Постанова

від 24.01.2019 по справі 369/12064/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 369/12064/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1464/2019

Головуючий у суді першої інстанції: Усатов Д.Д.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.

при секретарі - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та визнання правочину недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 року,

встановив:

у грудні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати недійсними рішення Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області зі зміни місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 та рішення Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з присвоєння земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_2 адреси: АДРЕСА_1 а також визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 від 09.09.2015, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на те, що внаслідок прийнятих рішень та укладення правочину відбулось зміщення всіх сусідніх ділянок і відновлення меж належної їй земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 стало неможливим.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та задовольнити позов, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що їй належить земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується Договором купівлі-продажу, укладеним 13.04.2005 між нею та ОСОБА_7 та Державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим 21.11.2006. В липні 2016 року вона з Публічної кадастрової карти України дізналась про те, що межі земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 змістились і у порівнянні з її фактичним місцем знаходження. Станом на 2008 рік в АДРЕСА_1 були розташовані земельні ділянки із закріпленими номерами з НОМЕР_4 по НОМЕР_5, кожна з яких межувала з попередньою. Однак, на даний час після ділянки НОМЕР_6 знову йде НОМЕР_7, адреса якої згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має номер АДРЕСА_1 що викликало появу двох ділянок з одним кадастровим номером, але різним місцем розташування. У відповідь на запит Шпитьківською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області було повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 належить ОСОБА_5, не нова земельна ділянка, а раніше належала ОСОБА_4 та мала НОМЕР_7. Тому позивач просила визнати такі дії Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з переміщення земельної ділянки недійсними, а також визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 від 09.09.2015, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 р. в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела факту порушення її прав.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст.ст. 15, 16, 321, 328, ЦК України, стст. 81, 116, 118, 122, 125, 152 ЗК України.

Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, всі були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Відповідно до чч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

В ст. 154 ЗК України закріплено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою.

Статтею 155 ЗК України передбачено відповідальність органів виконавчої влади органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок, зокрема, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

Також в ст. 393 ЦК України міститься положення щодо незаконності правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, та за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагативідновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

В даному випадку позивачем не було доведено, що Шпитьківською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області будь-яким чином порушуються права позивача, як власника земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

Укладення 09.09.2015 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 за адресою: АДРЕСА_1 також будь-яким чином не зачіпає прав позивача, а її доводи, про те, що він має бути визнаний недійсним через те, що предметом продажу був товар, який не є об'єктом цивільних прав, є безпідставними.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Такі об'єкти можуть можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом (стст. 177, 178 ЦК України).

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За даними Державного земельного кадастру та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, які були надані позивачем до справи, ОСОБА_4 на даний час є власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_8 яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. Розбіжності щодо зазначення місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 будь-яким чином не зачіпають прав ОСОБА_3

Також не встановлено факту неможливості відновлення меж в натурі належної їй ділянки внаслідок укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

На запит суду приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_8 було надано копії документів, на підставі яких було посвідчено Договір купівлі-продажу від 09.09.2015, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 За клопотанням представника позивача судом витребовувались документи з Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Посилання апелянта на те, що рішення суду першої інстанції є немотивованим, оскільки суд не вказав всі заяви та клопотання позивача, не зазначив процесуальні дії у справі та не мотивував застосування норм матеріального права, не може бути підставою для скасування даного судового рішення. Судом не відхилялись докази, які надав представник позивача.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України ( Pronina v. Ukraine ) від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

В рішенні суду першої інстанції повно викладено позицію позивача, всі фактичні обставини, встановлені судом, норми права, на які посилалась позивач, норми права, які застосував суд, та зроблено висновок суду щодо відмови в задоволенні позову.

В даному випадку позивач, звертаючись до суду з даним позовом, не зазначила яке саме її право порушено як власника земельної ділянки та не довела факту такого порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись стст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України,

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2018 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 29 січня 2019 року.

Головуючий

Судді