Рішення

від 25.01.2019 по справі 910/13657/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2019Справа № 910/13657/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сінеріс

До Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс

про стягнення 196543,22 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача, Антонова Г.І.

від відповідача, Роєнко Є.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СІНЕРІС звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс про стягнення 196 543,22 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо виконання умов договору поставки в частині оплати за отриманий товар. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем було подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 93 768,00 грн. основного боргу, 6 168,79 грн. 3 % річних, 40 823,29 грн. інфляційних втрат та 55 783,14 грн. пені.

Ухвалою від 16.10.2018р. відкрито провадження по справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 12.11.2018р.

Відповідач у відзиві від 05.11.2018р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що у даному випадку у позивача, як продавця за договором, відсутні підстави для стягнення заборгованості у заявленому до стягнення розмірі, оскільки відповідачем, як покупцем, у відповідності до п.п.8.2.4, 8.4 було утримано 93 768,00 грн. з суми оплати в якості неустойки за порушення позивачем строків реєстрації податкових накладних.

12.11.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 26.11.2018р.

26.11.2018р. судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та підготовче засідання по справі відкладено на 26.12.2018р.

26.12.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.01.2019р.

Представником позивача у судовому засіданні 25.01.2019р. було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.

В судовому засіданні 25.01.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.07.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю СІНЕРІС (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс (покупець) було укладено договір №242/2017/КАМ/О поставки кукурудзи та пшениці, відповідно до п.3.1 якого постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передає його у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

Предметом даного договору є поставка зерна кукурудзи та пшениці, що вирощується на полях, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначаються рахунками-фактурами та товарно-супровідними документами на кожну окрему партію товару (п.3.2 договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р.).

Відповідно до п.4.1 договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р. поставка товару здійснюється на умовах терміну DAP за адресою: Київська область, м.Бориспіль, вул.Привокзальна, 46.

За умовами п.п.4.6, 4.7 договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р. право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару покупцю. Датою поставки вважається дата виконання всіх умов, передбачених п.2.5 даного договору.

Згідно п.2.5 договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р. товар вважається поставленим за умови виконання наступних умов: товар фактично переданий покупцю; покупець отримав від постачальника належним чином оформлені оригінали рахунків-фактур та видаткових накладних; постачальник засобами електронного зв'язку надіслав податкову накладну згідно вимог Податкового Кодексу України та зареєстровав в ЄППН.

У п.п.7.1, 7.2 укладеного між сторонами правочину визначено, що вартість товару визначається в рахунку-фактурі, який виставляється постачальником на кожну окрему партію товару. Розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості поставленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з дати поставки товару виключно.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п.11.1 договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р.).

Суд приймає до уваги договір №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо поставки товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору 29.08.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю СІНЕРІС згідно видаткових накладних було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс прийнято товар - пшеницю на загальну суму 1 406 520 грн.

Наразі, судом прийнято до уваги, що обставини стосовно отримання від позивача товару на вказану вище суму в межах договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р. було підтверджено відповідачем у відзиві та у судових засіданнях.

Проте, за поясненнями позивача, відповідачем лише частково було здійснено розрахунок за поставлений товар, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс утворилась заборгованість, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем вказано, що у даному випадку у позивача, як продавця за договором, відсутні підстави для стягнення заборгованості у заявленому до стягнення розмірі, оскільки відповідачем, як покупцем, у відповідності до п.п.8.2.4, 8.4 було утримано 93 768,00 грн. з суми оплати в якості неустойки за порушення позивачем строків реєстрації податкових накладних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення заборгованості за поставлений товар, позивачем повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків з поставки товару, передання товару відповідачу, виникнення у покупця обов'язку оплатити товар, строк виконання якого настав, невиконання покупцем своїх грошових зобов'язань, в тому числі, і як підстави для застосування заходів відповідності.

Як було встановлено вище, 31.07.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю СІНЕРІС та Товариством з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс було укладено договір №242/2017/КАМ/О поставки кукурудзи та пшениці, відповідно до п.3.1 якого постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передає його у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.

На виконання умов договору 29.08.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю СІНЕРІС згідно видаткових накладних було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс прийнято товар - пшеницю на загальну суму 1 406 520 грн.

За умовами п.п.4.6, 4.7 договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р. право власності на товар, що поставляється, переходить від постачальника до покупця в момент фактичної передачі товару покупцю. Датою поставки вважається дата виконання всіх умов, передбачених п.2.5 даного договору.

Згідно п.2.5 договору №242/2017/КАМ/ від 31.07.2017р. товар вважається поставленим за умови виконання наступних умов: товар фактично переданий покупцю; покупець отримав від постачальника належним чином оформлені оригінали рахунків-фактур та видаткових накладних; постачальник засобами електронного зв'язку надіслав податкову накладну згідно вимог Податкового Кодексу України та зареєстровану в ЄППН.

У п.п.7.1, 7.2 укладеного між сторонами правочину визначено, що вартість товару визначається в рахунку-фактурі, який виставляється постачальником на кожну окрему партію товару. Розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості поставленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з дати поставки товару виключно.

За таких обставин, з системного аналізу умов укладеного між сторонами правочину полягає, що контрагентами досягнуто згоди стосовно залежності строку оплати товару безпосередньо від дати його поставки, яка визначається як дата виконання постачальником певних умов у сукупності (п.2.5 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р.), а саме: фактичне передання товару, передання рахунків-фактур та видаткових накладних, а також надіслання постачальником покупцю податкової накладної згідно вимог Податкового Кодексу України, зареєстрованої в ЄРПН.

При цьому, оцінюючи вказані умови договору, судом враховано, що частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Отже, визначений сторонами у договорі порядок оплати в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору.

За поясненнями позивача, вимоги щодо передання товару, видаткових накладних та рахунків-фактур постачальником було виконано належним чином. Доказів зворотного матеріали справи не містять. При цьому, судом враховано, що відповідачем всі видаткові накладні було підписано та скріплено печаткою.

Одночасно, позивачем складено податкові накладні №3 від 29.08.2017р. на суму 486 810 грн. (сума податку на додану вартість 81135 грн.), №4 від 29.08.2017р. на суму 421 110 грн. (сума податку на додану вартість 70185 грн.) та №5 від 29.08.2017р. на суму 498 600 грн. (сума податку на додану вартість 83100 грн.).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, які було складено за наслідками податкового обліку господарських операцій з поставки товару на користь відповідача було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 07.12.2017р. Означені обставини підтверджуються квитанціями про реєстрацію податкової накладної/коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З представлених суду документів полягає, що позивачем було скеровано на адресу відповідача копії зареєстрованих 07.12.2017р. податкових накладних, що підтверджено останнім у повідомленні №201 від 21.12.2017р.

Тобто, виходячи з системного аналізу умов договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р. в частині визначеного сторонами строку оплати товару в залежності від дати поставки, встановлення якої залежить від виконання постачальником сукупності дій, суд дійшов висновку, що посилання позивача у позовній заяві на необхідність визначення строку оплати протягом 7 календарних днів з дати поставки товару, а саме з 29.08.2017р. є безпідставними та такими, що не відповідають умовам вказаного вище правочину.

При цьому, суд звертає увагу на те, що наявність часткових оплат товару ніяким чином строку оплати визначеного договором не змінює. Крім того, судом враховано, що ані чинним законодавством України, ані умовами спірного договору заборони на дострокове виконання покупцем своїх грошових зобов'язань перед продавцем не передбачено.

Надаючи оцінку представлених суду документів в контексті наявності підстав для стягнення заборгованості з відповідача станом на момент вирішення спору по суті, судом враховано, що невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У п.8.2.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р. сторони визначили, що за порушення строків реєстрації податкових накладних Єдиному реєстрі податкових накладних постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі: 10% від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20% від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування - у разі порушення строку реєстрації від 16 календарних днів; 30% від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40% від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів.

При цьому, у п.8.4 контрагентами досягнуто згоди, що покупець має право здійснювати в односторонньому порядку утримання сум неустойки (штрафів, пені), збитків, що передбачені цим договором та чинним законодавством України за порушення постачальником своїх обов'язків, шляхом утримання відповідних платежів з належних до оплати покупцем постачальнику коштів за поставлену сировину.

Наразі, суд зазначає, що визначення у вказаному вище пункті категорії сировина замість товар , яка застосовується сторонами за всім текстом договору ніяким чином не змінює фактичного погодження порядку застосування покупцем відповідальності, що визначена п.8.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р.

Оцінюючи твердження відповідача щодо виникнення у останнього, як покупця, права на утримання грошових коштів в сумі 93 768,00 грн., як штрафу у порядку п.п.8.2.4, 8.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р., судом враховано наступне.

Зі змісту ст.201 Податкового кодексу України вбачається, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Як було вище встановлено судом, за наслідками здійснення господарських операцій з поставки товару за договором №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р. позивачем складено податкові накладні №3 від 29.08.2017р. на суму 486 810 грн. (сума податку на додану вартість 81135 грн.), №4 від 29.08.2017р. на суму 421 110 грн. (сума податку на додану вартість 70185 грн.) та №5 від 29.08.2017р. на суму 498 600 грн. (сума податку на додану вартість 83100 грн.).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, вказані податкові накладні було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 07.12.2017р. Означені обставини підтверджуються квитанціями про реєстрацію податкової накладної/коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, з наведеного полягає, що фактично позивачем було порушено строк реєстрації податкових накладних на більш як на 60 календарних днів, що має наслідком виникнення у покупця підстав для засування до продавця відповідальності у формі штрафу в розмірі 40% від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування на підставі п.8.2.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було скеровано позивачу повідомлення №201 від 21.12.2017р. про утримання штрафу в сумі 93 768 грн., що дорівнює 40% від суми податку на додану вартість, який вказано у вищенаведених податкових накладних. Перевіривши наведений розрахунок неустойки, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.

При цьому, суд зазначає, що посилання позивача на те, що умовами договору фактично погоджено відповідальність не за порушення господарського зобов'язання, а за недотримання податкової дисципліни, не спростовує обставин виникнення у відповідача права застосувати її у спірних правовідносин.

В контексті означеного суд вкотре звертає увагу, що сторони є вільними при укладанні договору та у даному випадку погодження у п.8.2.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р. відповідальності за порушення строків реєстрації податкових накладних, які фактично є підставою для виникнення у відповідача податкового кредиту, в повному обсязі узгоджується з принципом свободи договору, який передбачено у ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України. До того ж, доказів визнання недійсним договору в цій частині матеріали справи не містять.

Одночасно, суд також вважає безпідставними та такими, що не спростовують виникнення у позивача обов'язку сплатити відповідачу штраф згідно п.8.2.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р., твердження позивача стосовно того, що прострочення реєстрації податкових накладних фактично було викликано тим, що попередній контрагент позивача також своєчасно не зареєстрував податкові накладні за наслідками поставки товару позивачу, в наслідок чого у останнього не виникло податкового кредиту, а отже не було грошових коштів на рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Суд звертає увагу позивача на те, що згідно п.200.1 2 ст.200-1 Податкового кодексу України платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Розрахунки з бюджетом у системі електронного адміністрування податку на додану вартість здійснюються з цих рахунків, крім випадку, передбаченого абзацом другим пункту 87.1 статті 87 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200 1.4. ст.200-1 Податкового кодексу України на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти: а) з поточного рахунку такого платника в сумах, необхідних для збільшення розміру суми, що обчислюється відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу; б) з поточного рахунку такого платника в сумах, недостатніх для сплати до бюджету узгоджених податкових зобов'язань з цього податку; в) з рахунків платників, відкритих у відповідних органах казначейства для проведення розрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, а рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до Закону України про Державний бюджет України; г) з бюджету в сумах надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на додану вартість, повернутих платнику податків у порядку, встановленому пунктом 43.4 1 статті 43 цього Кодексу.

У п.200 1.7. ст.200-1 Податкового кодексу України вказано, що кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200 1.5 статті 200 1 цього Кодексу та погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України якщо сума, визначена відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов'язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Тобто, з системного аналізу наведених вище правових норм полягає, що у даному випадку невиникнення у позивача податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю Згурагротранс не унеможливлює реєстрації податкових накладних за наслідками поставки товару відповідачу, оскільки фактично Товариство з обмеженою відповідальністю Сінеріс не було позбавлено права та можливості внести грошові кошти на рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість з будь-якого свого поточного рахунку.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що обґрунтування несвоєчасної реєстрації податкових накладних, висловлене позивачем, ніяким чином не нівелює відповідальності останнього згідно п.8.2.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р.

За таких обставин, враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку стосовно виникнення у відповідача права на утримання суми неустойки в розмірі 93 768 грн. згідно п.п.8.2.4, 8.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р. з суми оплати, яка підлягала перерахуванню за поставлений позивачем товар, що фактично вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

З приводу стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Аналогічний порядок визначено і для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.

Зі змісту позовної заяви полягає, що позивачем нараховано пеню та 3% річних починаючи з 06.09.2017р. до 12.09.2018р. (з урахуванням сум часткових оплат).

Проте, судом було встановлено, що визначення строку оплати протягом 7 календарних днів з дати поставки товару, а саме з 29.08.2017р. є неправомірним, оскільки податкові накладні було зареєстровано лише 07.12.2017р., та у вказаний день у відповідача вже виникло право на утримання грошових коштів в розмірі 93 768 грн. згідно п.п.8.2.4, 8.4 договору №242/2017/КАМ/О від 31.07.2017р. з суми оплати, яка підлягала перерахуванню за поставлений позивачем товар.

Тобто, з наведеного полягає, що стягнення з відповідача пені та нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, до моменту настання строку оплати та після виникнення у постачальника права на утримання неустойки з оплати, яка підлягала перерахуванню за поставлений позивачем товар, яке і було реалізовано Товариством з обмеженою відповідальністю Комплекс Агромарс , є необґрунтованим та безпідставним.

За таких обставин, за висновками суду, позовні вимоги в частині стягнення 6 168,79 грн. 3 % річних, 40 823,29 грн. інфляційних втрат та 55 783,14 грн. пені також підлягають залишенню без задоволення.

Щодо всіх інших пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2019р.

Суддя Спичак О.М.