Рішення

від 18.01.2019 по справі 910/10405/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2019Справа № 910/10405/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О. за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпрянка" (08132, обл. Київська, р-н Києво-Святошинський, м. Вишневе, вул. Першотравнева, 7; ідентифікаційний код 01565276)

до 1) Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, м. Київ, вул. Челябінська, будинок 9-Г; ідентифікаційний код 39606435)

2) Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31; ідентифікаційний код 00131305)

про визнання недійсним договору в частині

Представники учасників справи:

від позивача: Місіна Л.П. - представник

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Дуднік-Дубіняк Д.І. - представник

вільний слухач: ОСОБА_3 - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Дніпрянка" з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" та Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання недійсним договору в частині.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що як на підставу укладення договору № 621354 відповідач-1 посилається на розпорядження № 61 Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації , відповідно до додатку № 2 якого нежитлові приміщення загальною площею 1043,24 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Малишка 15/1 з 16.02.2015 були закріплені на праві господарського відання за комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" та відповідно до акту приймання-передачі від 01.04.2015 від зазначеного підприємства передані безоплатно на праві господарського відання на баланс відповідача-1.

Із договору № 621354 вбачається вбачається, що площа приміщень, які повинні опалюватись, складає 1660,4 кв.м., а передано відповідачеві-1 на праві господарського відання відповідно додатку № 2 розпорядження № 61 Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації 1043,24 кв.м., отже, як про це вказує позивач, різниця складає 617,16 кв.м.

Відтак, відповідачі уклавши договір № 621354, в додатку № 8 та 9 до цього договору зазначили не тільки приміщення, які передані відповідачу-1 на праві повного господарського відання, а і інші приміщення.

Як вказує, позивач згідно з договором № 131/46-КП купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного 31.07.1996, позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення загальною площею 408, 2 кв.м., які розташовані в нежитловій будівлі № 15/1 по вул. Малишка 15/1 в м. Києві.

Позивач вказує про те, що у відповідача-1 відсутні підстави брати на баланс належні на праві власності Приватному акціонерному товариству "Дніпрянка" приміщення.

Оскільки, відповідач-1 не є балансоутримувачем та не є управителем (тощо) нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності, то у Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" відсутнє право відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" укладати відповідні договори про надання житлово-комунальних послуг щодо такого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Дніпрянка" залишено без руху, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів надіслання Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва та Публічному акціонерному товариству "Київенерго" копії позовної заяви та доданих до неї документів.

20.08.2018 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання від Приватного акціонерного товариства "Дніпрянка", до якого були додані докази надіслання (опис вкладенні в цінний лист з відбитком поштового штемпеля від 17.08.2018 та фіскальний чек від 17.08.2018) відповідачам копії позовної заяви № 03-08/01 від 27.07.2018 та доданих до неї документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 відкрито провадження у справі №910/10405/18; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 03.10.2018; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

10.09.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 вказав на те, що він, за логікою відповідача 2, є балансоутримувачем всієї будівлі за адресою: м. Київ, вул. Малишка, буд. 15/1, з огляду на що постачальник (відповідач 2) уклав Договір №621354 від 06.11.2015 саме з відповідачем 1. При цьому, як пояснив відповідач 1, всі орендарі та власники приміщень, які не зняли прилади опалювання, відшкодовують відповідачу 1 вартість поставленої відповідачем 2 теплової енергії.

Крім того, відповідач 1 зазначив, що позивачем не вказано, які саме його права порушені.

11.09.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що система опалення усіх приміщень, розташованих в адміністративній будівлі за адресою: м. Київ, вул. Малишка, буд. 15/1, зокрема і приміщення позивача, є складовими частинами загальної системи теплопостачання всієї будівлі.

Відповідно до нормативно-правових актів у сфері теплопостачання, теплопостачання будівель з єдиною системою опалення може здійснюватися тільки на підставі договору на постачання теплової енергії, укладеного між енергопостачальною організацією та споживачем (балансоутримувачем або власником будівлі), обладнання якого приєднано безпосередньо до теплових мереж енергопостачальної організації. Саме балансоутримувач (або власник) теплового пункту утримує теплове обладнання загальної системи будівлі в належному технічному стані, здійснює його експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт, виконує необхідні випробування, забезпечує підготовку до опалювального періоду та здійснює розрахунки за спожиту теплову енергію, щомісячно надає Публічному акціонерному товариству Київенерго звіт по фактичному споживанню теплової енергії, тощо.

Як зазначив відповідач 2, відповідно до роз'яснень НКРЕКП статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопровідних, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Тобто, споживачем теплової енергії може бути особа, теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввод приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Отже, споживачем теплової енергії є, зокрема, власники/балансоутримувачі будинків (споруд), будинки яких приєднані до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Крім того, відповідач 2 вказав на те, що крім посилання на норми законодавства позивач жодним чином не вказує, в чому конкретно полягають порушення сторони чи сторін за договором, та яким чином вони порушили права та законні інтереси позивача.

20.09.2018 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, яка за змістом аналогічна викладеним у позовній заяві обставинам.

У підготовчому засіданні 03.10.2018 судом було оголошено перерву до 24.10.2018.

22.10.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач 1 зазначив, що саме балансоутримувач (або власник) теплового пункту утримує теплове обладнання в належному технічному стані, здійснює його експлуатацію, технічне обслуговування та ремонт, здійснює розрахунки за спожиту теплову енергію, щомісячно надає звіт в Київенерго по фактичному споживанню теплової енергії.

Перед початком опалювального сезону працівники Публічного акціонерного товариства Київенерго разом з представниками балансоутримувача обстежують приміщення та складають відповідний акт щодо обстеження приміщень субабонентів, які споживають теплову енергію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 закрито підготовче провадження у справі №910/10405/18, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.11.2018.

У судовому засіданні 28.11.2018 судом було оголошено перерву до 14.12.2018.

Судове засідання, призначене на 14.12.2018, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 судове засідання призначено на 18.01.2019.

Представник позивача у судовому засіданні 18.01.2019 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 18.01.2019 надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідача 1 у судове засідання 18.01.2019 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103048535449.

У судовому засіданні 18.01.2019 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані учасниками справи докази, заслухавши усні пояснення учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до листа-підтвердження вих. №062/14-8694 (И-2018) від 20.07.2018 Комунального підприємства Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації , за даними інвентаризаційної справи за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, буд. 15/1 станом на 1977 рік загальна площа приміщень будівлі торгівельного центру літ. А склала 2147,30 кв.м.

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.02.2015 №61 закріплено з 16.02.2015 на праві господарського відання за Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва об'єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, передані до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, та елементи зовнішнього благоустрою згідно з додатками 1, 2, 3.

За актом приймання-передачі нежитлових будівель, які передаються безоплатно на праві господарського відання з балансу КП Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва на баланс Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва , приміщення у будинку за адресою: м. Київ, вул. Малишка Андрія, 15/1, загальною площею 1043,24 кв.м., передано до господарського відання відповідача 1 (Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва ).

Відповідно до листа Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 07.08.2018 (копія долучена позивачем до відповіді на відзив відповідача 2), окремо розташована будівля за адресою: м. Київ, вул. Малишка, буд. 15/1 знаходиться на обслуговуванні Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва ; загальна площа нежитлових приміщень становить 2136,74 кв.м., з яких 1043,24 кв.м. мають статус комунальної форми власності та передані на баланс Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва ; решта приміщень - 1093,50 кв.м. мають статус приватної форми власності та використовуються іншими суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що нежиле приміщення, розташоване на першому поверсі одноповерхової нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, буд. 15/1, площею 488,30 кв.м. належить на праві власності Приватному акціонерному товариству Дніпрянка на підставі Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 31.07.1996 року.

Судом встановлено, що 06.11.2015 між Публічним акціонерним товариством Київенерго (енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва (абонент) укладено Договір №621354 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору №621354 від 06.11.2015 енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби опалення та вентиляція - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; у кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до договору.

В Додатку № 8 до Договору №621354 від 06.11.2015 (Довідка про будинки (споруди) Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва , опалення і гаряче водопостачання яких здійснюється від теплових мереж енергопостачальної організації) зазначено, що вказані послуги енергопостачальна організація надає у будинку за адресою: м. Київ, вул. Малишка, буд. 15/1; опалювальна площа - 1660,04 кв.м.; площа госпрозрахункових організацій - 1660,04 кв.м.

З долученої позивачем до позовної заяви довідки про розподіл комунальних послуг (теплопостачання) по адміністративному будинку за адресою: м. Київ, вул. Малишка, буд. 15/1 вбачається, що загальна площа вказаного будинку становить 1660,04 кв.м., опалювальна площа - 1524,24 кв.м.; загальна площа приміщень позивача становить 408,20 кв.м., опалювальна площа приміщень позивача - 408,20 кв.м.

Звертаючись з даним позовом до суду позивач вказав на те, що відповідачі, уклавши Договір №621354 від 06.11.2015, зазначили не лише приміщення, які належать відповідачу 1 на праві господарського відання, та які опалюються відповідно до Договору №621354 від 06.11.2015, а й інші приміщення, а саме приміщення, які належать позивачу на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 31.07.1996 року.

Водночас, як зазначив позивач, належні на праві власності позивачу приміщення останній не передавав в управління відповідачу 1, з огляду на що у відповідача 1 відсутні будь-які підстави брати на баланс належні позивачу приміщення.

Крім того, позивач не надавав доручення або згоди на укладення від його імені Договору №621354 від 06.11.2015 в частині надання послуг опалення нежитлового приміщення, належного позивачу, з ним не погоджувалися умови вказаного договору щодо умов надання послуг, тарифів, тощо; відповідач 1 не є балансоутримувачем та не є управителем належного позивачу майна, у зв'язку з чим у нього відсутнє право відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 24 Закону України Про житлово-комунальні послуги укладати відповідні договори щодо такого майна.

Таким чином, посилаючись на норми ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати недійсним Договір №621354 від 06.11.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством Київенерго та Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва , в частині надання послуг на постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу - Приватному акціонерному товариству Дніпрянка .

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Суд зазначає, що чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не сторона (учасник) оспорюваного правочин, яка повинна довести суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, а суд в такому випадку перевіряє доводи та докази, якими позивачем обґрунтовує свої вимоги та вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту, або ж звернення позивача до суду спрямоване на запобігання правопорушення.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, в чому саме та з яких підстав його права та законні інтереси є порушеними з боку визначених ним відповідачів саме у зв'язку з укладенням між відповідачем 1 (Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва ) та відповідачем 2 (Акціонерним товариством Київенерго ) оспорюваного договору - Договору №621354 від 06.11.2015.

Крім того, як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд визнати недійсним Договір №621354 від 06.11.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством Київенерго та Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва , в частині надання послуг на постачання теплової енергії у гарячій воді Приватному акціонерному товариству Дніпрянка .

Втім, суд зазначає, що резолютивна частина у рішенні про визнання недійсним договору повинна містити реквізити договору - найменування, номер, дату укладення, а в разі визнання договору частково недійсним - конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною, та яка закріплена в тексті договору.

Суд зазначає, що позивач просить визнати спірний договір недійсними в частині надання послуг на постачання теплової енергії у гарячій воді позивачу - Приватному акціонерному товариству Дніпрянка , проте, такої частини у вказаному договорі не має.

Позивач взагалі не зазначає, які саме частини (пункти договору) необхідно визнати недійсними.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту порушення його прав/інтересів у зв'язку з укладенням між відповідачами Договору №621354 від 06.11.2015, суд дійшов висновку про відмову у позові Приватного акціонерного товариства Дніпрянка про визнання недійсним в частині Договору №621354 від 06.11.2015.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача у зв'язку з відмовою у позові.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 178, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Дніпрянка до Публічного акціонерного товариства Київенерго та Комунального підприємства Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва про визнання Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №621354 від 06.11.2015 недійсним в частині.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 29.01.2019

Суддя Д.О. Баранов