень ОСОБА_2 щодо його представництва у Верховному Суді та права підпису процесуальних документів, які подаються до суду, та які могли б надати можливість суду перевірити обсяг наданих повноважень; подано ордер, який не містить обов'язкових реквізитів, суд прийшов до висновку, що касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

Аналогічна правова позиція стосовно застосування пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України викладена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 26 липня 2018 року у справі № 809/258/18, від 14 вересня 2018 року у справі № 826/7342/18, від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/7342/18, від 22 жовтня 2018 року у справі № 815/1801/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/14291/18, від 12 грудня 2018 року у справі № П/9901/939/18.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16; від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16).

Звернення до суду, в тому числі, до Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема, адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 131-2 Конституції України, статті 16, 57 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази повинні бути в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, що делеговані йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника, зокрема, стосовно звернення з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги з огляду на підписання її особою, повноваження якої не підтверджені, та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

Керуючись статтями 59, 169, 248, 328, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у прийнятті касаційної скарги адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року за позовом ОСОБА_3 до Верхньосірогозької сільської ради Нижньосірогозького району Херсонської області, Виконавчого комітету Верхньосірогозької сільської ради Нижньосірогозького району Херсонської області, третя особа Приватне підприємство ПРОФІ-ТРЕЙД про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

2. Повернути скаржнику касаційну скаргу.

3. Надіслати учасникам справи копію ухвали про повернення касаційної скарги.

4. Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права на повторне звернення до Верховного Суду.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

6. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Я.О. Берназюк