Постанова

від 24.01.2019 по справі 910/4623/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2019 р. Справа№ 910/4623/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Дикунської С.Я.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 23.07.2018 (вх. №09.1-04.1/2257/18 від 14.11.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018

у справі №910/4623/18 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель"

про стягнення 506 857,04 грн

за участю представників учасників справи:

від позивача - Рябченко М.М., довіреність № 2-703д від 29.05.2018

від відповідача - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" про стягнення 506 857,04 грн, з яких 136 948,64 грн штрафу та 369 908,40 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної поставки товару за договором № УБГ 145/015-17 від 28.03.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 (повний текст складено 26.06.2018) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" 136 948,64 грн штрафу, 369 908,40 грн пені та 7602,86 грн витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 627, 629, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 217, 231 ГК України та встановлення факту прострочення виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Крім того, судом першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідачем не було доведено винятковості випадку за наявності якого судом може бути зменшено санкції.

23.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Волжский дизель звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 в частині задоволення позову про стягнення заборгованості в розмірі 304 114,22 грн, зменшивши розмір нарахованих штрафних санкцій на 60%.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та з порушенням норм процесуального права. Так, апелянт зазначає, що він не заперечує факт невчасної поставки товару, проте, просив суд, в порядку ст. 233 ГК України, зменшити розмір штрафних санкцій. Також апелянт зазначає, що місцевим господарським судом не було взяту до уваги причини неможливості вчасного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема, у зв'язку з непоставкою контрагентом ТОВ Волжский дизель з Російської Федерації предмету договору (запчастин та двигунів). Про наведені обставини відповідачем було повідомлено позивача та запропоновано змінити строки поставки, але позивачем відповіді надано не було. Виконання договірних зобов'язань було здійснено відповідачем на 61%. Крім того, відповідач вказує на те, що засновник відповідача перебуває в стані банкрутства, а за підсумками першого кварталу 2018 відповідач не має прибутку. Усі вищевикладені обставини, на переконання апелянта, є достатніми підставами для зменшення сум штрафних санкцій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Волжский дизель строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4623/18. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Волжский дизель на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4623/18. Учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень до 14.08.2018. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4623/18. Справу № 910/4623/18 призначено до розгляду на 20.08.2018.

16.08.2018 до Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства Укргазвидобування надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу позивач вказує на те, що зазначені в апеляційній скарзі доводи не можна визнати винятковими та виключними, оскільки у відповідності до ст. 218 ГК України порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не віднесено до надзвичайних обставин які б звільняли такого боржника від відповідальності за порушення господарського зобов'язання. Відповідачем не представлено доказів які б свідчили про скрутне фінансове становище товариства.

Ухвалою від 27.08.2018 зупинено апеляційне провадження у справі №910/4623/18, порушене за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Волжский дизель на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 до повернення матеріалів справи №910/4623/18 з Верховного Суду. Справу скеровано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №910/4623/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Волжский дизель на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018 у справі №910/4623/18.

24.09.2018 на адресу Київського апеляційного господарського суду повернулись матеріали справи № 910/4623/18.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2018 прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Волжский дизель на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі № 910/4623/18 та поновлено апеляційне провадження у справі № 910/4623/18. Розгляд справи № 910/4623/18 призначено на 22.10.2018.

Указом Президента України "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" №454/2017 від 29.12.2017 ліквідовано Київський апеляційний господарський суд та утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали справи №910/4623/16 згідно акту прийняття-передачі судової справи від 02.10.2018 було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2018 справу та апеляційну скаргу б/н від 23.07.2018 (вх. №09.1-04.1/2257/18 від 14.11.2018) Товариства з обмеженою відповідальністю Волжский дизель передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Мальченко А.О., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 справу №910/4623/18 прийнято до провадження визначеним складом суду, відкрито апеляційне провадження Північним апеляційним господарським судом за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель", розгляд справи призначено на 19.12.2018. Встановлено учасникам справи процесуальний строк для подання заяв, клопотань, пояснень, протягом п'яти днів з дня отримання вказаної ухвали, але не пізніше 12.12.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 розгляд справи, на підставі ст. ст. 202, 216 ГПК України, відкладено на 24.01.2019 у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Представник відповідача в судове засідання 24.01.2019 не з'явився.

Рекомендовані конверти, що надсилались відповідачу за трьома наявними в матеріалах справи адресами (в т.ч. і за адресою місцезнаходження згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб) не були вручені адресату та у відповідності до витягу з пошукової системи відстеження поштових відправлень ПАТ Укрпошта перебувають в точці видачі/доставки з 5 та 8 січня 2019. Клопотань або заяв про зміну адреси до суду від сторони не надходило та матеріали справи іншої адреси не містять.

Відповідно до ч. 3, ч. 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Також необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 та від 19.12.2018 були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач мав змогу ознайомитися з текстом цих процесуальних документів.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що в даному контексті також слід враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України , згідно з якою, сторони в розумні інтервали часу, мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи те, що явка представників учасників справи судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 46 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони та третьої особи, Північний апеляційний господарський суд, з огляду на обмеження розгляду апеляційної скарги процесуальними строками, дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи за відсутності представників відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 24.01.2019 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 залишити без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

28.03.2017 між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" (покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" (постачальник за договором, відповідач у справі) укладено договір поставки № УБГ 145/015-17 (далі- договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною, а позивача - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість Договору вказується у специфікації.

Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в графіку поставки та специфікації до Договору (п. 5.1).

Відповідно до п. 5.2 Договору, датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

У підписаній сторонами специфікації № 1 від 28.03.2017 (а.с. 28-29) сторони погодили, що загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, становить 4 980 415,20 грн., умови поставки товару: DDP (згідно ІНКОТЕРМС 2010), строк поставки - відповідно до графіку поставки товару.

Згідно погодженого сторонами Графіку поставки (а.с. 32), з урахуванням додаткової угоди № 1 від 19.05.2017 - строк поставки до 28.06.2017.

Оскільки відповідачем неналежним чином виконано умови договору з поставки товару, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" звернулось з позовом у даній справі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши зміст договору № УБГ 145/015-17 від 28.03.2017, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" та Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз", колегія суддів встановила, що вказаний правочин є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем поставлено позивачу товару на загальну суму 3 024 006 грн, що підтверджується видатковими накладними № 68 від 25.07.2017 на суму 457 200 грн., № 33 від 05.04.2017 на суму 1 833 612 грн. та № 54 від 06.06.2017 на суму 733 194 грн. (а.с. 33-35).

Факт поставки товару відповідачем з порушенням строків, визначених сторонами у Графіку Товариством з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтями 525 , 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Оскільки відповідач у встановлений умовами договору строк поставку товару не здійснив, допустивши прострочення належного виконання свого зобов'язання, то дії відповідача, є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4, ч. 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 7.10 договору сторони погодили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Приймаючи до уваги те, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України , коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про можливість стягнення з відповідача вищенаведеної сукупності штрафних санкцій.

При цьому, апеляційна інстанція зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України , оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені у даній справі обставини справи, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 136 948,64 грн та пені в сумі 369908,40 грн.

Водночас, причиною подання апеляційної скарги у даній справі стало питання щодо незастосування місцевим господарським судом положень чинного законодавства про зменшення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій. В іншій частині оскаржуване судове рішення першої інстанції, прийняті по суті даної справи, не оскаржувалось жодною із сторін.

За змістом ч. 2 ст. 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню .

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм права, слід дійти висновку, що за змістом вказаних статей зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а не обов'язком. Крім того, за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17).

При цьому, стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має штрафний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора у випадку надмірно великих санкцій.

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 .

Зважаючи на те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, судова колегія вважає, що доводи апелянта в частині незастосування місцевим господарським судом норм матеріального права (ч. 1 ст. 233 ГК України) не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в контексті приписів ст. 277 ГПК України на чому наполягає апелянт.

Місцевим господарським судом належним чином перевірено та надано вірну оцінку усім доводам відповідача щодо наявності обставин для зменшення розміру штрафних санкцій, за наслідком чого суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій на підставі наведених норм, винятковості випадку для зменшення розміру санкцій, не надано доказів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача, а заявлена сума штрафних санкцій з огляду на загальну вартість укладеного договору та суму невиконаного зобов'язання не може бути розцінена судом як надмірно велика перед розміром збитків.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що невиконання відповідачем зобов'язання із поставки товару було зумовлено саме непоставкою його контрагентом товару, судова колегія зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 ГК України унормовано, що підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, виходячи із правового аналізу вищенаведених норм права, судова колегія констатує, що порушення контрагентом відповідача своїх зобов'язань, так само як і відсутність у товариства прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки. Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому.

При цьому, складне матеріальне становище також не змінює погоджену сторонами дату поставки товару та не звільняє його від відповідності за порушення умов Договору.

За сукупністю викладеного, доводи апеляційної скарги про прийняття місцевим господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права та на підставі недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі № 910/4623/18 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 253-254, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волжский дизель" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4623/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4623/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/4623/18.

4. Справу №910/4623/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді С.Я. Дикунська

А.О. Мальченко

Повний текст постанови складено 04.02.2019