Рішення

від 15.01.2019 по справі 910/9459/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2019Справа № 910/9459/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українське сервісне

підприємство

до Товариства з обмеженою відповідальністю АРС Магна Продакшн

про стягнення 334.939,11 грн

судді Сівакової В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

За участю представників сторін :

від позивача ОСОБА_2, ордер серії КС № с4117667 від 16.07.2018

від відповідача Медведцький О.Ю., довіреність № б/н від 11.09.2018

СУТЬ СПОРУ:

18.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Українське сервісне підприємство до Товариства з обмеженою відповідальністю АРС Магна Продакшн про стягнення 334.939,71 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між сторонами укладено договір № 04/26-04/17 від 03.08.2017 про надання послуг з технічного обслуговування, згідно умов якого відповідач зобов'язаний був здійснювати щомісячну оплату за надані позивачем послуги у розмірі 249.000,00 грн. Позивачем було виставлено відповідачу рахунки № СФ-0000073 від 31.08.2017 та № СФ-0000082 від 05.09.2017 на загальну суму 296.500,00 грн, з яких відповідачем сплачено лише 49.170,00 грн. 05.09.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду про розірвання відповідного договору з 05.09.2017 включно. В подальшому відповідачу було вручено акт звіряння за договором 04/26-04/17 від 03.08.2017, згідно до якого сума заборгованості станом на 14.11.2017 становить 241.330,00 грн. Заперечень щодо суми заборгованості не надходило, проте свої зобов'язання відповідачем так і не виконано. Враховуючи викладене, позивач звертається до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача 334.939,71 грн, з яких: 241.330,00 грн основного боргу, 63.190,01 грн пені, 23.625,80 грн інфляційних втрат, 6.793,30 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/9459/18 від 23.07.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

09.08.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2018 відкрито провадження у справі № 910/9459/18; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем 01.10.2018 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на те, що додатковою угодою від 05.09.2017 договір на технічне обслуговування від 03.08.2017 розірвано. Пунктом 2 цієї додаткової угоди сторони підтвердили, що на момент підписання цієї угоди та розірвання договору між ними немає неврегульованих спорів з приводу його виконання, а також будь-якими правами та обов'язками, що виникли з договору. Тобто позивач підтвердив, що відповідач не має будь-яких зобов'язань в тому числі щодо оплати послуг за договором. Крім цього, пунктом 3 додаткової угоди визначено, що з моменту набрання нею чинності зобов'язання сторін, що виникли з договору припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли за договором. Отже з моменту підписання сторонами додаткової угоди жодних зобов'язань пов'язаних із виконанням договору не існує. Зазначає, що ТОВ Телерадіокомпанія Про все (яка змінила назву на ТОВ АРС Магна Продакшн була 22.08.2017 продана її засновником ОСОБА_4 новому власнику ОСОБА_5 та відповідно до акту приймання-передачі від 04.09.2017 новому власнику було передано пакет документів, акти, печатка тощо серед яких був відсутній акт № ОУ-0000040 від 31.08.2017, який від імені відповідача підписаний згідно довіреності ОСОБА_2, яка діяла в інтересах позивача на підставі договору № 70 від 01.12.2016 про надання юридичних послуг. Тобто ОСОБА_2 будучи представником відповідача діяла в інтересах позивача. Вважає, що з метою безпідставного заволодіння грошовими коштами та збагачення представник ТОВ Телерадіокомпанія Про все ОСОБА_2 та попередній власник й керівник підписали акт № ОУ-0000040 від 31.08.2017, оскільки згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань єдиним кінцевим бенефіціарним власником позивача є ОСОБА_4 (попередній власник та керівник відповідача). Окрім того, як зазначає позивач заборгованість виникла 08.08.2018, тобто до укладення додаткової угоди від 05.09.2017, якою визначено відсутність будь-яких зобов'язань за договором.

Відповідачем 01.10.2018 до суду подано заяву, в якій останній заперечує проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

01.10.2018 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю АРС Магна Продакшн надійшла зустрічна позовна заява з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Українське сервісне підприємство про тлумачення п. 3 додаткової угоди від 05.09.2017 до договору № 04/26-04/17 на технічне обслуговування від 03.08.2017 наступним чином: З моменту набрання чинності додаткової угоди всі зобов'язання сторін, що виникли з договору під час дії договору та після підписання даної угоди, припиняються і сторони жодних невиконаних зобов'язань, в тому числі фінансових, не мають одна перед одній .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2018 справу № 910/9459/18 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; підготовче засідання призначено на 06.11.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/9459/18 від 03.10.2018 зустрічну позовну заяву і додані до неї документи повернуто без розгляду.

Відповідачем 31.10.2018 до суду подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/9459/18 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/14178/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АРС Магна Продакшн до Товариства з обмеженою відповідальністю Українське сервісне підприємство про тлумачення умов п. 3 додаткової угоди від 05.09.2017 до договору № 04/26-04/17 на технічне обслуговування від 03.08.2017 .

Позивачем 06.11.2018 до суду подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що твердження відповідача, що п. 2 додаткової угоди від 05.09.2017 говорить про відсутність між сторонами зобов'язань є безпідставним та хибним. За умовою розділів додаткової угоди зобов'язання припиняються, що вказує на те, що виконавець (позивач) припиняє надавати послуги по технічному обслуговуванню, а замовник (відповідач) припиняє отримувати такі послуги. Позивач вказує, що припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом. Додаткова угода від 05.09.2017 укладена сторонами з метою розірвати договір, що як наслідок припиняє основне зобов'язання, викладене у п. 1.1 договору, і не припиняють зобов'язання, які виникли до її укладення щодо оплати наданих послуг за період дії договору. При цьому зазначає, що відповідачем повністю виконано грошові зобов'язання за договором оренди обладнання № 03/08/17-вс від 03.08.2017 укладеного між ТОВ Телерадіокомпанія Про все та ТОВ Корона Санрайс , який розірвано на тих самих підставах з тими самими умовами. Остання оплата була здійснена 05.12.2017 на суму 834,00 грн. Тобто розміри залишкових невеликих зобов'язань по сумам відповідач визнає, як свої зобов'язання, а більші розміри грошових вимог не визнає за однаковими підставами.

В підготовчому засіданні 06.11.2018 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.11.2018.

Позивачем 19.11.2018 до суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника, який хворіє.

Відповідачем 20.11.2018 до суду подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає наступне. Після купівлі-продажу ТОВ Телерадіокомпанія Про все було виявлено, що попередній власник та засновник уклав договір оренди обладнання (відеосервера) № 03/08/17-вс від 03.08.2017 з ТОВ Корона Санрайс та договір № 04/26-04/17 від 03.08.2017 з ТОВ Укрсервіс на технічне обслуговування відеосервера, взятого в оренду у ТОВ Корона Санрайс . Зазначає, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Корона Санрайс , ТОВ Телерадіокомпанія Про все та ТОВ Укрсервіс була одна й та сама особа - ОСОБА_4 Попередній власник ТОВ Телерадіокомпанія Про все та новий його власник домовились про розірвання договорів, у зв'язку з чим було укладено додаткові угоди від 05.09.2017. Даними додатковими угодами було розірвано договори та сторони не вважають одна одну пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли з договорів. Тому вважає, що позов поданий з метою безпідставного заволодіння грошовими коштами та незаконного збагачення позивача.

В підготовчому засіданні 20.11.2018 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.11.2018.

Позивачем 29.11.2018 до суду подано заяву про виклик та допит в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_2

Позивачем 29.11.2018 до суду подано заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 910/9459/18.

В підготовчому засіданні 29.11.2018 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі з огляду на наступне

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення суду, який розглядає іншу справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Дані обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи та не можуть бути встановлені господарським судом самостійно.

Враховуючи матеріали справи, мотиви клопотання та положення ст.ст. 73-79 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає підстав та доцільності для його задоволення, з огляду на те, що результати розгляду справи № 910/14178/18 не є обставиною, яка свідчить про неможливість розгляду даної справи та встановлення певних обставин у даній справі.

В підготовчому засіданні 29.11.2018 судом постановлено ухвалу, не виходячи до нарадчої кімнати відповідно до ст. ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.12.2018.

Позивачем 11.12.2018 подано відзив на заперечення, в якому підтвердив, що на момент укладення договорів № 03/08/17-вс від 03.08.2017 та № 04/26-04/17 від 03.08.2017 кінцевим бенефіціарним власником була одна й та особа - ОСОБА_4, проте на момент отримання новим власником ОСОБА_5 всіх документів товариства, підписання додаткових договорів від 05.09.2017 до вказаних договорів, отримання первинних документів (актів прийому-передачі послуг, підписання директором відповідача акту звіряння заборгованості від 14.11.2017, здійснення платежу відповідачем на користь ТОВ Корона Санрайс 06.12.2017 і виконанням перед контрагентом грошових зобов'язань за першим договором). Зазначає, що контрагентами ТОВ Телерадіокомпанія Про все могли бути й інші підприємства, але ТОВ Телерадіокомпанія Про все утворено шляхом виділу з ТОВ ТРК Клас , тому з початку діяльності товариства використовувались можливості і потужності, які відповідають умовам ліцензії на мовлення НР № 01149-м від 05.12.2003 та фінансовим можливостям. Після продажу корпоративних прав ТОВ Телерадіокомпанія Про все учасники товариства вирішують самостійно фінансові, професійні, технічні можливості діяльності самостійно і приймають рішення щодо продовження дії відповідних угод, або їх припинення. Саме у зв'язку з цим виникла домовленість щодо розірвання договорів. Вплив на бенефіціара не має жодного значення на прийняття рішення щодо укладення відповідачем перелічених договорів з 03.08.2017. Зобов'язання у ТОВ АРС Магна Продакшн виникли на підставі договору № 04/26-04/17 від 03.08.2017, у зв'язку з невиконанням умов п. 4.1 якого виникла заборгованість за пред'явленим позовом.

В судовому засіданні 11.12.2018 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 15.01.2019.

Позивачем 08.01.2019 до суду подано додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні 15.01.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.08.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Про все (змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю Арс Магна Продакшн ) (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Українське сервісне підприємство (скорочена назва Укрсервіс ) (далі - виконавець, позивач) укладено договір на технічне обслуговування № 04/26-04/17 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання наступних робіт та послуг:

- розміщення відеосервера за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 52-Б, 15 поверх;

- забезпечення технічної підтримки волоконно-оптичної лінії зв'язку, яка забезпечує передачу сигналу формату SDI від місця розташування відеосервера (м. Київ, вул. Дмитрівська, 52-Б, 15 поверх) до адреси: м. Київ, вул. Дорогожицька, 10 (Києво-Святошинська філія концерну РРТ, нульовий рівень);

- технічний супровід доставки відеосигналу від нульового рівня Києво-Святошинської філії концерну РРТ до супутника, для забезпечення безперебійної трансляції програм телеканалу Про все .

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору своєчасно оплату наданих послуг не здійснив, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 241.330,00 грн та позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховано 63.190,01 грн пені, 23.625,80 грн інфляційних втрат та 6.793,30 грн - 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 7.1 договору термін дії договору встановлюється з моменту підписання цього договору повноваженими представниками обох сторін до 31.12.2018.

З матеріалів справи вбачається, що згідно акту прийому-передачі обладнання від 03.08.2017, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв відеосервер (ІХ-2.1/R2312/32GbSD120Gb) для його розміщення за адресою: м. Київ, вул. Дмитрівська, 52-Б, 15 поверх.

Згідно з п. 4.1 договору вартість робіт та послуг за цим договором становить 249.000,00 грн щомісяця, які перераховуються на поточний рахунок виконавця до 7 (сьомого) числа поточного місяця без виставлення рахунку за реквізитами, визначеними розділом 10 цього договору.

Відповідно до п. 3.3 договору замовник зобов'язаний своєчасно на умовах цього договору підписувати з виконавцем акти виконаних робіт (наданих послуг) та здійснювати платежі відповідно до умов розділу 4 договору.

Згідно з п. 5.1 договору здача-приймання виконаних робіт/наданих послуг оформлюється підписанням повноважним представниками обох сторін двосторонніх актів до третього числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до п. 5.2 договору у випадку не підписання акту зі сторони замовника у визначений цим договором строк, вважається, що замовник надає свою згоду, що роботи виконані належним чином, без зауважень та вони прийняті замовником в повному обсязі.

В матеріалах справи наявний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000040 від 31.08.2017 на суму 249.000,00 грн, який підписано та скріплено печатками обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

З боку відповідача акт підписаний представником ОСОБА_2, яка діяла на підставі довіреності № б/н від 03.08.2017, в якій серед переліку наданих повноважень ОСОБА_2, остання має право підписувати будь-які договори послуг та вчиняти дії на виконання цих договорів, складати та підписувати додатки та акти до таких договорів.

Також в матеріалах справи наявний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000045 від 05.09.2017 на суму 41.500,00 грн, який з боку відповідача не підписано.

Разом з цим, акт № ОУ-0000045 від 05.09.2017 було вручено відповідачу 21.09.2017, разом з листом позивача № 01/19-09/17 від 19.09.2017, що підтверджується відповідною розпискою на вказаному листі позивача.

Проте, відповідач зазначений акт не підписав та не повернув позивачу, а отже в силу умов п. 5.2 договору послуги за договором за вересень 2017 року вважаються наданими та прийнятими відповідачем без зауважень.

Позивачем подано наступні рахунки на оплату послуг за договором:

№ СФ-0000073 від 31.08.2017 на суму 249.000,00 грн,

№ СФ-0000082 від 05.09.2017 на суму 41.500,00 грн.

Відповідачем не заперечено отримання вказаних рахунків.

З матеріалів справи вбачається, що 05.09.2017 відповідачем перераховано позивачу кошти в сумі 49.170,00 грн. В призначенні платежу зазначено оплата за розміщення відеосервера, техн. підтримка за рах. № СФ-0000073 від 31.08.2017 .

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з п. 7.3 договору цей договір може бути достроково припинений за домовленістю сторін або за вимогою однієї зі сторін, яка письмово рекомендованим листом з повідомленням направляє другій стороні пропозицію за 30 календарних днів до дати припинення дії договору.

05.09.2018 між сторонами укладено додаткову угоду (далі - додаткова угода від 05.09.2017), відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди розірвати укладений між ними договір № 04/26-04/17 на технічне обслуговування від 03.08.2017. Договір вважається розірваним з моменту підписання цієї додаткової угоди.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди від 05.09.2017 сторони підтверджують, що на момент підписання цієї додаткової угоди та розірвання договору між сторонами немає неврегульованих спорів з приводу його виконання, а також будь-яких невиконаних сторонами зобов'язань.

Згідно з п. 3 додаткової угоди від 05.09.2017 з моменту набрання чинності цієї додаткової угоди зобов'язання сторін, що виникли з договору припиняються і сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та обов'язками, що виникли із договору.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, відповідно до положень зазначеної статті зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті наданих позивачем послуг за актами № ОУ-0000040 від 31.08.2017 та № ОУ-0000045 від 05.09.2017 в повному обсязі не подано.

Згідно з ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Укласти договір про припинення зобов'язання сторони можуть як до початку виконання зобов'язання, так і в процесі його виконання. Предметом домовленості може бути будь-яка діяльність сторін, зокрема прощення боргу тощо.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

З додаткової угоди від 05.09.2017 не вбачається досягнення згоди сторін щодо припинення зобов'язання відповідача по сплаті наданих за договором послуг шляхом прощення боргу.

Більш того, з наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2017, який отримано та підписано відповідачем 14.11.2017, сторони підтвердили наявність заборгованості відповідача за договором перед позивачем в розмірі 241.330,00 грн, зокрема за актами № ОУ-0000040 від 31.08.2017 та № ОУ-0000045 від 05.09.2017.

Отже в сукупності наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що у відповідача наявна перед позивачем заборгованість за договором в сумі 241.330,00 грн. та укладена сторонами додаткова угода від 05.09.2017 не могла мати на меті припинення грошового зобов'язання відповідача.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг в розмірі 241.330,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.2 договору у випадку прострочення платежу за надані послуги замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості замовника за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати наданих послуг.

Разом з цим, суд не погоджується із періодом нарахування пені, оскільки у відповідності до ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а тому оскільки договір є припиненим з 05.09.2017 то нарахування пені має здійснюватись до 05.09.2017. Проте розрахунок пені, що міститься в позовній заяві свідчить, що позивач нараховує пеню за період з 05.09.2017 по 15.07.2018.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 63.190,01 грн необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за надані послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 23.625,80 грн інфляційних втрат та 6.793,30 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 6.793,30 грн - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 21.522,11 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 21.522,11 грн інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України (без врахування дефляції).

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 будучи представником відповідача діяла в інтересах позивача, а також те, що кінцевим бенефіціарним власником сторін за договором був ОСОБА_4 свідчать про намагання заволодіти грошовими коштами та незаконне збагачення не знаходять свого підтвердження в матеріалах справи. Більш того, відповідач шляхом підписання 14.11.2017 акту звіряння взаєморозрахунків підтвердив наявну заборгованість.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Українське сервісне підприємство обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 2.000,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

01.12.2016 між позивачем (замовник) та адвокатом ОСОБА_2 (виконавець) укладений договір про надання юридичних послуг № 70, за умовами якого виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати юридичних, адвокатських. консультативних послуг, пов'язаних із захистом прав та інтересів замовника.

Додатковою угодою від 19.09.2017 до договору № 70 від 01.12.2016 сторони домовились, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання: підготувати документи досудового врегулювання спору між ТОВ Укрсервіс та ТОВ ТРК Про все (вартість послуг 1.000,00 грн); у випадку не врегулювання досудового врегулювання спору між ТОВ Укрсервіс та ТОВ ТРК Про все скласти та направити до суду позовну заяву (вартість послуг 1.000,00 грн); у випадку відкриття провадження за наявним спором між ТОВ Укрсервіс та ТОВ ТРК Про все приймати участь в судових засіданнях (вартість послуг за кожне засідання 1.000,00 грн).

31.12.2017 між адвокатом та позивачем складено акт прийому передачі послуг за договором № 70 від 01.12.2016 про здійснення підготовки документів досудового врегулювання спору між ТОВ Укрсервіс та ТОВ ТРК Про все , вартістю 1.000,00 грн.

31.07.2018 між адвокатом та позивачем складено акт прийому передачі послуг за договором № 70 від 01.12.2016 про надання послуг зі складання та направлення позовної заяви ТОВ Укрсервіс про стягнення 334.939,71 грн до суду, вартістю 1.000,00 грн.

Адвокатом ОСОБА_2 позивачу виставлено рахунок № СФ-12 від 19.07.2018 згідно якого вартість послуг становить 2.000,00 грн., до яких входить 1.000,00 грн за підготовку документів досудового врегулювання та 1.000,00 грн за складання та направлення позовної заяви до суту.

Позивач сплатив на користь адвоката грошові кошти в розмірі 2.000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 518 від 18.07.2018.

Підтвердженням того, що ОСОБА_2 є адвокат свідчить витяг з Єдиного державного реєстру адвокатів України (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3881/10 від 22.01.2009).

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1.610,12 грн.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АРС Магна Продакшн (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 5, код ЄДРПОУ 41298800) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українське сервісне підприємство (02098, м. Київ, пр. Павла тичини, 2, код ЄДРПОУ 32379082) 241.330 (двісті сорок одна тисяча триста тридцять) грн 00 коп. основного боргу, 21.522 (двадцять одна тисяча п'ятсот двадцять дві) грн 11 коп. інфляційних втрат, 6.793 (шість тисяч сімсот дев'яносто три) грн 30 коп. - 3% річних, 4.044 (чотири тисячі сорок чотири) грн 68 коп. витрат по сплаті судового збору, 1.610 (одна тисяча шістсот десять) грн 12 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 29.01.2019.

Суддя В.В.Сівакова