Постанова

від 23.01.2019 по справі 0240/2258/18-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0240/2258/18-а Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

23 січня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сушка О.О. Боровицького О. А. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Сербин І.І.,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Макінбвової Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року (проголошено в м. Вінниці, повний текст складено 05.10.18) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №7673954020212 від 08 травня 2018 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Правом на подання відзиву позивач не скористався.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила скасувати рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позову в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами адміністративної справи, 06 травня 2014 року між позивачем та Головним управлінням Держземагентсва у Вінницькій області укладено договір оренди землі №215, згідно якого, ОСОБА_4 передано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Згідно п. 2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 24,1364 га, багаторічні насадження за кадастровим номером НОМЕР_1.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 22531,20 грн. за 1 рік.

Пунктом 14 цього Договору №215 визначено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

18 липня 2014 року ОСОБА_4 створено та зареєстровано фермерське господарство Садівник-А (код ЄДРПОУ 39309734).

Протягом 2015, 2016, 2017 та 2018 років орендну плату за вищевказану земельну ділянку сплачувало фермерське господарство Садівник-А , заборгованість за минулі періоди відсутня.

08 травня 2018 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області було винесено податкове повідомлення-рішення №76739-5402-0212, яким ОСОБА_5 визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 33769,76 грн.

Вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, ОСОБА_4 звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фермерське господарство Садівник -А зобов'язане вносити плату за землю, оскільки являється користувачем земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч.1 статті 5 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18- річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до ч.3 статті 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Таким чином, з метою реалізації свого права на створення фермерського господарства, між позивачем та Головним управлінням Держземагентсва у Вінницькій області укладено договір оренди землі №215, згідно якого, ОСОБА_4 передано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Відповідно до статті 8 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з одержанням ним державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Реалізуючи вищевказане право ОСОБА_4 18 липня 2014 року заснував фермерське господарство Садівник-А (код ЄДРПОУ 39309734).

Відповідно до статті 12 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Доводи апеляційної скарги в частині відсутності доказів на підтвердження передачі майнових прав на вищевказану земельну ділянку є необґрунтованими з наступних підстав.

За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення обґрунтовано керувався вищезазначеними правовими нормами, оскільки в даному випадку має значення суть господарської операції, яка відбулася, а не її зовнішнє оформлення.

В даному випадку фермерське господарство отримувало прибуток від користування земельною ділянкою, яка була передана позивачу у визначеному законодавством порядку для ведення такого господарства.

Крім цього, матеріали справи свідчать, що протягом 2015-2017 років орендну плату за вказану земельну ділянку сплачувало фермерське господарство і це не викликало заперечень з боку контролюючого органу, оскільки заборгованість за минулі періоди відсутня.

Згідно з пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, оскільки закон прямо відносить до земель фермерського господарства землі, отримані його засновником у власність для створення цього господарства, немає підстав не відносити до таких земель і землі, отриманні з цією метою в оренду.

Колегія суд апеляційної інстанції вважає за необхідним застосувати до спірних правовідносин положення статті 12 Закону №973, оскільки до земель фермерського господарства відносяться в тому числі і землі отримані засновником такого господарства в оренду, з метою створення цього господарства, і які передані ним та використовуються фермерським господарством за відповідним цільовим призначенням.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірне податкове повідомлення- рішення призводить до подвійної сплати податку на землю, оскільки об'єктом оподаткування залишилась одна і та ж земельна ділянка.

Таким чином, з системного аналізу вимог чинного законодавства та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення складення по відношенню до позивача підлягають скасуванню, оскільки податкове зобов'язання з плати за землю повинен сплачувати суб'єкт відповідних податкових правовідносин, у даному випадку - ФГ Садівник-А (код ЄДРПОУ 39309734).

Згідно з ч. 1ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 05 лютого 2019 року.

Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сушко О.О. Боровицький О. А.