Постанова

від 24.01.2019 по справі 910/1570/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2019 р. Справа№ 910/1570/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 24.01.2019

розглянувши апеляційну скаргу Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 (повне рішення складено 08.08.2018)

у справі №910/1570/18 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестицій"

2. Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд - УКБ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Київська обласна організація Товариства сприяння обороні України

про визнання недійсним договору,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Колективне підприємство "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестицій" (далі - відповідач-1) та Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд - УКБ" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Колективне підприємство "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" за договором співробітництва від 03.11.2004 набув майнове право право очікування на нежитлові приміщення, площею 130 кв.м., яке знаходиться за адресою: пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва. Однак, ТОВ Житло Будівництво Інвестиції уклало із Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків Житлоінвестибуд-УКБ договір № 130/28 від 18.09.2013 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої за адресою: пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва, згідно якого майнові права на приміщення за вказаною адресою передаются Комунальному підприємству з питань будівництва житлових будинків Житлоінвестбуд-УКБ . Проте, позивач звертає увагу, що на час укладення договору № 130/28 від 18.09.2013 про передачу нежитлового приміщення спірного будинку, право власності на майнові права на спірне нежитлове приміщення вже належало позивачу. Відтак, на думку позивача, оскаржуваний договір № 130/28 від 18.09.2013 укладено без згоди позивача, якому належали майнові права на нежитлові приміщення, а тому даний договір укладено із порушенням вимог чинного на час його укладення законодавства та з порушенням права позивача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі №910/1570/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору №130/28 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва від 18.09.2013 суперечать нормам Цивільного кодексу України , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину чи спрямованості будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не зазначив мотиви відхилення усіх доказів, що свідчать про наявність у позивача майнового права, а саме права очікування . Крім того, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що на момент укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору №130/28 від 18.09.2013, у відповідача-1 не було майнових прав на нежитлові приміщення, площею 130 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, пров. Моторний, 11, так як майнові права на вказане нерухоме майно вже належало позивачу за договором про співробітництво від 03.11.2004.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач-2 у своєму відзиві зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення. Тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того вказує, що у ПК Житлоінвестбуд-УКБ не було та немає правовідносин з Колективним підприємством "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України". Крім того, позивач не надав належних доказів вини відповідача-1 та відповідача-2 та не довів обставини, на які він посилався як на підставу позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 та третьою особою не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

Явка учасників у судове засідання

В судове засідання представник відповідача-1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим поверненням, про причини неявки суд не повідомив.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України .

Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України ).

Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України , статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача-1, який повідомлявся про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом участі в судовому засіданні.

Представники позивача та третьої особи у судовому засіданні 24.01.2019 надали свої пояснення, підтримували доводи, які викладені в апеляційній скарзі, просили задовольнити апеляційну скаргу, а рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити, оскаржене рішення суду залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

03.11.2004 між Колективним підприємством Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України (дал - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Житло Будівництво Інвестиції (далі - сторона-2) укладено договір про співробітництво (далі - договір) (т. 1; а.с. 18-19).

Згідно з п. 1.1 договору сторони цього договору, ставлячи на меті упорядкування та забудову території земельної ділянки сторони-1, яка знаходиться за адресою: пров. Моторний, 11 (далі - ділянка) домовились докладати всіх зусиль по реалізації цілей завдання, передбачених цим договором та додатковими угодами, якщо такі будуть укладені.

Відповідно до п. 2.1 договору сторона-2 за власні кошти буде здійснювати будівництво на вище вказаній ділянці.

Сторони у пункті 2.2 договору встановили, що для реалізації мети цього договору сторона-1 надає письмову згоду на виділення земельної ділянки для користування сторони-2. Зі свого боку сторона-2 надає стороні-1 обумовлену цим договором компенсацію і самостійно укладає угоди, з будь-якими третіми особами, з приводу здійснення будівельних робіт, отримує дозвіл на погоджувальну документацію в повному обсязі, яка передбачена чинним законодавством, а також укладає будь-які інші угоди, необхідні для здійснення діяльності та досягнення цілей та мети, встановлених в цьому договорі.

Пунктом 3 договору передбачено, що сторона-1 зобов'язується надати після укладення сторонами цього договору письмову згоду на відведення земельної ділянки на користь ТОВ Житло Будівництво Інвестиції з додержанням норм чинного законодавства. Забезпечити сторону-2 всією необхідною документацією щодо права власності на будівлі та споруди, розташовані на території ділянки, для вирішення майнових питань в установленому законом порядку.

Згідно з п. 4 договору сторона-2 зобов'язується надати стороні-1 нежитлове приміщення площею 130 кв.м для збереження функціонування СТК у комплексі, який буде побудовано на ділянці ТОВ Житло Будівництво Інвестиції або в іншому об'єкті. СТК продовжує функціонувати на території, яку він займає до початку будівництва. Здійснити самостійно або на договірній основі проектування та забудову ділянки. Погодити та отримати архітектурні планування на весь комплекс робіт. Здійснити відведення та закріплення ділянки під забудову та виконати в повному обсязі проектну документацію з затвердженням та узгодженим будівництва з одержанням ордеру на будівництво. У випадку продажу юридичної особи або заміни замовників сторона-2 в семиденний строк повідомляє стороні-1 щодо намірів вищевказаних дій та компенсує свої зобов'язання за домовленістю сторін.

19.07.2005 рішенням Київської міської ради №884/3459 Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю Житло Будівництво Інвестиції земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м. Києва затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Житло Будівництво Інвестиції для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м. Києва, а також вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю Житло Будівництво Інвестиції , за умови виконання пункту 3 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 0,99 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

В свою чергу, 18.10.2005 між Колективним підприємством Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Житло Будівництво Інвестиції (далі - виконавець) підписано додаткову угоду №1 до договору про співробітництво від 03.11.2004 (далі - додаткова угода) (т. 1; а.с. 25).

Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди замовник надає, а виконавець приймає на себе виконання робіт по знесенню тимчасових будівель та споруд, що знаходяться на балансі замовника та розташовані на земельній ділянці, яку відповідно до рішення Київської міської ради від 19.07.2005 за №884/3459 стороні-2 надано в оренду строком на 10 років за адресою: пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва (далі - ділянка).

Пунктом 1.1.1 додаткової угоди передбачено, що в розділ 3 договору - обов'язки сторони-1 додати положення: сторона-1 зобов'язується самостійно знести тимчасові будівлі та споруди та передати стороні-2 земельну ділянку, вільну від забудови .

Сторони погодили пунктом 1.1.2 додаткової угоди у розділ 4 договору - обов'язки сторони-2 додати положення такого змісту: по факту введення в експлуатацію житлово-офісного комплексу, який планується побудувати на ділянці, сторона-2 на підставі цього договору та акту приймання-передачі приміщень передає у власність стороні-1 нежитлові приміщення, площею 130 кв.м, відповідно до експлікації приміщень зазначеного комплексу. Експлікація приміщень, відповідно до якої стороні-1 буде надано нежитлові приміщення, буде погоджена після затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації. Подальше оформлення права власності на передані стороні-1 нежитлові приміщення здійснюється стороною-1 .

Надалі, 18.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю Житло Будівництво Інвестиції (сторона-1) та Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків Житлоінвестбуд-УКБ (сторона-2) підписано договір №130/28 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва (далі - договір №130/28 від 18.09.2013) (т.1: а.с. 26-28).

Відповідно до п. 1.1 договору №130/28 від 18.09.2013 сторона-1, якій на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 №884/3459 та договору оренди, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що проведено запис від 12.10.2005 №79-600359 надано право на забудову земельної ділянки, передає стороні-2 виконання функції замовника будівництва житлового-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м.Києва на умовах цього договору на весь термін будівництва.

Згідно із п. 1.3 договору №130/28 від 18.09.2013 сторона-2 організовує будівництво об'єкта відповідно до проектно-кошторисної документації та наділяється виключним правом від імені сторонни-1 вчиняти всі необхідні юридичні дії по забудові земельної ділянки по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва.

Пунктом 2.3 договору №130/28 від 18.09.2013 сторони домовились та погодили, що за понесені стороною-1 витрати на відведення, у тому числі звільнення від споруд, оформлення в установленому порядку та користування земельною ділянкою по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва сторона-2 компенсує витрати шляхом передачі орієнтовно 1980 кв.м ( у т.ч. 990 кв.м загальної житлової площі та 990 кв.м загальної нежитлової площі) за відповідним актом.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, що 19.07.2005 Київською міською радою прийнято рішення № 884/3459 Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Житло Будівництво Інвестиції земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м. Києва.

На підставі витягу з протоколу № 7 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 22.03.2016, висновку постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування до кадастрової справи № А-22094 та договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 26.08.2016 зареєстрованого в реєстрі за № 835, укладеного між ТОВ Житло Будівництво Інвестиції та Київською міською радою поновлено на 10 років договір оренди земельної ділянки від 06.10.2005 за реєстровим № 732.

Зазначену земельну ділянку за кадастровим номером № 8000000000:82:414:0014, яка знаходиться за адресою: провулок Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва та належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Києва надано у строкове платне користування ТОВ Житло Будівництво Інвестиції для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового офісного комплексу з нежитловими приміщеннями з паркінгом.

Згідно із ст. 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель. Таке право виникає на підставі договору. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Отже, відповідно до умов договору № 130/28 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва від 18.09.2013 ТОВ Житло Будівництво Інвестиції передало КП Житлоінвестбуд-УКБ виконання функцій замовника будівництва житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м. Києва.

З огляду на вказане вище, суд першої інстанції вірно зазначив, що на час укладення спірного правочину ТОВ Житло Будівництво Інвестиції мало належні права на зазначену земельну ділянку. Тобто, КП Житлоінвестбуд-УКБ правомірно було передано право замовника будівництва згідно з вказаним спірним правочином.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно із ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі №910/11543/17 за позовом Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестиції" та Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" позовні вимоги було задоволено частково. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестиції" виконати зобов'язання за договором про співробітництво від 03.11.2004 шляхом надання Колективному підприємству "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" експлікації приміщень житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м. Києва для погодження нежитлових приміщень загальною площею 130 кв.м, що підлягають передачі у власність Колективному підприємству "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України".

Так, місцевий господарський суд правомірно вказав, що Комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" не є стороною договору про співробітництво від 03.11.2004 та додаткової угоди №1 до цього договору. Однак, той факт, що за умовами договором №130/28 від 18.09.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестицій" передано Комунальному підприємству з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд - УКБ" функції замовника будівництва об'єкта, не свідчить про заміну сторони у зобов'язаннях, що виникають із укладеного між позивачем та відповідачем-1 договору про співробітництво від 03.11.2004.

Положеннями статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України , є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Так, дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Колективне підприємство "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України", ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надало доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору №130/28 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва від 18.09.2013 суперечать нормам Цивільного кодексу України , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Також, позивач не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин або вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину. Крім того, апелянт не спростував, що правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, місцевим господарським судом вірно встановлено, що правові підстави для визнання договору №130/28 на виконання функцій замовника від 18.09.2013 недійсним відсутні.

Стосовно посилань апелянта на те, що на момент укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору №130/28 від 18.09.2013, у відповідача-1 не було майнових прав на нежитлові приміщення, площею 130 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, пров. Моторний, 11, так як майнові права на вказане нерухоме майно вже належало позивачу за договором про співробітництво від 03.11.2004, а також, стосовно тверджень про наявність у позивача майнового права, а саме права очікування , колегія суддів зазначає наступне.

З аналізу статей 13 , 15 , 16 ЦК України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У пункті 145 рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2 - 5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Однак, звертаючись з позовною заявою Колективне підприємство "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" просило визначити недійсним договір №130/28 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м.Києва від 18.09.2013. Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Колективне підприємство "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" за договором співробітництва від 03.11.2004 набув майнове право право очікування на нежитлове приміщення, площею 130 кв.м.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що при визнанні недійсним всього договору №130/28 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м.Києва від 18.09.2013 будуть порушені права відповідача-2, який належним чином виконує умови договору №130/28 та не є стороною договору про співробітництво від 03.11.2004. Отже, позивачем невірно визначено спосіб захисту його майногово права на нежитлове приміщення, площею 130 кв.м.

Усі інші доводи та міркування сторін, викладені у заявах по суті спору, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на вказане вище, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом вірно встановлено, що правові підстави для визнання договору №130/28 на виконання функцій замовника від 18.09.2013 недійсним відсутні.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно зазначив, що, оскільки позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачами, тому позовні вимоги про визнання недійсним договору не підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі №910/1570/18 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі №910/1570/18 підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі №910/1570/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі №910/1570/18 залишити без змін.

Матеріали справи №910/1570/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст.ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 04.02.2019

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Л.В. Чорна