Постанова

від 29.01.2019 по справі 902/1629/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/1629/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Овчарик В. М.,

за участю представників:

позивача-1 - не з'явилися,

позивача-2 - Машкаринець О. В. (представник за довіреністю від 02.12.2014),

відповідача - Путіліна Є. В. (адвокат),

третіх осіб - не з'явилися,

прокуратури - Клюге Л. М. (за посвідченням від 24.01.2018 №049145),

розглянув у режимі відеоконференції касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Жорнище" на рішення Господарського суду Вінницької області від 04.06.2018 (суддя Матвійчук В. В.) і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 (головуючий - Миханюк М. В., судді: Демидюк О. О., Коломис В. В.) у справі

за позовом Вінницького міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі:

1) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

2) Вінницької обласної державної адміністрації

до Публічного акціонерного товариства "Жорнище"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача, - Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс"

та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні відповідача, - Іллінецької міської об'єднаної територіальної громади

про визнання недійсним Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 18.11.2014 Вінницький міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України в особі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області та Вінницької обласної державної адміністрації (далі - Вінницька ОДА) з позовом (з урахуванням заяви від 06.04.2018 про зміну підстав позову) до Публічного акціонерного товариства "Жорнище" (далі - ПАТ "Жорнище", Товариство) про визнання недійсним Державного акта серії НОМЕР_1 на право постійного користування земельною ділянкою площею 3048,64га (далі - спірна земельна ділянка), виданого 24.10.1996 Держгоспу "Жорницький" для сільськогосподарського використання (далі - Держакт від 24.10.1996, оспорюваний акт), з посиланням на статтю 9 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) в редакції, чинній з 13.04.1994, статті 7, 19, 22, 23, 27 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції, чинній з 22.06.1993, статті 84, 92, 122, 141, 152 ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2002, та статтю 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) з протоколу сесії Жорницької сільської ради народних депутатів 22 скликання від 15.08.1996 вбачається, що питання щодо видачі державного акту на право постійного користування Держгоспу "Жорницький" на вказану сесію не виносилося та не розглядалося і у Жорницькій сільській раді відповідне рішення відсутнє; 2) оспорюваним актом оформлено як надання земель сільськогосподарського призначення загальною площею 2577,2га, так і надання розташованих за межами населеного пункту (с. Жорнище) земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 266,7368га та земельних ділянок водного фонду площею 9,2га, тоді як Держгосп "Жорницький" та його правонаступники не мають статусу спеціалізованих лісогосподарських підприємств, що свідчить про перевищення Жорницькою сільською радою визначених земельним законодавством повноважень при прийнятті рішення від 15.08.1996; 3) Держгосп "Жорницький" в процесі приватизації було перетворено у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Жорнище" (далі - СВАТ "Жорнище"), яке створене 05.05.1996, водночас з Держакта вбачається, що земельні ділянки загальною площею 3048,64га надано Держгоспу "Жорницький" 24.10.1996, тобто через 4 місяці після припинення його як юридичної особи державної форми власності, змін у землекористуванні СВАТ "Жорнище" не проведено, тоді як відсутні докази, які б свідчили про передачу на баланс правонаступників Держгоспу "Жорницький" - СВАТ "Жорнище", а в подальшому - ПАТ "Жорнище" прав на земельні ділянки загальною площею 3048,64га в ході проведення приватизації Держгоспу "Жорницький"; 4) неправомірність користування ПАТ "Жорнище" земельними ділянками лісового фонду підтверджується рішенням Вінницької обласної ради від 26.06.2001 №446 "Про припинення права користування земельними ділянками лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів)" та розпорядженням Вінницької ОДА №307 від 25.09.2002 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблагроліс".

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 04.06.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2018, позов задоволено.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 7, 9, 12, 19, 22, 23, 27, 76, 77 ЗК України в редакції, чинній з 22.06.1993, статей 57, 84, 92, 122, 125, 141, 149, 152 та пункту 12 Перехідних положень ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2002, статей 13, 16 ЛК України в редакції, чинній з 13.04.1994, статті 10 Водного кодексу України (далі - ВК України) в редакції, чинній з 20.07.1995, статей 15, 16, 107, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та статей 75, 79, 86, 269 ГПК України, з посиланням на які суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) рішення Жорницької сільської ради народних депутатів від 15.08.1996 "Про видачу державних актів на право постійного користування землею" відсутнє, а технічна документація по видачі Державного акта на право постійного користування землею Держгоспу "Жорницький" виготовлена пізніше - 05.11.1996; 2) видавши Держакт від 24.10.1996 Жорницька сільська рада діяла з перевищенням повноважень, наданих їй Земельним, Лісовим та Водним кодексами України; 3) доказів передачі по передавальним актам у зв'язку з правонаступництвом від Держгоспу "Жорницький" до СВАТ "Жорнище", як правонаступника Держгоспу "Жорницький", а від СВАТ "Жорнище" до ПАТ "Жорнище" як правонаступника СВАТ "Жорнище" земельної ділянки площею 3046,64га, та доказів державної реєстрації за СВАТ "Жорнище", а в подальшому за ПАТ "Жорнище" права постійного користування спірною земельною ділянкою до суду не надано, тоді як за інформацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, під час приватизації, в матеріалах інвентаризації Держгоспу "Жорницький" станом на 01.11.1995 право користування земельною ділянкою не обліковувалось і не увійшло до статутного капіталу СВАТ "Жорнище". При цьому суд першої інстанції, залишаючи без задоволення заяву Товариства від 10.04.2018 про застосування позовної давності, спочатку вказав на те, що жодних дій щодо оскарження Держакта від 24.10.1996 позивачами не вживалося і прокурор звернувся до суду після спливу позовної давності, проте в подальшому, пославшись на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, Конституцію України, ЗК України, Закон України "Про місцеві державні адміністрації", а також на те, що правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять "суспільний" ("публічний") інтерес, який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права, визнав поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ПАТ "Жорнище" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить: 1) зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції Товариство посилається на порушення судами попередніх інстанцій статей 261, 267 ЦК України, статей 37, 71, 75, 80 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР), статей 12, 19, 23, 27, 76, 77 ЗК України в редакції, чинній з 22.06.1993, статей 92, 141 ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2002, статей 13, 16 ЛК України в редакції, чинній з 13.04.1994, статей 75, 76, 77, 78, 99 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) судами помилково не враховано вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016 у кримінальній справі №131/879/15-к, яким встановлено преюдиціальний факт розгляду та вирішення 15.08.1996 на 22 сесії 8 скликання Жорницької сільської ради питання про передачу у постійне користування Держгоспу "Жорницький" земельної ділянки загальною площею 3048,64га; 2) в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження належності частини земельних ділянок, що передавалися у постійне користування Держгоспу "Жорницький" для сільськогосподарського використання, до земель лісового фонду, в зв'язку з чим Жорницькою сільською радою при прийнятті рішення від 15.08.1996 жодних порушень допущено не було та надані їй повноваження не було перевищено; 3) з установчих документів ПАТ "Жорнище" вбачається, що СВАТ "Жорнище" є правонаступником Держгоспу "Жорницький", а ПАТ "Жорнище", в свою чергу, є правонаступником СВАТ "Жорнище", тому право постійного землекористування не припинялося у зв'язку із припиненням діяльності державного підприємства та перейшло до Товариства, що підтверджується як відсутністю прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою, так і правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у адміністративній справі №21-3а11; 4) прокурором подано позов лише через 18 років після видачі Держакта від 24.10.1996 та не надано доказів поважності причин пропуску позовної давності, тоді як рішення Вінницької обласної ради від 26.06.2001 №466 та розпорядження Вінницької ОДА №307 від 25.09.2002, згідно з якими припинено право користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі колишнього Держгоспу "Жорницький", не спростовують, а навпаки доводять відсутність порушення прав Вінницької ОДА, яка розпорядилася частиною спірної земельної ділянки і ще в 2002 році знала про наявність у відповідача права постійного користування землею.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Заступник прокурора Вінницької області, Вінницька ОДА та Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області у відзивах на касаційну скаргу просять її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити в силі з мотивів, у них викладених.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. 24.10.1996 Жорницькою сільською радою видано Державний акт серії НОМЕР_1, згідно з яким Держгоспу "Жорницький" у постійне користування передано земельну ділянку загальною площею 3048,64га, з яких: 2577,2га земель сільськогосподарського призначення, 266,7368га земель лісогосподарського призначення та 9,2га земель водного фонду. Цей Державний акт видано відповідно до рішення 8 сесії 22 скликання Жорницької сільської ради від 15.08.1996.

9. У рішенні 8 сесії 22 скликання від 15.08.1996 Жорницької сільської ради зазначено, що розглянувши технічну документацію по видачі державного акту на право постійного користування землею Держгоспу "Жорницький" с. Жорнище, розроблену Вінницьким філіалом інституту землеустрою, сільська Рада народних депутатів вирішила видати державний акт на право постійного користування землею Держгоспу "Жорницький" с. Жорнище загальною площею 3048,64га.

10. При цьому з наявної в матеріалах справи технічної документації по видачі Державного акта на право постійного користування землею Держгоспу "Жорницький" вбачається, що вона була виготовлена 05.11.1996, тобто після видачі Держакта від 24.10.1996, що також унеможливлює розгляд депутатами сільської ради та прийняття рішення від 15.08.1996 з питання видачі Держгоспу "Жорницький" Державного акта на право постійного користування землею загальною площею 3048,64га.

11. З протоколу сесії Жорницької сільської ради народних депутатів 8 сесії 22 скликання від 15.08.1996 вбачається, що питання щодо видачі Державного акта на право постійного користування Держгоспу "Жорницький" на вказану сесію не виносилося та не розглядалося і в Жорницькій сільській раді рішення з даного приводу відсутнє, що підтверджується листом Жорницького сільського голови від 13.11.2014 №709, наданим на запит слідчого СВ Іллінецького РВ УМВС України у Вінницькій області.

12. У подальшому в зв'язку з реформуванням колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницької області на засадах колективної та приватної власності на землю і майно та створення на їх основі різних типів господарських структур, відповідно до вимог статті 27 ЗК України (в редакції, чинній з 22.06.1993) Вінницькою обласною радою 26.06.2001 прийнято рішення №446 "Про припинення права користування земельними ділянками лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів"), яким припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) області згідно Переліку, в т.ч. і Держгоспу "Жорницький".

13. Розпорядженням Вінницької ОДА №307 від 25.09.2002 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду колишніх державних сільськогосподарських підприємств (радгоспів) Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству "Віноблагроліс" земельні ділянки лісогосподарського призначення колишнього Держгоспу "Жорницький" передано у постійне користування Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс".

14. В матеріалах справи міститься ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 18.01.2018 у кримінальній справі №131/879/15-к, якою залишено без змін вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016, яким ОСОБА_8 виправдано у зв'язку з недоведеністю наявності в його діях складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України.

15. Цим вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016 у кримінальній справі №131/879/15-к встановлено, що питання передачі земель Жорницької сільської ради Держгоспу "Жорницький" у постійне користування розглядалося на 22 сесії 8 скликання 15.08.1996. Веденням усієї документації, що стосувалася підготовки та проведення 8 сесії 22 скликання Жорницької сільської ради займалася лише одна особа - секретар сільської ради, в коло чиїх обов'язків входили: реєстрація вхідної кореспонденції, підготовка порядку денного сесії, ведення і виготовлення протоколу сесії, виготовлення рішень сесії сільської ради. Однак, недбале та безвідповідальне ставлення секретаря сільської ради до виконання своїх обов'язків значною мірою спотворило дійсні обставини перебігу сесії Жорницької сільської ради 15.08.1996.

16. Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2015 у цивільній справі №140/470/15-ц скасовано рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 27.05.2015 в частині задоволення зустрічного позову про визнання за ПАТ "Жорнище" права постійного користування земельною ділянкою площею 3048,64 га згідно Державного акта серії НОМЕР_1 на право постійного користування земельною ділянкою, виданого 24.10.1996 Жорницькою сільською радою, та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог. В частині відмови у позові ОСОБА_9 до ПАТ "Жорнище" про визнання недійсним цього Державного акта рішення від 27.05.2015 залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

17. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

18. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

19. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

20. Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

21. Способи захисту порушених прав встановлені статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 ЦК України до яких відноситься, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Також обов'язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв'язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

22. Судом першої інстанції правомірно враховано висловлену у постановах Верховного Суду України від 06.02.2013 по справі №6-169цс12 та від 04.06.2014 по справі №6-46цс14 правову позицію про те, що відповідно до статей 126, 152, 155 ЗК України державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видавалися на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень та цивільно-правових угод. У спорах, пов'язаних із правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватись як зазначені рішення, угоди на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності або постійного користування. Визнання недійсними тільки державних актів на право власності чи постійного користування може мати місце у разі їх видання з порушенням вимог закону, всупереч рішень чи угод. У цьому разі таке визнання є належним та самостійним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

23. Колегія суддів також вважає, що вимога про визнання недійсними державних актів на право постійного користування земельними ділянками як документів, якими оформлено право користування землею, відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України, як відновлення становища, що існувало до порушення.

24. Відповідно до статей 76, 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній з 22.06.1993) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів за погодженням із державними органами лісового господарства можуть надавати колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей.

25. Згідно з частинами 1, 3 статті 19 ЗК України (в редакції, чинній з 22.06.1993) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу ; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.

26. Пунктом 1 частини 1 статті 13 ЛК України в редакції, чинній з 13.04.1994, до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

27. Відповідно до статті 10 ВК України в редакції, чинній з 20.07.1995, до відання сільських, селищних, міських та районних у містах Рад народних депутатів у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 3) встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу; 4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення діяльності підприємств та інших об'єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції; 5) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій; 6)організація інформування населення про стан водних об'єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод; 7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

28. З огляду на достеменно встановлені судами обставини про те, що до загальної площі земель, на які оформлено Держакт від 24.10.1996, входять земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 266,7368га та земельні ділянки водного фонду площею 9,2га, які розташовані поза межами населеного пункту (с. Жорнище), суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Жорницька сільська рада не була наділена повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками лісового і водного фондів, які були надані Держгоспу "Жорницький" на праві постійного користування, а відтак при прийнятті рішення від 15.08.1996 та видачі оспорюваного акта діяла з перевищенням своїх повноважень, порушуючи вищенаведені норми земельного, лісового та водного законодавства.

29. Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження належності частини земельних ділянок, що передавалися у постійне користування Держгоспу "Жорницький" для сільськогосподарського використання, до земель лісового фонду, в зв'язку з чим Жорницькою сільською радою при прийнятті рішення від 15.08.1996 жодних порушень допущено не було та надані їй повноваження не було перевищено. Тим більше, що вищевказані обставини визнаються відповідачем у запереченнях від 13.01.2015 на позовну заяву.

30. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

31. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

32. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

33. Частинами 4 і 6 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду , що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

34. Колегія суддів відхиляє помилкове посилання скаржника на встановлення виправдувальним вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016 у кримінальній справі №131/879/15-к, який набрав законної сили преюдиціального факту розгляду та вирішення 15.08.1996 на 8 сесії Жорницької сільської ради 22 скликання питання про передачу у постійне користування Держгоспу "Жорницький" земельної ділянки загальною площею 3048,64га, оскільки в силу приписів частини 6 статті 75 ГПК України обов'язковими для господарського суду є лише обставини щодо наявності чи відсутності вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 певних дій чи бездіяльності, а в цьому аспекті вироком встановлено лише факт недбалого та безвідповідального ставлення саме секретаря сільської ради Левченко З.М., яка займалася веденням усієї документації, що стосувалася підготовки та проведення 8 сесії Жорницької сільської ради 22 скликання, зокрема, веденням та виготовленням протоколу від 15.08.1996 та прийнятих рішень, що значною мірою спотворило дійсні обставини перебігу сесії Жорницької сільської ради 15.08.1996.

35. Водночас касаційна інстанція вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність прийняття Жорницькою сільською радою рішення від 15.08.1996 про надання у постійне користування Держгоспу "Жорницький" земельної ділянки загальною площею 3048,64га, який (висновок) обґрунтовується тим, що наявна в матеріалах справи технічна документація по видачі Державного акта на право постійного користування землею Держгоспу "Жорницький" була виготовлена 05.11.1996, тобто після видачі Держакта від 24.10.1996, та у протоколі 8 сесії Жорницької сільської ради 22 скликання від 15.08.1996 питання щодо надання Держгоспу "Жорницький" у постійне користування спірної земельної ділянки не відображено, оскільки рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2015 у цивільній справі №140/470/15-ц, на відміну від вироку Іллінецького районного суду Вінницької області від 18.07.2016 у кримінальній справі №131/879/15-к, встановлено певні преюдиціальні факти, як-от: Жорницькою сільською радою народних депутатів 22 скликання від 15.08.1996 прийнято рішення про видачу Державного акту на право постійного користування землею Держгоспу "Жорницький" загальною площею 3048,64га і вказане рішення ніким з 1996 року не оскаржувалося; на час розгляду справи судом згідно даних Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) вказана в Державному акті земельна ділянка була частково розпайована і в цій частині право постійного користування було припинено, внаслідок чого ПАТ "Жорнище" як правонаступник СВАТ "Жорнище" і Держгоспу "Жорницьке" має право надане Державним актом на право постійного користування землею серії серії НОМЕР_1, виданим 24.10.1996 Жорницькою сільською радою народних депутатів, стосовно частини земельної ділянки.

36. В силу імперативних положень частини 4 статті 75 ГПК України вказані фактичні обставини не підлягають повторному доказуванню при розгляді цієї справи.

37. Крім того, судами помилково залишено поза увагою та без правової оцінки доводи ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про те, що: 1)загальними зборами трудового колективу СВАТ "Жорнище" від 18.03.2003 було прийнято рішення про затвердження списку працюючих пенсіонерів, що мають право на земельну частку (пай) на території Жорницької сільської ради в кількості 586 чоловік, а 28.03.2002 цими ж зборами було прийнято рішення про приватизацію земель, наданих акціонерному товариству згідно акта на право постійного користування землею; 2) Розпорядженням Іллінецької районної державної адміністрації (далі - Іллінецька РДА) від 19.05.2003 №159 надано дозвіл СВАТ "Жорнище" на розробку проекту приватизації земель, а на виконання вказаного розпорядження та на підставі договору, укладеного між СВАТ "Жорнище" і Вінницьким науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою був розроблений проект роздержавлення земель (проект землеустрою) СВАТ "Жорнище" на території Жорницької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, який (проект) був затверджений розпорядженням Іллінецької РДА від 06.02.2004 №34; 3) Пунктом 2 розпорядження Іллінецької РДА від 06.02.2004 №34 створено резервний фонд загальною площею 259,6га, в тому числі сільськогосподарських земель: 164,2га ріллі, 87 га багаторічних насаджень, 8,4га інших земель; 4) Вінницьким науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою була розроблена технічна документація по паюванню земель СВАТ "Жорнище", яка затверджена розпорядженням Іллінецької РДА від 16.02.2004 №44; 5) розпорядженням Іллінецької РДА від 25.06.2008 №285 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки взамін сертифікатів на право на земельну частку (пай).

38. Враховуючи доведеність перевищення Жорницькою сільською радою своїх повноважень при видачі Держгоспу "Жорницький" оспорюваного акта в частині земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 266,7368га та земельної ділянки водного фонду площею 9,2га, а також зважаючи на факт припинення права постійного користування частиною земельної ділянки загальною площею 3048,64га у зв'язку з її частковим розпаюванням між фізичними особами, Верховний Суд вважає, що в порушення вимог статей 75, 86, 236, 269, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій, попередньо не з'ясувавши фактичного розміру земельних ділянок сільськогосподарського призначення, право постійного користування якими припинилося та які входили до складу спірної земельної ділянки, дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі, тобто для визнання недійсним Держакта від 24.10.1996 в цілому.

39. При цьому судами під час розгляду справи не відхилено належним чином доводи Товариства про те, що оскільки державний акт на право постійного користування землею видано на підставі рішення органу місцевого самоврядування, то вирішення питання про правомірність видачі оспорюваного акта безпосередньо залежить від законності рішення Жорницької сільської ради від 15.08.1996, доказів оспорювання якого, визнання незаконним та скасування в порядку, передбаченому статтею 21 ЦК України, матеріали справи не містять та учасниками справи не надано.

40. Колегія суддів не приймає до уваги недоречні доводи скаржника про те, що з установчих документів ПАТ "Жорнище" вбачається, що СВАТ "Жорнище" є правонаступником Держгоспу "Жорницький", а ПАТ "Жорнище", в свою чергу, є правонаступником СВАТ "Жорнище", тому право постійного землекористування не припинялося у зв'язку із припиненням діяльності державного підприємства та перейшло до Товариства, що підтверджується як відсутністю прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою, так і правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у адміністративній справі №21-3а11, оскільки суди дійшли правильного висновку про недоведеність передачі за передавальними актами у зв'язку з правонаступництвом від Держгоспу "Жорницький" до СВАТ "Жорнище", як правонаступника Держгоспу "Жорницький", а надалі від СВАТ "Жорнище" до ПАТ "Жорнище" як правонаступника СВАТ "Жорнище" земельної ділянки площею 3046,64га, та недоведеність державної реєстрації за СВАТ "Жорнище", а в подальшому за ПАТ "Жорнище" права постійного користування спірною земельною ділянкою, тоді як за інформацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, під час приватизації Держгоспу "Жорницький" в матеріалах інвентаризації станом на 01.11.1995 право користування земельною ділянкою не обліковувалось і не увійшло до статутного капіталу СВАТ "Жорнище". Заперечення скаржника з цього приводу зводяться виключно до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, передбачені статтею 300 ГПК України.

41. Також не заслуговує на увагу посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 по адміністративній справі №21-3а11, оскільки правовий висновок у зазначеній постанові ґрунтується на тлумаченні норми пункту "в" частини 1 статті 141 ЗК України в редакції, чинній з 01.01.2002, тоді як у справі №902/1629/14 судами встановлено припинення з 29.08.1997 діяльності Держгоспу "Жорницький" за наслідками застосування пункту 3 частини 1 статті 27 ЗК України в редакції, чинній з 22.06.1993, що не слід ототожнювати.

42. Разом з тим, місцевий та апеляційний господарські суди, відхиляючи заяву Товариства від 10.04.2018 про застосування позовної давності, передчасно визнали поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності з огляду на таке.

43. Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

44. Відповідно до частин 2, 4 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час пред'явлення позову в цій справі) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

45. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

46. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

47. Згідно з частинами 4, 5 статті 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

48. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

49. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

50. Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.

51. На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту : коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 по справі №359/2421/15-ц та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №32/5009/5385/11, від 10.04.2018 у справі 11/5009/77731/11, від 11.04.2018 у справі №30/5009/7730/11, від 16.04.2018 у справі 18/5009/7393/11).

52. Так, Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 справі №30/5009/7730/11 звернув увагу на те, що під час розгляду даної справи слід було достеменно встановити, з якого часу особі, в інтересах якої пред'явлено позов прокурором, стало відомо про порушене право.

53. Проте, в порушення приписів статей 86, 236, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставин щодо початку перебігу та закінчення строку позовної давності, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску саме позивачами (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та Вінницькою ОДА), обмежившись по суті лише посиланням на визнання поважними причин пропуску прокурором строку позовної давності, що суперечить положенням статей 261, 267 ЦК України та статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час пред'явлення позову).

54. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

55. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

56. Висновки судів з питання незастосування позовної давності ґрунтуються на помилковому ототожненні моменту одночасної обізнаності прокурора і ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області та Вінницької ОДА з порушенням прав держави внаслідок видачі Жорницькою сільською радою оспорюваного акта. Колегія суддів вважає непослідовними висновки судів попередніх інстанцій з цього приводу, оскільки вказавши спочатку на те, що жодних дій щодо оскарження Держакта від 24.10.1996 позивачами не вживалося і прокурор звернувся до суду після спливу позовної давності, суди, пославшись на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, Конституцію України, ЗК України, Закон України "Про місцеві державні адміністрації", а також на те, що правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності становлять "суспільний" ("публічний") інтерес, який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права, надалі визнали поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності, так і не зазначивши про існування конкретних поважних причин, які дійсно перешкоджали позивачам самостійно звернутися з позовом в межах строку позовної давності.

57. Разом з тим оскаржувані судові рішення не містять обґрунтування того, яким чином в рамках даного спору норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, ЗК України, Закону України "Про місцеві державні адміністрації", а також практика Європейського суду з прав людини, можуть вплинути на поважність причин пропуску позивачами строку позовної давності та довести існування цих причин. При цьому сама по собі невизначеність чинним законодавством переліку підстав, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, на яку послалися суди в обґрунтування захисту порушеного права на підставі частини 5 статті 267 ЦК України, не звільняє позивачів та прокурора від обов'язку доведення наявності таких причин, передбаченого частиною 1 статті 74 ГПК України, а суд - від їх встановлення.

58. За таких обставин Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не спростовано аргументи скаржника про те, що, подавши позов лише через 18 років після видачі Держакта від 24.10.1996 прокурором не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску позовної давності, тоді як рішення Вінницької обласної ради від 26.06.2001 №466 та розпорядження Вінницької ОДА №307 від 25.09.2002, згідно з якими припинено право користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі колишнього Держгоспу "Жорницький", не спростовують, а навпаки доводять відсутність порушення прав Вінницької ОДА, яка розпорядилася частиною спірної земельної ділянки і ще в 2002 році була обізнана про наявність у відповідача права постійного користування землею.

59. При цьому касаційна інстанція не приймає до уваги помилкові посилання судів попередніх інстанцій в обґрунтування висновку щодо поважності причин пропуску строку позовної давності на правову позицію, викладену в постанові Вищого господарського суду України від 21.11.2017 по справі №911/926/17, оскільки за змістом частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми. Крім того, Верховний Суд зауважує, що постанова Вищого господарського суду України від 21.11.2017 у справі №911/926/17 не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права також з тих мотивів, що цією постановою спір не було вирішено остаточно з огляду на скасування рішень судів попередніх інстанцій та передачу справи на новий розгляд.

60. Отже, передчасним є висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для застосування позовної давності, відтак висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

61. З огляду на вищенаведене, касаційна інстанція не може прийняти до уваги і здійснити перевірку доводів заступника прокурора Вінницької області, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Вінницької ОДА, викладених у відзивах на касаційну скаргу, оскільки достовірне з'ясування фактичних обставин справи виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути проведено в ході нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

63. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не відповідають приписам статей 74, 75, 86, 236, 269 ГПК України.

64. Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

65. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

66. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

67. Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права (статей 261, 267 ЦК України), колегія суддів вбачає правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Щодо судових витрат

68. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд в певній частині позову, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Жорнище" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 04.06.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 у справі №902/1629/14 скасувати.

Справу №902/1629/14 передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков