Постанова

від 31.01.2019 по справі 815/2488/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа №815/2488/17

адміністративне провадження №К/9901/2409/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (головуючий суддя Шляхтицький О.І., судді: Семенюк Г.В., Романішин В.Л.) у справі №815/2488/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління ДКС України в Одеській області, про зобов'язання затвердити документацію із землеустрою та передати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив затвердити документацію із землеустрою та передати позивачу у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,25 га; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. та матеріальної шкоди в розмірі 2694,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області затвердити документацію із землеустрою та прийняти наказ про передачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,25 га. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задоволено частково. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року у справі №815/2488/17 - в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити документацію із землеустрою та прийняти наказ про передачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку - скасовано. Ухвалено в цій частині позову нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, зобов'язано розглянути заяву з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року по справі №815/4059/16. В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року у справі 815/2488/17 залишено без змін.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року по справі №815/4059/16 було визнано протиправною відмову відповідача у передачі позивачу земельної ділянки площею 0,25 га у власність та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача, але рішенням від 24 листопада 2016 року відповідач знову відмовив ОСОБА_1 у передачі земельної ділянки з тих самих причин. Наголосив на тому, що висновок суду апеляційної інстанції про зобов'язання відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву ніяким чином не захищає права ОСОБА_1

У поданому відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване. Наголошував на тому, що на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року відповідачем було повторно розглянуто заяву позивача про затвердження проекту землеустрою та відмовлено в задоволенні такої заяви, оскільки позивачем було надано матеріали без урахування вимог, зазначених у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 05 липня 2016 року № Ш-8715/0-3512/6-16. Наголошено на тому, що у наданому проекту землеустрою бажана ділянка представлена лише пасовищами, в той час, як за наявною у Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області інформації земельна ділянка представлена угіддями - пасовища і яри. Крім того, у Приватному підприємстві Паралель-Т , з яким ОСОБА_1 укладено договір на створення науково-технічної продукції від 16 серпня 2011 року, станом на 18 листопада 2016 року зареєстрований один сертифікований інженер-землевпорядник. Зауважено також, що за наслідками обстеження земельної ділянки в натурі (на місцевості) встановлено, що на земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомого майна, частково вказана земельна ділянка відноситься до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, що підтверджується фото фіксацією даних фактів. Вважають, що суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції відповідних органів, а тому зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення з питань, віднесених до його повноважень, є грубим порушенням статті 6 Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір, суди встановили, що розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №215/А-2005 від 04 серпня 2005 року "Про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Калачівської сільської ради" надана згода на виготовлення вказаної документації громадянам згідно зі списком, що додається, у тому числі ОСОБА_1 0,25 га пасовищ.

На підставі договору №59 від 16 серпня 2011 року між замовником ОСОБА_1 та ПП "Паралель-Т" останнім виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1, для ведення особистого селянського господарства що розташована на території Калачівської сільської ради (та за межами населеного пункту) Тарутинського району Одеської області.

27 січня 2016 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства площею 0,25га, що розташована на території Калачівської сільської ради (за межами населеного пункту) Тарутинського району Одеської області.

09 лютого 2016 року позивач був повідомлений відповідачем листом за №Ш-588/0-384/6-16 про відмову у затвердженні проекту землеустрою, у зв'язку з наявними зауваженнями, які позивачу необхідно усунути для повторного звернення з вказаним клопотанням.

Згідно з вказаним листом в наданому на розгляд проекті землеустрою виявлені наступні зауваження:

- акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання не відповідає вимогам Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18 травня 2010 року № 376, а саме: відсутні кроки межових знаків;

- в акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель передбачене, але відсутнє погодження спеціаліста-землевпорядника Калачівської сільської ради Тарутинського району Одеської області;

- у складі проекту землеустрою наявна довідка Одеської гідрогеолого-меліоративної експедиції "Про ґрунтову характеристику земельних ділянок" від 22 вересня 2011 року № 153/03, в якій зазначено, що обстеження земельної ділянки проведено згідно аналізів та матеріалів ґрунтових досліджень, але до складу проекту не долучені матеріали ґрунтових обстежень;

- у матеріалах землевпорядного проектування не зазначена організація території масиву.

- за наявної інформації, земельна ділянка представлена угіддями - пасовища та яри, а в наданому проекті землеустрою - пасовища.

- у пункті 1 розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 04 серпня 2005 року № 1121/А-2005 "Про надання згоди на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Калачівської сільської ради" вказано наступне: "дати згоду на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", що не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, відповідно до якої відповідна місцева державна адміністрація в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки.

30 травня 2016 року позивач повторно звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сільського господарства площею 0,25га, що розташована на території Калачівської сільської ради (за межами населеного пункту) Тарутинського району Одеської області.

При цьому, відповідно до розпорядження Тарутинської РДА №115/А-2016 від 18 квітня 2016 року "Про внесення змін до розпорядження голови РДА від 08 серпня 2005 року №215/А-2005", згідно якого назва та пункт 1 розпорядження були викладені у новій редакції.

Листом від 05 липня 2016 року за №Ш8715/0-3512/6-16 позивач був повідомлений відповідачем про відмову у затвердженні документації із землеустрою та передачі земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,25га, що розташована на території Калачівської сільської ради (за межами населеного пункту) Тарутинського району Одеської області.

Підставами для відмови у задоволенні клопотання позивача щодо затвердження проекту землеустрою зазначено:

- за наявної інформації, земельна ділянка представлена угіддями - "пасовища та яри", а в наданому проекті землеустрою - "пасовища";

- наданий проект землеустрою розроблений на підставі розпорядження Тарутинської РДА Одеської області від 08 серпня 2005 року, у резолютивній частині якого відсутня інформація щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- необхідно долучити до проекту другий сертифікат інженера-землевпорядника, оскільки відповідно до статті 26 Закону України "Про землеустрій" розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року по справі №815/4059/16, яка набрала законної сили 22 листопада 2016 року, судом вказана відмова відповідача визнана протиправною та зобов'язано відповідача розглянути повторно клопотання від 30 травня 2016 року про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,25га, що розташована на території Калачівської сільської ради (за межами населеного пункту) Тарутинського району Одеської області, з урахуванням обставин, викладених у мотивувальній частині постанови суду.

На виконання вказаного судового рішення відповідачем 24 листопада 2016 року на адресу позивача був направлений лист №Ш-17248/0-6882/6-16 (а.с.15), яким позивачу відмовлено у затвердженні документації та передачі земельної ділянки у власність з таких підстав:

- за наявної інформації, земельна ділянка представлена угіддями - "пасовища та яри", а в наданому проекті землеустрою - "пасовища";

- відповідно до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників станом на 18 листопада 2016 року за приватним підприємством Паралель-Т зареєстрований один сертифікований інженер-землевпорядник.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення від 24 листопада 2016 року, що міститься в листі №Ш-17248/0-6882/6-16 про відмову позивачу у задоволенні його заяви від 30 травня 2016 року з аналогічних підстав, які вже визнавались протиправними постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року по справі №815/4059/16, свідчить про те, що відповідач фактично не виконав судове рішення по зазначеній справі, в порушення прав особи, які гарантувала йому держава Україна положеннями частини 1 статті 6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року та статті 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів . При цьому належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою та передати у власність земельну ділянку, оскільки відповідачем не надано жодного доказу неможливості прийняття вказаного рішення. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної та матеріальної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки будь-яких належних доказів на підтвердження факту наявності такої шкоди позивачем не надано.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити документацію із землеустрою та прийняти наказ про передачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, і приймаючи нову постанову у цій частині, дійшов висновку, що правові підстави, які б надали право суду зобов'язати відповідача прийняття рішення про прийняття наказу про передачу особі у власність земельної ділянки - відсутні, а відтак належним способом захисту порушених прав позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою з урахуванням висновків суду, викладених в постанові Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України Про землеустрій .

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Відповідно до частини восьмої статті 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Частиною дев'ятою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята статті 118 ЗК України).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Разом з тим, за наслідками розгляду поданої заяви відповідач листом від 24 листопада 2016 року №Ш-17248/0-6882/6-16 повторно відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність з підстав (а.с.15):

- за наявної інформації, земельна ділянка представлена угіддями - "пасовища та яри", а в наданому проекті землеустрою - "пасовища";

- відповідно до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників станом на 18 листопада 2016 року за приватним підприємством Паралель-Т зареєстрований один сертифікований інженер-землевпорядник.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відмова позивача, оформлена листом від 24 листопада 2016 року №Ш-17248/0-6882/6-16, не містить будь-яких відомостей стосовно ненадання позивачем разом із заявою про затвердження проекту землеустрою погодженого проекту землеустрою, у встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України порядку, та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

В той час, як фактично відповідач відмовив у затвердженні проекту землеустрою з підставі невідповідності останнього, на переконання суб'єкта владних повноважень, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Разом з тим, перевірка проекту землеустрою на предмет відповідності приписам чинного законодавства повинна відбуватися на інших етапах відведення, зокрема на етапі погодження проекту.

Більш того, відповідач листом від 24 листопада 2016 року №Ш-17248/0-6882/6-16 відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою із зазначенням підстав, які вже були предметом судового перегляду та яким була надана відповідна правова оцінка постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року у справі № №815/4059/16. Вказане свідчить про порушення відповідачем приписів статті 129-1 Конституції України та статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Колегія суддів касаційного суду також зазначає, що статтею 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо.

В той же час, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив повторно ОСОБА_1 відповідь у формі листа.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України Про землеустрій , без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаної відмови протиправною.

Вирішуючи питання щодо дискреційності повноважень відповідача в даному випадку, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Предметом даної адміністративної справи є відмова відповідача, оформлена листом, яка прийнята за результатами попередньо поданої позивачем заяви про затвердження проекту землеустрою на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, якою було зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду. Разом з тим, як було встановлено вище, відповідачем втретє було прийнято відмову у затвердженні проекту землеустрою із зазначенням тих же підстав для відмови, яким вже надавалась судом відповідна правова оцінка.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення .

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17).

Суд касаційної інстанції доходить до висновку, що відповідач в межах даної справи втретє протиправно надав ОСОБА_1 формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі затвердження проекту землеустрою.

Оскільки процес надання позивачу відмов у затвердженні проекту землеустрою з формальних підстав без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути досить тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області затвердити проект землеустрою.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

За таких обставин, враховуючи неодноразові відмови відповідача у належному розгляді заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою, незважаючи на висновки суду, викладені у судовому рішенні, що набрало законної сили, недотримання відповідачем приписів законодавства щодо форми винесення рішення за результатами розгляду відповідної заяви, тривалість процедури відведення земельної ділянки з огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області затвердити проект землеустрою, що за встановлених обставин не буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по суті спору, суд касаційної інстанції вважає за необхідне постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року у справі №815/2488/17 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року у справі №815/2488/17 залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду