Постанова

від 29.01.2019 по справі 910/11853/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2019 р. Справа№ 910/11853/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: Мельник М.О. - адвокат

від відповідача: Дзюба А.В. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Камянка Глобал Вайн

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018

у справі № 910/11853/18 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Камянка Глобал Вайн

до Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Фонд боргових зобов'язань

про визнання договору факторингу № 15-05/18-3 від 15.05.2018 недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання укладеного 15.05.2018 між позивачем та відповідачем договору факторингу № 15-05/18-3 недійсним як такого, що підписаний з боку позивача не уповноваженою особою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 910/11853/18 в позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:

- в преамбулі спірного договору зазначено, що він з боку позивача укладений в особі в.о. директора ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності. зареєстрованої в реєстрі за № 376 від 21.02.2018 приватним нотаріусом Колесніченко М.О. В реквізитах сторін з боку позивача договір підписано в.о. директора ОСОБА_5 та стоїть відтиск печатки позивача;

- станом на 21.02.2018 директором позивача був ОСОБА_7, що не заперечується сторонами;

- 21.02.2018 позивачем в особі директора ОСОБА_7 видано довіреність, згідно якої ОСОБА_5 уповноважено представляти інтереси товариства, для чого останньому надано повноваження укладати та підписувати від імені товариства будь-які угоди (купівлі-продажу, міни, оренди, підряду, застави (іпотеки), позики, позички, кредиту, доручення, комісії тощо) щодо будь-якого предмету (включаючи будь-яке нерухоме чи рухоме майно, майнові права, цінні папери, грошові кошти тощо товариства), договори про внесення змін та доповнень до вказаних угод (договорів) та про їх розірвання;

- пунктом 9.16.2 статуту позивача визначено, що директор товариства має право укладати угоди від імені товариства на суму, що не перевищує 300 000,00 грн., угоди на суму понад 300.000,00 грн. має право підписувати та укладати виключно за рішенням учасників товариства;

- зі змісту спірного договору слідує, що його ціна становить 166 179,21 грн., а отже, не перевищує встановлене статутом обмеження повноважень директора для укладення відповідного договору;

- виконуючий обов'язки директора наділений повноваженнями самого директора. Обмеження компетенції в.о. директора, здійснене загальними зборами учасників, може проводитися лише шляхом обмеження повноважень самого директора товариства, які обов'язково повинні бути внесені до статуту та зареєстровані реєстратором, проте, з огляду на відсутність відповідного рішення загальних зборів товариства про обмеження в.о. директора ОСОБА_5, останнім не було перевищено своїх повноважень під час укладення спірного договору.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Камянка Глобал Вайн звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 910/11853/18 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом, а саме на те, що ОСОБА_5 не мав повноважень на укладення спірного договору з боку позивача з огляду на те, що:

- за приписами статуту позивача призначення директора віднесено до виключної компетенції загальних зборів, статутом взагалі не передбачено можливості призначення в.о. директора, а жодного рішення щодо в.о. директора замість діючого директора не приймалось;

- не першій сторінці спірного договору зазначено, що ОСОБА_5 діє на підставі довіреності від 21.01.2018, а на останній - що він є в.о. директора, з чого слідує що ОСОБА_5 підписав спірний договір і на підставі довіреності, і як в.о. директора;

- жодні відомості про ОСОБА_5 як особу, що має право підпису документів від імені позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносилось, відповідні рішення керівними органами також не приймались.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Камянка Глобал Вайн передано на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки заявником до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору.

За таких обставин, ухвалою від 14.12.2018 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- апеляційну скаргу залишено без руху;

- апелянту роз'яснено, що:

1. він має право протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки, а саме, подати до Північного апеляційного господарського суду докази про сплату судового збору в сумі 2 643,00 грн.;

2. в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п. 2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту;

3. відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

21.12.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про долучення квитанції про сплату судового збору № 0.0.1214318224.2 від 17.12.2018 на суму 2 643,00 грн.

Ухвалою від 27.12.2018:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Камянка Глобал Вайн на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 910/11853/18;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 16.01.2019;

- роз'яснено учасникам процесу, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- призначено справу № 910/11853/18 до розгляду на 29.01.2019 о 12:20;

- учасників судового процесу попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

08.01.2019 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у порядку п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, долучення письмових доказів та розгляд справи за відсутності апелянта, в якому позивач просить:

- долучити до матеріалів справи в якості письмових доказів повідомлення у порядку п. 11.3.2 договору факторингу від 17.12.2018 з доказами направлення (чек, опис, накладна), ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2018 по справі № 752/21272/18 та позовну заяву про визнання правочину недійсним до Голосіївського районного суду м. Києва від 12.10.2018;

- зупинити провадження у справі № 910/11853/18 та розгляд апеляційної скарги до вирішення Голосіївським районним судом м. Києва справи № 752/21272/18 та до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі;

- розглядати справу № 910/11853/18 за відсутності представники апелянта через відрядження.

У вказаному клопотанні позивач зазначив про те, що апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити, та про те, що жодних розрахунків за спірним договором факторингу проведено не було, в зв'язку з чим 17.12.2018 позивачем було направлено відповідачу повідомлення в порядку п. 11.3.2 спірного договору.

16.01.2019 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач зазначив про те, що зобов'язання відповідача за оспорюваним договором були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до угоди від 02.07.2018, копію якої додано до відзиву, в зв'язку з чим підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні, та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Станом на 29.01.2019 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Щодо клопотання позивача про долучення додаткових доказів, а саме повідомлення у порядку п. 11.3.2 договору факторингу від 17.12.2018 з доказами направлення (чек, опис, накладна), ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2018 по справі № 752/21272/18 та позовної заяви про визнання правочину недійсним до Голосіївського районного суду м. Києва від 12.10.2018, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що позивач додав ці докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Позивач у клопотанні зазначає про те, що додаткові докази не були подані до суду раніше, оскільки повідомлення у порядку п. 11.3.2 договору факторингу від 17.12.2018 з доказами направлення (чек, опис, накладна) були створені та направлені відповідачу тільки 17.12.2018, а ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2018 по справі № 752/21272/18 та копія позовної заяви про визнання правочину недійсним до Голосіївського районного суду м. Києва від 12.10.2018 подавалась до суду першої інстанції 05.12.2018 разом з клопотанням про зупинення провадження у справі, яке не було розглянуто судом першої інстанції через винесене рішення у спрощеному провадженні.

Однак слід врахувати, що оспорюване рішення у цій справі ухвалено 26.11.2018, а відтак, частину з поданих апелянтом документів, зокрема ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2018 у справі № 752/21272/18 та відповідну позовну заяву від 12.10.2018, апелянт мав можливість подати до суду першої інстанції, проте вказаних дій не вчинив, і доказів об'єктивної неможливості вчинення таких дій суду апеляційної інстанції не надав.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

За з'ясованих судом обставин, додані позивачем до клопотання копії ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 21.11.2018 по справі № 752/21272/18 та відповідна позовна заява від 12.10.2018, подана до Голосіївського районного суду м. Києва, про визнання правочину недійсним як додаткові докази колегією суддів не приймаються.

З таких саме підстав колегією суддів не приймається як додатковий доказ при апеляційному перегляді оспореного рішення угода зарахування зустрічних однорідних вимог від 02.07.2018, копію якої додано відповідачем до відзиву.

Щодо решти доказів, а саме копій повідомлення у порядку п. 11.3.2 договору факторингу від 17.12.2018 з доказами направлення (чек, опис, накладна), колегія суддів зазначає про те, що вказані документи фактично на дату винесення оспорюваного рішення не існували, в той час як за приписами ГПК Україна надання учасником судового процесу нових доказів у справі, які станом на дату винесення судового рішення не існували, не віднесено до підстав для скасування такого судового рішення.

Щодо клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 910/11853/18 до вирішення Голосіївським районним судом м. Києва справи № 752/21272/18 та до набрання законної сили судовим рішенням в цій справі колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує з неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

У поданому клопотанні позивач посилається на те, що позовні вимоги у справі № 910/11853/18 ґрунтуються на визнанні договору факторингу № 15-05/18-3 від 15.05.2018 недійсним як такого, який підписаний з перевищенням повноважень уповноваженої особи - ОСОБА_5 на підписання договору, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва, який розглядає справу № 752/21272/18, встановлює обставини дійсності або недійсності повноважень особи, яка підписувала договір факторингу, що впливає на подальше визнання цього договору недійсним або відмову в позові, що має преюдиціальне значення для вирішення справи № 910/11853/18.

Проте, у позовній заяві, що розглядається у цій справі, як на підставу заявлених вимог позивач послався на відсутність у ОСОБА_5 повноважень на укладення спірного договору з боку позивача, оскільки статутом позивача до виключної компетенції загальних зборів віднесено призначення директора і взагалі не передбачено можливості призначення в.о. директора, а жодного рішення щодо обрання в.о. директора замість діючого директора не приймалось; що на першій сторінці спірного договору зазначено, що ОСОБА_5 діє на підставі довіреності від 21.01.2018, а на останній - що він є в.о. директора, з чого слідує що ОСОБА_5 підписав спірний договір і на підставі довіреності, і як в.о. директора; що жодні відомості про ОСОБА_5 як особу, що має право підпису документів від імені позивача, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносилось, відповідні рішення керівними органами також не приймались.

Водночас предметом розгляду у справі № 752/21272/18, яка перебуває в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва, є вимоги про визнання недійсною довіреності від 21.02.2018, на підставі якої було підписано спірний договір факторингу, та наказу від 21.02.2018 щодо звільнення ОСОБА_7 з посади директора та призначення в.о. директора ОСОБА_5, проте вказані обставини як підстава позову у справі № 910/11853/18 в суді першої інстанції не заявлялись.

До того ж, рішення у справі № 752/21272/18 буде винесене після винесення судом першої інстанції оспорюваного рішення (26.11.2016), а відтак, апеляційний перегляд вказаного рішення з урахуванням обставин, встановлених в рішенні у справі № 752/21272/18, фактично призвів би до перегляду справи по суті виходячи з інших фактичних та правових підстав, що є недопустимим на стадії апеляційного провадження відповідно до вимог ГПК України.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.07.2018 у справі № 922/52/18.

З огляду на викладені вище обставини, клопотання позивача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Під час розгляду апеляційної скарги позивач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

15.05.2018 позивач як клієнт та відповідач як фактор уклали договір факторингу № 15-05/18-3 (далі Договір) (а.с. 9-12), в п. 1.1 якого погодили, що у відповідності до умов Договору позивач зобов'язується передати (відступити) відповідачу права вимоги до боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю Аскор-Україна ), що належить позивачу, а відповідач зобов'язується прийняти зазначені вище права вимоги та перерахувати клієнту кошти у сумі ціни продажу.

Пунктом 5.1 Договору сторони домовились, що розмір ціни продажу прав вимоги становить 166 179,21 грн.

У преамбулі Договору зазначено, що з боку позивач його укладено в.о. директора ОСОБА_5, який діє на підставі довіреності, зареєстрованої в реєстрі за № 376 21.02.2018 приватним нотаріусом Колесніченко М.О., в реквізитах сторін з боку позивача Договір підписано в.о. директора ОСОБА_5, підпис якого скріплений печаткою позивача

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати недійсним Договір як такий, що підписаний з боку позивача особою, яка не мала відповідного обсягу повноважень на підписання такого договору, а саме в.о. директора ОСОБА_5, посилаючись на те, що відповідного рішення загальних зборів учасників позивача з цього приводу прийнято не було, і жодні відомості про ОСОБА_5 як про особу, що має право підпису документів від імені позивача до Єдиного державного реєстру не вносились.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

За своєю організаційно-правовою формою позивач відноситься до товариств.

Згідно з ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 88 ЦК України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

Згідно зі ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

Отже, відповідно до чинного законодавства, юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління відповідача визначається Статутом Товариства.

Питання, віднесені до компетенції (в тому числі виключної компетенції) загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, наведені в ст. 145 ЦК України, а також у статтях 41, 59 Закону України Про господарські товариства (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору).

З аналізу цих правових норм слідує, що а ні ЦК України, а ні ЗУ Про господарські товариства не відносять до компетенції (в тому числі виключної компетенції) загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю прийняття рішення про укладення угод на конкретну суму.

Водночас частиною 7 ст. 41 ЗУ Про господарські товариства визначено, що статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання, частиною 5 ст. 145 ЦК України - що статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Пунктом 9.16.2 Статуту позивача визначено, що директор товариства має право укладати угоди від імені товариства на суму, що не перевищує 300 000,00 грн., угоди на суму понад 300 000,00 грн. має право підписувати та укладати виключно за рішення учасників товариства.

Як слідує зі змісту Договору, його ціна становить 166 179,21 грн., а відтак, для укладення Договору не було необхідності у відповідному рішенні загальних зборів учасників позивача.

Посилання позивача на вказані обставини як на підставу задоволення позову визнаються колегією суддів безпідставними.

Крім того, слід зазначити про таке.

Відповідно до п. 9.14 Статуту позивача управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом - директором. Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.

Як слідує з матеріалів справи, 21.02.2018 директором позивача ОСОБА_7 видано наказ (далі Наказ від 21.02.2018) (а.с. 32) про звільнення ОСОБА_7 з посади директора позивача з 21.02.2018 за власним бажанням на підставі заяви ОСОБА_7 від 06.02.2018 та про призначення виконуючим обов'язки директора позивача ОСОБА_5 з 22.02.2018 до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора з посадовим окладом згідно штатного розкладу (на підставі заяви ОСОБА_5 від 21.02.2018).

Згідно з ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Останнім днем роботи у разі розірвання трудового договору з ініціативи працівника є той же день тижня, у який працівник попередив про це власника письмово.

Враховуючи, що ОСОБА_7 подано заяву про звільнення (або попереджено письмово про розірвання трудового договору) у вівторок 06 лютого 2018 року, останнім днем роботи мав бути вівторок 20 лютого цього ж року.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 38 Кодексу законів про працю України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Докази відкликання загальними зборами учасників позивача ОСОБА_7 з посади директора в матеріалах справи відсутні, а відтак, станом на 21.02.2018 посаду директора позивача обіймав ОСОБА_7

Водночас, починаючи з 22.02.2018, відповідно до вимог закону ОСОБА_7 є звільненим з посади директора позивача, а ОСОБА_5 є директором позивача згідно з Наказом від 21.02.2018 до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що Наказ від 21.02.2018 про призначення з 22.02.2018 ОСОБА_5 на підставі його заяви від 21.02.208 виконуючим обов'язки директора позивача до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора ОСОБА_7 видав будучи директором позивача відповідно до наданих йому Статутом позивача повноважень.

Позивачем не наведено правового обґрунтування незаконності дій ОСОБА_7В з видачі Наказу від 21.02.2018 про призначення виконуючим обов'язки директора позивача ОСОБА_5 з 22.02.2018 до моменту обрання загальними зборами учасників товариства нового директора.

Пунктом 9.5.7 Статуту до виключної компетенції загальних борів позивача віднесено обрання та відкликання директора Товариства.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що станом на 15.05.2018 (дата укладення Договору) загальними зборами учасників позивача було призначено іншого директора, а ОСОБА_5 відсторонено від посади виконуючого обов'язки директора позивача.

Законодавством про акціонерні товариства і Статутом позивача не передбачена посада виконуючого обов'язки директора як самостійного виконавчого органу товариства, а відтак, виконуючий обов'язки директора наділений повноваженнями самого директора, компетенція якого визначена Статутом, який затверджують загальні збори учасників.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів того, що щодо повноважень директора загальними зборами учасників позивача встановлено додаткові обмеження, є підстави вважати, що при підписанні спірного Договору виконуючим обов'язки директора позивача ОСОБА_5 не було перевищено наданих йому повноважень.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сама лише відсутність в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_5 як особу, яка має право підпису документів від імені позивача, не є беззаперечним доказом відсутності у вказаної особи відповідних повноважень.

Крім того, слід зазначити про таке.

Пунктом 9.16.2 Статуту позивача до повноважень директора товариства віднесено видачу довіреностей.

Згідно з ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч. 3 ст. 237 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Як слідує з матеріалів справи, 21.02.2018, будучи директором позивача, ОСОБА_7 видав довіреність (а.с. 40-41), якою ОСОБА_5 уповноважено представляти інтереси товариства, для чого йому надано повноваження, зокрема, укладати та підписувати від імені товариства будь-які угоди (купівлі-продажу, міни, оренди, підряду, застави (іпотеки), позики, позички, кредиту, доручення, комісії тощо) щодо будь-якого предмету (включаючи будь-яке нерухоме чи рухоме майно, майнові права, цінні папери, грошові кошти тощо товариства), договори про внесення змін та доповнень до вказаних угод (договорів) та про їх розірвання.

Доказів відкликання вказаної довіреності матеріали справи не містять.

Той факт, що в преамбулі Договору зазначено, що в.о. директора позивача ОСОБА_5, який як в.о. директора підписав вказаний Договір, діє на підставі довіреності від 21.02.2018, не має значення для справи, оскільки Договір від імені позивача вказана особа підписала в межах наявних у неї повноважень, а обсяг повноважень, наданих ОСОБА_5 зазначеною довіреністю, не перевищує повноважень, наданих директору позивача Статутом останнього.

Позивачем не наведено правового обґрунтування того, що вказані обставини є підставою для визнання Договору недійсним.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно зв статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання договору факторингу № 15-05/18-3 від 15.05.2018 недійсними з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Камянка Глобал Вайн задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 910/11853/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Камянка Глобал Вайн на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 910/11853/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2018 у справі № 910/11853/18 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11853/18.

Повний текст постанови складено: 04.02.2019

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець