Постанова

від 21.01.2019 по справі 911/1498/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2019 р. Справа№ 911/1498/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА

на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2018

у справі №911/1498/18 (суддя Грабець С.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА

до Товариства з обмеженою відповідальністю Б.Т.А. ГРУП

про визнання недійсним договору

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА (надалі - позивач, ПрАТ КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА ) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Б.Т.А. ГРУП (надалі - відповідач, ТОВ Б.Т.А. ГРУП ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини нерухомого майна - комплексу від 04.06.2015, посилаючись на обставини непогодження у встановленому законом порядку всіх істотних умов договору, недотримання вимог ст. 628 ЦК України та ст. 180 ГК України, підписанням договору особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також, оскільки вказаний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

12.09.2018 позивачем, з посиланням на ст. 229 ЦК України, подано заяву про зміну підстав позову, обґрунтовану тим, що при укладенні договору останній помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, помилки щодо розміру відступлення договірної потужності трансформатора в розмірі 0,5 Мвт.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.09.2018 у справі №911/1498/18 відмовлено ПрАТ КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА у задоволенні позову до ТОВ Б.Т.А. ГРУП про визнання недійсним договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не було доведено підстав для визнання правочину недійсним з огляду на відсутність належних доказів, які б підтверджували неправильне сприйняття сторонами у справі предмету чи інших умов договору, а також домовленостей сторін щодо іншої потужності; не доведено тих обставин, що зміст договору суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, а договір зі сторони позивача вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Суд, встановивши, що права позивача не є порушеними, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених вимог.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ПрАТ КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга вмотивована прийняттям оскаржуваного рішення за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, неправильної оцінки доказів, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку з чим є необґрунтованим і незаконним.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом не було належним чином з'ясовано, що за умовами п.9.4 спірного договору продавець був зобов'язаний надати заяву на відступлення договірної потужності 0,5 МВт на користь покупця, оскільки зазначена умова за своєю природою є самостійним правочином із своїм предметом; суд не врахував неузгодженість умов пункту 9.4 договору з предметом спірного договору, викладеним у п. 1 договору; не врахував, що пункт 2 договору не передбачає оплати за такий об'єкт цивільних прав як потужність в розмірі 0,5 МВт.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2018 у справі №911/1498/18 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2018 у справі №911/1498/18. Розгляд скарги призначено на 21.01.2019, встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У відзиві відповідач вказав про відсутність передбачених законом підстав для визнання спірного договору недійсним; ненадання позивачем належних доказів, на підтвердження своїх вимог, у тому числі доказів відсутності повноважень у Голови правління ПАТ КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА на підписання оспорюваного правочину.

В судовому засіданні 21.01.2019 представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення залишити без змін.

21.01.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим ухвалене у справі №911/1498/18 рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2018 має бути залишене без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04.06.2015 між ПАТ КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА (змінено назву на приватне акціонерне товариство КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА , надалі - позивач, продавець за договором) та ТОВ Б.Т.А. ГРУП (надалі - відповідач, покупець за договором) укладено договір купівлі - продажу частини нерухомого майна - комплексу (надалі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачеві у власність частину нерухомого майна - комплексу, розташованого за адресою: Київська область, місто Бровари, вулиця Щолківська, №1, загальною площею 40 306,03 кв.м. (далі - майно), а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.

Відповідно до п. 1.1 договору, до складу відчужуваних 8/100 (вісім сотих) частин комплексу входить: склад тарного зберігання продукції, інв. №0002 Ц, загальна площа 104,5 кв. м.; склад ПММ, Е; заготівельна дільниця, інв. №0016 Ф, загальна площа 1 762,0 кв. м.; прохідна, інв. №0009 Щ - 2, загальна площа 30,0 кв. м.; 18/100 частини огорожі №б/н, що підтверджується довідкою, виданою КП Броварської міської ради Броварське бюро технічної інвентаризації від 09.04.2015 року за №11.

Згідно з п. 1.2 договору, частина комплексу, що відчужується за цим договором належить позивачу на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 28 листопада 2011 року виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області, на підставі рішення №590 від 08.11.2011, зареєстрованого 28.11.2011 КП Броварської міської ради Броварське бюро технічної інвентаризації за номером запису 440 в книзі 1/1. Право власності на частину комплексу, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під №9452654, що підтверджується витягом із зазначеного реєстру, виданим 22.04.2015 Писаним В.Г., приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу, індексний номер: 36643838. Реєстраційний номер комплексу, як об'єкта нерухомого майна - НОМЕР_1.

Відповідно до п. 2 договору, за домовленістю сторін та згідно статті 632 Цивільного кодексу України продаж зазначеної у договорі частини комплексу вчиняється за 1 304 077,20 (один мільйон триста чотири тисячі сімдесят сім) гривень 20 копійок, в тому числі ПДВ 217 346,20 (двісті сімнадцять тисяч триста сорок шість) гривень 20 копійок.

Згідно з п. 2.1 договору, вказану суму в п. 2 цього договору, відповідач сплачує на розрахунковий рахунок позивача НОМЕР_2 в ПАТ Укрінбанк Броварське відділення №1 МФО 300142 код ЄДРПОУ 01349495 протягом п'яти днів, з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору, але не пізніше 08.06.2015. Обов'язок відповідача, щодо сплати вартості нерухомого майна, вважається виконаним у момент зарахування повної його вартості на розрахунковий рахунок позивача.

Пункт 6 договору викладено сторонами в наступній редакції: ми, представники позивача та відповідача особистими підписами під цим договором, взаємно стверджуємо один одному та повідомляємо усіх заінтересованих в тому осіб, що в момент підписання цього договору ми усвідомлюємо значення своїх дій і можемо керувати ними; представники діють в межах своїх повноважень щодо укладення цього договору, немає обмежень щодо товариства на купівлю частини комплексу; розуміємо природу цього правочину, свої права та обов'язки за цим договором; при узгодженні умов цього договору та укладенні договору відсутній будь - який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними, як учасниками правочину; договір укладається на вигідних для учасників правочину умовах і не є результатом впливу обставини; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків, не є фіктивним; цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним); у сторін відсутні заперечення щодо кожної з умов цього правочину; ми володіємо українською мовою, що дає нам можливість прочитати цей договір і правильно зрозуміти його сутність та правові наслідки; ми не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає нашим інтересам; волевиявлення є вільним і усвідомленим і відповідає нашій внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому; цей договір не є фіктивним чи удаваним правочином; подані нами документи, що ідентифікують нас, учасників цього договору, є достовірними, ми не є публічними діячами або пов'язаними з ними особами; проект цього договору, складений нотаріусом з урахуванням визначених нами умов та умов, що є обов'язковими, нами прочитаний, зрозумілий і схвалений .

Згідно з п. 7 договору, сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі - продажу частини комплексу.

Відповідно до п. 9 договору, позивач зобов'язаний передати, а відповідач прийняти частину комплексу за актом приймання - передачі в день підписання (укладення) договору.

Пунктом 9.1 договору сторони домовились, що позивач звільняє відповідачеві приміщення частини комплексу протягом сорока п'яти днів з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

За умовами п. 9.4 договору, позивач зобов'язується в момент підписання цього договору укласти з відповідачем договір купівлі - продажу обладнання, за яким продати трансформатор ТМЗ - 1000 (ТП - 2А) та дві конденсатні установки КСТУКМ, власником яких є позивач та які розташовані на території частини комплексу. Останній надав свою згоду та не має жодних претензій фінансових чи матеріальних, ні до продавця, ані до покупця з цього приводу. Продавець зобов'язується надати заяву на відступлення зарезервованої (договірної) потужності в розмірі 0,5 МВт на користь покупця.

Відповідно до п. 12 договору, договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з п. 17 договору, договір може бути розірваний за домовленістю сторін. Договір вважається розірваний з моменту оформлення відповідного договору, згідно до вимог чинного законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2015 сторонами було підписано акт приймання - передачі частини нерухомого майна - комплексу (далі - акт від 04.06.2015), з якого вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв 8/100 (вісім сотих) частин нерухомого майна - комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 40 306,3 кв.м. (далі - майно). До складу відчужуваних 8/100 (вісім сотих) частин комплексу входить: склад тарного зберігання продукції, інв. №0002Ц, загальна площа 104,5 кв. м.; склад ПММ, Е; заготівельна дільниця, інв. №0016 Ф, загальна площа 1 762,0 кв. м.; прохідна, інв. №0009 Щ - 2, загальна площа 30,0 кв. м.; 18/100 частини огорожі №б/н, що підтверджується довідкою, виданою КП Броварської міської ради Броварське бюро технічної інвентаризації від 09.04.2015 року за №11 та розташована на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_3, загальною площею 10,2540 га.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно зазначив у своєму рішенні, що укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким, у відповідності до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на непогодження у встановленому законом порядку в момент укладення спірного договору всіх істотних його умов в частині існування пункту 9.4, відсутність у підписанта цього договору необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також на укладення договору внаслідок допущеної помилки щодо розміру встановленої договором зарезервованої (договірної) потужності.

Колегія суддів погоджується з прийнятим місцевим господарським судом рішенням про відмову в задоволенні позовних вимог ПрАТ КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА , а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, з огляду на наступне.

За приписами ч.ч. 1,2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою ст. 202 ЦК України передбачається, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже при вирішенні питання щодо недійсності правочину, суд, розглядаючи справу має з'ясувати, чи були дотримані сторонами усі вимоги законодавства при його укладенні та чи наявні правові підстави, з якими закон пов'язує можливість для суду визнати такий правочин недійсним, виходячи із змісту позовних вимог та на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За результатами аналізу умов спірного договору та наведених положень законодавства, вбачається, що сторони спірного договору дійшли згоди щодо всіх істотних умов, передбачених законодавством для такого роду договорів, про що, вірно зазначив і суд першої інстанції, зокрема щодо предмету, ціни та строку його дії.

Також колегією суддів взято до уваги зміст пункту 7 спірного договору, відповідно до якого сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються купівлі - продажу частини комплексу. .

Зазначені обставини, на переконання колегії суддів, враховуючи приписи ст.ст.626-628, 632, 638 та ст. 180 ГК України вказують на безпідставність тверджень позивача про невідповідність умов договору актам цивільного законодавства та інтересам держави і суспільства.

Посилання позивача на те, що під час укладення договору купівлі-продажу частини нерухомого майна - комплексу від 04.06.2015 року, від імені позивача договір був підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, на думку колегії суддів, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 209 ЦК України, нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з п. 1 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи, від імені якої діє уповноважений орган та/або посадова особа, перевіряється нотаріусом на підставі установчих документів, відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які отримуються шляхом пошуку через офіційний веб-сайт розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та документів, що підтверджують повноваження органів та/або посадових осіб. Нотаріус перевіряє, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчинюється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності.

Як встановлено судом першої інстанції, спірний договір було посвідчено нотаріусом Писаним В.Г. та зареєстровано в реєстрі за №1255, а під час його посвідчення нотаріусом було перевірено цивільну правоздатність та дієздатність осіб, які підписали вищевказаний договір.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, дослідженого судом першої інстанції під час розгляду справи, вбачається, що головою правління позивача з 03.09.2012 року є ОСОБА_3, який наділений повноваженнями, зокрема, щодо підписання договорів від імені ПрАТ КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА .

Водночас матеріали справи не містять будь-яких доказів, які підтверджували б відсутність в особи, яка вчиняла правочин, достатнього обсягу цивільної дієздатності, і позивачем таких доказів також не подано.

Колегія суддів погоджується також з правовою позицією місцевого господарського суду про відхилення доводів позивача щодо вчинення спірного правочину внаслідок помилки з підстав існування між сторонами усної переддоговірної домовленості про відступлення зарезервованої (договірної) потужності в розмірі 0,25 МВт, а не в розмірі 0,5 МВт, як зазначено в п. 9.4 договору.

Частиною 1 ст. 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Проте позивачем не було надано будь-яких доказів, які підтверджували б неправильне сприйняття сторонами правочину предмету чи інших істотних умов договору, а також існування домовленості сторін щодо іншої потужності.

З огляду на викладене та приписи ст.ст. 73, 74, 79 ГПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок, якого дійшов суд першої інстанції щодо відсутності у даній справі підстав, з якими законодавство пов'язує можливість визнання недійсним укладеного між сторонами спірного договору, а вимоги в цій частині правомірно визнані судом недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду про відсутність підстав для задоволення поданої відповідачем заяви про застосування до заявлених позовних вимог позовної давності з огляду на те, що судом не було встановлено порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

На переконання колегії, суд першої інстанції правильно визначив правову природу відносин та правомірно зазначив норми права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, визнавши позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом з тим, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи учасників справи, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 26.09.2018 у справі №911/1498/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги фактично є аналогічними наведеним у позові та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду не спростовують. У зв'язку з цим, оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства КРАНОБУДІВНА ФІРМА СТРІЛА на рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2018 у справі №911/1498/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.09.2018 у справі №911/1498/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1498/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 01.02.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук