Постанова

від 02.05.2019 по справі 914/1468/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2019 р. Справа №914/1468/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Дубник О.П.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Андреюк Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» , б/н від 18.02.2019 (вх. № 01-05/703/19 від 19.02.2019)

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 (повне рішення складено 31.01.2019)

у справі №914/1468/18 (суддя Мороз Н.В.)

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» , с. Дроговиж, Миколаївський район, Львівська область

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Галбудмережі» , м. Львів

про стягнення 150 565, 92 грн.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_3 - представник;

від відповідача: ОСОБА_4 - директор; ОСОБА_5 - адвокат;

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Меркор Україна звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Галбудмережі 150 565, 92 грн., з яких: 50 000 грн. - аванс; 24350, 98 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами; 69 364, 26 грн. - інфляційні втрати; 6 850, 68 грн. - 3% річних (нараховані за період з 09.01.2014 по 02.08.2018).

В обгрунтування поданого позову ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Меркор Україна зазначало, що 16.10.2013 сплатило ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Галбудмережі 50 000 грн. авансу за договором №15/10/13 від 15.10.2013, однак відповідач не виконав взятих на себе договірних зобов'язань у визначений договором строк (до кінця 2013 року). Відтак, позивач вважає, що починаючи з 01.01.2014 ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Галбудмережі безпідставно володіє належними ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Меркор Україна коштами у розмірі 50 000 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 (суддя Мороз Н.В.) позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Галбудмережі» на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» 50 000, 00 грн. авансу, 345,21 грн. 3% річних та 762,37 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення у справі в частині задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що укладеним між сторонами договором №15/10/13 від 15.10.2013 визначено строк завершення виконання робіт 2013 рік, а в матеріалах справи відсутні докази прийняття позивачем робіт за вказаним договором. Відтак, правовідносини щодо зобов'язання здійснити будівельні роботи та їх оплатити припинились. Оскільки у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 50 000,00 грн. є правомірною та підлягає задоволенню з врахуванням того, що договір припинив свою дію у 2013році.

При цьому, суд першої інстанції зазначив про наявність підстав для нарахування позивачем за період прострочення повернення авансу інфляційних витрат та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки правовідношення щодо повернення авансу є грошовим зобов'язанням.

Однак, здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , визначивши початок періоду нарахування у відповідності до ст. 530 ЦК України 11.05.2018 (з врахуванням надсилання позивачем на адресу відповідача листа від 03.05.2018), суд встановив, що розмір 3% річних становить 345, 21 грн.

Приймаючи рішення у справі в частині відмови у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що в період з 11.05.2018 інфляційні нарахування становлять 0, 00 грн., оскільки за розрахунковий період було від'ємне значення темпу інфляції.

Окрім того, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами з огляду на те, що главою 83 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування підрядником чужими грошовими коштами не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору підряду положень про позику. Договори підряду і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 ЦК України є безпідставним.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1463/18 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 69 364, 26 грн. та змінити в частині стягнення 3% річних ( стягнути 3% річних в розмірі 6 850, 68 грн.).

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, позивач зазначає, що обов'язок підрядника, що не приступив до виконання зобов'язання, повернути сплачений замовником аванс виникає з підстав невиконання ним свого обов'язку та не пов'язаний із вимогою замовника повернути аванс. Оскільки строк виконання робіт за договором закінчився 31.12.2013, а відповідач так і не приступив до їх виконання, з врахуванням того, що першим робочим днем у 2014 році згідно розпорядження КМУ від 21.11.2013 №920-р було 08.01.2019, позивач вважає правомірним нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 09.01.2014.

26.03.2019 до суду від ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Галбудмережі» надійшов відзив на апеляційну скаргу,в якому відповідач просить рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

При цьому, відповідач зазначає, що умовами договору не передбачено ні обов'язку підрядника повернути сплачений замовником аванс, ні строків та порядку повернення таких коштів. Оскільки укладений між сторонами договір є договором будівельного підряду, відносини між сторонами не регулюються ст.ст. 536,625,1048 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних до пред'явлення вимоги позивача.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/1468/18 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Дубник О.П. та Зварич О.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2019.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» на рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 залишено без руху та зобов'язано скаржника протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги.

04.03.2019 до суду надійшла заява скаржника, якою усунуто недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду від 22.02.2019.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії ОСОБА_6, розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 призначено проведення автоматизованої заміни складу колегії суддів, за результатами якого справу №914/1468/18 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Кордюк Г.Т., суддів Кравчук Н.М. та Дубник О.П., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2019.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.03.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» на рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 розгляд апеляційної скарги призначено на 15.04.2019.

В судовому засіданні 15.04.2019 за згодою представників сторін оголошено перерву до 02.05.2019.

В судовому засіданні 02.05.2019 представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, висловили свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2013 між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Меркор Україна (далі - замовник) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Галбудмережі ( далі - виконавець (підрядник)) укладено Договір 15/10/13 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе виконання наступних робіт: влаштування інженерних комунікацій при будівництві під'їзних шляхів виробничого цеху ТзОВ Меркор Україна .

Термін виконання робіт (початок та завершення) договором визначено 2013р.

Згідно з п. 2.1 Договору вартість робіт визначена на підставі кошторисів (дод.2) та договірної ціни, які є невід'ємною частиною договору, складає 93 088, 80 грн. в т.ч. ПДВ.

Авансування замовником робіт, здійснюється у розмірі 50 000, 00 грн. (п.3.1 Договору).

Розрахунок за виконані роботи, передбачені цим договором, проводиться на протязі 5 календарних днів після підписання Актів здачі-приймання виконаних робіт (п.3.2. Договору).

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, 16.10.2013 позивач оплатив відповідачу кошти в розмірі 50 000, 00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №8313 від 16.10.2013 та не заперечується відповідачем.

Однак, як зазначено позивачем, відповідач не приступив до виконання робіт та відмовився повертати оплачений аванс.

Відтак, враховуючи визначений договором термін завершення виконання робіт 2013р., позивач вважає, що починаючи з 01.01.2014 ТзОВ Галбудмережі безпідставно володіє коштами в розмірі 50 000, 00 грн.

03.05.2018 ТзОВ Меркор Україна звернулось до ТзОВ Галбудмережі з вимогою про негайне повернення сплаченого авансу у розмірі 50 000, 00 грн. та процентів за безпідставне збереження коштів у розмірі 22 218, 49 грн.

Однак, ТзОВ Галбудмережі не повернуло сплаченого ТзОВ Меркор Україна авансу, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Укладений між сторонами Договір 15/10/13 від 15.10.2013 за своєю правовою природою є договором підряду.

Частиною 1 ст. 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконання робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч.4 ст. 879 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 2 ст. 570 ЦК України якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання взятих на себе зобов'язань за договором (п.3.1. Договору), 16.10.2013 оплатив відповідачу аванс в розмірі 50 000, 00 грн.

Однак, докази виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором (виконання робіт) в матеріалах справи відсутні.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Статтею 849 ЦК України передбачено право замовника відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, у разі якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2018 ТзОВ Меркор Україна надіслало ТзОВ Галбудмережі вимогу від 03.05.2018, якою по-суті відмовилось від виконання відповідачем робіт за договором та просило негайно повернути сплачений аванс у розмірі 50 000, 00 грн. та процентів за безпідставне збереження коштів у розмірі 22 218, 49 грн.

Тобто, зобов'язання, що складає предмет договору № 15/10/13 від 15.10.2013 є припиненим.

Невиконання відповідачем вимоги про повернення авансу слугувало підставою для звернення ТзОВ Меркор Україна з позовом до суду. При цьому, правовою підставою для повернення авансу позивачем зазначено ч.2 ст. 693 ЦК України, відповідно до якої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Однак, колегія суддів зазначає, що договори підряду і купівлі-продажу є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 693 ЦК України є безпідставним.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 01.02.2019 у справі №916/678/18 звернув увагу, що підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, а не саме по собі посилання на норми матеріального права.

Відповідно до частини 2 статті 4, статті 162 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому, господарський суд з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 908/2552/17.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

У даній справі, відмова замовника від договору є підставою для вимоги про повернення невикористаного авансу на підставі ст. 1212 ЦК України ( аналогічна позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 11.11.2018 у справі №910/13332/17).

Враховуючи викладені вище обставини та відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем визначених Договором робіт, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 50 000, 00 грн.

Згідно зі ст. 276 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене, враховуючи, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не було застосовано закону, який підлягав застосуванню, а саме ст.ст. 849, 1212 ЦК України, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Окрім сплаченого авансу у розмірі 50 000 грн., позивач просив на підставі ст. 536 ЦК України стягнути з відповідача 24350, 98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 09.01.2014 по 02.08.2018 у розмірі визначеному ч.1 ст.1048 ЦК України.

Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Посилання позивача на необхідність застосування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковим, бо, частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки, яка виникає з договору позики, а у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника, у зв'язку з неповерненням останнім безпідставно одержаних коштів ( аналогічна позиція викладена у постановах ОСОБА_7 палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, та Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №923/1366/16).

Враховуючи те, що Главою 83 ЦК України та умовами укладеного між сторонами договору розмір процентів за користування підрядником чужими грошовими коштами не встановлено, чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору підряду положень про позику, договори підряду і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 24350, 98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 09.01.2014 по 02.08.2018 у розмірі визначеному ч.1 ст.1048 ЦК України.

Разом з тим, статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст.ст. 524, 533 ЦК України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Норма ст. 625 ЦК України може застосовуватися до всіх випадків порушення грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що на правовідносини сторін поширюється дія положень ч.2 ст.625 ЦК України (аналогічна позиція викладена і у постановах ОСОБА_7 Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №923/1366/16).

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат за допомогою калькулятора штрафів системи Ліга-Закон , визначивши початок періоду нарахування у відповідності до ст. 530 ЦК України 11.05.2018 (з врахуванням надсилання позивачем на адресу відповідача листа від 03.05.2018), суд першої інстанції встановив, що розмір 3% річних становить 345, 21 грн., а інфляційні нарахування становлять 0, 00 грн., оскільки за розрахунковий період було від'ємне значення темпу інфляції.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що оскільки строк виконання робіт за договором закінчився 31.12.2013, а відповідач так і не приступив до їх виконання, з врахуванням того, що першим робочим днем у 2014 році згідно розпорядження КМУ від 21.11.2013 №920-р було 08.01.2019, правомірним є нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 09.01.2014.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими твердженнями скаржника з огляду на наступне:

За змістом статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Однак, укладеним між сторонами договором не передбачено строку повернення авансу у випадку невиконання підрядником робіт за договором. Не визначено такого строку і нормами чинного законодавства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випаду застосовується положення ч.2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції визначив початок періоду нарахування у відповідності до ст. 530 ЦК України 11.05.2018 (з врахуванням надсилання позивачем на адресу відповідача листа від 03.05.2018).

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи квитанції та опису вкладення до цінного листа, вимогу від 03.05.2018 про повернення авансу позивач надіслав (пред'явив) відповідачу 07.05.2018. Відтак, з врахуванням положень ч.2 ст. 530, ст. 625 ЦК України у позивача виникло право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 15.05.2018.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат за період з 15.05.2018 по 02.08.2018 ( в межах заявленого позивачем періоду) суд встановив, що розмір 3% річних становить 325 грн., а інфляційні нарахування становлять 0, 00 грн., оскільки за розрахунковий період було від'ємне значення темпу інфляції.

З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови та змінивши пункт 2 резолютивної частини оскаржуваного рішення. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 слід залишити без змін

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, -

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови Західного апеляційного господарського суду від 02.05.2019.

3. Змінити пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18, виклавши його в наступній редакції:

Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Галбудмережі (м. Львів, вул. Морозна, 27/16, код ЄДРПОУ 35327634) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Меркор Україна (Львівська область, с. Дроговиж, вул. Озерна, 1, код ЄДРПОУ 34768216) 50 000, 00 грн. авансу, 325 грн. 3% річних та 755,24 грн. судового збору .

4. В решті резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 22.01.2019 у справі №914/1468/18 залишити без змін.

5. На виконання постанови Господарському суду Львівської області видати наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню згідно з ст.287 ГПК України не підлягає.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Кравчук Н.М.