Постанова

від 24.01.2019 по справі 910/22763/15

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/22763/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду : Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Суворкіної Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіва Інтер" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіва Інтер", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_3; 2)ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

за участю представників:

позивача - Бондар Е.А., адвокат;

відповідача - Харін О.М., адвокат;

третя особа на стороні позивача - ОСОБА_7, представник за довіреністю;

третя особа-1 на стороні відповідача - не з'явився;

третя особа-2 на стороні відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Старокиївський банк" (далі - ПАТ "Старокиївський банк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіва Інтер" (далі - ТОВ "Авіва Інтер"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_3; 2) ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.) про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності.

1.2. В обґрунтування своїх вимог ПАТ "Старокиївський банк" зазначає про те, що банк тривалий час був власником нежилого приміщення площею 170,10 м 2 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке вибуло з його власності без його відома і було зареєстроване за відповідачем.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 28.12.2012 між ОСОБА_4 (продавець) та громадянином Ізраїлю ОСОБА_3 (покупець) було укладено попередній договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 4479, за умовами якого сторони зобов'язались у подальшому укласти договір купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 26 групи приміщень № 36 (в літ. А) загальною площею 304,00 м 2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та нежилих приміщень з № 1 по № 5 групи приміщень № 16 (в літ. А), загальною площею 74,00 м 2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

2.2. За домовленістю сторін укладення основного договору погоджено на 28.06.2013 (пункт 6.1 попереднього договору). Договором про внесення змін до попереднього договору від 20.06.2013 укладення основного договору купівлі-продажу сторонами було погоджено на 15.01.2014.

2.3. 28.12.2012 між ПАТ "Старокиївський банк" (іпотекодавець) та громадянином Ізраїлю ОСОБА_3 (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4480, за умовами якого ПАТ "Старокиївський банк" передав в іпотеку ОСОБА_3 нежилі приміщення з № 1 по № 26 групи приміщень № 36 загальною площею 304,00 м 2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та нежилі приміщення з № 1 по № 5 групи приміщень № 16 загальною площею 74,00 м 2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

2.4. Згідно пункту 5.1 попереднього договору до підписання основного договору, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі-продажу нежилих приміщень та своєї платіжної спроможності, покупець сплачує продавцю гарантійний платіж, який є авансовим платежем за нежилі приміщення в розмірі 3 217 393 грн, що за узгодженим сторонами курсом продажу долара США ПАТ "Старокиївський банк" складає 397 700 доларів США.

2.5. Пунктом 5.3.10 іпотечного договору передбачено обов'язок іпотекодавця застрахувати предмет іпотеки за свій рахунок на користь іпотекодержателя.

2.6. На підставі пункту 6.7 іпотечного договору іпотекодержатель зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно.

2.7. У подальшому ОСОБА_3 передав спірне нерухоме майно у власність ТОВ "Авіва Інтер" єдиним засновником якого він є.

2.8. На час звернення з даним позовом до суду об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 863080000, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 35 ) з № 1 по № 4 ( групи приміщень № 34 ) ( в літ. А ), загальною площею 170,10 м 2 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ТОВ "Авіва Інтер".

2.9. Основний договір між сторонами попереднього договору не укладено.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського міста Києва від 04.05.2017 (суддя Пінчук В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 (колегія суддів: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф.) позов задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір від 28.12.2012 № 4480, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Старокиївський банк".

Визнано за ПАТ "Старокиївський банк" право власності на нерухоме майно реєстраційний номер 863080000, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № 35 ) з № 1 по № 4 (групи приміщень № 34) в літ. А загальною площею 170,1 м 2 за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено витребувати у ТОВ "Авіва Інтер" зазначене нерухоме майно.

3.2. Судові рішення мотивовані посиланнями на те, що представником позивача при підписанні оспорюваного іпотечного договору та доповнень до нього не було дотримано вимогу Спостережної ради ПАТ "Старокиївський банк" щодо обмеження строку договору шістьма місяцями та укладено договір на інших умовах, тому підписуючи оспорюваний іпотечний договір, на умовах відмінних від дозволених Спостережною радою, представник банку вийшов за межі наданих йому повноважень.

Також суди виходили з того, що за особистим зобов'язанням ОСОБА_4 щодо продажу об'єктів нерухомості ОСОБА_3 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором, банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_3 об'єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1) та 5) частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла з 11.07.2014 до 12.08.2015), що свідчить про те, що договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. 28.12.2012 та зареєстрований в реєстрі за № 4480, є нікчемним.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі ТОВ "Авіва Інтер" посилається на порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 203, 215, 509, 526, 546, 548, 635 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017). При цьому скаржник зазначає, що висновки судів про те, що після виключення спірного нерухомого майна з іпотеки Спостережною радою ПАТ "Старокиївський банк" рішення про передачу цього майна в іпотеку не приймалося, спростовуються рішенням Спостережної ради ПАТ "Старокиївський банк", оформленим протоколом від 14.04.2014 № 10 та договором про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 23.04.2014, яким судами попередніх інстанцій будь-яка правова оцінка не надавалась.

У касаційній скарзі ТОВ "Авіва Інтер" просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Старокиївський банк" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав їх законності та обґрунтованості.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, а представник позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача заперечили проти касаційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, що з'явилися у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

6.3. Відповідно до частини 1 статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

6.4. В силу приписів частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

6.5. Відповідно до частини 1 статті 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

6.6. Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

6.7. У відповідності до приписів статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

6.8. Як встановлено судами, основним зобов'язанням, яке забезпечено іпотекою був попередній договір, за умовами якого, з урахуванням договору про внесення змін до цього договору від 20.06.2013, основний договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна мав бути укладений 15.01.2014. Проте у вказаний строк основний договір між сторонами попереднього договору укладено не було.

6.9. Відповідно до частини 3 статті 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку ( у термін ), встановленого попереднім договором.

6.10. Статтею 17 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання.

6.11. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що попередній договір припинився після 15.01.2014, а разом з ним припинилась і іпотека за іпотечним договором від 28.12.2012, тому громадянином Ізраїлю ОСОБА_3 було безпідставно зареєстровано за собою право власності на спірне нерухоме майно на підставі іпотечного договору, який на час здійснення такої реєстрації вже припинився та в подальшому було безпідставно передано це майно у власність ТОВ "Авіва Інтер", єдиним засновником якого він є.

6.12. Якщо майно було набуте безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини 3 статті 388 ЦК України).

6.13. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено вимогами статті 387 ЦК України, згідно якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

7.2. Вагомого значення добросовісності поведінки учасників справи надає Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі "Лінгенс проти Австрії", у справі "Фрессо і Руар проти Франції" та у справі "Карабет та інші проти України".

7.3. Європейський суд з прав людини у рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми.

7.4. Враховуючи викладене, задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно та про витребування цього майна у відповідача, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що в результаті укладення вказаних договорів відбувся перехід права власності на належне банку майно, зокрема, на нежиле приміщення загальною площею 170,10 м 2 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому ОСОБА_4 зобов'язувався продати ОСОБА_3 майно, яке йому не належало і було власністю банку.

7.5. При цьому, суди обґрунтовано зазначили про відсутність будь-яких документів, які б підтверджували намір ОСОБА_4 придбати в банку майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам, а також про те, що ОСОБА_4 на момент укладення вказаних договорів був одним із основних акціонерів банку та Головою наглядової ради банку.

7.6. Таким чином, встановивши недобросовісну поведінку Голови наглядової ради ПАТ "Старокиївський банк" ОСОБА_4, суди дійшли правильних висновків про те, що вказані договори мали на меті відчуження майна банку на користь ОСОБА_3, при цьому розрахунок за майно був проведений між ОСОБА_3 та безпосередньо ОСОБА_4, а не банком, як власником відчужуваного майна.

7.7. Разом з тим, вийшовши за межі позовних вимог та визнавши недійсним іпотечний договір від 28.12.2012 № 4480, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ "Старокиївський банк", судами попередніх інстанцій порушено правила підвідомчості та не враховано, що однією із сторін цього договору є фізична особа, а відтак спір про визнання зазначеного договору недійсним підвідомчий суду загальної юрисдикції.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині визнання недійсним іпотечного договору від 28.12.2012 № 4480, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ "Старокиївський банк" підлягають скасуванню.

7.8. Доводи касаційної скарги ТОВ "Авіва Інтер" про те, що судами не надано належної правової оцінки договору від 23.04.2014 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 28.12.2012 та протоколу Спостережної ради ПАТ "Старокиївський банк" від 14.04.2014 № 10 про продовження строку дії іпотечного договору та передачу майна банку в іпотеку, а також про безпідставне застосування до спірних правовідносин сторін положень статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки іпотечний договір від 28.12.2012 було укладено більше як за рік до введення в ПАТ "Старокиївський банк" тимчасової адміністрації, відхиляються колегією суддів так як не спростовують та не впливають на правильність висновків судів про безпідставність вибуття спірного майна із власності позивача, а також про те, що вищезазначені попередній та іпотечний договори мали на меті відчуження майна банку на користь ОСОБА_3, при цьому розрахунок за це майно був проведений між ОСОБА_3 та безпосередньо ОСОБА_4, а не банком, як власником відчужуваного майна.

7.9. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

7.10. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

7.11. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

7.12. За таких обставин, оскільки фундаментальних порушень не встановлено, оскаржувані рішення та постанову у справі в частині задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно та про витребування цього майна у відповідача, прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування у цій частині немає.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіва Інтер" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 у справі № 910/22763/15 в частині визнання недійсним іпотечного договору від 28.12.2012 № 4480, укладеного між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк" скасувати.

3. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2017 у справі № 910/22763/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір