Постанова

від 31.10.2018 по справі 527/1056/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 527/1056/16-ц

провадження № 61-12796св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., СтупакО. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Пустовійтівська сільська рада Глобинського району Полтавської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року, ухвалене у складі судді Левицької Т. В., та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Пилипчук Л. І. , Кривчун Т. В. , Чумак О. В. ,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Пустовійтівської сільської ради Глобинського району Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення Пустовійтівської сільської ради від 10 серпня 2015 року в частині затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га в АДРЕСА_1 та передачу її у власність ОСОБА_5, а також про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням вказана земельна ділянка передана ОСОБА_5 без процедури її вилучення з користування позивача, оскільки вказана земельна ділянка перебувала у користуванні померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, спадкоємцем якої на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 22 вересня 1998 року є позивач, і саме вона користується цією земельною ділянкою в порядку спадкування.

Крім того, ані позивач як власник суміжної земельної ділянки, ані інші суміжні землекористувачі не були присутні при встановленні меж спірної земельної ділянки, у проекті землеустрою відсутній кадастровий номер земельної ділянки, проект затверджений Пустовійтівською сільською радою Глобинського району Полтавської області до розгляду по суті заяви позивача щодо надання дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте Пустовійтівською сільською радою Глобинського району Полтавської області у межах компетенції та не порушує права позивача як суміжного землекористувача. Позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку є похідною, тому в її задоволенні також відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, зазначивши, що воно є законним та обґрунтованим і постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У травні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі посилається на безпідставне неврахування судами, що вона є користувачем спірної частини земельної ділянки в порядку спадкування після ОСОБА_9; межі земельної ділянки не погоджені належним чином, земельна ділянка передана ОСОБА_5 до розгляду її, позивача, заяви.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому представником ОСОБА_10, ОСОБА_5 посилається на те, що судові рішення є законними та обґрунтованими.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою і ухвалою цього ж суду від 9 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судом встановлено, що 10 серпня 2015 року Пустовійтівською сільською радою Глобинського району Полтавської області прийнято рішення Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства , пунктом 3 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,15 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої у АДРЕСА_1, та передачу земельної ділянки їй у власність.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 погоджений відділом Держземагенства у Глобинському районі Полтавської області, що підтверджується висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки № 1609-0.4 -284/18-15 від 10 липня 2015 року.

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_4 зазначала, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22 вересня 1998 року вона є спадкоємцем за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9; спадкове майно складається із житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 на земельній ділянці державного фонду площею 0,33 га, що належав ОСОБА_9 на підставі запису в погосподарській книзі під № 62 та довідки, виданої виконавчим комітетом Пустовійтівської сільської Ради народних депутатів Глобинського району Полтавської області 4 червня 1998 року за № 71.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивачем не доведено належність їй або спадкодавцю на праві користування або власності земельної ділянки, переданої ОСОБА_5 у власність, тому у позивача не виникало право користування чи право власності на спірну земельну ділянку і її права оспореним рішенням не порушено.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 4 Земельного кодексу України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), чинного на час виникнення у позивача права власності на житловий будинок в порядку спадкування, всі землі перебувають у державній власності, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність.

За частиною третьою цієї статті землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

За змістом статті 6 ЗК України 1990 року право приватної власності громадян на землю виникає шляхом передачі земельних ділянок у власність громадян, що проводиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Зі свідоцтва про право на спадщину апеляційний суд встановив, що успадкований позивачем після матері житловий будинок з господарськими спорудами знаходився на земельній ділянці державного фонду, отже відповідно до статті 30 ЗК України 1990 року, що діяв на час відкриття спадщини, до неї перейшло право користування земельною ділянкою у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року для набуття статусу землекористувача обов'язковими передумовами були встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) землевпорядними організаціями та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування землею.

Доказів вчинення позивачем після успадкування будинку передбачених законом заходів, спрямованих на встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) землевпорядною організацією та одержання документів, які посвідчують право користування чи право власності земельною ділянкою, судам не надано.

Громадяни зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу X Перехідні положення ЗК України 2001 року), одержані ними до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Таким чином, право користування спірною земельною ділянкою площею 0,33 га, на якій розташований житловий будинок, власником якого в порядку спадкування після ОСОБА_9 є позивач ОСОБА_4, могло мати місце, в тому числі, у тому випадку, коли саме ОСОБА_9 мала права на земельну ділянку (пункт 7 розділ X Перехідні положення ЗК України 2001 року), одержані нею до 1 січня 2002 року у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази того, що земельна ділянка і належала спадкодавцю ОСОБА_9 на праві власності або тимчасового користування, або на умовах оренди, а лише зазначено, що будинок розташований на земельній ділянці, що перебуває у державній власності.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним рішення сільської ради про затвердження технічної документації та передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_5 через непогодження з нею меж земельної ділянки, що передається, суди дійшли правильного висновку про те, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам безоплатно земельних ділянок на праві приватної власності. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати самостійною підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації.

З показів представника сільської ради суди встановили, що у період з 22 вересня 1998 року по 25 вересня 2013 року ОСОБА_4 до органу місцевого самоврядування - Пустовійтівської сільської ради Глобинського району Полтавської області із заявами чи клопотаннями про виділення їй спірної земельної ділянки у користування чи власність - не зверталася, тоді як ОСОБА_5 користувалася вказаною земельною ділянкою протягом 15 років. Відповідна заява ОСОБА_4 надійшла до сільської ради 26 лютого 2015 року, заява ОСОБА_5 - 12 березня 2015 року, які розглянуті на тридцятій сесії шостого скликання Пустовійтівської сільської ради та прийнято рішення про надання дозволу ОСОБА_5 на розробку проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, а ОСОБА_4 рекомендовано усунути недоліки поданої заяви та надати до заяви необхідні документи. При цьому місцевою радою враховано, що вказана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, після смерті ОСОБА_9 ОСОБА_4 земельною ділянкою не користувалася та не виявляла інтересу, тоді як ОСОБА_5 за життя та після смерті ОСОБА_9 добросовісно і безперервно нею користувалася.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

В силу статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а також здійснювати переоцінку доказів у справі.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України).

Таким чином, касаційний суд вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають; доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції й не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Оскільки суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик