Постанова

від 15.05.2019 по справі 460/2983/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3368/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року (головуючого судді Дорошенко Н.О.) ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне у справі №460/2983/18 за позовом ОСОБА_1 до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30.11.2018 звернулася в суд з позовом до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення № 1010 від 01.11.2018 відповідача про відмову в задоволенні заяви позивача від 17.10.2018 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідача розглянути на пленарному засіданні сесії, подану 17.10.2018 заяву про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 в строки, порядку та у спосіб передбачений статтею 118 Земельного кодексу України та прийняти належне, у відповідності до чинного законодавства України, рішення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року задоволено позов повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Більськовільська сільська рада Володимирецького району Рівненської області подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. А саме, посилається на норми земельного законодавства та Закону України Про місцеве самоврядування з врахуванням матеріалів справи заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,025 га по АДРЕСА_1 області сільською радою розглянуто по суті з ухваленням відповідного рішення на пленарному засіданні чергової сесії Більськовільської сільської ради. Саме за результатами голосування відповідне позитивне рішення для позивача не було прийнято, хоча заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою була розглянута по суті з ухваленням відповідного рішення на пленарному засіданні чергової сесії відповідача, внаслідок чого позивач обрала неналежний (невірний) спосіб захисту свої прав та позивач не позбавлена права повторно звернутись до сільської ради з відповідною заявою. Звертає увагу апеляційного суду, що громадяни, як звертались з відповідними заявами на ту ж саму сесію депутатів, звернулися повторно з аналогічними заявами на наступну сесію, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначив, які саме законні права чи інтереси позивача порушені.

Позивачем не подано відзив на апеляційну скаргу та направлено заяву до апеляційного суд 14.05.2019 про не можливість прийняти участь у судовому засіданні у зв`язку з тяжким станом здоров`я.

Представником апелянта адвокатом Савонік Л.О. подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі Володимирецького районного суду Рівненської області, що підтверджується повісткою про виклик до суду, суд апеляційної інстанції враховує, що виходячи із обґрунтувань клопотання фактично обставиною, що унеможливила участь представника відповідача у судовому засіданні 15.05.2019 є надання адвокатом переваги справі №556/377/19, призначеній на ту ж саму дату на 10:00 год в іншому суді, такі обставини не можуть визнаватись судом поважними для відкладення розгляду справи, оскільки є суб`єктивними, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, також з огляду на можливість забезпечення апелянтом участі у розгляді справи іншого представника.

А тому, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 17.10.2018 ОСОБА_1 звернулася до Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

01.11.2018 Більськовільською сільською радою Володимирецького району Рівненської області прийнято рішення № 1010 (аркуш справи 7), за змістом пунктів 1 та 3 якого вирішено: 1. Надати роз`яснення ОСОБА_1 , що згідно зі статтею 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку та відповідно до статті 39 Регламенту роботи Більськовільської сільської ради. Згідно Регламенту роботи Більськовільської сільської ради, керуючись статтею 39 Регламенту рішення вважається прийнятим, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу депутатів сільської ради. За результатами розгляду Вашої заяви зафіксовано слідуючі результати голосування: Депутатів присутніх на сесії - 9; до кількості голосів депутатів водиться голос сільського голови; 1 депутат не брав участі в голосуванні. 1 - відсутній. Проголосувало За -1; ОСОБА_2 - 0; Утримались - 7;. Рішення не прийняте. 3. Відмовити гр. ОСОБА_1 за результатами голосування депутатів сільської ради. .

Вважаючи безпідставною відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідно до вказаного рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційні скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 3 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно із статтею 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із пунктом г частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон 280/97-ВР), сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин (пункт 34).

Частинами першою та другою статті 59 Закону 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Апеляційний суд враховує, що судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що на пленарному засіданні чергової сесії Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області прийнято рішення від 01.11.2018 № 1010, відповідно до пункту 3 якого за результатами голосування депутатів сільської ради позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність (аркуш справи 7).

При цьому, у пункті 1 оскарженого рішення відповідачем процитовано зміст частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України та відповідно надано позивачу роз`яснення.

Колегія суддів вважає із посиланням на вищенаведене законодавства, що відмова уповноваженого органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити мотиви прийняття такого рішення, тобто визначені законом підстави для відмови у наданні дозволу.

З аналізу змісту статті 118 ЗК України слідує, що відмова уповноваженого органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки має містити мотиви такого рішення, відтак порушення суб`єктом владних повноважень вказаних приписів закону дає підстави для висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв не у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Посилання позивача на положення Закону України Про звернення громадян колегія суддів зазначає, що вказаний закон не підлягає застосуванню до спірних правовідносин оскільки підстави та порядок розгляду клопотань про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено нормами ЗК України, а процедура прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування врегульована положеннями Закону 280/97-ВР.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі Рисовський проти України , в якому Суд зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Важливість дотримання і неухильного виконання норм Земельного Кодексу України та прийняття за її наслідками відповідного рішення, безпосередньо пов`язана із забезпеченням права особи, інтересів якої вона стосується.

Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Наявність законних очікувань (яку в кожному окремому випадку встановлює Суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficientlegalbasis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

З системного аналізу викладеного вище у сукупності слідує, що не зазначення жодних підстав та мотивів для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у рішенні суб`єкта владних повноважень нівелює право особи як на отримання відповідного дозволу за умови дотримання нею вимог ЗК України при зверненні щодо отримання відповідного дозволу, так і щодо отримання мотивованої відмови у наданні відповідного дозволу, про що йшлося вище, відтак не створює перешкод для звернення особи до суду щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо особа вважає їх такими, що порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню.

З урахуванням наведеного вище суд дійшов висновку, що спірне рішення Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області від 01.11.2018 № 1010 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню, а тому позов в цій частині вимог слід задовольнити.

Щодо способу захисту порушеного права в частині позовної вимоги зобов`язального характеру, суд враховує, що відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішення питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідної земельної ділянки площею 0,025 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Більська Воля, Володимирецького району, Рівненської області віднесено законом до виключної компетенції сільської ради, а наведеними вище положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Таким чином, відповідач, як орган місцевого самоврядування, зобов`язаний реалізовувати надані йому повноваження у спосіб, встановлений законом, із застосуванням норм законодавства, чинних на час вирішення відповідного питання регулювання земельних відносин.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що для належного та ефективного захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача розглянути на пленарному засіданні сесії заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в порядку та у спосіб, передбачений статтею 118 ЗК України, та вирішити зазначене питання з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Колегія суддів встановила, що як у відзиві поданому у суді першої інстанції так і поданій апеляційній скарзі, відповідачем не надано жодних доказів із посиланням на мотиви прийняття оскаржуваного рішення, чим порушено вимоги частини сьомої статті 118 ЗК України.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 263/16220/17, постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 263/16221/17 які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Доводи апелянта щодо порушення його прав та законних інтересів у сфері земельних відносин із посиланням на норми земельного законодавства та Закону України Про місцеве самоврядування з врахуванням матеріалів справи заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,025 га по АДРЕСА_1 сільською радою розглянуто по суті з ухваленням відповідного рішення на пленарному засіданні чергової сесії Більськовільської сільської ради і саме за результатами голосування відповідне позитивне рішення для позивача не було прийнято є необґрунтованими та спростовуються статтею 118 ЗК України, на яку і посилався відповідач, однак із вказівкою на норми закону, відповідачем не виконано основної підставі при прийнятті вказаного рішення, а саме не вказано мотивів такої відмови, а у апеляційній скарзі також крім нормативного регулювання не зазначаються мотиви щодо виявлених порушень розгляду заяви позивачки і її можливої не відповідності вимогам законодавства, а тому апеляційним судом порушення із посиланням на матеріали справи не встановлено.

Доводи апелянта, що позивачка обрала неналежний (невірний) спосіб захисту свої прав та позивач не позбавлена права повторно звернутись до сільської ради з відповідною заявою та звертає увагу, що громадяни, як звертались з відповідними заявами на ту ж саму сесію депутатів, звернулися повторно з аналогічними заявами на наступну сесію спростовуються відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а тому вимоги позивачки підлягають розгляду судом і при оцінці всіх обставин справи встановлено порушення норм матеріального права щодо розгляду заяви поданої ОСОБА_1 до відповідача.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Отже, рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Слід зазначити, що норми ЗК України жодним чином не позбавляють особу права на отримання від уповноваженого органу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду у постанові від 18.10.2018 у справі № 822/584/18 (адміністративне провадження № К/9901/58099/18).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів дійшла висновку, що оспорюване рішення відповідача не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, рішення відповідача № 1010 від 01.11.2018 є протиправним та підлягає до скасування, мотивація наведена у апеляційній скарзі, не дає адміністративному суду апеляційної інстанції підстави для постановлення висновків, які вказують про помилкове вирішення спору судом першої інстанції, з огляду на наведене, позовні вимоги задоволено правомірно.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно статті 139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Більськовільської сільської ради Володимирецького району Рівненської області - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року у справі №460/2983/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 16.05.2019