Постанова

від 21.01.2019 по справі 914/1748/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2019 р. Справа№ 914/1748/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Система Торгсервіс

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017

у справі №914/1748/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Система Торгсервіс

до: 1. Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області;

2. Державної казначейської служби України

про відшкодування 322 960,77 грн шкоди

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Система Торгсервіс (надалі - ТОВ Система Торгсервіс , позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (надалі - відповідач 1) та Управління Державної казначейської служби України у м. Червонограді Львівської області (надалі - відповідач 2) про відшкодування шкоди у розмірі 322 960,77 грн, завданої бездіяльністю Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.10.2017 замінено відповідача-2 - Управління державної казначейської служби у м. Червонограді Львівської області на належного відповідача - Державну казначейську службу України, матеріали справи № 914/1748/17 надіслано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2017 справу №914/1748/17 прийнято до провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 Товариству з обмеженою відповідальністю Система Торгсервіс у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами обставин, які б свідчили, що дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби є причиною, а збитки, яких зазнав позивач, наслідком протиправної поведінки вищевказаного органу. Таким чином, позивачем не доведено ані наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача 1 та понесеними збитками, ані розміру заподіяної шкоди.

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ Система Торгсервіс звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скаргу мотивовано тим, що суд неповно з'ясував обставини справи, дійшов необґрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог та ухвалив незаконне рішення.

Апелянт у скарзі наголосив на неврахуванні судом тієї обставини, що передумовою виникнення в органу ДВС обов'язку відшкодувати шкоду є його незаконна бездіяльність, а в даному випадку існує ухвала суду, якою визнано бездіяльність органу ДВС незаконною, а тому факт протиправної поведінки відповідача-1 є таким, що не потребує доказування в силу преюдиціального характеру; судом не було визначено розміру шкоди, заподіяної позивачеві та не надано належної оцінки наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю органу ДВС та завданою шкодою; при вирішенні спору судом не було враховано чіткої та усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка направлена на ефективний доступ до правосуддя, право на який захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та включає в себе також право на виконання судових рішень без зайвих затримок, оскільки в протилежному випадку право на суд є ілюзорним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Система Торгсервіс на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №914/1748/17, а ухвалою від 27.09.2018 - призначено апеляційну скаргу до розгляду на 23.10.2018.

У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали справи було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2018 апеляційну скаргу ТОВ Система Торгсервіс передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 апеляційну скаргу ТОВ Система Торгсервіс на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №914/1748/17 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою та призначено до розгляду на 10.12.2018.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 10.12.2018 від відповідача-1 надійшли клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з направленням на адресу суду вищевказаного клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 розгляд апеляційної скарги ТОВ Система Торгсервіс на рішення господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №914/1748/17 відкладено на 21.01.2019, визначено розгляд справи здійснювати у режимі відеоконференції.

Своїм правом, передбаченим ст. 263 ГПК України відповідачі не скористались, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

У судовому засіданні 21.01.2019, проведеному в режимі відео конференції, представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача-1 проти задоволення скарги заперечив, вказуючи на безпідставність її доводів, просив скаргу відхилити як необґрунтовану, а судове рішення залишити без змін.

Відповідач-2 явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача-1, враховуючи, що відповідач-2 не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

21.01.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників апелянта та відповідача 1, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2015 було порушено провадження у справі № 910/31731/15 за позовною заявою ТОВ Система Торгсервіс про стягнення з ТОВ Індагро Груп 319 212,18 грн заборгованості, яка складається з основного боргу в сумі 197 804,16 грн, пені - 80 747,46 грн, збитків від зміни індексу інфляції - 36 222,16 грн та 4 438,40 грн - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 2402/1 від 24.02.2015.

Ухвалою від 19.01.2016 Господарський суд міста Києва встановив, що 24.02.2015 між ТОВ Система Торгсервіс (постачальник) та ТОВ Індагро Груп (покупець) укладено договір поставки № 2402/1, скріплений печаткою ТОВ Індагро Груп , з якої вбачається, що ідентифікаційним кодом останнього є - 34528410, при цьому в реквізитах договору місцезнаходженням покупця вказано адресу: 01042, м. Київ, вул. П. Лумумби, 4/6.

За наслідками електронного запиту суду отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 17.12.2015 (станом на день звернення з позовом) з якого вбачається, що за кодом 34528410 в Реєстрі значиться юридична особа з найменуванням - Товариство з обмеженою відповідальністю Дюн-Вест-ЛТД .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 у справі №910/31731/15 було здійснено заміну відповідача з ТОВ Індагро Груп на його правонаступника - ТОВ Дюн-Вест-ЛТД , місцезнаходженням якого є: 80193, Львівська область, м.Червоноград, вул.Богдана Хмельницького, 69, у зв'язку чим матеріали справи № 910/31731/15 було надіслано за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Наведені обставини були предметом дослідження та встановлені господарськими судами під час розгляду справи № 910/31731/15.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.03.2016 у справі № 910/31731/15 позов ТОВ Система Торгсервіс було задоволено частково, стягнуто з ТОВ Дюн-Вест-ЛТД (м. Червоноград, вул. Богдана Хмельницького, 69, Львівська область) на користь ТОВ Система Торгсервіс 197 804,16 грн основного боргу, 79 771,98 грн пені, 4 389,62 грн річних, 36 222,16 грн інфляційних втрат, 4 772,85 грн судового збору (т.1, а.с.44-49), а в подальшому, на його виконання видано відповідний судовий наказ (т.1, а.с.95).

17.05.2016 заступником начальника Червоноградського міського відділу ДВС ГТУЮ у Львівській області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за наказом № 910/31731/17, виданим 25.03.2016 Господарським судом Львівської області про стягнення з ТзОВ Дюн-Вест-ЛТД присудженої до стягнення суми коштів (т.1 а.с.42).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.06.2017 частково задоволено скаргу позивача на бездіяльність Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо виявлення та арешту майна (грошових коштів, рухомого та нерухомого майна) боржника у виконавчому провадженні ВП № 51134612 (т.1, а.с.50-58).

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначає про неотримання ним присуджених до стягнення коштів по рішенню Господарського суду Львівської області у справі № 910/31731/15 у зв'язку з бездіяльністю відповідача-1, неправомірність якої встановлена ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.06.2017. Оскільки на момент подання позову виконавче провадження № ВП № 51134612 є невиконаним, його право має бути захищено в судовому порядку, шляхом відшкодування відповідачами майнової шкоди з підстав, передбачених ч.1 ст.1173 ЦК України, ч. 3 ст. 11 Закону України Про державну виконавчу службу .

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, у відповідності до п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 22 цього Кодексу передбачає право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальною нормою, а саме, частиною 3 статті 11 Закону України Про державну виконавчу службу передбачено, що шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до статті 1173 ЦК України, на яку посилається позивач, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Як правильно відзначено судом в оскаржуваному рішенні, на час відкриття виконавчого провадження діяв Закон України Про виконавче провадження в редакції від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (далі - Закон N 606-XIV), який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно статті 1 вищезазначеного Закону (N 606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу приписів п. 1 частини 2 статті 11 Закону N 606-XIV, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності до частини 2 статті 4 Закону України Про державну виконавчу службу (№ 202/98-ВР від 24.03.1998), державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Положеннями статті 11 вказаного Закону (№ 202/98-ВР), державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність в порядку, встановленому законом. У разі вчинення державним виконавцем під час виконання службових обов'язків діяння, що має ознаки злочину чи адміністративного правопорушення, він підлягає кримінальній чи адміністративній відповідальності у порядку, встановленому законом. Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах передбачено, що при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону Про державну виконавчу службу , частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Таким чином, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Колегія суддів вважає правильною позицію місцевого господарського суду про те, що належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду (ст. 85 Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV).

У пункті 9 рекомендацій президії Вищого господарського суду України Про внесення змін і доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 № 02-5/215 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди № 04-5/239 від 29.12.2007 зазначено, що у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

У розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі статтею 85 Закону України Про виконавче провадження на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України (в редакції Закону, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

Відтак, необхідною умовою для притягнення органу державної виконавчої служби до відповідальності у вигляді стягнення збитків є встановлення факту неправомірності дій (бездіяльності) цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Факт бездіяльності державного виконавця на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди встановлений ухвалою Господарського суду Львівської області, однак суд першої інстанції, розглядаючи даний спір мотивовано зауважив про недоведеність позивачем належними доказами наявності причинного зв'язку між бездіяльністю органу державної виконавчої служби та понесеними збитками.

Так, з копій матеріалів виконавчого провадження, долучених до матеріалів справи відповідачем 1, вбачається, що державним виконавцем після винесення постанови про відкриття виконавче провадження від 17.05.2016 боржникові був наданий строк на добровільне виконання судового рішення в строк до 24.05.2016.

Оскільки у відведений для добровільного виконання термін боржник рішення суду не виконав, 26.05.2016 була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яка 27.05.2016 о 15:08:43 була внесена державним виконавцем Червоноградського міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області Квашинською З.Л., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про обтяження: 14698770 (спеціальний розділ), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 60079885, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Матеріалами виконавчого провадження №51134612 в копії, наявними в матеріалах справи підтверджується, що 27.05.2016 державним виконавцем було винесено постанови про арешт коштів боржника ТзОВ Дюн-Вест-ЛТД в ПАТ КБ ПРАВЕКС-БАНК , АТ ОТП БАНК , ПАТ КРЕДИТВЕСТ БАНК , АТ ПРОКРЕДИТ БАНК ПУ АТ ФІДОБАНК , в Головному управлінні Ощадбанк по м. Києву, АТ Укрексімбанк , однак в подальшому означеними банківськими установами постанови про арешт коштів боржника були повернуті без виконання, з посиланням на ту обставину, що назва боржника не відповідала назві юридичної особи, якою відкривались рахунки в банківських установах (ТОВ ІНДАГРО ГРУП ).

Водночас, в матеріалах справи наявні копії відповідей від Сервісного центру МВС, Державної авіаційної служби України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про відсутність у боржника транспортних засобів та цінних паперів.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, у витязі з ЄДРПОУ на ТОВ Дюн-Вест-ЛТД (код 34528410) не відображено інформації про правонаступництво ТОВ Дюн-Вест-ЛТД у зв'язку з тим, що ТОВ ІНДАГРО ГРУП було лише перейменовано у ТОВ Дюн-Вест-ЛТД , але при цьому змінило своє місцезнаходження.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець за об'єктивних обставин не мав можливості виконати рішення суду у встановлений законом строк, а позивачем, у свою чергу, вказані обставини не були спростовані.

Позивачем було оскаржено бездіяльність державного виконавця в порядку ст. 121-2 ГПК України до Господарського суду Львівської області. Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.06.2017 частково задоволено скаргу позивача на бездіяльність Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, визнано незаконною бездіяльність державного виконавця Червоноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо виявлення та арешту майна (грошових коштів, рухомого та нерухомого майна) боржника у виконавчому провадженні ВП № 51134612.

Частиною 1 статті 33 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналогічні положення щодо обов'язків сторони викладені й у ст.ст. 13, 74 ГПК України (в редакції Закону, чинній на час розгляду апеляційної скарги).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідачів майнової шкоди позивачем у встановленому порядку не доведені, а за відсутності доказів того, що дії чи бездіяльність відповідача 1 є причиною, а збитки, які у нього виникли, є наслідком такої протиправної поведінки, відсутності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача 1 та збитками, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та правильного висновку, вказавши, що позовні вимоги позивач є такими, що не підлягають задоволенню.

Наголошуючи у скарзі на тому, що передумовою виникнення в органу примусового виконання обов'язку відшкодувати шкоду є незаконність його бездіяльності, яка визнана такою відповідним судовим актом, що є преюдицією для сторін, скаржник помилково вважає безумовним, з огляду на недоведеність ним інших обов'язкових елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування шкоди.

Отже, за відсутності факту доведеності позивачем в порядку, визначеному ГПК України, належними і допустимими доказами наявності в діях органу примусового виконання усіх необхідних елементів юридичної відповідальності, в тому числі обґрунтованості розміру заявленої до стягнення шкоди, причинного зв'язку між заподіяною шкодою та неправомірними діями, настання такої відповідальності автоматично є неможливим та суперечило б принципам судочинства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що визначення розміру шкоди є обов'язком особи, яка звертається до суду з таким позовом, та має бути визначений у ньому з посиланням на відповідні та належні докази. Зазначений обов'язок кореспондується з вимогами ст.ст. 33, 34 ГПК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) щодо обов'язку сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника відносно гарантій, передбачених п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які поширюються, зокрема, на виконання рішень національних судів, а зазначена процедура згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, є частиною національного законодавства.

Проте, у даному випадку нездатність національного органу виконати рішення у встановлений законом строк, не створює автоматичного заподіяння збитків особі, тягар доведення яких, при зверненні до господарського суду, лежить виключно на позивачеві, як вірно зауважив суд першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з приписами ч. 1-3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 14.12.2017 у справі №914/1748/17 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Державної казначейської служби України - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Система Торгсервіс на рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №914/1748/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №914/1748/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №914/1748/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.02.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська