Постанова

від 24.01.2019 по справі 607/15262/18

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/15262/18Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/74/19 Суддя - доповідач - Храпак Н.М. Категорія - 47

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2019 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,

за участю секретаря - Сович Н.А.

та сторін - ОСОБА_1 і її представника адвоката ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/15262/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року, ухваленого суддею Позняком В.М., повний текст якого складений 30 жовтня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області, в якому просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою для ведення особистого господарства позивача, а саме: звільнити землі загального користування (вуличну дорогу) за адресою: АДРЕСА_2, належного відповідачу та земельною ділянкою для ведення особистого господарства будинку АДРЕСА_3, належного позивачу, від розміщених на цій дорозі самовільно встановлених об'єктів: бетонної ями з надземною надбудовою по периметру цієї ями шириною 2,0 м, довжиною 3,0 м, глибиною 2,0 м та металевої конструкції у вигляді решітки, яка розміщена попри цієї ями, шляхом демонтажу цих об'єктів і відновлення вуличної дороги загального користування до належного стану, а також звільнити проїжджу частину вуличної дороги загального користування від зелених насаджень, а саме: дерева сорту горіх, яке вирощене біля зазначеної бетонної ями, шляхом його зрізання, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що бетонна яма була самовільно встановлена відповідачем, ним використовувалася в підсобному господарстві та знаходиться на земельній ділянці загального користування. Крім того, відповідач біля ями на земельній ділянці, яка призначена для загального користування - вулиці, посадив дерева породи горіх. У зв'язку із розміщенням ями та деревами позивачу утруднено користування його земельною ділянкою, оскільки утруднений проїзд на її земельну ділянку. ОСОБА_1 зазначає, що вона зверталася до селищної ради із заявами, однак, відповідач відмовляється добровільно прибрати бетонну яму та дерева із землі загального користування. Твердження відповідача про те, що він не споруджував бетонної ями та не садив горіхів спростовується тим, що на протязі тривалого часу користується цими об'єктами, зокрема, зберігав дрова, будівельні матеріали та метал. Крім того, навколо дерев горіха відповідач облаштував клумбу, а при спілкуванні називає яму та горіхи своїми.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_2), третя особа - Великоберезовицька селищна рада Тернопільського району Тернопільської області (47724, Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця, проспект Степана Бандери, 26, код ЄДРПОУ 04393462) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року по справі №607/15262/18 та прийняти по даній справі нове судове рішення про задоволення позову, а саме: зобов'язати відповідача звільнити землі загального користування (вуличну дорогу) за адресою: АДРЕСА_2, належного відповідачу та земельною ділянкою для ведення особистого господарства будинку АДРЕСА_3, належної позивачу, від розміщених на цій дорозі самовільно встановлених об'єктів, які чинять перешкоду у користуванні земельною ділянкою позивача: бетонної ями з надземною надбудовою по периметру цієї ями та металевої конструкції у вигляді решітки, шляхом демонтажу цих об'єктів і відновлення вуличної дороги загального користування до належного стану, а також звільнити проїжджу частину вуличної дороги загального користування від зелених насаджень, а саме: дерева сорту горіх, яке вирощене біля зазначеної бетонної ями, шляхом його зрізання, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, посилаючись на те, що воно прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, які судом визнано встановленими, з невідповідністю висновків обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, є необ'єктивним.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, зокрема те, що 08 серпня 2018 року було відкрито провадження по даній справі, а перше судове засідання відбулося 12 вересня 2018 року і в цей день представником відповідача - адвокатом ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву з порушенням терміну подачі відзиву, а також те, що нею не отримувалася ухвала про відкриття провадження. В судовому засіданні не враховано ряд доводів, які підтверджують причетність ОСОБА_3 до спорудження об'єктів на вуличній дорозі загального користування, що створюють перешкоди у користуванні належної їй земельної ділянки і є об'єктом судового спору, зокрема те, що вона не змогла пояснити хто і коли яму споруджував, проте, в судовому засіданні позивач вказала, що сім'я відповідача споруджувала і користувалася нею ще з дня її народження, на що обурювалась її мати. Судом не взято до уваги той факт, що за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка проведена ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області, встановлено, що відповідачем самовільно зайнято земельну ділянку загального користування площею 0,0006 га із земель житлової та громадської забудови для розміщення жомової ями по вул. Заводська навпроти належному ОСОБА_3 будинку АДРЕСА_2 і була винесена Постанова про накладення адміністративного стягнення за вказаним порушенням. Судом не взято до уваги той факт, що даний об'єкт несе небезпеку для осіб, що перебувають на вулиці, оскільки наявність бетонної ями глибиною 2 м у відкритому стані, створює ймовірність падіння будь-кого з осіб. Також суд не взяв до уваги той факт, що комісією Великоберезовицької селищної ради від 13 лютого 2018 року було проведено обстеження даної земельної ділянки, під час якого відповідач не заперечував належність йому і спорудження ним наявних на вуличній дорозі об'єктів і лише на звернення голови селищної ради до нього щодо демонтажу ним зазначених об'єктів, на що ОСОБА_3 емоційно відповів: "якщо не помру - то знесу".

Від представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року - залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів. Твердження ОСОБА_1 щодо невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, спростовується тим, що суд вірно встановив те, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка розміром 0,032 га, а ОСОБА_3 - земельні ділянки: для ведення особистого господарства 0,1 га та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд розміром 0,0826 га. Також те, що суд вірно трактує покази свідка ОСОБА_5, який вказав, що він працював в колгоспі в смт. В.Березовиця і був членом правління, і там була така практика, що люди вигодовували вдома худобу, яку їм надало господарство. Більше того, свідками було зазначено, що їм не відомо хто споруджував жомову яму та садив дерева породу горіх. Твердження апелянта щодо порушення норм процесуального права, то вони є безпідставними, оскільки суд першої інстанції здійснював правосуддя на засадах верховенства права і забезпечував кожному право на справедливий суд і не було жодних порушень процесуальних прав.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи, викладені в ній.

Представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 апеляційної скарги не визнав, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Представник Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день, місце та час слухання справи, подавши при цьому клопотання про розгляд справи без участі їх представника, на підставі наявних документів.

Заслухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази не є достатніми для висновку про те, що саме позивач спорудив жомову яму та металеві конструкції, а також висадив дерева горіхів, як і відсутні докази, що яма, металева конструкція та горіхи, які знаходяться на землях загального користування, що межують із земельною ділянкою позивача, створюють їй перешкоди для користування й розпорядження своїм майном. Позивач зазначає, що в неї утруднений проїзд важким транспортом зі сторони вулиці Заводська, однак, вказана обставина нічим не підтверджується.

Колегія суддів, з даним висновком суду першої інстанції погоджується, оскільки він відповідає встановленим обставинам, зібраним по справі доказам, нормам матеріального та процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до частини першої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з роз'ясненнями, які викладені в пункті 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони непов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Таким чином, при розгляді даної справи підлягає доказуванню та обставина, що саме діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується право власності чи законного володіння позивача.

Із змісту статті 12, 13 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підстав і доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Із змісту статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,032 га, яка розташована в АДРЕСА_4, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку, Серія НОМЕР_3 від 04 вересня 2008 року, на підставі рішення сесії Великоберезовицької селищної ради №398 від 08 лютого 2008 року (а.с. 6).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта НОМЕР_5 ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0826, кадастровий номер НОМЕР_4 (а.с. 30-32).

Спірна бетонна яма, металева сітка біля неї та насадження горіхів знаходяться на землях загального користування, які належать Великоберезовицькій селищній раді.

Жодних доказів того, хто спорудив вказану яму, хто є власником або володільцем даної ями та ким посадженні дерева, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції сторонами не було надано. Також позивачем не представлено допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що бетонна яма, металева конструкція та горіхи, які там знаходяться створюють їй перешкоди для користування й розпорядження своїм майном. Так, позивач зазначає, що в неї утруднений проїзд важким транспортом зі сторони вулиці Заводська, однак, вказана обставина нічим не підтверджується. Також, ОСОБА_1 визнала, що до її земельної ділянки є заїзд з іншої вулиці.

Допитаний в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_6 категорично заперечив, що його батько - ОСОБА_3 є власником чи володільцем вказаної ями, а стосовно горіху вказав, що це є самосів. Крім цього, пояснив, що такі ями є по всьому селищу, їх споруджували колгоспи з метою зберігання жому для вигодівлі колгоспної худоби, яку на утримання роздавали місцевому населенню.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що спірна бетонна яма, металева сітка та горіх знаходяться на землі загального користування, яка належить Великоберезовицькій селищній раді, поряд з дорогою. Достовірних та достатніх доказів хто є власником цього чи володільцем він не може надати, проте він бачить, що підмивається дощовими та талими водами його огорожа (кам'яний мур), які попадають у зазначену споруджену яму, яка знаходиться у відкритому стані, обмежений проїзд до належної йому земельної ділянки, існує перешкода в обслуговуванні огорожі та прибиранні прилеглої до ділянки території, а також те, що зазначені об'єкти, які розміщені на вуличній дорозі загального користування перешкоджають руху автотранспортним засобам, в тому числі створюють перешкоду оперативному реагуванню спеціальному автотранспорту у разі екстрених випадках. Даний об'єкт несе небезпеку для осіб, що перебувають на вулиці, оскільки наявність бетонної ями глибиною 2 м у відкритому стані, створює ймовірність падіння будь-кого з осіб.

З інформації Головного управління держгеокадастру в Тернопільській області від 13.06.2018року вбачається, що управлінням з контролю за використанням та охороною земель проведено перевірку з питань дотримання земельного законодавства і встановлено, що ОСОБА_3 самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0006 га із земель житлової та громадської забудови для розміщення жомової ями по вул. Заводська навпроти будинку №16, в зв'язку з чим був складений акт, припис та протокол про адміністративне правопорушення, який законної сили не набрав, оскільки оспорюється відповідачем в Тернопільському міськрайонному суду, тому як доказ в силу ст.82 ч.5 ЦПК України не може бути прийнятим судом до уваги.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено, що саме ОСОБА_3 спорудив жомову яму, металеві конструкції та висадив дерева горіхів і що він є володільцем цього.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах них понесених.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах них понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 29 січня 2019 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи