Постанова від 16.04.2019 по справі 910/1570/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/1570/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т.Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України"

на рішення Господарського суду міста Києва (суддя О.В. Мандриченко) від 24.07.2018

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - А.І. Тищенко, судді І.М. Скрипка, Л.В. Чорна) від 24.01.2019

за позовом Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестицій"

та Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Київської обласної організації Товариства сприяння обороні України

про визнання недійсним договору.

Учасники справи:

представник позивача - Титикало Р.С., адвокат,

представник відповідача 1 - не з'явився,

представник відповідача 2 -Ковригіна В.Є., адвокат,

представник третьої особи - не з'явився.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 09.02.2018 Колективне підприємство "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" (далі - Позивач) подало позовну заяву про визнання недійсним договору № 130/28 від 18.09.2013 на виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої за адресою: провулок Моторний,11 у Голосіївському районі міста Києва (далі - Договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестицій" (далі - Відповідач-1) та Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (далі - Відповідач-2).

1.2 Позовна заява мотивована незаконністю укладення відповідачами оспорюваного Договору, порушенням при його укладенні права Позивача як власника майнового права (права очікування) на отримання в майбутньому права власності на нежитлові приміщення площею 130 кв. м. (далі - Нежитлові приміщення) в об'єкті будівництва за адресою: провулок Моторний,11 у Голосіївському районі міста Києва (далі - Об'єкт будівництва), право замовника будівництва якого було передано від Відповідача-1 Відповідачу-2 за Договором. Вказана частина майна за укладеним між Позивачем та Відповідачем-1 03.11.2004 договором про співробітництво та Додатковою угодою № 1 до нього (далі - Договір про співробітництво) мала перейти до Позивача, між тим згідно з умовами оспорюваного Договору переходить до Відповідача-2, через що оспорюваний Договір позбавляє Позивача права в майбутньому отримати право власності на Нежитлові приміщення в побудованому в майбутньому Об'єкті будівництва, а Відповідач-1, укладаючи Договір, на порушення пункту 4 Договору про співробітництво не погодив з Позивачем свій намір змінити замовника будівництва, визначеного в пункті 4 Договору про співробітництво, адже за умовами цього пункту у випадку продажу юридичної особи або зміни замовників Відповідач-1 в семиденний строк повідомляє Позивача щодо намірів вчинити ці дії та компенсує свої зобов'язання за домовленістю сторін. Через наведене Позивач зазначив, що оспорюваний Договір суперечить меті і цілям в Договорі про співробітництво. При цьому Позивач як на підставу своїх вимог посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі № 910//11543/17 про часткове задоволення вимог Позивача: зобов'язання Відповідача-1 виконати зобов'язання за Договором про співробітництво шляхом надання Позивачу експлікації приміщень житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі міста Києва для погодження Нежитлових приміщень, що підлягають передачі у власність Позивача.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1 24.07.2018 Господарський суд міста Києва прийняв рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019): у задоволенні позову відмовити повністю.

2.2 Рішення судів мотивовані відсутністю правових підстав для визнання Договору недійсним. Позивачем не довів невідповідність умов Договору вимогам, визначеним частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України, та існування у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним з огляду на те, що хоча Відповідач-2 і не є стороною Договору про співробітництво, проте факт передачі за Договором від Відповідача-1 Відповідачу-2 функцій замовника будівництва об'єкту, щодо захисту права власності на частину приміщень якого звернувся у цій справі Позивач, не свідчить про заміну сторони у зобов'язаннях, що виникають із Договору про співробітництво.

2.3 Погоджуючись з наведеними мотивами суду першої інстанції, апеляційний суд додав, що Позивач обрав неправильний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах з огляду на те, що у разі визнання недійсним Договору будуть порушені права Відповідача-2, який належним чином виконує умови Договору та не є при цьому стороною Договору про співробітництво.

3. Встановлені судами обставини

3.1 03.11.2004 між Позивачем та Відповідачем-2 укладено Договір про співробітництво.

Згідно з пунктом 1.1 Договору про співробітництво сторони цього договору, маючи на меті упорядкування та забудову території земельної ділянки Позивача, яка знаходиться за адресою: пров. Моторний, 11 (далі - Земельна ділянка) домовились докладати всіх зусиль по реалізації цілей завдання, передбачених цим договором та додатковими угодами, якщо такі будуть укладені.

Відповідно до пункту 2.1 Договору про співробітництво Відповідач-1 за власні кошти буде здійснювати будівництво на вище вказаній ділянці.

Сторони у пункті 2.2 Договору про співробітництво встановили, що для реалізації мети цього договору Позивач надає письмову згоду на виділення Земельної ділянки для користування Відповідача-1. Зі свого боку Відповідач-1 надає Позивачу обумовлену цим договором компенсацію і самостійно укладає угоди з будь-якими третіми особами з приводу здійснення будівельних робіт, отримує дозвіл на погоджувальну документацію в повному обсязі, яка передбачена чинним законодавством, а також укладає будь-які інші угоди, необхідні для здійснення діяльності та досягнення цілей та мети, встановленихв цьому договорі.

Пунктом 3 Договору про співробітництво передбачено, що Позивач зобов'язується надати після укладення сторонами цього договору письмову згоду на відведення земельної ділянки на користь Відповідача-1 з додержанням норм чинного законодавства; забезпечити Відповідача-1 всією необхідною документацією щодо права власності на будівлі та споруди, розташовані на території ділянки, для вирішення майнових питань в установленому законом порядку.

Згідно з пунктом 4 Договору про співробітництво Відповідач-1 зобов'язується надати Позивачу Нежитлові приміщення для збереження функціонування СТК у комплексі, який буде побудовано на ділянці Відповідача-1 або в іншому об'єкті. СТК продовжує функціонувати на території, яку він займає до початку будівництва; здійснити самостійно або на договірній основі проектування та забудову ділянки; погодити та отримати архітектурні планування на весь комплекс робіт; здійснити відведення та закріплення ділянки під забудову та виконати в повному обсязі проектну документацію з затвердженням та узгодженим будівництва з одержанням ордеру на будівництво. У випадку продажу юридичної особи або заміни замовників Відповідач-1 в семиденний строк повідомляє Позивачу щодо намірів вищевказаних дій та компенсує свої зобов'язання за домовленістю сторін.

3.2 19.07.2005 рішенням Київської міської ради №884/3459 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Житло Будівництво Інвестиції" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі м. Києва" затверджено проект відведення земельної ділянки Відповідача-1 для будівництва, експлуатації та обслуговування Об'єкта будівництва, а також вирішено передати Відповідачу-1, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 0,99 га для будівництва, експлуатації та обслуговування Об'єкта будівництва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На підставі витягу з протоколу № 7 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 22.03.2016, висновку постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування до кадастрової справи № А-22094 та договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 26.08.2016 зареєстрованого в реєстрі за № 835, укладеного між Відповідачем-1 та Київською міською радою, поновлено на 10 років договір оренди земельної ділянки від 06.10.2005 за реєстровим № 732.

Земельну ділянку - кадастровий номер № 8000000000:82:414:0014, яка знаходиться за адресою: провулок Моторний, 11 у Голосіївському районі міста Києва та належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Києва, надано у строкове платне користування Відповідача-1 для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового офісного комплексу з нежитловими приміщеннями з паркінгом.

3.3 18.10.2005 між Позивачем та Відповідачем-1 укладено додаткову угоду №1 до Договору про співробітництво (далі - Додаткова угода).

Відповідно до пункту 1.1 Додаткової угоди замовник надає, а виконавець приймає на себе виконання робіт по знесенню тимчасових будівель та споруд, що знаходяться на балансі замовника та розташовані на земельній ділянці, яку відповідно до рішення Київської міської ради від 19.07.2005 за №884/3459 Відповідачу-1 надано в оренду строком на 10 років за адресою: пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва.

Пунктом 1.1.1 Додаткової угоди передбачено, що в розділ 3 Договору про співробітництво - "обов'язки сторони-1" (Позивача) додати положення: "Сторона-1 зобов'язується самостійно знести тимчасові будівлі та споруди та передати Відповідача-1 земельну ділянку, вільну від забудови" .

Сторони погодили пунктом 1.1.2 Додаткової угоди у розділ 4 Договору про співробітництво - "обов'язки сторони-2" (Відповідача-1) додати положення такого змісту: "за фактом введення в експлуатацію житлово-офісного комплексу, який планується побудувати на ділянці, Сторона-2 на підставі цього договору та акту приймання-передачі приміщень передає у власність стороні-1 Нежитлові приміщення відповідно до експлікації приміщень зазначеного комплексу. Експлікація приміщень, відповідно до якої стороні-1 будуть надані нежитлові приміщення, буде погоджена після затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації. Подальше оформлення права власності на передані стороні-1 нежитлові приміщення здійснюється стороною-1".

3.4 18.09.2013 між відповідачами укладено Договір - щодо виконання функцій замовника при забудові земельної ділянки, розташованої по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі м. Києва.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Відповідач-1, якому на підставі рішення Київської міської ради від 19.07.2005 №884/3459 та договору оренди, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що проведено запис від 12.10.2005 №79-600359 надано право на забудову земельної ділянки, передає Відповідачу-2 виконання функції замовника Об'єкта будівництва на умовах цього договору на весь термін будівництва.

Згідно із пунктом 1.3 Договору Відповідач-2 організовує будівництво об'єкта відповідно до проектно-кошторисної документації та наділяється виключним правом від імені Відповідача-1 вчиняти всі необхідні юридичні дії по забудові земельної ділянки по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі міста Києва.

Пунктом 2.3 Договору сторони домовились та погодили, що за понесені Відповідачем-1 витрати на відведення, у тому числі звільнення від споруд, оформлення в установленому порядку та користування земельною ділянкою по пров. Моторний, 11 у Голосіївському районі міста Києва Відповідач-2 компенсує витрати шляхом передачі орієнтовно 1980 кв. м (у тому числі 990 кв. м загальної житлової площі та 990 кв. м загальної нежитлової площі) за відповідним актом.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1 22.02.2019 Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому Позивач просить справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

5.Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1 Позивач не може реалізувати своє право на отримання Нежитлових приміщень в Об'єкті будівництва, що підлягають передачі йому у власність згідно з умовами Договору про співробітництво, оскільки майнові права на житлові та нежитлові приміщення всього будинку належать Відповідачу -2 на підставі спірного Договору.

5.2 Оскаржуваними рішеннями суди легалізували подвійний продаж (передачу) майнових прав, оскільки у 2004 році Відповідач-1 за Договором про співробітництво надав Позивачу право отримати у майбутньому Нежитлові приміщення в Об'єкті будівництва, який буде побудовано, а у 2013 році Відповідач-1 повторно передав Відповідачу-2 на підставі Договору майнові права на ці ж нежитлові приміщення, але у складі всієї площі приміщень в Об'єкті будівництва, що призведе до прецеденту, коли замовники отримують право по кілька разів продавати різним особам майнові права на одні й ті самі приміщення.

5.3 Позивач всупереч висновкам в оскаржуваних рішеннях судів обрав належний спосіб захисту права на отримання в майбутньому права на Нежитлові приміщення в Об'єкті будівництва, який буде побудовано, оскільки правовим наслідком недійсності Договору буде реституція, що є способом захисту цивільних прав та застосовується до відносин зобов'язального характеру.

5.4 Апеляційний суд, підтримуючи рішення суду першої інстанції, з висновком про порушення прав Відповідача-2 у разі визнання недійсним Договору, не врахував, що у суду є право визнати недійсною частину правочину.

5.5 Суди не врахували, що майнове право Позивача отримати право власності у майбутньому на Нежитлові приміщення в Об'єкті будівництва, який буде побудовано, встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі № 910//11543/17 про часткове задоволення вимог Позивача: зобов'язання Відповідача-1 виконати зобов'язання за Договором про співробітництво шляхом надання Позивачу експлікації приміщень житлово-офісного комплексу з нежитловими приміщеннями та паркінгом у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі міста Києва для погодження Нежитлових приміщень, що підлягають передачі Позивачу у власність.

6. Позиція Відповідача-2, викладена у відзиві на касаційну скаргу

6.1 Відповідач-2 не укладав з Позивачем жодної угоди, у тому числі з приводу будівництва Об'єкта будівництва.

6.2 Позивач не довів порушення суб'єктивного матеріального права та законного інтересу через укладення спірного Договору, оскільки Позивач не довів свого права власності або іншого речового права на майно, розташоване у пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі міста Києва; у справі № 5011-51/5229-2012 Вищим господарським судом встановлені обставини відсутності у Київської обласної організації Товариства сприяння обороні України (далі - Третя особа) статусу користувача земельної ділянки по пров. Моторному, 11 у Голосіївському районі міста Києва, у справі № 910/26338/15 - встановлені обставини відсутності у Третьої особи права власності на майно (нежилі будівлі), розташовані за вказаною адресою; а позовні вимоги у цій справі зберегли свою тотожність з вимогами Третьої особи як позивача у справі № 910/26338/15.

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

7.1 Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд звертається до власної правової позиції, викладено в пункті 13 постанови від 14.08.2018 у справі 908/2212/17.

7.2 Крім того, за приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз'яснив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

7.3 Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення .

Суд звертається до власної правової позиції, викладено в пункті 13 постанови від 14.08.2018 у справі 908/2212/17.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

7.4 Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.

Частиною 1 статті 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 цієї статті ЦК України визначено, що виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, яківстановлені договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України способи захисту цивільних прав та інтересів визначені, серед яких є примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5); відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8); відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9).

Цією ж частиною статті 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

7.5 Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо обрання належного способу захисту порушеного права, викладеної в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18).

7.6 У цій справі Суди встановили, що предметом спору є Договір, укладений між відповідачами, щодо виконання функцій замовника при забудові Земельної ділянки, щодо відведення якої на користь Відповідача-1 Позивач надав письмову згоду відповідно до умов іншого договору - Договору про співробітництво, та яка була передана Відповідачу-1 в користування для будівництва (пункти 3.1, 3.2, 3.4 цієї постанови).

При цьому, за умовами пункту 1.1 Договору Відповідач-1 передає Відповідачу-2 виконання функції замовника будівництва Об'єкта будівництва на умовах цього договору на весь термін будівництва (пункт 3.4).

7.7 Об'єктом захисту за позовними вимогами у цій справі стало право Позивача на отримання ним в майбутньому права власності на Нежитлові приміщення (право очікування на отримання права власності на майно) відповідно до умов пункту 4 Договору про співробітництво, за змістом якого Відповідач-1 зобов'язується надати Позивачу Нежитлові приміщення в Об'єкті будівництва, що буде побудовано на ділянці Відповідача-1 або в іншому об'єкті. Також цим пунктом Договору про співробітництво передбачено, що увипадку продажу юридичної особи або заміни замовників Відповідач-1 в семиденний строк повідомляє Позивачу щодо намірів вищевказаних дій та компенсує свої зобов'язання за домовленістю сторін (пункт 3.1 цієї постанови).

Саме порушення Відповідачем-1 цієї умови Договору про співробітництво, яке за змістом позовних вимог полягає у непогодженні Відповідачем-1 з Позивачем в семиденний строк наміру змінити замовника будівництва, що сталося шляхом укладення оспорюваного Договору, стало підставою для звернення Позивача у цій справі за захистом право очікування на отримання права власності на майно - Нежитлові приміщення.

7.8 Між тим, як встановили суди з посиланням на пункт 4 Договору про співробітництво, сторони передбачили компенсацію Позивачу Відповідачем-1 за домовленістю сторін зобов'язань Відповідача-1 перед Позивачем за Договором про співробітництво у випадку заміни замовників будівництва.

7.9 Отже, Договір про співробітництво передбачав можливість заміни Відповідачем-1 замовника будівництва. Сторони не посилались на будь-які умови Договору про співробітництво і судами не встановлено таких умов, які б передбачали право Позивача заперечити проти заміни замовника. Натомість, у Позивача за Договором було передбачено право на компенсацію перед ним зобов'язань Відповідача-1. У зв'язку з цим Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, укладаючи Договір, його сторони не порушили прав Позивача за Договором про співробітництво.

7.10 Стосовно обраного Позивачем способу захисту свого права на отримання Нежитлових приміщень в Об'єкті будівництва, що підлягають передачі йому у власність згідно з умовами Договору про співробітництво, Суд вважає за необхідне зазначити також про таке.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину , а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 5 цієї статті ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Частиною 1 статті 217 цього кодексу визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

7.11 Зі змісту наведених норм ЦК України Суд доходить висновку, що застосування зазначених правових наслідків полягає у поверненні сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину. У фаховій літератури застосування таких наслідків іменується двосторонньою реституцією.

Реституція як спосіб захисту порушеного права застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

7.12 У зв'язку із викладеним, Суд дійшов висновку, що застосування у разі визнання недійсним Договору наслідків недійсності цього правочину (двосторонньої реституції) не призведе до відновлення або іншого ефективного захисту прав Позивача за Договором про співробітництво, за захистом яких звернувся Позивач, а саме права очікування на одержання у власність Нежитлових приміщень, так як реституція у разі недійсності Договору, застосування якої Позивач вважає наслідком визнання недійсним Договору у цьому спорі, призведе до приведення у первісний стан сторін Договору, однак не матиме наслідком передання виконаного за Договором не стороні цього правочину - Позивачу.

Тому Суд погоджується з правильними висновками, зокрема апеляційного суду в оскаржуваній постанові про неправильно обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.

7.13 Дійшовши викладеного висновку, Суд відхиляє аргументи скаржника (пункт 5.3) про обрання ним належного способу захисту порушеного права очікування Позивача за Договором про співробітництво та можливість відновити ці права у разі визнання недійсним Договору та застосування наслідків недійсності цього правочину. Суд відхиляє також аргументи скаржника (пункт 5.5) про неврахування судами в оскаржуваних рішеннях факту визнання рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі № 910//11543/17 очікуваного права власності Позивача на Нежитлові приміщення як неналежні з цих підстав, оскільки у справі, що розглядається, суди не заперечували цього права, натомість вказували на відсутність підстав для його захисту обраним Позивачем способом.

7.14 За наведених підстав Суд відхиляє також аргументи скаржника (пункт 5.4) щодо права суду визнати недійсною частину оспорюваного правочину.

7.15 Таким чином доводи скаржника щодо неправомірності відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору не знайшли свого правого та матеріального підтвердження, оскільки не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи, а тому відповідні вимоги не підлягають задоволенню.

7.16 Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про відмову у задоволенні позовних вимог зроблені відповідно до норм законодавства, а також відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин справи. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані постанова апеляційного суду та рішення місцевого суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані, у тому числі з мотивів, наведених в цій постанові.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Колективного підприємства "Київський обласний спортивно-технічний клуб ТСО України" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 24.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 у справі № 910/1570/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т.Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак