Постанова

від 31.01.2019 по справі 145/852/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/852/18

Провадження № 22-ц/801/213/2019

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Мазурчак А. Г.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 рокуСправа № 145/852/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів : Якименко М. М., Сала Т. Б.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства "Укрпромресурс - 2008" про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області, ухвалене в цій справі 29 жовтня 2018 року у смт. Тиврів суддею цього суду Мазурчаком А. Г., дати складанням повного тексту рішення не відомо,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства "Укрпромресурс - 2008" (далі- ПП "Укрпромресурс - 2008") про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, мотивуючи його тим, що він працював менеджером ПП Укрпромресурс-2008 , проте 09 лютого 2017 року був звільнений з займаної посади без повідомлення причин звільнення і дати звільнення, без ознайомлення з наказом про звільнення та без вручення трудової книжки.

Позивач неодноразово звертався до керівництва ПП "Укрпромресурс - 2008" з усними проханнями видати трудову книжку, проте її йому не віддавали. Факт його звільнення підтверджує лише довідка Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції від 24 травня 2017 року за № 1605, в якій зазначено, що ОСОБА_3 звільнений з 09 лютого 2017 року.

25 травня 2017 року позивач надіслав керівнику відповідача заяву з вимогою надіслати йому трудову книжку, проте ані трудової книжки, ані відповіді він не отримав.

11 квітня 2018 року представником ОСОБА_3, адвокатом ОСОБА_4 направлено відповідачу адвокатський запит про надання копій документів, які стали підставою для звільнення позивача із займаної посади, а також розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки. Даний запит був отриманий відповідачем 14 квітня 2018 року, проте відповіді на нього не надійшло.

Після звільнення позивач не зміг влаштуватись на роботу через відсутність у нього трудової книжки, отже увесь час після звільнення є вимушеним прогулом.

Пославшись на викладені обставини та на те, що згідно з ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, ОСОБА_3, просить суд стягнути з ПП Укрпромресурс-2008 на його користь середній заробіток в розмірі 94146 грн. за час затримки видачі трудової книжки при звільненні за період з 10 лютого 2017 року по 14 травня 2018 року.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач, пославшись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду рішенням Конституційного суду України, практиці Верховного Суду, Верховного Суду України та встановленим обставинам справи, надання неналежної оцінки наданим доказам, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

22 січня 2019 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшло клопотання ПП Укрпромресурс-2008 про продовження строку подачі відзиву на апеляційну скаргу, мотивоване тим, що ухвалою апеляційного суду від 20 грудня 2018 року було відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу до 04 січня 2019 року включно, проте, відповідач отримав вказану ухвалу лише 11 січня 2019 року, що підтверджується витягом з сайту Укрпошти .

Оцінивши доводи заявленого клопотання та дослідивши докази, наданні на його обґрунтування, апеляційний суд вважає, що клопотання ПП Укрпромресурс-2008 про продовження строку подачі відзиву на апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач зазначив, що оскаржуване позивачем рішення вважає законним, а тому просить апеляційний суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Враховуючи ціну пред'явленого позову та те, що цей позов не віднесено до категорії позовів, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 працював на посаді комерційного директора в ПП Укрпромресурс-2008 з 01 квітня 2014 року по 09 лютого 2017 року та, згідно з наказом директора ПП "Укрпромресурс - 2008" від 09 лютого 2017 року № 09/02, був звільнений з займаної посади у зв'язку з прогулом без поважних причин (а. с. 32).

Відповідно до доповідної записки старшого менеджера ОСОБА_5 16 січня 2017 року комерційний директор ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці без поважних причин в період з 08.00 до 12.00 та 13.00 до 17.00 (а.с. 26).

16 січня 2017 року працівниками ПП Укрпромресурс-2008 складено акт за № 16/01 про те, що комерційний директор ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці та на підприємстві 16 січня 2017 року з 08.00 до 17.00 впродовж робочого дня. Причини відсутності на момент складання акту не вияснили (а. с. 27)

Наказом від 17 січня 2017 року за № 17/01 старшому менеджеру ОСОБА_5 доручено провести службове розслідування для з'ясування причин відсутності на роботі ОСОБА_3 протягом робочого дня 16 січня 2017 року (а. с. 28).

18 січня 2017 року директором ПП Укрпромресурс-2008 на адресу ОСОБА_3 надіслано повідомлення про надання до 03 лютого 2017 року письмового пояснення щодо його відсутності на робочому місці 16 січня 2017 року, та зазначено, що у разі ненадання письмових пояснень його буде звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 29).

Згідно з відомостями з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків № 1605 від 24 травня 2017 року ОСОБА_3 отримував від ПП Укрпромресурс-2008 доходи в період з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року, зокрема заробітну плату, та був звільнений 09 лютого 2017 року (а. с. 3).

25 травня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до директора ПП Укрпромресурс-2008 із заявою щодо надсилання йому його трудової книжки за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 4).

11 квітня 2018 року представником ОСОБА_3, адвокатом ОСОБА_4 направлено відповідачу адвокатський запит про надання копій документів, які стали підставою для звільнення позивача із займаної посади, а також розрахунку при звільненні та видачі трудової книжки. Даний запит був отриманий відповідачем 14 квітня 2018 року (а. с. 6-7).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Частиною 5 ст. 235 КЗпП передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012

від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку із статтями 117, 237-1 КЗпП України за статтею 47 КЗпП України в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як роз'яснено у пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції, керуючись наведеними нормами права дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_3 дізнався про своє звільнення 24 травня 2017 року з довідки Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції № 1605, в якій зазначено дату звільнення, що, окрім іншого, підтверджується заявою позивача на ім'я директора ПП "Укрпромресурс" від 25 травня 2017 року про видачу трудової книжки у зв'язку зі звільненням 09 лютого 2017 року, отже позивачем без поважних причин пропущено тримісячний строк звернення до суду, визначений ст. 233 КЗпП України, проте в позові не заявлено вимогу про поновлення пропущеного строку звернення до суду, причин поважності такого пропущення суду не наведено.

Доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального права, зокрема, положень ст. ст. 47, 233, 235 КЗпП України відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки вони спростовуються змістом рішення від 29 жовтня 2018 року, з якого вбачається зворотне.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції та порушення норм процесуального права, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та не містять посилань, які саме норми порушені судом, та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

Відповідно до положень ст. 141, п. п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне судовий збір, який підлягав сплаті за подачу апеляційної скарги стягнути з ОСОБА_3 з огляду на таке.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір у редакції, чинній до 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

З 01 вересня 2015 року ця категорія пільговиків звужена. Так, за п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір у редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Частиною 1 ст. 1 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статті 2 наведеного Закону визначено структуру заробітної плати, яка складається з такого.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів);відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз положень зазначених норм Закону України Про оплату праці свідчить про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки не входить до структури заробітної плати, оскільки не є винагородою працівника за виконану ним роботу або заохочувальною чи компенсаційною виплатою, які виплачуються працівнику за трудовим договором.

Таким чином, ОСОБА_3 не звільнений від сплати судового збору за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки, отже з нього необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення в розмірі 1412,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2018 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків - НОМЕР_1) в дохід держави (отримувач коштів УК у м. Вінниці /м. Вінниця/22030101, код ЄДРПОУ 38054707, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, рахунок отримувача № 34312206080001, код класифікації доходів бюджету 22030101) 1412 грн 20 коп. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2018 року.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

М. М. Якименко

Текст постанови виготовлено 31 січня 2019 року.