Постанова
від 29.01.2019 по справі 826/5947/18
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/5947/18 Головуючий у 1-й інстанції: Аверкова В.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Мірта України до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Мірта України звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13.11.2017 № 00008451402, № 00008461402, № 0058611402 та № 0058631406.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018 позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13.11.2017 № 00008451402 та № 00008461402; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 29 серпня 2017 року по 18 вересня 2017 року (термін проведення перевірки продовжувався з 12 вересня 2017 року по 19 вересня 2017 року на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 11 вересня 2017 року № 8904) посадовими особами відповідача на підставі направлень від 29 серпня 2017 року №1049/26-15-14-02-05, № 1050/26-15-14-02-05, № 1946/26-15-14-06-04, № 3094/26-15-14-03-02, № 5355/26-15-14-09, відповідно до абз.2 п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення планових виїзних перевірок платників податку за ІІІ квартал 2017 року, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 04 серпня 2017 року №7442 проведено планову виїзну перевірку ТОВ Мірта Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, валютного законодавства за період з 08 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 08 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт від 25 вересня 2017 року №385/26-15-14-02-05/39045583 (далі по тексту - акт перевірки).

Перевіркою встановлено наступні порушення:

- пп.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.140.5.4 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1660809грн.,в тому числі по періодам: 2014 рік - 1048052 грн., 2015 рік - 612757 грн.;

- пп.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено ПДВ всього у сумі 1371046 грн., в тому числі по періодам: березень 2014 року - 683 грн., квітень 2014 року - 1017 грн., жовтень 2014 року - 325545 грн., грудень 2014 року - 557138 грн., січень 2015 року - 60081 грн., березень 2015 року - 205523 грн., квітень 2015 року - 31188 грн., травень 2015 року - 106343 грн., листопад 2015 року - 83528 грн.;

- п.201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, а саме, порушення ТОВ Мірта Україна граничних термінів реєстрації податкових накладних до 15 календарних днів на загальну суму ПДВ 673,93 грн., від 16 до 30 календарних днів на загальну суму ПДВ 124,17 грн.;

- ст.2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , а саме: несвоєчасне надходження товару у розмірі 27142,40дол.США (екв. 600353,57 грн.) за імпортним контрактом від 23 січня 2015 року №004-С з компанією LEO TRADE LLP (Велика Британія); несвоєчасне надходження товару у розмірі 10544,40 дол.США (екв. 241324,32 грн.) за імпортним контрактом від 16 липня 2015 року №006-С з компанією JIANGMEN HUAXIANG (Китай); несвоєчасне надходження товару у розмірі 14313,60дол.США (екв. 375630,40 грн.) за імпортним контрактом від 30 жовтня 2015 року №007-С - специфікація №003 від 30 листопада 2015 року з компанією LUCK IN INTERNATIONAL LIMITED LTD (Гонконг); несвоєчасне надходження товару у розмірі 14313,60дол.США (екв. 375630,40 грн.) за імпортним контрактом від 30 жовтня 2015 року №007-С - специфікація №004 від 30 листопада 2015 року з компанією LUCK IN INTERNATIONAL LIMITED LTD (Гонконг).

Не погоджуючись з висновками акту перевірки, позивачем 30 жовтня 2017 року подано заперечення на акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 25 вересня 2017 року № 385/26-15-14-02-05/39045583.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 08 листопада 2017 року № 35861/10/26-15-14-02-05 висновки акту перевірки від 25 вересня 2017 року № 385/26-15-14-02-05/39045583 залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем у відношенні позивача винесено наступні податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2017 року:

- № 00008451402, яким до позивача за порушення пп.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1, 44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.140.5.4 п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.57.3 ст.57, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1922822 грн., у тому числі за основним платежем - 1660809грн. та за штрафними санкціями - 262013грн.;

- № 00008461402, яким до позивача за порушення пп.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим згідно з пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.57.3 ст.57, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1711682грн., у тому числі за основним платежем - 1369346 грн. та за штрафними санкціями - 342336 грн.;

- № 0058611402, яким встановлено порушення граничних строків реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених ст.201 та ст.120-1 Податкового кодексу України: до 15 календарних днів на загальну суму ПДВ 673,93 грн. - застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 67,38грн., від 16 до 30 календарних днів на загальну суму ПДВ 124,17 грн. - застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 24,83грн., загальна сума штрафу - 92,21 грн.;

- № 0058631406, яким встановлено порушення позивачем ст.2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті та на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, ст.4 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті застосовано штрафні (фінансові) санкції та/або пені у розмірі 32572,08грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем 20 грудня 2017 року подано скаргу до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 03 січня 2018 року №122/6/99-99-11-01-01-25 продовжено строки розгляду скарги.

Рішенням ДФС України від 16 лютого 2018 року №5715/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2017 року №00008451402, №00008461402, №0058611402 та №0058631406 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Позивач вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 13.11.2017 № 00008451402 та № 00008461402. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 13.11.2017 № 0058611402 та № 0058631406, суд першої інстанції зазначив про відсутність на це підстав, що позбавляє суд можливості задовольнити дані позовні вимоги.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві в своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про від 13.11.2017 № 00008451402 та № 00008461402, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, в межах даного спору щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.11.2017 № 00008451402 та № 00008461402 слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ Мірта Україна з ТОВ Міра-Електронікс ; мету придбання та обставини використання придбаних послуг (робіт) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що між Мірта Україна (покупець) та ТОВ Міра-Електронікс (постачальник) укладено договір поставки № 01-03/02 від 03.02.2014, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товари народного споживання. Найменування, ціна, кількість, асортимент товару обумовлюються у видаткових накладних, які узгоджуються сторонами попередньо та є невід'ємною частиною даного договору. Постачальник зобов'язаний здійснювати поставку товару за адресою, вказаною покупцем у заявці на поставку на умовах DDP згідно правил ИНКОТЕРМС у редакції 2010 року.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні на поставку товарів за умовами договору поставки № 01-03/02 від 03.02.2014, які формувались на підставі відповідних замовлень позивача (т.1, а.с.196-272), з яких вбачається, що позивачу в рамках укладеного договору постачались електротовари; товарно-транспортні накладні (т.1,а.с.273-345), з яких вбачається, що перевізником ТОВ Торговий дім Міст Експрес на замовлення ТОВ Міра-Електронікс перевозився товар, вантажоодержувачем якого є позивач з переадресуванням вантажу контрагентам позивача, за вказаними позивачем адресами, що обумовлено договором поставки №01-03/02 від 03 лютого 2014 року, а також товарно-транспортні накладні (т.1, а.с.346-349) на підтвердження поставки товарів від позивача до контрагента ПрАТ Нова Лінія , що є також підтвердженням використання товарів з метою здійснення власної господарської діяльності шляхом продажу товару, придбаного позивачем у ТОВ Міра-Електронікс .

На підтвердження виконання позивачем зобов'язань за договором поставки №01-03/02 від 03 лютого 2014 року до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень на загальну суму 5 861 900, 00 грн.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ Міра-Електронікс (постачальник) укладено договір поставки № 01-02/03 від 02.03.2015, за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього певну грошову суму на узгоджених договором умовах. Предметом поставки є визначені родовими ознаками вироби з найменуванням, зазначеним у видаткових накладних. Поставка товарів здійснюється на умовах EXW (EX WORKS), ФРАНКО ЗАВОД, місце поставки - склад постачальника, розташований за адресою смт. Ворзель, вул. Ковельська, 10. Найменування, ціна, кількість, асортимент товару обумовлюються у видаткових накладних, які погоджуються сторонами попередньо і є невід'ємною частиною даного договору.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: видаткові накладні на поставку товарів за умовами договору поставки № 01-02/03 від 02.03.2015, які формувались на підставі відповідних замовлень позивача, з яких вбачається, що позивачу в рамках укладеного договору постачались електротовари.

У зв'язку з наявністю у позивача заборгованості перед ТОВ Міра-Електронікс було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.06.2015, за умовами якої сторони, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 ЦК України про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з нижчевказаних договорів: за договором поставки № 01-03/02 від 03.02.2014, відповідно до якого у позивача перед ТОВ Міра-Електронікс наявна заборгованість у сумі 2 340 175, 75 грн., за договором поставки № 01-02/03 від 02.03.2015 року, відповідно до умов якого у ТОВ Міра-Електронікс перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 2 340 175, 75грн.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (зберігач) та ТОВ Міра-Електронікс (поклажедавець) укладено договір зберігання № Х-01/14 від 01.12.2014, відповідно до умов якого зберігач зобов'язаний зберігати майно, передане йому поклажедавцем та повернути цю річ в цілості, предметом якого є товари народного споживання, передані згідно переліку, вказаному у відповідних накладних (актах) про передачу. Адреса складу: смт Ворзель, вул. Ковельська, 10. На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи копії актів надання послуг зі зберігання товару.

Крім того, наявність у позивача складських приміщень для зберігання придбаного у ТОВ Міра-Електронікс товарів підтверджується долученим до матеріалів справи договором № 14/12-01В від 25.11.2014, укладеним між позивачем та ТОВ Головбудсервіс-К , та додатковими угодами від 01.02.2015, від 25.12.2015, від 25.12.2016, від 11.01.2017 до вказаного договору, згідно умов якого позивачу передано у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 2086 кв.м та 32,1 кв.м, розташовані за адресою Київська обл., смт Ворзель, вул. Ковельська, 10. Вказані приміщення передані позивачу згідно актів здачі-приймання нежитлового приміщення від 01 грудня 2014 року, від 19 лютого 2015 року, 24 липня 2015 року, 28 липня 2015 року, 15 вересня 2015 року

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів звертає увагу, що позивач згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань має право на заняття наступними видами діяльності: Код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Код КВЕД 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення (основний); Код КВЕД 46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням; Код КВЕД 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткованням, деталями до нього; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.43 Роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, запису, відтворення звуку й зображення.

З метою здійснення господарської діяльності позивачем в рамках укладених з ТОВ Міра-Електронікс договорів було придбано електротовари для подальшого продажу їх контрагентам-покупцям.

При цьому, оскільки позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, то ним доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеним вище контрагентом.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на матеріали кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32015100080000125, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України та на матеріали кримінального провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015000000000219, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ця ж норма дублюється у ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно ст. 84 Кримінального процесуального кодексу доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Результати проведення органами досудового слідства слідчих дій в рамках кримінальної справи не можуть вважатися належним та допустимим доказом в розумінні ст. 72 КАС України, а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом - закріпленням у обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Відтак, отримана у ході досудового слідства по кримінальних справах інформація, на яку посилається апелянт в обґрунтування доводів про недобросовісність операцій ТОВ Мірта Україна з ТОВ Міра-Електронікс , не може слугувати належним підтвердженням нереальності таких операцій. Також, наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень записів про проведення правоохоронними органами слідчих дій в рамках досудового слідства у кримінальних провадженнях не свідчить і не може свідчити про вину особи у вчиненні кримінального правопорушення і не може слугувати підставою для висновків про вчинення особою порушень вимог чинного податкового законодавства.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 13.11.2017 № 00008451402 та № 00008461402 та наявність підстав для їх скасування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 04.02.2019.

СудШостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення29.01.2019
Оприлюднено06.02.2019
Номер документу79615058
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —826/5947/18

Ухвала від 30.03.2021

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аверкова В.В.

Постанова від 09.03.2021

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Парінов Андрій Борисович

Ухвала від 18.12.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Парінов Андрій Борисович

Постанова від 08.12.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 02.12.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 04.04.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 07.03.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Постанова від 29.01.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Василенко Ярослав Миколайович

Постанова від 29.01.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Василенко Ярослав Миколайович

Ухвала від 26.12.2018

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Василенко Ярослав Миколайович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні