Рішення

від 30.01.2019 по справі 460/2983/18

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2019 року м. Рівне №460/2983/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доБільськовільської сільської ради Володимирецького району про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 01.11.2018 № 1010 про відмову в задоволенні заяви позивача від 17.10.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1

зобов'язати відповідача розглянути на пленарному засіданні сесії, подану 17.10.2018 заяву про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 в строки, порядку та у спосіб передбачений статтею 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України, рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що приймаючи спірне рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність, відповідач вийшов за межі наданих статтею 118 ЗК України повноважень, а також не дотримався порядку передбаченого статтею 15 Закону України "Про звернення громадян". Позивач вважає, що Більськовільська сільська рада Володимирецького району Рівненської області безпідставно та невмотивовано відмовила йому у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 05.12.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позову не визнав. Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (а.с.15-17), у якому зазначив, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Зауважив, що при цьому саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Стверджував, що заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,025 га по АДРЕСА_1 розглянуто відповідачем по суті на пленарному засіданні чергової сесії Більськовільської сільської ради у порядку статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з ухваленням відповідного рішення. Окрім того зазначив, що спірне рішення прийнято відповідачем у відповідності зі статтею 39 Регламенту роботи Більськовільської сільської ради за результатами голосування, на підставі яких рішенням сесії ухвалено відмовити позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення відповідної земельної ділянки у власність. Стверджував, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до сільської ради з відповідною заявою, а чинним законодавством не передбачено права оскаржувати рішення про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою. Відтак вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а тому просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив та врахував таке.

17.10.2018 ОСОБА_1 звернулася до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1

01.11.2018 Більськовільською сільською радою Володимирецького району Рівненської області прийнято рішення № 1010 (а.с.7), за змістом пунктів 1 та 3 якого вирішено:

"1. Надати роз'яснення ОСОБА_1, що згідно зі статтею 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та відповідно до статті 39 Регламенту роботи Більськовільської сільської ради.

Згідно Регламенту роботи Більськовільської сільської ради, керуючись статтею 39 Регламенту рішення вважається прийнятим, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу депутатів сільської ради.

За результатами розгляду Вашої заяви зафіксовано слідуючі результати голосування: Депутатів присутніх на сесії - 9; до кількості голосів депутатів водиться голос сільського голови; 1 депутат не брав участі в голосуванні. 1 - відсутній. Проголосувало "За" -1; "Проти" - 0; Утримались - 7;. Рішення не прийняте.

3. Відмовити гр. ОСОБА_1 за результатами голосування депутатів сільської ради.".

Вважаючи безпідставною відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідно до вказаного рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у справі суд враховує таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з пунктом "г" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень-відповідачем в основу спірного рішення від 01.11.2018 № 1010 про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд виходить з положень частини другої статті 2 КАС України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суду слід з'ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області прийняте в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було таке рішення прийняте на законних підставах, пропорційно та розумно.

Засади організації та діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон 280/97-ВР).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону 280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин (пункт 34).

Частинами першою та другою статті 59 Закону 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Судом з'ясовано та не заперечувалось сторонами, що на пленарному засіданні чергової сесії Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області прийнято спірне рішення від 01.11.2018 № 1010, відповідно до пункту 3 якого за результатами голосування депутатів сільської ради позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність (а.с.7).

При цьому, у пункті 1 означеного рішення відповідачем процитовано зміст частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України та зазначено надати позивачу роз'яснення.

Водночас, за змістом частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Це означає, що відмова уповноваженого органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити мотиви прийняття такого рішення, тобто визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України, підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Судом встановлено, а відповідачем не надано жодних доказів на спростування, що у пункті 1 рішення Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 01.11.2018 № 1010 відтворено зміст частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України, а у пункті 3 спірного рішення вказано висновок по суті вирішеного питання, а саме - відмова у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, в оспорюваному рішенні від 01.11.2018 № 1010 не вказані жодні підстави для відмови, передбачені частиною сьомою статті 118 ЗК України для відмови у наданні дозволу, тобто, спірне рішення не містить мотивів його прийняття, чим порушено вимоги частини сьомої статті 118 ЗК України.

З аналізу змісту статті 118 ЗК України слідує, що відмова уповноваженого органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити мотиви такого рішення, відтак порушення суб'єктом владних повноважень вказаних приписів закону дає підстави для висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Щодо посилань позивача у позовній заяві до положень Закону України "Про звернення громадян" суд зазначає, що вказаний закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин оскільки підстави та порядок розгляду клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено нормами ЗК України, а процедура прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування врегульована положеннями Закону 280/97-ВР.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" №33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" №48939/99, "Moskal v. Poland" №10373/05).

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що відмова Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області у надані позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою без зазначення жодних підстав, прийнята необґрунтовано та всупереч положенням частини сьомої статті 118 ЗК України.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо права позивача повторно звернутися до сільської ради з відповідною заявою та те, що законодавством не передбачено право оскаржувати рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з огляду на таке.

Суд погоджується, що надання дозволу не гарантує особі прийняття відповідним органом рішення про надання земельної ділянки у власність. При цьому, законний інтерес особи полягає не в отриманні дозволу, а в отриманні земельної ділянки у власність.

Крім того, суд зазначає, що зміст статей 118, 122 ЗК України свідчить про те, що процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до частини десятої статті 118 ЗК України, до суду можуть бути оскаржені відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду. Натомість можливості оскарження відмови цих органів у наданні дозволу нормами ЗК України не передбачено.

Водночас, відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Отже, рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Слід зазначити, що норми ЗК України жодним чином не позбавляють особу права на отримання від уповноваженого органу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 18.10.2018 у справі № 822/584/18 (адміністративне провадження № К/9901/58099/18).

З системного аналізу викладеного вище у сукупності слідує, що не зазначення жодних підстав та мотивів для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у рішенні суб'єкта владних повноважень нівелює право особи як на отримання відповідного дозволу за умови дотримання нею вимог ЗК України при зверненні щодо отримання відповідного дозволу, так і щодо отримання мотивованої відмови у наданні відповідного дозволу, про що йшлося вище, відтак не створює перешкод для звернення особи до суду щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо особа вважає їх такими, що порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню.

З урахуванням наведеного вище суд дійшов висновку, що спірне рішення Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 01.11.2018 № 1010 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позов в означеній частині вимог слід задовольнити.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права в частині позовної вимоги зобов'язального характеру, суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідної земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Більська Воля, Володимирецького району, Рівненської області віднесено законом до виключної компетенції місцевої ради, а наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Таким чином, відповідач, як орган місцевого самоврядування, зобов'язаний реалізовувати надані йому повноваження у спосіб, встановлений законом, із застосуванням норм законодавства, чинних на час вирішення відповідного питання регулювання земельних відносин.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що для належного та ефективного захисту порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача розглянути на пленарному засіданні сесії заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 ЗК України, та вирішити зазначене питання з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі № 285/1538/17 та від 18.10.2018 у справі № 822/584/18.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який в свою чергу не довів правомірність прийнятого рішення.

В ході судового розгляду справи відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість, доводи позивача щодо порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері земельних відносин ґрунтуються на матеріальному законі та відповідають обставинам справи. З огляду на наведене, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.4) суд присуджує на користь позивача відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ІПН НОМЕР_1) до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області (34350, с. Більська Воля Володимирецького району Рівненської області, вул. Радянська, 137, код ЄДРПОУ 04388142) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 01.11.2018 № 1010 про відмову ОСОБА_1 в задоволенні заяви від 17.10.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1.

Зобов'язати Більськовільську сільську раду Володимирецького району Рівненської області розглянути на пленарному засіданні сесії Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, заяву ОСОБА_1 від 17.10.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 Земельного кодексу України, та вирішити зазначене питання з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 30 січня 2019 року.

Суддя Дорошенко Н.О.