Рішення

від 31.01.2019 по справі 612/929/18

БЛИЗНЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 612/929/18

Провадження № 2/612/41/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року смт. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Мороза О.І., при секретарі судового засідання Коняєвій Н.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просить здійснити поділ майна подружжя, визнати за нею та відповідачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 5,94 га, кадастровий №6320682500:01:000:0538, розташованої на території Добровільської сільської ради Близнюківського району Харківської області, посилаючись на наступне.

Вона та відповідач у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1991 року. Від шлюбу мають чотирьох дітей. Крім того вона має двох дітей від попереднього шлюбу і їй присвоєне почесне звання Мати-героїня . В період між відпустками по догляду за дітьми, вона працювала. Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 01.11. 2018 шлюб було розірвано.

У період їх перебування у шлюбі відбулося розпаювання земель колективної власності КСП Більшовик Близнюківського району Харківської області. ОСОБА_3 акт на право колективної власності на землю. ОСОБА_2 було включено до списку осіб , який доданий до цього державного акту та видано сертифікат на право на земельну частку (пай). В подальшому він тримав ОСОБА_3 акт на земельну ділянку яку було виділено в натурі (на місцевості). Вказана земельна ділянка розташована на території Добровільської сільської ради Близнюківського району Харківської області. Її вартість станом на 07.11. 2018 складає 74592,00 грн.

Іншого спільного майна вони як подружжя не мають.

Посилаючись на вимоги ст.ст. 22,24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (надалі - КпШС України), ст.ст. 60, 70 Сімейного Кодексу України (надалі СК України) та вважаючи, що зазначена земельна ділянка як майно нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і щодо неї вони мають рівні права, вона придбана за рахунок спільної праці подружжя, оскільки вона займалася доглядом дітей, веденням домашнього господарства та працювала в період відпусток по догляду за дітьми, і просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.12. 2018 провадження у справі відкрите, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного провадження з викликом сторін на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_4 на задоволенні позову наполягала, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що земельна ділянка ним отримана шляхом приватизації як земельний пай, а тому є лише його власністю. Він є інвалідом, а також має власних інших дітей.

Вислухавши пояснення учасників справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, суд приходить до висновку про необхідність у задоволенні позову відмовити повністю, виходячи із наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Сторони є громадянами України що підтверджено паспортами громадянина України(а.с.6-8).

14 вересня 1991 року між ними було укладено шлюб, що підтверджено фотокопією Свідоцтва про укладення шлюбу 11 ВЛ №495964 (а.с.20).

Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 01.11. 2018 за позовом ОСОБА_1, шлюб між нею та ОСОБА_2, зареєстрований 14 вересня 1991 року, розірвано. Рішення набрало законної сили 12.12. 2018(а.с.10).

Від шлюбу вони мають дітей 1992, 1994, 1996 та 1998 років народження, що підтверджено фотокопіями свідоцтв про народження(а.с.11-13). Крім того ОСОБА_1 має ще двох дітей - 1983 та 1984 років народження, батьком яких є інша особа та їй присвоєне звання Мати-героїня (а.с.14,15).

Із листа Відділу у Близнюківському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 11.12. 2018 №29-20-0.23,11-263/103-18 вбачається таке. ОСОБА_3 акт на право колективної власності на землю ХР №03-00-000431 КСП Більшовик Близнюківського району Харківської області зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю під №3 21.01. 1006 року. Сертифікат на право на земельну частку (пай) з цих земель ХР №0048475 ОСОБА_1 видано 17.10. 1996 року. В подальшому, в натурі (на місцевості), ОСОБА_2 виділено земельну ділянку №538, площею 5,04 га, кадастровий номер 6329682500601:000:0538. На підставі розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області від 17.12. 2002 № 332 ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на землю Серії Р2 №746711. Фотокопія долучена до справи(а.с.16,17).

Ринкова вартість земельної ділянки станом на 07.11. 2018 згідно висновку оцінювачів від 07.11. 2018 складає 74592,00 грн. (а.с.18).

Зазначені обставини сторонами не заперечувалися.

Отже вищезазначену земельну ділянку відповідач ОСОБА_2 шляхом приватизації отримав у власність у 2002 році під час перебування у шлюбі із позивачкою ОСОБА_1 і відповідно правовідносини між ними виникли у цьому році. Таким чином ці правовідносини регулюються нормами КпШС України .

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 22 КпШС України , майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містяться і в статтях 60 , 63 , 70 СК України , частині третій статті 368 , частині другій статті 372 ЦК України .

За змістом частини першої статті 81 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни України можуть набувати право власності на земельну ділянку шляхом виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно ст.16 Закону України Про власність (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Таким чином громадянин одержує у власність частку із земельного фонду, а тому земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді, на придбання якої не витрачалися спільні кошти подружжя.

Отже приватизована земельна ділянка не є спільним майном подружжя та не підлягає поділу.

Зазначені правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України №6-99ц11 від 22.02. 2012, №6-66ц11 від 11.06. 2012, №6-814цс15 від 09.12. 2015.

Таких же висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 по справі № 2-3881/12, провадження № 61-9108св18, вказавши на таке.

Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Земельна ділянка набута у власність в порядку безоплатної приватизації і відповідно до чинного на той час КпШС України не належить до спільного майна подружжя.

Відповідно до статей 81 , 116 ЗК України земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання позивача на наявність у колишнього подружжя спільних дітей, її зайнятість у вихованні та утриманні дітей, праця в період між відпустками по догляду за дітьми, цих висновків суду не спростовують.

Відповідно до статті 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно статті 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статей 80 , 89 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Приймаючи до уваги викладене, оцінивши всі обставини справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі, а тому у задоволенні позову і слід відмовити.

При поданні позову судовий збір позивачем сплачений. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інших судових витрат по справі немає. Таким чином судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 58 Конституції України, ст.ст. 22,28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст.ст.60,63,70 Сімейного Кодексу України, ст. 16 Закону України Про власність , ст.ст.4, 5, 7, 12,13, 76-83,90, 97, 133, 141, 258, 259, 265, 268, 351, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду через Близнюківський районний суд Харківської області.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи.

Позивач. ОСОБА_1, НОМЕР_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: 64862, вул. Миру 10, с. Добровілля Близнюківського району Харківської області.

Представник позивача. ОСОБА_4. 64801, вул. Свободи, 30, смт. Близнюки, Близнюківського району Харківської області.

Відповідач. ОСОБА_2, НОМЕР_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично проживає за адресою:в вул. Перемоги, 12 с. Нижній Бішкін, Зміївського району Харківської області.

Повне рішення суду виготовлене 31.01. 2019.

Суддя О.І. Мороз