Рішення

від 30.01.2019 по справі 755/18095/18

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

права №:Справа №:755/18095/18

Провадження №: 2/755/1790/19

"30" січня 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, третя особа: Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

у с т а н о в и в :

28.11.2018 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про звільнення позивача з посади бухгалтера-ревізора 1-ї категорії відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ в зв'язку з прогулами без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України; поновити позивача на посаді бухгалтера-ревізора 1-ї категорії відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.10.2018 по день ухвалення рішення у справі; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач з 21.07.2008 року працював у Концерні радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, був прийнятий на посаду бухгалтера-ревізора 2 категорії, а з 01.12.2011 року переведений на посаду бухгалтера ревізора 1 категорії. Згідно наказу генерального директора Концерну РРТ №89/ок від 12.11.2014 року позивача було звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідно до наказу Концерну РРТ №378 від 12.08.2014 року. Наказом №512 від 18.11.2014 року встановлено датою звільнення позивача 18.11.2014 року. 26.06.2018 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі №755/32663/14, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 05.09.2018 року, позивача поновлено на попередній роботі. Наказом Концерну РРТ від 06.07.2018 року на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва позивача поновлено на попередній роботі. 09.10.2018 року наказом Концерну РРТ №25/ОК позивача звільнено з посади бухгалтера-ревізора 1 категорії відділу внутрішнього аудиту Концерну РРТ за п. 4 ст. 40 КЗпП України (в зв'язку з прогулами без поважних причин, відсутність на робочому місці з 11.07.2018 по 09.10.2018 року). Позивач зазначає, що його звільнення з займаної посади відбулось без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої є позивач з 12.03.2015 року. Позивач вказує, що звільняючи його з роботи відповідач не дотримався вимог ст.ст. 40, 43 КЗпП України, ст. 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності . Також позивач вказує, що 06.07.2018 року він звернувся до відповідача із заявою про надання щорічної відпустки з 10.07.2018 року за всі дні, які не були ним використані в 2014-2018 роках та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Позивач зазначає, що відповідно до резолюції на заяві зазначено, що підстави надання відпустки відсутні, без надання будь-яких обґрунтувань і пояснень. Того ж дня позивач особисто надав відповідну заяву генеральному директору, але в цей же день відповідач зазначив на заяві, що надати відпустку немає можливості. Також позивач надав на ім'я відповідача службову записку, в якій просив не порушувати його права на відпочинок та законодавство про працю. 09.07.2018 року позивач направив поштою на адресу відповідача заяву від 06.07.2018 року в якій зазначив, що його попередня заява від 06.07.2018 року про надання йому відпустки залишена відповідачем без розгляду. 12.07.2018 року позивач звернувся зі скаргою до уповноваженого органу управління (Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України). В своїй скарзі позивач скаржився на дії генерального директора Концерну РРТ ОСОБА_2 щодо порушення законодавства про працю. 09.08.2018 року позивач отримав відповідь на своє звернення в якому, зокрема, зазначалось, що у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. За твердженням позивача, відповідач не звернув уваги на вказані обставини, чим порушив приписи Закону України Про відпустки . 15.08.2018 року позивач повторно направив на адресу відповідача вимогу, в якій просив надати йому з 10.07.2018 року щорічну основну відпустку за 2014-2018 роки, однак вимога залишена відповідачем без розгляду. 05.09.2018 року відповідач направив на адресу позивача листа, в якому просив надати пояснення з приводу відсутності позивача на роботі з 11.07.2018 року. 07.09.2018 року позивач повідомив відповідача про те, що ним була подана заява від 06.07.2018 року про надання йому відпустки з 10.07.2018 року за всі дні не використаної ним відпустки за 2014-2018 роки. 20.09.2018 року позивач направив на адресу відповідача оригінал листка непрацездатності серії АДІ №416676 від 03.09.2018 року для оплати, з якого вбачається, що позивач перебував на лікарняному з 03.09.2018 по 07.09.2018, що підтверджується фіскальним чеком про відправку та описом вкладення у цінне відправлення. 01.10.2018 року відповідач направив на адресу позивача листа, в якому просив надати пояснення з приводу відсутності позивача на роботі з 11.07.2018 року. 10.10.2018 року відповідач своїм листом №3774/2-08 повідомив позивача про те, що його з 09.10.2018 року звільнено з роботи. 31.10.2018 року позивач отримав свою трудову книжку в якій було зроблено запис про те, що позивача наказом від 09.10.2018 року №25/ОК звільнено з роботи в зв'язку з прогулами без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України (відсутність на робочому місці з 11.07.2018 по 09.10.2018). Позивач просить суд звернути увагу на той факт, що відповідач надавав вже своїм працівникам відпустку, а наказ про надання відпустки робив заднім числом. Це стало після того, як комісією в складі представників профспілки та уповноваженого органу управління було перевірено факт не надання економісту планово-економічного відділу навчальної відпустки. Позивач вважає, що відповідач не мав права відмовляти позивачу у наданні щорічної відпустки, яку він просив у відповідача за період роботи 2014-2018 роки з 10.07.2018, а доводи відповідача про те, що нібито позивач без поважних причин не знаходився на роботі, спростовуються тим, що відповідач знаходився у відпустці з 10.07.2018 року, а під час відпустки перебував на лікарняному з 03.09.2018 по 07.09.2018 року. Позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму 8857,50 грн. За наведених обставин позивач вважає, що при його звільненні відповідачем допущено грубе порушення вимог трудового законодавства, оскільки звільнення було проведене з порушенням процедури звільнення з займаної посади без наявності прогулів, що є грубим порушенням трудових прав позивача та суттєво впливає на його конституційні права, а тому потребує належного захисту.

Ухвалою суду від 04.12.2018 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

03.01.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позову заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні посилаючись на те, що в Концерні РРТ створена і діє первинна профспілкова організація Концерну РРТ, яка відповідно до укладеного Колективного договору забезпечує захист прав вивільнюваних працівників, а також Об'єднана профспілкова організація Концерну РРТ, до складу якої входять первинні профспілкові організації Концерну РРТ. На час прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 він не був членом первинної профспілкової організації Концерну РРТ, у зв'язку із чим адміністрація Концерну РРТ не зверталась до ППО Концерну РРТ з поданням на погодження звільнення позивача. Відповідач вказує, що позивач у своїй позовній заяві зазначає, що в Концерні РРТ створена Професійна спілка Концерну РРТ і він є членом ПС Концерну РРТ, проте, за твердженням відповідача, даний факт не підтверджений наданими до позовної заяви доказами й заперечується відповідачем, оскільки, як вбачається з визначень ст. 1 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності закон виокремлює два поняття: професійна спілка (профспілка) і первинна організація профспілки, а відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації. Відповідач звертає увагу суду, що посилання позивача на лист Професійної спілки Концерну РРТ від 24.04.2015 р. №1, згідно якого голова Професійної спілки Концерну РРТ, повідомив Концерн РРТ про проведення 12.03.2015 р. установчих зборів вказаної профспілки щодо її створення зі статусом галузевої, не містить доказів на підтвердження членства позивача у даній профспілці. Відповідач зазначає, що дана ПС Концерну РРТ створена та зареєстрована на приватній квартирі в м. Бориспіль, а не на підприємстві, ця профспілка не діє на підприємстві, не входить до Об'єднаної профспілкової організацій Концерну РРТ і встановити її правовий статус немає можливості. Також відповідач зазначає, що відповідно до ст.14 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності статут профспілки повинен містити інформацію про статус профспілки. Відповідно до ст. 11 цього Закону профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських. При цьому відповідач вказує, що як вбачається Статуту ПС КРРТ не містить інформації про статус вказаної профспілки. Згідно ст. 37 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Згідно ст. 39 вказаного Закону, передбачено, що надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця здійснюється виборним органом первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Відповідач визнає, що 06.07.2018 р. позивач подав генеральному директору Концерну РРТ заяву, у якій просив надати йому відпустку. Проте, позивач у позовній заяві не зазначає, що 10.07.2018 р. йому була надана відповідь листом від 10.07.2018 р. №2491/9-08, яку він отримав особисто. З вказаної відповіді вбачається, що Концерн РРТ .відмовив позивачу у наданні відпустки. На думку відповідача, необґрунтованими є положення листа Адміністрації Держспецзв'язку про те, що позивач не може бути позбавлений права на відпочинок через відсутність у цьому графіку відомостей щодо його відпустки. За твердженням відповідача, вказані положення листа Адміністрації Держспецзв'язку не підтверджені жодними нормами права. Окрім того, відповідач вважає, що Концерн РРТ не позбавляв (і не міг позбавити) позивача права на відпустку, а у даному випадку мова йде про порядок надання відпустки, яку позивач не узгодив з працедавцем. Відповідач вказує, що позивач самовільно на власний розсуд сам надав собі відпустку, незважаючи на відсутність погодження керівника Концерну РРТ (наказу про відпустку). Під час звільнення 09.10.2018 року позивач у відпустці не перебував. Відповідач зазначає, що Концерн РРТ неодноразово надсилав листи позивачу з проханням повідомити причини його відсутності на роботі, проте, позивач відповіді не надавав. Отже, на думку відповідача, з 11.07.2018 р. по день звільнення позивач був відсутній на роботі з нез'ясованих причин, доказів поважності причин відсутності на робочому місці позивач суду не надав. Крім того, відповідач вказує, що наведений позивачем розрахунок його заробітної плати є невірним. Посадовий оклад позивача становить 4440,00 грн, а не 5905,00 грн. як це зазначає позивач у позовній заяві. У зв'язку із наведеним Концерн РРТ вважає, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим, звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у зв'язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

22.01.2019 року до суду надійшли пояснення третьої особи у справі зі змісту яких вбачається, що третя особа просить задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі посилаючись на те, що позивача звільнено незаконно під час чого відповідачем допущено порушення вимог трудового законодавства, зокрема, встановленого законом порядку звільнення працівника та відсутності підстав у відповідача для звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). Третя особа зазначає, що позивач був прийнятий до членів профспілки 12.03.2015 року і про це відповідачу було достеменно відомо, а також відомо, що профспілка має статус первинної. Крім того, третя особа вказує, що рішенням суду в адміністративній справі №810/4731/15 встановлено, що професійна спілка Концерну РРТ легалізована на підприємстві Концерн РРТ, тож, на думку третьої особи, вказану обставину не потрібно доказувати при розгляді цієї цивільної справи №755/18095/18.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

При вирішенні спору по суті суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 9 ст. 43 КЗпП України щодо зупинення провадження по справі та запитування виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) стосовно дачі згоди на звільнення працівника, оскільки з пояснень третьої особи у справі вбачається, що Професійна спілка Коценрну РРТ, членом якої є позивач, виступає проти звільнення позивача посилаючись на те, що позивача звільнено незаконно, під час чого відповідачем допущено порушення вимог трудового законодавства, зокрема, встановленого законом порядку звільнення працівника та відсутності підстав у відповідача для звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин). Третя особа вважає, що при звільненні позивача відповідачем допущено грубі порушення вимог трудового законодавства, трудових прав позивача, що суттєво впливає на його конституційні права, і тому потребують належного захисту. Отже, за рішенням профспілки фактично відмовлено у згоді на звільнення позивача.

Судом встановлено, що наказом №25/ОС про припинення трудового договору, позивача звільнено з посади бухгалтера-ревізора І категорії відділу внутрішнього аудиту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в зв'язку з прогулами без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України (відсутність на робочому місці з 11.07.2018 по 09.10.2018).

09.10.2018 року за номером 15 в трудовій книжці позивача здійснений запис про його звільнення в зв'язку з прогулами без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до положень ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

За змістом ч.ч. 1, 7 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

За змістом свідоцтва про легалізацію профспілки, об'єднання профспілок від 16.04.2015 року №110 зареєстровано Професійну спілку Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення зі статусом первинної профспілкової організації, сфера діяльності - галузева, мета діяльності - представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, місцезнаходження - 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 1/37, кв. 4.

Відповідно до змісту протоколу Професійної спілки Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення №1 від 12.03.2015 року до ПС Концерну РРТ був прийнятий, зокрема, ОСОБА_1 (позивач у справі).

При цьому, судом встановлено, що відповідач не звертався до профспілки, членом якої є позивач, для надання згоди на звільнення позивача, і свою позицію відповідач пояснює тим, що в Концерні РРТ діє первинна профспілкова організація, яка відповідно до укладеного Колективного договору забезпечує захист прав вивільнюваних працівників, а також Об'єднана профспілкова організація Концерну РРТ, до складу якої входять первинні профспілкова організації Концерну РРТ. На час прийняття рішення про звільнення позивача, він не був членом ППО Концерну РРТ, тому відповідач не звертався до ППО Концерну РРТ з поданням на погодження звільнення позивача. Крім того, відповідач вважає, що позивач не довів того, що є членом ПС Концерну РРТ, а згідно вимог чинного законодавства України, статус первинних мають профспілки, які діють на підприємстві. Натомість ПС Концерну РРТ зареєстрована на приватній квартирі в м. Бориспіль, а не на підприємстві, ця профспілка не діє на підприємстві та не входить до ОПО Концерну РРТ.

З такою позицією відповідача суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 36 Конституції України проголошено, що громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Положеннями статті 243 Кодексу законів про працю України встановлено, що відповідно до Конституції України та Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати професійні спілки з метою представництва, здійснення і захисту своїх трудових та соціально-економічних прав та інтересів, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі професійних спілок. Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.

В силу положень статті 6 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" громадяни України мають право на основі вільного волевиявлення без будь-якого дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок.

Статтею 10 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" проголошено, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу щодо офіційного тлумачення поняття "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації", використаного в абзаці шостому частини першої статті 431 Кодексу законів про працю України (справа про профспілку, що діє на підприємстві), сформулював правову позицію, що "Конституція України не містить обмежень щодо утворення професійних спілок громадянами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації", та установив, зокрема, що із змісту частини третьої статті 36 Конституції України випливає, що "всі професійні спілки, які утворені і діють згідно з їх статутами на підприємствах, в установах, організаціях, мають гарантовані Конституцією України рівні права для захисту трудових і соціальних прав своїх членів..." (рішення Конституційного Суду України від 29.10.1998 № 14-рп/98).

У справі за конституційними поданнями народних депутатів України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 8, 11, 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (справа про свободу утворення профспілок) Конституційний Суд України констатував, що право громадян України на свободу об'єднання у громадські організації відповідно до статті 36 Конституції України, включаючи і конституційне право на утворення професійної спілки, не може бути обмеженим ні законодавством, ні на практиці такими вимогами, які виключають можливість утворення професійної спілки як такої, якщо цих умов (вимог) об'єктивно не можна виконати. Зокрема, Конституційний Суд України визнав неконституційним обмеженням права громадян на свободу об'єднання, якщо це право не можна здійснити, добровільно об'єднавшись в іншу профспілку такого ж статусу за ознакою того самого (одного) фаху чи професії в конкретній області, містах Києві та Севастополі, якщо вже існує відповідна професійна спілка, котра об'єднала більшість членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі (рішення Конституційного Суду України від 18.10.2000 № 11-рп/2000).

Порядок легалізації (реєстрації) профспілок встановлений статтею 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", відповідно до якого профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Легалізація всеукраїнських профспілок, їх об'єднань здійснюється Міністерством юстиції України, інших профспілок, їх об'єднань - відповідно Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, районними, районними у містах, міськими (міст обласного значення) управліннями юстиції. Для легалізації профспілок, об'єднань профспілок їх засновники або керівники виборних органів подають документи, перераховані у частині 4 цієї статті.

Закон також визначає, що легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, об'єднання профспілок.

На противагу твердженням відповідача, наявні в матеріалах справи письмові докази підтверджують членство позивача в ПС Концерну РРТ з 12.03.2015 року, а статус первинної профспілкової організації ПС Концерну РРТ має відповідно до Свідоцтва про легалізацію профспілки від 16.04.2015 року №110. Статуту ПС Концерну РРТ, на зміст якого посилається відповідач зазначаючи про відсутність у ньому інформації про статус вказаної профспілки, матеріали справи не містять.

На думку суду, безпідставними є посилання відповідача на те, що ПС Концерну РРТ не діє на підприємстві, адже в розумінні Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , словосполучення які діють на підприємстві застосовується як прив'язка до конкретного підприємства, установи, організації, а не до зареєстрованого місця створення професійної спілки. І про те, що професійна спілка, членом якої є позивач, діє на підприємстві, а саме Концерні РРТ вказує зміст свідоцтва про легалізацію профспілки з назви якої вбачається, що це професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Наявність іншої первинної профспілкової організації Концерну РРТ та об'єднаної профспілкової організації Концерну РРТ, до складу якої входять первинні профспілкові організації Концерну РРТ, не позбавляє позивача права бути членом тієї профспілкової організації, яку він обирає вільно для захисту своїх трудових прав.

Отже, реалізуючи своє право, позивач виявив бажання та став членом ПС Концерну РРТ і згідно вимог чинного законодавства України, саме до ПС Концерну РРТ відповідач мав звернутись з поданням на погодження звільнення позивача, оскільки позивач не є членом будь-яких інших профспілкових організацій, що діють на підприємстві.

Однак, як встановлено судом, цього порядку відповідач не дотримався і прийняв рішення про звільнення працівника, який є членом первинної профспілкової організації, без попереднього звернення за наданням згоди на таке звільнення до ПС Концерну РРТ.

За таких умов суд приходить до висновку про порушенням відповідачем порядку звільнення позивача, який передбачений ст. 43 КЗпП України, що в свою чергу вказує на незаконність прийнятого відповідачем наказу про звільнення позивача та необхідність його скасування.

В даному випадку суд також приходить до висновку про відсутність правових підстав для здійснення правового аналізу та встановлення обставин звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки відповідачем порушена процедура звільнення, передбачена ст. 43 КЗпП України щодо попереднього звернення до первинної профспілкової організації за наданням згоди на звільнення працівника, яка в даній конкретній ситуації є первинною і встановивши її порушення суд має поновити працівника на роботі як незаконно звільненого. Лише при належному дотриманні відповідної процедури, з метою вирішення вимог позивача про поновлення на роботі, були б наявними підстави та необхідність встановлення судом наявності або відсутності прогулу без поважних причин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулось без законної підстави, а саме без дотримання процедури попереднього звернення відповідача до первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, за наданням згоди на таке звільнення, позивач має бути поновлений на попередній роботі за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про незаконність звільнення позивача із займаної посади, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.10.2018 року по день ухвалення рішення по справі є законними.

Як вбачається зі змісту наявної в матеріалах справи копії рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26.06.2018 року, позивача було звільнено з займаної посади 18.11.2014 року та поновлено на роботі вказаним рішенням суду.

Фактичне поновлення на роботі відбулось 06.07.2018 року, про що свідчить копія наказу Концерну РРТ про поновлення на роботі ОСОБА_1 та відповідний запис у трудовій книжці позивача №14 від 06.07.2018 року з посиланням на наказ №17 від 06.07.2018 року.

При розгляді справи судом встановлено та не заперечувалось учасниками судового розгляду, що з 11.07.2018 року по час звільнення 09.10.2018 року, позивач не працював.

Отже, позивачем відпрацьовано 3 робочих дні в липні 2018 року.

Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

До події звільнення у жовтні 2018 року позивач не працював попередні два місяці у вересні та серпні 2018 року.

При цьому, судом встановлено на підставі наявного в матеріалах справи табелю використання робочого часу за липень 2018 року, що позивачем відпрацьовано у липні 2018 року три робочих дні.

Відповідно до Схеми посадових окладів з оплати праці керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців Концерну РРТ, мінімальний та максимальний розміри посадових окладів бухгалтера-ревізора І категорії становить 3856 грн. - 5104 грн.

За змістом розрахункового листка за липень 2018 року, розмір посадового окладу позивача становить 4440,00 грн.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки №57 від 20.12.2018 року, сукупний дохід позивача за червень та липень 2018 року становить 756,81 грн. з розрахунку трьох відпрацьованих робочих днів у липні 2018 року. Середньоденна заробітна плата становить 252,27 грн. (756,81 : 3).

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з 09.10.2018 року по час постановлення рішення у справі - 30.01.2019 року (включно) становить 78 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить: 252,27 грн. (середньоденна заробітна плата) х 78 (робочі дні в період вимушеного прогулу) = 19677,06 грн.

Отже, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19677,06 грн.

При цьому, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом відмови у задоволенні вимог про стягнення з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_1 судових витрат.

Так, у змісті позовної заяви міститься посилання позивача на те, що попередній розрахунок судових витрат позивача складає 9000,00 грн. на правничу допомогу адвоката, однак у прохальній частині позову не зазначено конкретної суми до стягнення, а також відсутні будь-які докази дійсного понесення позивачем судових витрат на правову допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 40, 43, 235, 243 КЗпП України, Законом України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, третя особа: Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення №25/ОС від 09.10.2018 року про припинення трудового договору, яким звільнено 09.10.2018 року ОСОБА_1 з посади бухгалтера-ревізора І категорії відділу внутрішнього аудиту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в зв'язку з прогулами без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера-ревізора І категорії відділу внутрішнього аудиту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.

Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19677 (дев'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 06 коп. з урахуванням обов'язкових податків та зборів.

В іншій частині позову - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 30.01.2019 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1(АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);

Відповідач - Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 10, код ЄДРПОУ 01190043);

Третя особа - Професійна спілка Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 1/37, кв. 4, код ЄДРПОУ 39750842).

Суддя -