Рішення

від 22.01.2019 по справі 914/1468/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2019 Справа №914/1468/18

м. Львів

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Меркор Україна , с. Дроговиж, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Галбудмережі , м. Львів

про стягнення 150 565, 92 грн.

Суддя Мороз Н.В.

При секретарі Забора Ю. П.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю Меркор Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Галбудмережі про стягнення 150 565, 92 грн.

Ухвалою господарського суду від 13.08.2018р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.09.2018р.

Ухвалою від 11.09.2018р. суд вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 02.10.2018р.

02.10.2018р. через службу діловодства господарського суду представником позивача подано заяву про зміну підстав позову, згідно якої останній скоригував підставу позову в частині обгрунтування розміру процентів за користування чужими коштами у зв'язку з їх безпідставним збереженням на підставі ч.1 ст.1048 ЦК України.

02.10.2018р. розгляд справи відкладено на 23.10.2018р., про що позивача повідомлено ухвалою про виклик в порядку ст.121 ГПК України.

Ухвалою від 23.10.2018р. продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 20.11.2018р. Вказаною ухвалою також задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

20.11.2018р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 11.12.2018р., про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Ухвалою суду від 11.12.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 10.01.2019р.

10.01.2019р. розгляд справи відкладено на 22.01.2019р., про що позивача повідомлено ухвалою про виклик в порядку ст.121 ГПК України.

В судове засідання 22.01.2019р. представник позивача з'явився, позов просить задоволити. Посилається на невиконання відповідачем умов Договору №15/10/13, укладеного між сторонами, а також на безпідставне володіння ТзОВ Галбудмережі коштами у розмірі 50 000, 00 грн., одержаних останнім в якості авансу, згідно вказаного договору.

Представники відповідача в судове засідання з'явились. Заявили клопотання щодо підтвердження позивачем повноважень, у відповідності до Закону України Про внесення змін до Конституції України в редакції від 26.01.2016р., а також заперечення щодо участі у справі представника ОСОБА_1 внаслідок того, що вказана особа не є адвокатом, що суперечить вищевказаній нормі закону.

Крім того, дали пояснення по суті спору. Проти позову заперечили, зазначивши, що твердження позивача про невиконання ТзОВ Галбудмережі умов договору є безпідставним, оскільки відповідачем придбано і доставлено на територію позивача будівельні матеріали, необхідні для виконання робіт, а також виконано ряд підготовчих процесів. Щодо вимоги про стягнення авансу зазначили, що за умовами договору у відповідача не передбачено обов'язку повернення коштів, отриманих від позивача, оскільки такі кошти призначені на придбання матеріалів на виконання робіт за договором. Крім того, вимогу щодо стягнення процентів за користування чужими коштами, а також інфляційних та річних вважають безпідставною, оскільки укладений між сторонами договір за своєю суттю є договором будівельного підряду, відтак відносини між сторонами за цим договором не підпадають під регулювання ст.ст. 536, 625 ЦК України.

Щодо заявленого представниками відповідача заперечення щодо участі у справі представника позивача суд зазначає наступне.

Законом №1401-III від 02.06.2016р. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) розділ XV, Перехідні положення Конституції України доповнено п.161 п.п.11, яким передбачено, що представництво відповідно до п.3 ч.1 ст.ст.131-1, 131-2 Конституції здійснюється виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Згідно ч.5 ст. 131-2 Конституції, Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до вимог ст. 58 ГПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Згідно ч.5 ст.12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов ТзОВ Меркор Україна до ТзОВ Галбудмережі про стягнення 150 565, 92 грн. за своїми ознаками є малозначним.

Посилання відповідача на ту обставину, що позов не є малозначним, оскільки розглядається судом в порядку загального позовного провадження суд оцінює критично з огляду на наступне.

Ухвалою від 13.08.2018р. суд, згідно приписів, імперативно встановлених ст. 247 ГПК України, відкрив провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - протягом 5-ти календарних днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Своїм правом на подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідач скористався, внаслідок чого, суд ухвалою від 11.09.2018р. в порядку п.2 ч.4 ст.250 ГПК України вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Однак, суд звертає увагу відповідача на той факт, що внаслідок заміни засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням спір не перестав бути малозначним в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України.

Враховуючи наведене, суд не бере до уваги заперечення представників відповідача щодо участі у справі представника позивача ОСОБА_1 внаслідок того, що вказана особа не є адвокатом.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Однією з підстав виникнення зобов»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

15.10.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Меркор Україна (позивач, за договором - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Галбудмережі (відповідач, виконавець (підрядник) укладено Договір 15/10/13.

Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання наступних робіт: влаштування інженерних комунікацій при будівництві під'їзних шляхів виробничого цеху ТзОВ Меркор Україна .

Термін виконання робіт (початок та завершення) договором визначено 2013р.

Згідно п. 2.1 договору, вартість робіт визначена на підставі кошторисів (дод.2) та договірної ціни, які є невід'ємною частиною договору, складає 93 088, 80 грн. в т.ч. ПДВ.

Авансування замовником робіт, здійснюється у розмірі 50 000, 00 грн. (п.3.1).

Розрахунок за виконані роботи, передбачені цим договором, проводиться на протязі 5 календарних днів після підписання Актів здачі-приймання виконаних робіт.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, 16.10.2013р. позивач оплатив відповідачу кошти в розмірі 50 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №8313 від 16.10.2013р. (в матеріалах справи). Дана обставина відповідачем не заперечувалась.

Однак, як зазначено позивачем, відповідач - ТзОВ Галбудмережі не приступив до виконання робіт та відмовився повертати оплачений аванс.

Відтак, враховуючи визначений договором термін завершення виконання робіт - 2013р., позивач вважає, що починаючи з 01.01.2014р. ТзОВ Галбудмережі безпідставно володіє коштами в розмірі 50 000, 00 грн. (авансування замовником робіт).

Згідно акту звірки взаєморозрахунків між сторонами за договором №15/10/13, підписаним та скріпленим печатками сторін (в матеріалах справи), станом на 12.10.2016р. заборгованість ТзОВ Галбудмережі перед ТзОВ Меркор Україна становила 50 000, 00 грн.

03.05.2018р. ТзОВ Меркор Україна звірнулось до ТзОВ Галбудмережі з вимогою про негайне повернення сплаченого авансу у розмірі 50 000, 00 грн. та процентів за безпідставне збереження коштів у розмірі 22 218, 49 грн.

Внаслідок невиконання відповідачем вимог позивача, згідно листа від 03.05.2018р., ТзОВ Меркор Україна звернулось з позовом до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 50 000, 00 грн. - авансу, 24 350, 98 грн. - процентів за користування чужими коштами, 69 364, 26 грн. - інфляційних втрат та 6 850, 68 грн. - 3% річних.

Відповідач вважає безпідставними твердження позивача про те, що ТзОВ Галбудмережі не приступило до виконання робіт за Договором, оскільки на виконання Договору відповідачем придбано і доставлено на територію позивача будівельні матеріали, необхідні для виконання робіт, а також виконано ряд підготовчих процесів, зокрема, чистка пожежної водойми, що підтверджується Договором про дання послуг №3/02 від 03.02.2014р., Актом №ОУ-0000005 здачі - прийняття робіт від 03.02.2014р., завдання на виконання робіт, випискою по особовому рахунку №2600801941483, рахунком-фактури №СФ-0000211 від 25.10.2013р., рахунком-фактури №СФ-0000157 від 28.10.2013р., рахунком-фактури №ЕТП ЛВ2510/014 від 25.10.2013р., рахунком-фактури №БА-0701 від 05.11.2013р., видатковою накладною №2 від 22.01.2014р. (в матеріалах справи).

Разом з тим, як зазначено відповідачем у відзиві на позов, продовжувати роботи на виконання умов Договору ТзОВ Галбудмережі не взмозі в силу відсутності наданої позивачем затвердженої ним проектно-кошторисної документації, про що керівники сторін договору неодноразово обговорювали на зустрічах, з питань реалізації умов Договору. На даний час на виконання Договору відповідачем понесено прямі витрати в сумі 52 001,47 грн.

Укладений між сторонами Договір 15/10/13 від 15.10.2013р. за своєю правовою природою відноситься до договорів підрядного типу.

Відповідно до ч.1 ст.318 ГК України та ч.1 ст.875 ЦК України, за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника,- достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (ст. 854 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 877 ЦК України, підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Як вбачається з Договору 15/10/13, строк завершення виконання робіт зазначено 2013р. В матеріалах справи відсутні докази прийняття позивачем робіт за вказаним договором. Таким чином, суд дійшов висновку, що правовідносини щодо зобов'язання здійснити будівельні роботи та їх оплатити припинились і сторони не вживали жодних дій щодо їх фактичного виконання та відтермінування виконання цих робіт.

Покликання відповідача на неможливість виконання робіт через відсутність наданої позивачем затвердженої проектно-кошторисної документації спростовується матеріалами справи, зокрема, Договірною ціною на будівництво Влаштування інженерних комунікацій при будівництві під'їздних шляхів, що здійснюється у 2013р., Локальним кошторисом №2-1-1 на ремонт, а також Відомістю ресурсів до локального кошторису №2-1-1 на ремонт. Крім того, умовами Договору 15/10/13 не передбачено обов'язок замовника надавати виконавцю (підряднику) будь-яку документацію.

Згідно ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності з ч. 2 ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Водночас, згідно положень чинного законодавства України, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Відтак, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 50 000, 00 грн. - є правомірною та підлягає задоволенню з врахуванням того, що договір припинив свою дію у 2013р.

Щодо вимоги про стягнення з ТзОВ Галбудмережі 24 350, 98 грн. процентів за користування чужими коштами за період з 09.01.2014р. по 02.08.2018р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно заяви про зміну підстав позову, підставою для стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами позивач вважає норму, передбачену ч.1 ст. 1048 ЦК України, згідно аналогії закону, обгрунтовуючи відносини, що складись між сторонами та правовідносин позики користуванням чужими коштами.

У відповідності до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Підставами для застосування до правовідносин вказаної статті є факт користування чужими коштами та встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Відповідно до ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Суд вважає помилковим твердженням позивача щодо застосування за аналогією норми про проценти за договором позики до стягнення процентів за користування безпідставно набутими грошима згідно договору будівельного підряду, оскільки правовий аналіз визначення договору позики та змісту правовідносин, що склались між сторонами внаслідок укладення Договору 15/10/13 від 15.10.2013р., не надають підстав для висновку про те, що це подібні за змістом правовідносини, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої ст. 8 ЦК України.

Главою 83 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування підрядником чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору підряду положень про позику. Договори підряду і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним (аналогічні позиції містяться у постанові Верховного Суду України від 27.12.2010р. у справі №9/67-38 та Постанові ВГСУ від 15.05.2013р. у справі №5004/1492/12).

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен повернути грошові кошти, але неправомірно не повертає їх, вичерпно врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством вичерпно визначені як наслідки надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен повернути гроші, але неправомірно не повертає їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Договір про розмір процентів за користування чужими коштами між сторонами не укладався, законом чи іншим актом цивільного законодавства такий розмір процентів не встановлено.

Отже, висновки позивача про необхідність застосувати до спірних відносин положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковим, оскільки, по-перше, у даній справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (тоді як згадана норма застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві відсутня прогалина у цьому відношенні.

Враховуючи наведене, суд погоджується з твердженням відповідача щодо безпідставності вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування чужими коштами. Відтак в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 17.05.2017р. у справі №911/151/16, постанова Вищого господарського суду України від 24.01.2017 р. у справі № 922/5651/15).

Таким чином саме особа, яка порушила зобов'язання має довести відсутність своєї вини у вказаному порушенні в силу вимог вищевказаних норм законодавства.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищенаведеного позивачем нараховано відповідачу 69 364, 26 грн. - інфляційних втрат за період з 09.01.2014р. по 02.08.2018р. та 6 850, 68 грн. - 3% річних за аналогічний період відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви (в матеріалах справи).

У поданому відзиві на позов, а також в судових засіданнях відповідач заперечив щодо вказаної вимоги, посилаючись на те, що стягнення з ТзОВ Галбудмережі суми попередньої оплати за Договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за не виконані підрядні роботи. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплату, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. Враховуючи що умовами Договору не передбачено залучення грошових коштів, оскільки за своєю суттю він є договором будівельного підряду, відносини між сторонами за Договором не підпадають під регулювання ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України.

Однак, суд не погоджується з позицією відповідача з огляду на наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст.ст. 524, 533 ЦК України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Правовідношення, у яких підрядник зобов'язаний повернути замовнику аванс, є грошовим зобов'язанням.

Норма ст. 625 ЦК України може застосовуватися до всіх випадків порушення грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тому попри те, як у боржника виник обов'язок щодо сплати грошей - повернення авансу (попередньої оплати) - це зобов'язання є грошовим.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін на них поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК України.

Тому цілком обґрунтованим є право кредитора на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3% річних. Аналогічна позиція викладена у Постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 10.04.2018р.

Суд звертає увагу відповідача на те, що неможливість власника коштів домогтися як їх повернення, так і збереження від знецінення, безумовно, є порушенням права на мирне володіння майном, що, відповідно, має наслідком недотримання вимог ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.41 Конституції. Адже, за практикою Європейського суду з прав людини, право грошової вимоги є активом, який становить поняття майно .

Стаття 625 ЦК, яка міститься в Главі Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання , передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання, в тому числі у вигляді сплати 3% річних. Це свідчить про можливість її застосування до всіх випадків порушення грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.

Такі висновки підтверджуються, зокрема, і тими обставинами, що ця норма не містить будь-яких обмежень в її застосуванні. Так само ст.536 ЦК не передбачає жодних обмежень щодо можливості одночасного застосування ст.625. Адже законом не встановлено будь-якого співвідношення між цими нормами як загальною та спеціальною або альтернативною.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних є правомірною та підставною.

Однак, здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , визначивши початок періоду нарахування у відповідності до ст. 530 ЦК України - 11.05.2018р. (з врахуванням надсилання позивачем на адресу відповідача листа від 03.05.2018р.), суд встановив, що розмір 3% річних становить 345, 21 грн., а інфляційні нарахування становлять 0, 00 грн., оскільки за розрахунковий період було від'ємне значення темпу інфляції.

Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Отже, вирішуючи спір по суті, господарський суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення відповідного права чи охоронюваного законом інтересу.

Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження виконання відповідачем робіт обумовлених договором, відтак ТзОВ Галбудмережі не виконано передбаченого договором та законом обов'язку щодо виконання умов Договору 15/10/13, чим було порушено право позивача на отримання виконаних робіт.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору - підтверджена матеріалами справи, підлягає до задоволення частково і становить 50 000, 00 грн. авансу та 345, 21 грн. - 3% річних. Доказів зворотнього суду не надано.

Частиною 4 ст.11 ГПК України внормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 ГПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду по справі №910/13407/17 від 13.03.2018р.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Галбудмережі , м. Львів, вул. Морозна, 27/16 (код ЄДРПОУ 35327634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Меркор Україна , Львівська область, с. Дроговиж, вул. Озерна, 1 (код ЄДРПОУ 34768216) 50 000, 00 грн. - авансу, 345, 21 грн. - 3% річних та 762, 37 грн. - судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення складено 31.01.2019р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.