Постанова

від 29.01.2019 по справі 676/770/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 676/770/18

Провадження № 22-ц/4820/158/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.

секретар судового засідання Чебан О.М.

з участю : представника позивача, відповідача, його представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 676/770/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кам'янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року у складі судді Вдовичинського А.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі - продажу домоволодіння та договору купівлі - продажу земельної ділянки, третя особа - приватний нотаріус Кам'янець - Подільського міського нотаріального округу Цвіляк Анна Олександрівна.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в :

В лютому 2018 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, в обґрунтування заявлених вимог позивач зазначала, що між нею та ОСОБА_4, 30.09.2016 були укладені договори купівлі-продажу домоволодіння за АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1 для ведення будівництва і обслуговування житлового будинку за цією ж адресою. Передумовою укладання вищеназваних спірних правочинів є те, що відповідач як медсестра фельдшерського медпункту с. Мукша Китайгородська (с. Жовтневе) часто відвідувала її для надання медичної допомоги оскільки вона постійно знаходилася в хворобливому стані, є інвалідом 2-ї групи загального захворювання. Напередодні укладання правочинів відповідач разом зі своїм чоловіком та батьками приїжджали до неї та запропонували їй надавати допомогу по її утриманню. Отримавши пропозицію від відповідачки та її рідних, враховуючи свій похилий вік та неналежний стан здоров'я вона погодилася на укладання з ОСОБА_4 договору довічного утримання на умовах, які були запропоновані вказаними особами, а саме: постійно їй доглядати та опікувати, надавати матеріальну допомогу, яка була б достатньою для нормального її фізичного існування, здійснювати інші дії, пов'язані з підтримкою та утриманням домоволодіння в належному стані, що вона залишається проживати у вказаному будинковолодінні на правах господині до дня її смерті. Після того, як вони узгодили всі питання ОСОБА_4 запропонувала все ж таки укласти договір купівлі-продажу, оскільки в такому випадку податок при оформленні договору буде меншим, а їх домовленості після укладання договорів купівлі-продажу залишаються в силі та беззаперечно будуть виконуватися відповідачкою до дня її смерті.

Після укладання спірних правочинів відповідач протягом двох місяців добросовісно виконувала взяті на себе усні домовленості та здійснювала догляд за позивачкою, але між ними склалися неприязні відносини в зв'язку із введенням її в оману. Крім того, ОСОБА_4 припинила здійснювати за нею догляд, надавати їй необхідну допомогу.

Оскільки договори купівлі-продажу були укладені внаслідок помилки, тому ОСОБА_5 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 недійсними.

В ході розгляду справи ухвалою Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 травня 2018 року залучено в якості третьої особи по справі приватного нотаріуса Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Цвіляк Анну Олександрівну.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 листопада 2018 року позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння за АДРЕСА_1, укладений 30 вересня 2016 р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Цвіляк А.О., зареєстрований в реєстрі за № 831; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 30 вересня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського нотаріального округу Цвіляк А.О. зареєстрований в реєстрі за № 833.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

ОСОБА_4 не погодилася з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апелянт вказує, що судом не прийнято до уваги, що 30 вересня 2016 року під час укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 фактично підписала три нотаріально посвідчені договори, тому її доводи про те що вона підписала лише один договір про її довічне утримання не узгоджується з дійсними обставинами. Крім того, в той же день нею складено заповіт на її користь, в якому вона власноручно написала, що заповіт нею прочитаний вголос та відповідає її внутрішній волі та підписаний нею особисто, отже позивач здійснила певні дії на відчуження свого майна і не могла тричі помилитися, адже нотаріусом їй все було роз'яснено наслідки укладення таких правочинів. ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_5 повністю усвідомлювала значення своїх дій і саме який правочин був укладений, крім того, вже на час розгляду справи позивач скасувала дію попереднього заповіту і склала новий заповіт на користь вже іншої особи ОСОБА_7, який був її представником в справі. Також посилається апелянт, що позивач особисто замовляла проведення оцінки її домоволодіння та земельної ділянки вочевидь з метою їх продажу, а не для укладення договору довічного утримання. Крім того, суд першої інстанції в своєму рішенні підтвердив факт отримання позивачем грошей за відчужене майно, при цьому зробивши протилежний висновок про помилку при укладенні спірних правочинів, оскільки ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій, а укладення договору довічного утримання не передбачає сплату будь-яких коштів при його укладенні. Також посилається апелянт, що в рішенні суду перекручено та необ'єктивно викладено покази свідків, які насправді підтвердили, що позивач хворіє, але не перебуває в безпорадному стані, потребуючи постійної сторонньої допомоги, навпаки сама позивач підтвердила в судовому засіданні 27 червня 2018 року, зо особисто готує собі їжу, прибирає та пере одяг. Крім того, 2 листопада 2018 року представниками позивача було визнано, що розуміння помилковості укладення спірних правочинів до позивача прийшло безпосередньо перед подачею позову до суду, після того як відповідач перестала відвідувати її, отже відбулася помилка в отриманні користі від правочинів, що не є підставою для визнання їх недійсними.

Тому, ОСОБА_4 просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в позові.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Так судом встановлено, що позивачці ОСОБА_5 на праві приватної власності належали житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0, 25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за даною адресою.

ОСОБА_5 є особою похилого віку - 87 років, пенсіонерка, проживає одна, є інвалідом другої групи по загальному захворюванню довічно, їй протипоказана фізична праця, іншого житла на праві власності чи користування не має.

31 вересня 2016 року ОСОБА_5 уклала з відповідачем ОСОБА_4 два окремих нотаріально посвідчених договори купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, площею 0, 25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за даною адресою.

Після укладення даних договорів позивач залишилась проживати в даному житловому приміщенні, користуватись ним та сплачувала плату за отримані комунальні послуги, реєстрація її місця проживання не змінилась, відповідач не переїхали жити у вказане житлове приміщення, а залишилась проживати за попереднім місцем проживання, де заререєстровано її місце проживання.

Згідно із частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

П. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними , роз'яснено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України, купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором продавцю, продовження позивачем проживати в спірному житлі після укладення договору купівлі-продажу та фактичне неприйняття покупцем майна, проживання покупця в іншому місці, невикористання ним даного житла для свого проживання чи проживання членів його сім'ї .

Отже, наявність чи відсутність помилки, тобто неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати у спірному житлі після укладення договору.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203, 655 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

У справі, яка переглядається, судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_5 проживала і проживає на час розгляду справи в зазначеному будинку, який є предметом договору купівлі-продажу та її єдиним житлом, сплачує за комунальні послуги, фактична передача спірного нерухомого майна за оскаржуваним договором не відбулась.

Позивач є особою похилого віку (ІНФОРМАЦІЯ_1), інвалідом другої групи, у зв'язку з чим потребує сторонньої допомоги та не може фізично працювати.

Таким чином суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5, підписуючи оспорюваний правочин, не мала наміру позбавити себе права власності на будинок, оскільки іншого житла вона не має, неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання.

Отже, суд першої інстанції, встановивши, що на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_5, укладаючи вказаний договір, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, оспорюваний договір було укладено саме внаслідок помилки щодо його правової природи та що її волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, правомірно визнав цей договір недійсним на підставі частини першої статті 229 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги, що судом не прийнято до уваги, що під час укладення договорів купівлі-продажу ОСОБА_5 підписала три нотаріально посвідчені договори, тому її доводи про те що вона підписала лише один договір про її довічне утримання не узгоджується з дійсними обставинами, позивач здійснила певні дії на відчуження свого майна і не могла тричі помилитися, нотаріусом їй все було роз'яснено наслідки укладення таких правочинів, ОСОБА_5 повністю усвідомлювала значення своїх дій і саме який правочин був укладений, позивач особисто замовляла проведення оцінки її домоволодіння та земельної ділянки вочевидь з метою їх продажу, а не для укладення договору довічного утримання, представниками позивача було визнано, що розуміння помилковості укладення спірних правочинів до позивача прийшло безпосередньо перед подачею позову до суду, після того як відповідач перестала відвідувати її, отже відбулася помилка в отриманні користі від правочинів, що не є підставою для визнання їх недійсними слід відхилити.

Такі доводи апелянта спростовуються встановленими обставинами справи.

Так після укладення договору ОСОБА_5 продовжила проживати в спірному будинку, даний будинок є її єдиним житлом, іншого житла в неї немає, вона сплачувала і сплачує за комунальні послуги в даному будинку, передача спірного нерухомого майна за оскаржуваним договором фактично не відбулась. Крім того, сама позивач на час укладення правочину була похилого віку 87 років, є інвалідом другої групи, немає інших осіб, які за законом мають її утримувати.

При цьому, згідно ст.ст. 22, 28 Міжнародної Конвенції про права інвалідів, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року незалежно від місця проживання чи житлових умов жодний інвалід не повинен наражатися на довільне чи незаконне посягання на недоторканість його приватного життя, сім'ї, житла чи листування та інших видів спілкування або на незаконні нападки на його честь і репутацію. Інваліди мають право на захист закону від таких посягань або нападок.

Держави-учасниці визнають право інвалідів на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й уживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.

Нормами ст. 14 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей передбачено, що органи влади відповідно до своїх повноважень у сфері соціального забезпечення та соціального захисту населення проводять роботу щодо запобігання випадкам незаконного відчуження житла і захисту майнових прав осіб похилого віку та осіб з інвалідністю.

Таким чином, оспорюваний правочин призвів до порушення прав позивача як інваліда, передбачені Міжнародною Конвенцією про права інвалідів на житло, та суперечить моральним засадам суспільства, оскільки також призвів до втрати нею права проживати у власному житловому приміщенні і фактично набуття позивачем статусу бездомної, що у відповідності до ст. 2 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей означає соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання.

Отже за таких обставин твердження апелянта, що ОСОБА_5 повністю усвідомлювала, що укладає договір купівлі-продажу свого єдиного житла, не можуть бути взяті до уваги та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Кам'янець - Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 1 лютого 2019 року

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Л.М. Грох