Постанова

від 30.01.2019 по справі 906/665/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року Справа № 906/665/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - приватного підприємства "Вікінг" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2018 р. у справі №906/665/18 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 28.09.2018 р.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" (м. Київ)

до приватного підприємства "Вікінг" (м. Коростень)

про стягнення 187 695, 09 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, представник; дов. в справі;

відповідача - ОСОБА_2, директор;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до приватного підприємства "Вікінг" про стягнення 34392, 44 грн. 3% річних та 153 302, 65 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. в частині сплати орендної плати за користування майном. У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення з 16.09.2016р. по 06.08.2018р. на суму заборгованості в розмірі 606 693, 75 грн., що встановлена та підтверджена рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017р. у справі №906/1097/16.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.09.2018р. у справі №906/665/18 позов задоволено частково; стягнуто з приватного підприємства "Вікінг" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" 147 972, 61 грн. інфляційних втрат, 34 392, 44 грн. 3% річних, 2 735, 48 грн. витрат по оплаті судового збору. Відмовлено в позові в частині стягнення 5 330, 04 грн. інфляційних втрат.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що у справі №906/1097/16 позивач не ставив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому враховуючи ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, відмовивши в частині стягнення інфляційних втрат у зв'язку із невірністю їх нарахування.

Не погоджуючись з рішенням суду , приватне підприємство "Вікінг" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що рішення суду є незаконним, оскільки даний спір не підлягає розгляду в господарському суді, так як відповідач заперечив щодо такого розгляду з підстав наявності третейського застереження, викладеного у п. 11.2. розділу 11 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р., тому суд першої інстанції мав би залишити позов без розгляду на підставі приписів ч. 1 п. 7 ст. 226 ГПК України.

Скаржник зазначає, що позивач скористався своїм конституційним правом та подав позов до господарського суду. В свою чергу, відповідач, зі своєї сторони, скористався своїм процесуальним правом, згідно ч.1 п. 7 ст. 226 ГПК України та подав заперечення щодо розгляду спору в суді господарської юрисдикції, оскільки між сторонами укладена третейська угода, яка є чинною, дійсною та виконуваною. При розгляді справи в суді першої інстанції, відповідач утримався від участі у судових засіданнях та подання будь-яких інших заяв та клопотань, окрім подання заперечення. Процесуальним законодавством за розглядом справи не заборонено стороні/учаснику справи зміну своєї позиції, з огляду на нові обставини, власне переконання або помилковість попередньої. При чому, зі зміною позиції у справі, суд не вимагає від сторони будь-яких пояснень.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено її розгляд.

Судове засідання 06.12.2018р. об 16:00 год. не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії суддів Філіпової Т.Л.

Розпорядженням керівника апарату суду від 13.12.2018р. №01-04/79 у зв'язку з непрогнозованою тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у даній справі - ОСОБА_3 13.12.2018 р., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.п. 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2018 р. для розгляд апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В., суддя Гудак А.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2018р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у новому складі суду та призначено її до розгляду на 30.01.2019р. об 15:00 год.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мережа сервісних станцій "ТІДІСІ-Дальнобой" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №2540/18 від 05.11.2018 р.), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Позивач зазначає, що правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення, тому позивач правомірно заявив даний позов. Окрім того, враховуючи норми національного законодавства, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та судову практику щодо третейського застереження визначеного сторонами договору, твердження та доводи відповідача щодо припинення провадження у даній справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України з підстав наявності третейського застереження, викладеного в пункті 11.2. розділу 11 договору оренди безпідставні.

В судовому засіданні 30.01.2019р. представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати .

Представник позивача в судовому засіданні 30.01.2019р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом тапідтверджено матеріалами справи, 01.12.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Мережа Сервісних станцій "ТІДІСІ- Дальнобой" (орендодавець/позивач) та приватним підприємством "Вікінг" (орендар/відповідач) укладено договір оренди №940/2015 (а.с. 29), відповідно до якого орендодавець передає орендарю шини для вантажних автотранспортних засобів орендаря на певний строк та за певну плату, а орендар приймає об'єкт оренди в тимчасове володіння і користування для здійснення власної господарської діяльності (п.п. 1.1. договору).

Пунктом 1.2. договору визначено, що об'єкт оренди на весь термін оренди залишається власністю орендодавця.

Орендна плата, нараховується за повний календарний місяць оренди, який починається першим числом та закінчується останнім числом календарного місяця (п. 2.13 договору).

Орендар оплачує рахунок-фактуру не пізніше 15-числа місяця, наступного за звітним. Оплата здійснюється в повному обсязі, у разі якщо курс гривні до долара США Національного банку України на момент оплати відрізняється від курсу, за яким виставлено рахунок-фактуру, в межах +/- 2% (два відсотка). В протилежному випадку, орендодавець здійснює перерахунок орендної плати та надає відкоригований рахунок-фактуру (п.п. 2.15, 2.16 договору).

Пунктом 2.18 договору визначено: щомісячно після проведення оплати орендарем, сторони підписують акти виконаних робіт.

Договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами та засвідчення корпоративними печатками сторін і діє до моменту, поки одна із сторін не стане ініціатором його розірвання (п. 15.1 договору).

Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Товариство з обмеженою відповідальністю "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до приватного підприємства "Вікінг" та із врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог та зміну предмета позову, просило суд визнати недійсним третейське застереження, зазначене в пункті 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р., укладеного між ПП "Вікінг" та ТОВ "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой"; стягнути з ПП "Вікінг" на користь ТОВ "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" 606 693, 75 грн. заборгованості та 11 389, 41 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017р., яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.01.2018р. та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.05.2018 р. у справі №906/1097/16 стягнуто з приватного підприємства "Вікінг" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" 606 693,75 грн. заборгованості по орендній платі та 9100, 41 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.

Рішення судів з посиланням на статті 11, 509, 525, 530, 599, 610, 612, 759, 762, 765, 773 ЦК України, статті 173, 174, 175, 193, 283 ГК України, мотивовані тим, що вимоги в частині стягнення 606693,75 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимоги про визнання недійсним третейського застереження, зазначеного в пункті 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р., суд з посиланням на пункти 11.1, 11.2 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р., статтю 6 Закону України "Про третейські суди", зазначив, що сторони визначили в третейському застереженні, що на розгляд третейського суду можуть бути передані всі спори, що виникають із зазначеного договору, в тому числі щодо стягнення заборгованості з орендних платежів, а тому дійшли висновку, що така вимога не підлягає задоволенню.

При розгляді справи №906/665/18 судами також було встановлено наступне:

- згідно актів приймання-передачі та встановлення об'єкту оренди №1-№48 від 01.12.2015р., орендодавець передав орендарю та встановив на його транспортні засоби об'єкти оренди (378 вантажних шин) загальною вартістю 2732140,06 грн.;

- у період квітня-серпня 2016р. орендна плата відповідачем не сплачувалась, звіти про пробіг об'єкта оренди та акти виконаних робіт за цей період у паперовій формі не складались та не підписувались;

- орендодавець, у спірний період, щомісяця формував акти здачі-прийнятих робіт: №143 від 30.04.2016р. на загальну суму з ПДВ 132399,79 грн.; № 198 від 31.05.2016р. на загальну суму з ПДВ 96489,89 грн.; №268 від 30.06.2016р. на загальну суму з ПДВ 156139,18 грн.; №323 від 31.07.2016р. на загальну суму з ПДВ 155786,09 грн.; №382 від 31.08.2016р. на загальну суму з ПДВ 65408,82 грн.;

- договір оренди №940/2015 від 01.12.2015р. розірвано за згодою сторін з 01.09.2016р.

Станом на 04.09.2018 р. відповідач рішення Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017р. у справі №906/1097/16 не виконав, про що зазначає позивач та не заперечує відповідач.

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 34 392, 44 грн. 3% річних та 153 302, 65 грн. інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за неналежне виконання умов договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. за період прострочення з 16.09.2016р. по 06.08.2018р. на суму заборгованості, яка встановлена та підтверджена рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017р. у справі №906/1097/16.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що поняття зобов'язання та підстави його виникнення визначені статтею 509 ЦК України. За приписами наведеної норми зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 ЦК України визначає загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо зобов'язання не виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові обов'язки, у тому числі передбачені статтею 625 ЦК України, оскільки остання унормовує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з приписами частини 2 статті 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У розумінні наведеного припису наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних, що нараховуються на суму боргу, є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України поширюються на правовідносини з прострочення виконання основного грошового зобов'язання, а відтак інфляційні втрати і відсотки річних нараховуються саме на суму основного боргу.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.11.2017р., яке залишено в силі постановами суду апеляційної та касаційної інстанції стягнуто з ПП "Вікінг" на користь ТОВ "МСС "ТІДІСІ-Дальнобой" 606 693,75 грн. заборгованості по орендній платі, яка утворилася за період квітень-серпень 2016р. та 9100, 41 грн. судового збору, тому обставини встановлені даними судовими рішеннями не потребують повторному доведенню в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України.

Як встановлено апеляційним судом, у справі №906/1097/16 позивач не ставив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання за договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р. Окрім того, дане судове рішення, станом на 04.09.2018 р. відповідачем не було виконане, про що зазначає позивач та не заперечує сам відповідач.

Відповідно до розрахунку, позивач обраховує 3% річних та інфляційні втрати за період з 16.09.2016р. по 06.08.2018р. на суму заборгованості 606 693, 75 грн. (а.с.8-9).

Таким чином, враховуючи викладене та здійснивши перерахунок 3% річних із суми боргу 606693,75 за період з 16.09.2016р. по 06.08.2018р., суд апеляційної інстанції вважає, що правомірними та обґрунтованими є нарахування 3% річних у розмірі 34392, 44 грн., тобто в розмірі заявленому позивачем, тому вимоги в цій частині правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Разом з тим, в частині стягнення інфляційних нарахувань, суд першої інстанції вірно вказав, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж. Однак, позивач помилково застосував індекс інфляції за вересень 2016р., в якому відповідач, згідно договору, мав здійснити оплату за оренду майна у серпні 2016р.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що правомірними будуть інфляційні нарахування проведені за період з жовтня 2016р. по серпень 2018р. на суму боргу 606 693, 75 грн. в розмірі 147972,61 грн., в решті позовних вимог про стягнення інфляційних втрат судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Щодо посилання скаржника на те, що даний спір не підлягає розгляду в господарському суді, оскільки відповідач заперечив щодо такого розгляду з підстав наявності третейського застереження, викладеного у п. 11.2. розділу 11 договору оренди №940/2015 від 01.12.2015р., тому позов необхідно залишити без розгляду на підставі приписів ч. 1 п. 7 ст. 226 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Згідно ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі.

Так, п.п. 11.1 та 11.2. договору сторони передбачили, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Постійно діючого Третейського суду при Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів", що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Богунська, 26в. Суддя призначається головою Третейського суду у відповідності до чинного Регламенту постійно діючого Третейського суду Асоціації "Продавців послуг та товарів для автомобілів", з яким сторони ознайомлені.

За наведених обставин, суд вважає, що сторони скористалися своїм правом та визначили в третейському застереженні, що на розгляд третейського суду можуть бути передані всі спори, що виникають з вказаного договору, в тому числі і стягнення заборгованості з орендних платежів.

Разом з цим, господарський суд зазначає, що відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини 1 статті 16 ЦК України, частини 4 статті 4 ГПК України в редакції з 15.12.2017, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з нормами статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України "Про третейські суди", передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Отже, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору. Відтак, у сторін договору існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому, обмеження права на звернення до господарського суду не допускається.

В рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008р. у справі №1-3/2008 (№1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980).

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, укладення якого та умови якого, як зазначено вище, передбачені та не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов'язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 ЦК України.

Колегія суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при розгляді справи №906/1097/16 висловила свою позицію з цього приводу та у постанові від 08.05.2018р. зазначила про відсутність підстави припинення провадження у справі відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017р., оскільки Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду, у разі відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Враховуючи викладене, доводи відповідача щодо припинення провадження у даній справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України з підстав наявності третейського застереження, викладеного в пункті 11.2. розділу 11 договору оренди безпідставні, оскільки вони спростовуються наведеними вище нормами законодавства та рішеннями судів.

Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені в ній доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції постановив рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з урахуванням усього вищевказаного у апеляційного суду немає правових підстав для його скасування.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2018 р. у справі №906/665/18 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства "Вікінг" - без задоволення.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Вікінг" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.09.2018 р. у справі №906/665/18 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 01 лютого 2019 року

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.