Постанова

від 29.01.2019 по справі 2а/0470/7384/12

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2019 року

Київ

справа №2а/0470/7384/12

адміністративне провадження №К/9901/4149/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 (суддя - Озерянська С.І.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 (головуючий суддя - Панченко О.М., судді: Чередниченко В.Є., Коршун А.О.) у справі №2а/0470/7384/12 за адміністративним позовом Приватного підприємства Комард до Державної податкової інспекції у Бабушкінському район міста Дніпропетровська Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Комард звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському район міста Дніпропетровська Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.06.2012 №0000331504 .

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулася з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі №2а/0470/7384/12, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 3, 42 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи податкового органу зводяться до того, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною скасування правомірно прийнятого податкового повідомлення-рішення. Відповідач зазначає, що з аналізу податкової декларації позивача з податку на додану вартість за березень 2012 року вбачається, що загальний обсяг операцій з постачання товарів у вказаному періоді був меншим від загального обсягу операцій з придбання, що свідчить про перевищення обсягу витрат в порівнянні від отриманого доходу підприємством у вказаний період. А тому, на думку податкового органу, такі дії платника податків спрямовані на вилучення коштів з державного бюджету шляхом безпідставного формування бюджетного відшкодування податку на додану вартість без наявності будь-якої ділової мети здійснення відповідної неприбуткової господарської операції. Відповідач вважає, що зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування, у зв'язку з проведенням платником завідомо збиткових операцій, є правомірним, підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення - відсутні.

Приватне підприємство Комард не скористалося своїм правом та не надало заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.08.2014 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, суддею-доповідачем у даній справі визначено Хохуляка В.В.

Ухвалою Верховного Суду від 25.01.2019 матеріали адміністративної справи №2а/0470/7384/12 прийнято до провадження судді, закінчено проведення підготовчих дій та призначено дану справу до касаційного розгляду у судовому засіданні без повідомлення сторін на 29.01.2019.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства Комард з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2012 року у розмірі 279017,00грн., заявленої до відшкодування на рахунок платника у банку.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог частини першої статті 67 Конституції України, частини другої статті 228 Цивільного кодексу України, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України та підпункту 4.6 пункту 4 розділу, пункту 13 розділу 3 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 №41, внаслідок завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в декларації за березень 2012 року на 279017,00грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 08.06.2012 №849/15-2/32804325 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.06.2012 №0000331504, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 279017,00грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 139508,50грн.

Фактичною підставою для зменшення Приватному підприємству Комард суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість став висновок контролюючого органу про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість експортної операції по реалізації Товариству з обмеженою відповідальністю Альт (Росія) товару закупленого у Товариства з обмеженою відповідальністю Полісвіт , оскільки така операція є збитковою (продаж товару за ціною нижчою за придбання), а також включення сум податку на додану вартість з придбання товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю Полісвіт , що має багатоступеневий ланцюг постачання, до складу якого входять постачальники, які відсутні за юридичною адресою, приховують фактичне місце знаходження, не подають податкової та іншої звітності до контролюючих органів, не сплачують податків, документально не підтверджують факт транспортування сировини, товарно-матеріальних цінностей, витрат на їх зберігання. При цьому, відповідач зазначає про неможливість встановлення виробника (імпортера) сировини та товарів по всьому ланцюгу постачання та відповідно сплату податку на додану вартість до державного бюджету, що свідчить про отримання позивачем незаконної податкової вигоди у вигляду бюджетного відшкодування за березень 2012 року у розмірі 279017,00грн.

За висновком відповідача вказане свідчить про те, що в частині здійснення операцій купівлі-продажу зошитів позивач здійснював завідомо збиткову діяльність, що направлена не на отримання прибутку, тобто придбання даної продукції та її подальшої реалізації, а на навмисне здійснення ним діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок операцій з Товариства з обмеженою відповідальністю Полісвіт , який значно наростив вартість проданих товарів у порівнянні з придбаною сировиною.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що позивачем було правомірно сформовано податковий кредит за наслідками придбання товару у контрагента, так як ці операції підтверджені належними податковими накладними; вищевказані норми Податкового кодексу України не містять обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у вартості товарів (послуг), які не призвели до отримання прибутку.

Проте, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення судів попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалено без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктами 200.3 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податків у інших платників товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Водночас, правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на додану вартість за рахунок податкового кредиту.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За визначенням підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Водночас, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Перевіркою встановлено, що у лютому 2012 року Приватним підприємством Комард було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю Полісвіт товарно-матеріальні цінності (зошити) на загальну суму 4081859,29грн. (в тому числі ПДВ у сумі 680309,88грн.), який в свою чергу придбав сировину для виробництва зошитів на суму 1926612,00грн. (в тому числі ПДВ 321102,00грн.) Вподальшому позивачем було здійснено продаж (експорт) вказаних зошитів Товариству з обмеженою відповідальністю Альт (Росія) на загальну суму 3582818,19грн.

Судом встановлено, що вказані обставини не оспорюються, тоді як спірним є відповідність діловій меті операцій з придбання позивачем товару у Товариства з обмеженою відповідальністю Полісвіт , який у подальшому було реалізовано на експорт за ціною, нижче ціни придбання. Саме відсутність ділової мети такої операції з придбання стала підставою для зменшення у податковому обліку позивача сум податку на додану вартість у їх вартості.

Так, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Втім, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки обставинам справи щодо позитивного впливу на умови чи економічні результати діяльності позивача за результатом господарських відносин з контрагентом, з огляду на доводи відповідача, щодо збитковості проведених операцій.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм Податкового кодексу України, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що у свою чергу презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома, для платника податків, відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Збитковість окремої господарської операції не є беззаперечним свідченням відсутності ділової мети платника податків при здійсненні цієї операції, оскільки реалізація товару з певними збитками може бути викликана об'єктивними обставинами, як-то: зміна цін на ринку; необхідність його реалізації через загрозу псування; зміна курсу іноземних валют у випадку імпортних та/або експортних операцій тощо.

Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити мету та цілі вчинення спірної господарської операції та за відсутності очікуваного результату встановити причини його відсутності та їх залежність від позивача.

Враховуючи вищевикладене, судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, не перевірено в повній мірі доводи податкового органу про збитковість операцій, а відтак про право на віднесення їх до господарських операцій, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Виходячи з положень частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі №2а/0470/7384/12 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду